ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 лютого 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1251/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;
за участю представників сторін:
від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв - Онищенко Л.В.;
від Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П"- не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 (повний текст рішення складено 26.06.2025)
по справі №915/1251/24
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв
до Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П"
про стягнення заборгованості у розмірі 6 223 685,78 грн,
(суддя першої інстанції Мавродієва М.В., дата та місце ухвалення рішення: 02.06.2025, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв),
У жовтні 2024 року Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України (якого було змінено на правонаступника Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просило суд стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" (далі - Відповідач) заборгованість у розмірі 6223685,78 грн за Договором №13 про спільний обробіток землі від 16.08.2016 з урахуванням Додаткових угод до нього, з якої: 5325000,02 грн - заборгованість з дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року та 898685,76 грн - заборгованість з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором №13 про спільний обробіток землі від 16.08.2016 з урахуванням Додаткових угод до нього, щодо дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року та компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 у даній справі позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на користь Квартирно-експлуатаційний відділу міста Миколаїв 5325000,02 грн - заборгованість з дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року, 898685,76 грн - заборгованість з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року та 74684,23 грн судового збору.
Зважаючи на умови укладеного між сторонами Договору та Додаткових угод до нього, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв, оскільки Відповідачем в добровільному порядку не виконано покладених на нього зобов'язань та не надано доказів сплати заявлених до стягнення коштів, з огляду на що задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Частково не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 року у справі 915/1251/24 в частині стягнення 898685,76 грн заборгованості з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
На переконання Апелянта, висновки суду з посиланням на наявні у справі докази, не є достатніми для ухвалення обґрунтованого рішення на користь Позивача в частині стягнення компенсації земельного податку.
Як стверджує Відповідач, у розрахунку заборгованості не зазначено кадастровий номер та розмір земельної ділянки, за яку сплачується земельний податок; надана податкова декларація містить інформацію про нарахування земельного податку за дві земельні ділянки, а розмір визначеного податкового зобов'язання є більшим, ніж той, який заявлений до стягнення, що свідчить про використання ТОВ "САЛОХА-П" лише частини земельних ділянок, включених до податкової декларації.
Таким чином, на переконання Відповідача, наданий Позивачем розрахунок заборгованості не містить механізму обрахування земельного податку при використанні частини земельної ділянки, а тому він не може бути доказом, що підтверджує заборгованість, яка зазначена у позовній заяві.
В свою чергу, Апелянт зазначає, що в Листі від 19.02.2024 № 635 заявлено вимогу про сплату компенсації земельного податку згідно Додаткової угоди №2 від 10.09.2018, умови якої не містять такого зобов'язання. Крім того, зазначений Лист містить інформацію про визначення зобов'язання зі сплати земельного податку на підставі уточнюючої податкової декларації, яка до суду надана не була.
З огляду на вищевикладене, Відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 у справі №915/1251/24 в частині стягнення 898685,76 грн заборгованості з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 по справі №915/1251/24; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи на 13.10.2025 року о 12-45 год; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/1251/24.
28.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, а також заява про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У своєму відзиві Позивач зазначає, що оскільки жодних заперечень щодо розміру належного до сплати земельного податку, ставки податку, розміру земельної ділянки, щодо якої відбувався розрахунок від контрагента не надходило ні до КЕВ м. Миколаїв до моменту подання позовної заяви про стягнення, ні до суду першої інстанції разом з відзивом, Господарський суд Миколаївської області правомірно дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення.
Щодо доводів Апелянта про відсутність кадастрового номеру земельної ділянки розрахунку заборгованості, Позивач вважає, що вказане не заслуговує на увагу, оскільки Договір про спільний обробіток землі №13 від 16.08.2016 не містить кадастрового номеру земельної ділянки, а лише розташування останньої в межах Широколанівського полігону, при цьому в контрагента не виникає питання щодо кадастрового номеру земельної ділянки , залученої за Договором.
Щодо подання Позивачем в якості доказу податкової декларації за 2024 рік, яка місить відомості про дві земельні ділянки, а розмір податкового зобов'язання є більшим від того, який заявлений до стягнення, то Позивач звертає увагу, що Договором №13 від 16.08.2016 взагалі не передбачено надання будь-яких документів, окрім повідомлення про нарахування належного до сплати земельного податку.
З огляду на зазначене, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
31.07.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/1251/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2025 задоволено клопотання Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв про участь у судових засіданнях по справі №915/1251/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
13.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 по справі №915/1251/24 до 17.11.2025 року о 14-30 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.11.2025 оголошено перерву у судовому засіданні до 26.01.2026 року об 11-00 год.
26.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" надійшло клопотання про зупинення розгляду справи та про відкладення розгляду справи.
26.01.2026 у судове представники учасники справи не з'явились. Про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник Позивача, який заявляв клопотання про участь у судових засіданнях по справі №915/1251/24 в режимі відеоконференції до судового засідання не під'єднався.
З огляду на зазначене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність призначення справи №915/1251/24 до розгляду на іншу дату та ухвалою від 26.01.2026 суд повідомив учасників справи, що розгляд справи №915/1251/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 відбудеться 02.02.2026 року о 14-30 год.
29.01.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" надійшло клопотання про долучення доказів, у якому Відповідач просив долучити до матеріалів справи копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2026 у справі №915/51/26, як доказ на обґрунтування поданого клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі №915/1251/24.
02.02.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв надійшли заперечення на заяву Відповідача про зупинення провадження у справі, у якому Позивач просить суд визнати подання клопотання про зупинення провадження у справі зловживанням процесуальними правами Скаржника та повернути останню заявнику.
02.02.2026 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явився представник Позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, а також заперечував проти задоволення клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі. Представник Відповідача у судове засідання не з'явився. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши в судовому засіданні клопотання представника Відповідача про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду справи №915/1251/24, судова колегія дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України серед основних завдань господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд зазначав, що дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23).
У господарському процесі підстави зупинення провадження регламентовані ст. ст. 227, 228 Господарського процесуального кодексу України. Так, законодавець у ст. 227 Господарського процесуального кодексу України закріпив норму, відповідно до якої суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Здійснюючи аналіз п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд неодноразово формував висновок щодо його застосування, а саме такий: під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати: чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі (див. постанови Верховного Суду від 01.03.2024 у справі №910/17615/20, від 22.03.2024 у справі №917/227/23, від 06.04.2023 у справі №921/704/20, від 05.03.2025 у справі №910/3334/21 та інші); за приписами вказаного п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (див. п. 38 постанови Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 920/481/23).
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку (див. постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18, від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18).
Як зазначає Відповідач у своєму клопотанні, ТОВ "САЛОХА-П" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою (справа №915/51/26) про визнання недійсними умови пункту першого Додаткової угоди від 30.11.2020 №4 до Договору №13 від 16.08.2026 «Про спільний обробіток землі» наступного змісту:
« -Пункт 4.1 розділу 4 Договору доповнити абзацом 13 наступного змісту: «Сторона-2 зобов'язана щомісячно, до 20 числа наступного за звітнім місяця, починаючи з серпня місяця 2020 року, компенсувати Стороні-1 вартість сплаченого Стороною-1 земельного податку в розмірі 100% (сто відсотків). Сума земельного податку, що підлягає компенсації, кожного наступного календарного року може змінюватись, залежно від встановленої рішенням органів місцевого самоврядування ставки земельного податку для відповідної категорії земель на кожен наступний календарний рік»;
- Абзац 3 пункту 3.1 розділу 3 Договору доповнити та після слів «Проводити сплату всіх видів податків та зборів, які покладаються на землекористувача» зазначити наступне: «Письмово повідомляти Стороні-2 розмір належного до компенсації земельного податку, протягом п'яти робочих днів після подання Стороною-1 податкової декларації щодо нарахування узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку до відповідного фіскального органу»;
- Пункт 5.5 розділу 5 Договору викласти в наступній редакції: «Сплата всіх видів податків та зборів, що належить при здійсненні такого виду діяльності здійснюються Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства, окрім тих податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1, та які підлягають компенсації Стороною-2 в порядку та розмірах, передбачених пунктом 4.1 розділу 4 Договору»;
- Доповнити п.11.4 розділу 11 Договору абзацом другим наступного змісту: «у разі прострочення, несвоєчасної або не в повному обсязі сплати Стороною-2 на рахунок Сторони-1 грошових коштів, визначених як компенсація земельного податку, сплата всіх нарахованих та належних до сплати штрафних санкцій та/чи недоїмки, покладаються на Сторону-2».
На переконання Відповідача, у разі задоволення зазначеного вище позову про визнання недійсними наведених вище умов Договору №13 від 16.08.2026 «Про спільний обробіток землі» в редакції Додаткової угоди від 30.11.2020 аа №4, будуть відсутні підстави для нарахування заборгованості з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року у розмірі 898685,76 грн, яка була визначена рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 у справі №915/1251/24, яка переглядається апеляційним судом.
З огляду на неведене, Апелянт вважає наявними підстави для зупинення провадження у даній справі.
Судова колегія зауважує, що під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Так, у даній справі Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України (якого було змінено на правонаступника Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просило суд стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" (далі - Відповідач) заборгованість у розмірі 6223685,78 грн за Договором №13 про спільний обробіток землі від 16.08.2016 з урахуванням Додаткових угод до нього, з якої: 5325000,02 грн - заборгованість з дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року та 898685,76 грн - заборгованість з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
В обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором №13 про спільний обробіток землі від 16.08.2016 з урахуванням Додаткових угод до нього, щодо дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року та компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
Судова колегія вважає, що матеріали справи №915/1251/24 містять усі необхідні документи для встановлення обставин, що мають значення для даної справи та можуть бути в повному обсязі самостійно встановлені судом у даній справі.
Водночас, сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №915/51/26 господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті даної справи.
Оскільки у даному випадку апеляційним господарським судом не встановлено неможливості самостійно встановити обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, відсутні підстави для зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №915/51/26.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що аргументи Позивача, викладені у його запереченнях проти зупинення провадження у справі, у яких останній просить визнати подання клопотання про зупинення провадження у справі зловживанням процесуальними правами скаржника та повернути заяву Апелянту, судова колегія відхиляє, як необґрунтовані, з огляду на наступне.
В обґрунтування такої заяви Позивач стверджує, що подання такого клопотання націлене на затягування розгляду справи та по суті є зловживанням процесуальними правами.
Так, Позивач посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 910/12713/22, у якій зазначено, що зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні дії, але робить це на шкоду іншим особам з метою, яка не співпадає із завданням господарського процесу.
На підставі викладеного та керуючись ст.43 Господарського процесуального кодексу України, Позивач просить суд визнати подання клопотання про зупинення провадження у справі зловживанням процесуальними правами скаржника та повернути заявнику.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Згідно з ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд, з урахуванням обставин справи, має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Судова колегія вважає безпідставними посилання Позивача на зловживання Апелянтом своїми процесуальними правами, оскільки звернення особою з необґрунтованим клопотанням про зупинення провадження у справі не свідчить про зловживання процесуальними правами.
Крім того, вирішуючи питання прийняття наданих Апелянтом додаткових доказів, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Згідно з положеннями статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не приймає надані Апелянтом додаткові докази і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2016 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв (далі - Сторона-1, Позивач) правонаступником, якого було Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних Сил України та Товариством з обмеженою відповідальністю “САЛОХА-П» (далі - Сторона-2, Відповідач) укладено Договір №13 про спільний обробіток землі (далі - Договір), відповідно до умов якого з метою відпрацювання співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності та життєздатності КЕВ м. Миколаїв, сторони за цим Договором домовилися про спільну діяльність і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані Стороні-1 в безстрокове користування та можливостей Сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація (п.1.1 Договору).
До спірного Договору між Сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 07.04.2017, Додаткову угоду №2 від 10.09.2018, Додаткову угоду №3 від 13.02.2019, Додаткову угоду №4 від 30.11.2020 та Додаткову угоду №5 від 02.06.2023.
Відповідно до п.1 Додаткової угоди №5 від 02.06.2023 в зв'язку з переформування Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв в Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління Командування Сил логістики Збройних сил України, яке є повним правонаступником всіх прав та обов'язків попередника, а також через зміну реквізитів, зокрема юридичної адреси Сторони-2, сторони домовились внести до Договору про спільний обробіток землі зміни, замінивши в преамбулі та реквізитах Договору назву Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв на Миколаївське квартирно-експлуатаційне управління, та вказавши дійсну юридичну адресу Сторони-2.
Згідно з п.4 Додаткової угоди №5 від 02.06.2023 всі інші умови Договору залишаються незмінними та є обов'язковими до виконання сторонами.
Відповідно до п.3.1 (в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020), Сторона-1 за цим Договором зобов'язується залучити до спільної обробки, що буде проводитися разом зі Стороною-2 земельної ділянки, що надані Стороні-1 в безстрокове користування, площею 5000 (п'ять тисяч) га, терміном на 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025.
Згідно з п.4.1 (в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020), Сторона-2 зобов'язана щомісячно, до 20 числа наступного за звітнім місяця, починаючи з серпня місяця 2020 року, компенсувати Стороні-1 вартість сплаченого стороною-1 земельного податку в розмірі 100% (сто відсотків). Сума земельного податку, що підлягає компенсації, кожного наступного календарного року може змінюватись, залежно від встановленої рішенням органів місцевого самоврядування ставки земельного податку для відповідної категорії земель на кожен наступний календарний рік.
Пунктом 5.5 Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020 встановлено, що сплата всіх видів податків та зборів, що належить при здійсненні такого виду діяльності здійснюється Стороною-2 в порядку та у межах, передбаченому чинним законодавством та сутністю підприємства, окрім тих податків та зборів, які, згідно законодавства, покладаються виключно на Сторону-1, та які підлягають компенсації Стороною-2 в порядку та у розмірах, передбачених пунктом 4.1 розділу 4 Договору (п.5.5, в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020).
Згідно з п.6.1 Договору (в редакції Додаткових угод №1 від 07.04.2017 та №4 від 30.11.2020) внесок Сторони-1 - вартість права обробки земельних ділянок загальною площею 5000 га, згідно до Акту обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки та складає 11450000,0 грн.
У відповідності до п.6.2 Договору, внесок Сторони-2 - грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.
Відповідно до п.7.1 Договору грошові та майнові внески сторін є їх спільною власністю. Земельна ділянка є власністю держави. При повному розподілу прибутку майно, створене за договором є власністю Сторони-2 жодна із сторін не має права розпоряджатись майном, що є внеском іншої Сторони та яке належало їй на праві власності без її дозволу.
Згідно з п.8.1 Договору (в редакції Додаткової угоди №1 від 07.04.2017) прибуток, що отримується Сторонами від спільної обробки землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Сторона-1 в будь-якому випадку (окрім випадків, передбачених Договором) повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у статті 6 цього Договору.
Пунктом 8.3 Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020) визначено, що фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку Стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку Стороною-2.
Відповідно до п.8.4 Договору (в редакції Додаткової угоди №2 від 10.09.2018) Сторони погодились, що Сторона-2 перераховує Стороні-1 щомісячно, до 20 числа кожного поточного місяця, починаючи з січня поточного календарного року до червня цього ж року грошові кошти в сумі 200000,0 грн та з липня по грудень поточного календарного року - грошові кошти в сумі 1708333,34 грн, що в загальному дорівнює розміру внеску Сторони-1, як дострокове розподілення очікуваного прибутку від спільної діяльності у поточному календарному році.
Сторони домовились, що розподіл прибутку в 2018 році здійснюватиметься наступним чином: Сторона-2, починаючи з 20.09.2018 та в подальшому до 20 числа кожного поточного місяця, здійснює перерахунок на розрахунковий рахунок Сторони-1 грошових коштів у розмірі 1708333,34 грн, при цьому частина прибутку, в сумі 4616666,68 грн, що підлягала сплаті за січень-серпень 2018 року, має бути перерахована Стороною-2 до 20.12.2018. Кінцевим строком розподілу прибутку у 2018 році вважається 20.12.2018. За умов належного виконання зазначеного порядку розподілу прибутку Сторона-2 набуває права самостійно та на власний розсуд розпоряджатись рештою результатів спільної діяльності.
Згідно з п.12.1 Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту укладення.
Відповідно до п.12.2 Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020) цей Договір укладений строком на 9 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025 з обов'язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків Сторін за цим Договором на кожний наступний сільськогосподарський рік впродовж строку дії Договору. Зміна (збільшення, зменшення) розміру внесків сторін ґрунтується на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов'язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 січня кожного року індексація внесків Сторін у 2016 та 2017 роках не проводиться.
Договір та Додаткові угоди підписані сторонами та скріплені печатками Сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору матеріали справи не містять.
Як зазначалось раніше Позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом, посилаючись на неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за Договором №13 про спільний обробіток землі від 16.08.2016 з урахуванням Додаткових угод до нього, щодо дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року та компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року, та просив стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 6223685,78 грн за Договором №13 про спільний обробіток землі від 16.08.2016 з урахуванням Додаткових угод до нього, з якої: 5325000,02 грн - заборгованість з дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року та 898685,76 грн - заборгованість з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 у даній справі позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на користь Квартирно-експлуатаційний відділу міста Миколаїв 5325000,02 грн - заборгованість з дострокового розподілу прибутку за період червень-вересень 2024 року, 898685,76 грн - заборгованість з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року та 74684,23 грн судового збору.
Як зазначалось вище, Скаржником за вимогами апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача 898685,76 грн заборгованості з компенсації земельного податку за період квітень-вересень 2024 року.
З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що оскаржуване рішення суду переглядається в апеляційному порядку лише в межах зазначених доводів та вимог (у відповідності до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України), а відтак, в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається.
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Враховуючи положення ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України між Сторонами на підставі Договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
У відповідності до ч.ч.3,4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Як встановлено судом раніше, Додатковою угодою №4 від 30.11.2020 Сторони внесли ряд змін в умови Договору, зокрема п.4.1 Розд.4 Договору доповнили абзацом 13, яким погодили, що ТОВ “САЛОХА-П» зобов'язано щомісячно, до 20 числа наступного за звітним місяця, починаючи з серпня місяця 2020 року, компенсувати КЕВ м. Миколаїв вартість сплаченого КЕВ м. Миколаїв земельного податку в розмірі 100% (сто відсотків). Сума земельного податку, що підлягає компенсації, кожного наступного календарного року може змінюватись, залежно від встановленої рішенням органів місцевого самоврядування ставки земельного податку для відповідної категорії земель на кожен наступний календарний рік.
Абзацем 3 пункту 3.1 розділу 3 Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 30.11.2020) визначено обов'язок Миколаївського КЕУ письмово повідомляти ТОВ “САЛОХА-П» про розмір належного до компенсації земельного податку, протягом п'яти робочих днів після подання Стороною-1 податкової декларації щодо нарахування узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку до відповідного фіскального органу.
Матеріали справи свідчать про те, що Позивач листом №635 від 19.02.2024 повідомив Відповідача про те, що згідно Договору про спільний обробіток земельної ділянки №13 від 16.08.2016, Додаткової угоди №2 від 10.09.2018 та уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2024 рік Товариству з обмеженою відповідальністю “САЛОХА-П» необхідно сплатити податкове зобов'язання: за рік - 1797371,50 грн, щомісячно - 149780,96 грн. До матеріалів справи Позивачем було надано Податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024 рік. Означений лист отримано ТОВ “САЛОХА-П» 05.03.2024, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (штриховий ідентифікатор №5405611421298).
Факт отримання Відповідачем (Скаржником) повідомлень про належну до сплати компенсацію земельного податку останнім не заперечувалось ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.
При цьому, матеріали справи не містять доказів належного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором та сплати коштів з компенсації земельного податку у повному обсязі. Жодних заперечень щодо розміру належного до сплати земельного податку, ставки податку, розміру земельної ділянки, щодо якої відбувався розрахунок від контрагента матеріали справи не містять.
Натомість, у своїй скарзі Апелянт вважає, що наявних у справі доказів недостатньо для ухвалення обґрунтованого рішення на користь Позивача в частині стягнення компенсації земельного податку.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості не містить механізму обрахування земельного податку при використанні частини земельної ділянки, а тому він не може бути доказом, що підтверджує заборгованість, яка зазначена у позовній заяві; в Листі від 19.02.2024 за №635 заявлено вимогу про сплату компенсації земельного податку згідно додаткової угоди №2 від 10.09.2018, умови якої не містять такого зобов'язання. Крім того, Апелянт зазначає, що зазначений Лист містить інформацію про визначення зобов'язання зі сплати земельного податку на підставі уточнюючої податкової декларації, яка не надана до суду.
Судова колегія вважає такі доводи апеляційної скарги неспроможними, оскільки Договір про спільний обробіток землі №13 від 16.08.2016 не містить кадастрового номеру земельної ділянки, а лише розташування останньої в межах Широколанівського полігону.
Щодо подання Позивачем в якості доказу податкової декларації за 2024 рік, яка місить відомості про дві земельні ділянки, а розмір податкового зобов'язання є більшим від того, який заявлений до стягнення, судова колегія звертає увагу, що Договором №13 від 16.08.2016 взагалі не передбачено надання будь-яких документів, окрім повідомлення про нарахування належного до сплати земельного податку.
При цьому, Відповідач, зазначаючи про невірність обрахування Позивачем розміру земельного податку в сумі 898685,76 грн не надав власного контрозрахунку, який на його думку є вірним.
Будь-якого аргументу або документу, який би свідчив про помилковість висновків суду першої інстанції по суті спору, ТОВ “САЛОХА-П» взагалі не зазначено. Апелянт не наводить жодного заперечення ні відносно укладеного між Сторонами спірного Договору, ні відносно своїх зобов'язань за цим Договором, ні стосовно визначених помісячних сум, що підлягають сплаті Відповідачем за Договором №13 від 16.08.2016, ні доказів оплати (навіть часткової) останніх.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
У силу зазначеної норми процесуального права наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, аніж протилежний.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи Апелянта не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи; обставини, які мають значення по справі, судом установлені правильно. Порушень норм матеріального та процесуального права апеляційним господарським судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 по справі №915/1251/24 за наведених Апелянтом доводів та мотивів апеляційної скарги.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 у справі №915/1251/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" задоволенню не підлягає, судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "САЛОХА-П" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 по справі №915/1251/24 - залишити без задоволення,
2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.06.2025 по справі №915/1251/24 залишити без змін.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено на підписано 04.02.2026 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Я.Ф. Савицький
А.І. Ярош