вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"27" січня 2026 р. Справа№ 5011-67/9783-2012
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 27.01.2026
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 про відмову у видачі дублікату наказу
за заявою Антимонопольного комітету України про видачу дублікату наказу
у справі №5011-67/9783-2012 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)
за позовом Антимонопольного комітету України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поштовий каталог»
про стягнення 42 160,00 грн,
Господарський суд міста Києва рішенням від 29.08.2012 у справі №5011-67/9783-2012 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поштовий капітал» до загального фонду Державного бюджету України на рахунок відповідного управління Державної казначейської служби України за місцезнаходженням платника податків по коду класифікації доходів бюджету 21081100, (символ звітності 106), штраф у розмірі 34 000,00 грн, пеню у розмірі 8 160,00 грн та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поштовий капітал» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 609,50 грн.
11.09.2012 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ.
17.12.2025 Антимонопольний комітет України (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012.
Заява мотивована тим, що з листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міського міжрегіонального управління Мін'юсту від 12.11.2025 №4318/4.2-25/вх.4088/4-25 позивачу стало відомо про те, що наказ у даній справі не перебуває в органах ВДВС, борг не сплачено, а тому позивач був позбавлений можливості повторно пред'явити наказ у даній справі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 відмовив у видачі дубліката наказу, оскільки строк пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012 до виконання був встановлений з 05.06.2016 та закінчився 05.09.2016 (три місяці), що відповідало вимогам діючого на той момент законодавству. Звертаючись із заявою про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012 лише в грудні 2025 року (тобто з пропуском строку на понад 9 років) заявник у прохальній частині поданої заяви не просив у порядку статті 329 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) поновити строк для пред'явлення наказу до виконання.
Не погодившись із постановленою судом першої інстанції ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 та видати дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 05.10.2016 у справі №910/18165/13, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 17.04.2019 у справі №723/3410/15-ц, від 29.01.2020 у справі №344/19847/18, за якою перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження), час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, тоді як судом не встановлено факту направлення/не направлення постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П..
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.01.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012; розгляд апеляційної скарги призначив на 27.01.2026 на 14 год. 30 хв.; витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №5011-67/9783-2012.
Матеріали справи №5011-67/9783-2012 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 17.01.2026.
Відповідач своїм правом передбаченим статтею 263 ГПК України не скористався, відзив на апеляційну скаргу позивача не подав, що не є перешкодою для апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідач своїх представників в судове засідання, призначене на 27.01.2026, не направив, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №5011-67/9783-2012 на його поштову адресу відому суду, згідно поштового відправлення R067074137625, яке повернуто до суду у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012 виснував, що: «до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22). Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв'язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому необхідно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд».
Згідно із частиною 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник позивача у судовому засіданні 27.01.2026 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 скасувати та видати дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Господарський суд міста Києва рішенням від 29.08.2012 у справі №5011-67/9783-2012 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, стягнувши з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поштовий капітал» до загального фонду Державного бюджету України на рахунок відповідного управління Державної казначейської служби України за місцезнаходженням платника податків по коду класифікації доходів бюджету 21081100, (символ звітності 106), штраф у розмірі 34 000,00 грн, пеню у розмірі 8 160,00 грн та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поштовий капітал» до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 609,50 грн.
11.09.2012 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано наказ.
17.12.2025 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу дублікату наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012.
Положеннями статті 326 ГПК України унормовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.11.2024 у справі №186/871/14-ц: « 53. Аналіз підпункту 17.4 підпункту 17 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (підпункт 19.4 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України) дає підстави для висновку про те, що єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого документа є його втрата.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документу. Оригінал виконавчого документа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. Таким чином, дублікат виконавчого документа видається замість втраченого оригіналу лише за наявності достатніх доказів того, що виконавчий документ дійсно втрачено.
Однією з підстав можливості видачі дубліката виконавчого документа є подання відповідної заяви протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення».
Отже, ураховуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що зі змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України вбачається, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: (1) втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, вилучення у виконавця або стягувача, що унеможливлює його виконання, тощо) та
(2) звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказ у даній справі видано Господарським судом міста Києва 11.09.2012.
В силу частини 1 статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до вимог статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (чинного на дату видання судом першої інстанції наказу) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Згідно підпункту 1 частини 1 та частини 2 статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Як встановлено судом першої інстанції, наказ Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012 був дійсний для пред'явлення до виконання до 11.09.2013. У зв'язку з пред'явленням наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012 до виконання, строк пред'явлення останнього переривався, а відтак встановлювався заново з 28.12.2015 та мав би закінчитись 28.12.2016.
05.06.2016 набрав чинності новий Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, пунктами 5, 6, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 12 вказаного Закону виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Антимонопольний комітет України за статтею 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Отже, як правильно встановив суд першої інстанції, строк пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 11.09.2012 у справі №5011-67/9783-2012 до виконання встановлений з 05.06.2016 та закінчився 05.09.2016 (три місяці), тоді як позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу дубліката наказу лише 17.12.2025 через підсистему «Електронний суд», зареєстрована судом першої інстанції 18.12.2025.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у видачі дублікату наказу, оскільки заявник звернувся до суду із заявою про видачу дублікату наказу після закінчення строку, встановленого для його пред'явлення.
Доводи позивача про те, що перебіг стоку починається з дати повернення (отримання стягувачем) виконавчого документи не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки як свідчить зміст заяви про видачу дубліката наказу та апеляційної скарги позивачу 12.05.2020 з листа Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.04.2020 стало відомо про постанову державного виконавця від 28.12.2015 №44235229 про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 55-56), тобто з 12.05.2020 позивач вже був обізнаний про повернення йому виконавчого документа .
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (позивача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №5011-67/9783-2012 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Антимонопольний комітету України.
4. Матеріали справи №5011-67/9783-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 03.02.2026.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова