Справа № 369/22838/25
Провадження №4-с/369/58/26
02.02.2026 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., при секретарі судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Києво-Святошинського районного суду Київської області в порядку загального судового провадження скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Державний виконавець Дрижко Тетяна Миколаївна, Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на дії органу примусового виконання та скасування постанови про накладення штрафу, -
01.12.2025 року представник скаржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - адвокат Лантух Ярослав Васильович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області зі скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), Державний виконавець Дрижко Тетяна Миколаївна, Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на дії органу примусового виконання та скасування постанови про накладення штрафу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2025 вищезазначена справа за єдиним унікальним номером 369/22838/25, номер провадження 4-с/369/131/25, передана судді Янченку Андрію Володимировичу для одноособового розгляду справи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03.12.2025 року під головуванням судді Янченка А.В. відкрито провадження у справі № 369/22838/25 за скаргою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та призначено судове засідання на 19.01.2026 о 12:15 год.. з викликом учасників справи.
В судове засідання 19.01.2026 року скаржник ОСОБА_1 та його представник адвокат Лантух Ярослав Васильович не з'явилася, як не з'явився і Державний виконавець Дрижко Тетяна Миколаївна, Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
До суду засобами єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) отримано заперечення на скаргу на дії/бездіяльність органу примусового виконання у виконавчому провадженні N° 63184670 від 19.10.2020 р. від представника заінтересованої особи (стягувача) ОСОБА_2 адвоката Моргуна Д.М.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явилися всі учасники такої справи.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим саме так зазначено в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19)).
Подібна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18)).
В обґрунтування поданої скарги представник скаржника адвокат Лантух Я.В. зазначив, що на примусовому виконанні в Вишневому відділі державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває судовий наказ № 369/6495/19 від 01.09.2020 р., виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 21.05.2019 року і до досягнення дитиною повноліття (ВП № 63184670).
На виконання даного Судового наказу. ОСОБА_1 самостійно сплачував аліменти на його утримання та надавав іншу матеріальну допомогу для повноцінного забезпечення потреб сина.
Разом з тим, 01.10.2025 р. старшим державним виконавцем Дрижко Тетяною Миколаївною винесено Постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 225 039,75 гривень, про яку ОСОБА_1 дізнався лише 19.11.2025 р., після отримання представником боржника доступу до АСВП № 63184670. На підтвердження зазначеного до матеріалів справи надано копію листа Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). При ознайомленні з
з матеріалами виконавчого провадження № 63184670, відкритого 19.10.2020 року Києво-Святошинським РВ ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), як вказує представник скаржника, зметою з'ясування обставин та перевірки правильності здійснених державним виконавцем нарахувань, а також, проведення повного та достовірного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з урахуванням квитанцій та платіжних інструкцій про сплату Скаржником аліментів у період з 01.11.2020 року по 01.11.2025 року. Зокрема, представником скаржника вказується, що ОСОБА_1 сплатив загальну суму 94 979,00 грн. згідно додатків наданих до скарги.
При цьому, матеріали вказаного виконавчого провадження містять розрахунок заборгованості зі сплати аліментів згідно з якою загальний розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів станом на 01.11.2025 року становить 79 880,75 грн. Старшим державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяною Миколаївною в рамках зазначеного вище даного виконавчого провадження 02.10.2025 р. на підставі викладеного винесено Постанову про накладення штрафу, згідно з якою у зв'язку з наявною заборгованістю у ОСОБА_1 зі сплати аліментів визначеною на підставі довідки-розрахунку заборгованості за період з 01.12.2020 р. по 01.12.2023 р. сукупний розмір якої станом на 31.12.2023 р. становить 137 345,25 грн. та який перевищує суму відповідних платежів за три роки, на боржника ОСОБА_1 накладено штраф на користь стягувача ОСОБА_2 у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів що складає 68 672,63 грн. Однак, Скаржник та представник скаржника не погоджуються з наявністю такої заборгованості та правомірності накладення штрафу, вказуючи що Постанова державного виконавця від 02.10.2025 р при накладення на боржника штрафу у розмірі 68 672,63 грн. підлягає скасуванню, як така, що ґрунтується на недостовірному, помилковому та неповному розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який не враховує усі фактично сплачені боржником суми в цей період.
Водночас, скарга містить посилання на те, що в рамках зазначеного виконавчого провадження, виконавцями тривалий час не вживались належні заходи спрямовані на виконання рішення суду, зокрема щодо встановлення реального місця проживання боржника та його доходів. Також представник Скаржника зауважив, що боржник ОСОБА_1 не знав про відкриття виконавчою провадження та не отримував жодних повідомлень, викликів чи копій постанов, що позбавило боржника можливості своєчасно реалізовувати свої права у виконавчому провадженні. Представник звернув увагу, що боржник ОСОБА_1 фактично та офіційно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого наданий витяг з реєстру територіальної громади. При цьому, представник зауважив, згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження місце проживання боржника зазначено: АДРЕСА_2 , де він згідно довідки про зняття з реєстрації місця проживання особи не проживає з 08.07.2020 року.
Виходячи з викладеного скаржник через свого представника адвоката Лантуха Ярослава Васильовича просить визнати протиправними дії старшого державного виконавця Вишневою ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни у виконавчому провадженні № 63184670 від 01.10.2020 р. з примусового виконання судового наказу № 369/6495/19 від 01.09.2020 р. щодо неврахування при обчисленні і розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні сплачених коштів за листопад - грудень 2020 року та за період з червня 2023 року по грудень 2024 р і. загалом на суму 38 000 грн. та зобов'язати старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни здійснити повторний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 63184670 від 01 10 2020 р. з примусового виконання судового наказу № 369/6495/19 від 01.09.2020р.виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 21.05.2019 року до досягнення дитиною повноліття та видати новий розрахунок заборгованості за період з 01.11.2020 року з урахуванням квитанцій та платіжних інструкцій про сплату аліментів за листопад - грудень 2020 року та за період з червня по грудень 2024 р., а також травень 2025 р., загалом на суму 38 000 гри.
Стягувачка ОСОБА_2 , в особі свого представника адвоката Моргуна Д.М., заперечувала проти вимог поданої скарги та вказала у поданому запереченні.
Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 ЦПК України. Звернула увагу суду на ч.3 ст.160 ЦПК України, а саме, що судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. При цьому зауважила, що були відсутність домовленості про добровільне виконання обов'язків батька по утриманню свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що і змусило її подати заяви про видачу судового наказу. Вказала також, що обставини викладені в скарзі суперечать не тільки реальним обставинам, а і не узгоджуються між собою. У запереченнях зазначається, що сам факт заборгованості підтверджено поданою скаргою. Більше того, як викладено в скарзі Скаржник, ОСОБА_1 , не виконував добросовісно вимоги судового наказу, саме тому і з'явилася Постанова від 02.10.2025 року (ВП 63184670) старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни щодо накладення штрафу у зв'язку із наявною заборгованістю із плати аліментів. При цьому, Стягувачка наголосила на необхідності дотримання при виконанні судового наказу Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження», який не надає повноважень будь-кому, окрім державного виконавця, здійснити розрахунок заборгованості та видавати нові розрахунки заборгованості.
Отже, відповідно до ч.4 ст.71 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» та ч.9 ст.71 Закону № 1404- VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» старший державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському р-ні Київської обл. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дрижко Тетяна Миколаївна не мала дискреції на ігнорування наявної заборгованості і мала винести Постанову від 02.10.2025 року у ВП 63184670.Також в запереченнях Стягувачка зазначила, що згідно ч.1 ст.169 ЦПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові до його електронного кабінету, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного. На думку Стягувачки та її представника це свідчить про відсутність у старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському р-ні Київської обл. Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дрижко Тетяна Миколаївна обов'язку розшукувати Боржника - ОСОБА_1 та про його обізнаність щодо наявності судового наказу.
Таким чином, проаналізувавши докази викладені в скарзі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також надаючи оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, Суд приходить до визнання скарги такою ,що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України.
Стороною подана скарга в порядку ст.447-1ЦПК України, а тому дане провадження № 4с/369/131/25 відповідно до ст.450 ЦПК України. Суд констатує, ч.2 ст.450 ЦПК України регламентує, що неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Згідно із ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї
Судом констатується, що основною метою правосуддя, як зазначено Європейським судом з прав людини є перш за все, задоволення інтересів сторони та забезпечення справедливості як про це зазначено у § 30 справи Niderost-Huber v. Switzerland (Нідерьост-Хубер проти Швейцарії). Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 1 статті 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Аналізуючи надані Скаржником та його представником докази, судом встановлено.
Зокрема, із матеріалів виконавчого провадження ВП 63184670 встановлено на примусовому виконанні в Вишневому відділі державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває судовий наказ № 369/6495/19 від 01.09.2020 р., виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 21.05.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Поряд з цим, судом зазначається, що матеріали виконавчого провадження ВП 63184670
містять розрахунок заборгованості зі сплати аліментів згідно з якою загальний розмір заборгованості боржника зі сплати аліментів станом на 01.11.2025 року становить 79 880,75 грн. і на підставі викладеного старшим державним виконавцем Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяною Миколаївною в рамках зазначеного вище виконавчого провадження ВП 63184670 винесено 02.10.2025 р. постанову про накладення штрафу.
Судом також з'ясовано, що згідно із постановою про накладення штрафу від 02.10.2025 р. у зв'язку з наявною заборгованістю у ОСОБА_1 зі сплати аліментів визначеною на підставі довідки-розрахунку заборгованості за період з 01.12.2020 р. по 01.12.2023 р. сукупний розмір якої станом на 31.12.2023 р. становить 137 345,25 грн. та який перевищує суму відповідних платежів за три роки, на боржника ОСОБА_1 накладено штраф на користь стягувача ОСОБА_2 у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів що складає 68 672,63 грн.
Зазначена постанова наявна в матеріалах виконавчого провадження. Зокрема, вказана постанова старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетянию Миколаївною свідчить про неналежне виконання ОСОБА_1 судового наказу № 369/6495/19 від 01.09.2020 р.,виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області. Даний факт підтверджено і самим скаржником, шляхом викладення його представником в поданій скарзі, що розглядається судом. Дане означає, що всі сторони процесу підтверджують наявність факту неналежного виконання боржником своїх обов'язків у виконавчому проваджені. Згідно ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. При цьому, Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Водночас, окрім цього скарга містить претензії щодо того, що ОСОБА_1 самостійно сплачував аліменти на утримання сина та надавав іншу матеріальну допомогу для повноцінного забезпечення потреб сина. Відповідно до ч.1 ст.181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Зокрема, ч.2 ст.181 СК України встановлює, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. При цьому, ч. 3 ст. 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Таким чином, суд констатує, що ніхто не має права заборонити батьку добровільно приймати участь у утриманні дитини. Проте, законодавцем розмежовано право на участь у утримані дитини та обов'язок утримувати дитину (аліменти).
Як видно із викладених норм при відсутності домовленостей батьків про добровільне виконання обов'язку утримувати дитину застосовується рішення суду про присудження у частці від доходу її батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Суд зауважує, що матеріали справи не містять інформації про наявність позову про зміну способу стягнення аліментів. Отже, твердження представника скаржника, що наявність добровільного перерахування коштів має визначатися судом , як дії у виконавчому проваджені не відповідають порядку проведення виконавчого провадження. Суд також наголошує, що сторона Скаржника не надала належних, допустимих та достатніх доказів того, що платежі вчинені боржником не підпадають під дію норм ст. 185 СК України.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Крім того, згідно п.1-1ч.1 ст.3 вказаного Закону судовий наказ є документом, що підлягає примусовому виконанню, тобто виконавчим документом. Оскільки в скарзі не ставилися питання щодо неналежності виконавчого документу, суд приймає його як документ, що має бути виконаним. Отже, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Матеріали справи не містять заяви, а також інформації про наявність такої волі Стягувача щодо добровільного виконання рішень про стягнення періодичних платежів. Тобто, виконання здійснюється належним органом.
Судом береться до уваги, що має місце реєстрація документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій в автоматизованій системі виконавчого провадження відповідно до ст.8 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження». При цьому, вільний та безоплатний доступ до інформації автоматизованої системи виконавчого провадження забезпечує Міністерство юстиції України у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, без обмежень та цілодобово, отже твердження про необізнаність про існування виконавчого провадження спростовуються та свідчать про небажання Скаржника виконувати зобов'язання належним чином. Також суд акцентує увагу на ст.10 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження», а саме, що заходами примусового виконання рішень є
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.15 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження», боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Отже невиконання чи неналежне виконання рішення є порушенням закону.
При цьому, саме на виконавця згідно п,16 ч.3 ст.18 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» покладено повноваження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Судом зауважується, що матеріали справи не містять повідомлення виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Однак, при наявності добровільного виконання рішення, як про це стверджує скаржник, таке повідомлення мало б бути невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово надане виконавцю відповідно до вимог ч.4 ст.19 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження».
Дані обставини підтверджують, що сплачені кошти на утримання дитини в добровільному порядку відповідають правовій природі норм ст.185 СК України. При цьому, відповідно до ст. 47 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» встановлено певний порядок виплати стягнутих грошових коштів.
Так, ч.2 ст. 47 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» визначено, що Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Зокрема, ч. 5 ст. 47 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» встановлює заборону на виплати стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам). Дане свідчить про безпідставність вказівок на порушення прав Скаржника в частині переплати аліментних зобов'язань. Зокрема тому, що відповідно до зазначеного при наявності переплати кошти мають буди повернуті Боржнику ОСОБА_1 .
Судом також констатується і невиконання інших вимог Боржником - стягувачем згідно ч.5 ст. 19 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження».
Таким чином, дії Боржника - скаржника ОСОБА_1 у даному проваджені щодо порушення ним норм Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» призвели до наслідків дій старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни.
Отже, оскаржувана постанова перебуває в причинно-наслідковому зв'язку з діями Скаржника.
Суд звертає увагу, що Законом України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» передбачено спеціальну норму щодо порядку стягнення аліментів.
Так, абз.2 ч. 1 ст. 71 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» встановлює, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.
Отже, як встановлено судом дії старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни щодо порядку стягнення аліментів відповідають вказаній спеціальній нормі.
Суд звертає увагу Скаржника та його представника на безальтернативність ч. 3 ст. 71 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження». Тобто, ні хто окрім виконавця не має дискреції щодо розрахунку суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), призначення чи не призначення за наявності заборгованості із сплати аліментів стягнення у вигляді штрафу.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 71 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті.
Судом констатується також відсутність дискреції виконавця щодо невинесення встановлених законом постанов та накладення штрафу. Так, згідно із ч. 14 ст. 71 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.
Дане свідчить про відсутність у діях старшого державного виконавця Вишневою ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни у виконавчому провадженні № 63184670 від 01.10.2020 р. з примусового виконання судового наказу № 369/6495/19 від 01.09.2020 р. протиправності.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до ч.8 ст71 Закону України № 1404-VIII від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Отже, вирішенню в судовому порядку підлягають лише спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів. В даному випадку ні Скаржником ні його представником не ставиться під сумнів інформація з довідки про наявність заборгованості.
Сторона Боржника у виконавчому проваджені зазначає просто про наявність свого розрахунку боргових зобов'язань. Так, Скаржник разом із представником намагається визнати сплачені ним у порядку ст. 185 СК України у добровільному порядку кошти, сплатою аліментних зобов'язань, що не відповідає матеріалам справи та доказам наданим сторонами провадження та проаналізованих Судом.
Крім того, стороною Боржника, Скаржником та його представником заявлено вимогу щодо зобов'язання старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни здійснити повторний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у ВП № 63184670 від 01.10.2020 року з примусового виконання судового наказу № 369/6495/19 від 01.09.2020р. виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області, та видати новий розрахунок заборгованості за період з 01.11.2020 року з урахуванням квитанцій та платіжних інструкцій про сплату аліментів за листопад - грудень 2020 року та за період з червня по грудень 2024 р., а також травень 2025 р., загалом на суму 38 000 гри.
Судом вже зазначалося про відсутність у суду дискреції зобов'язувати державного виконавця до здійснення повторного розрахунку та видачі нових розрахунків заборгованості.
В даному випадку Суд вважає, що скаржником та його представником обрано невірний спосіб захисту прав, якщо вони вважають їх порушеними.
Так, стороною Скаржника вимагається примусити виконавця до дій не передбачених законом, а саме: здійснити повторний розрахунок заборгованості, це при тому, що за законом виконавець кожний місяць зобов'язаний робити перерахунок,
Проте, перерахунок наявного боргу та повторний розрахунок мають різні правові аспекти. Отже, суд не має дискреції в порушення ч. 1 ст. 19 Конституції України відійти від засад, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а ч. 2 ст. 19 Конституції України прямо передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, суд зазначає, що застосована Скаржником судова практика у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24 (провадження № 61-7389св25) мала б вказати правильний спосіб захисту. Так, Верховним Судом у даній Постанові зазначається, «…У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 2610/27695/2012 (провадження № 14-37цс21) вказано, що «… саме на виконавця покладено обов'язок щомісячно обчислювати як розмір аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), так і заборгованість зі сплати аліментів і повідомляти про її існування та розмір сторонам виконавчого провадження, зокрема боржнику». Більше того, позовні вимоги у вказаній справі сформовані у вигляді «…визнати неправомірними дії державного виконавця… щодо обчислення розміру заборгованості по аліментах» та «... зобов'язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів…»
При цьому, Скаржником не доведено порушення норм порядку здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, що врегульовуються Сімейним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерство юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), та іншими нормативно-правовими актами.
У разі якщо відповідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України, оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Суд, враховуючи покладений на сторони обов'язок доказування обставин, на які вони посилаються, зважаючи на обраний невірний спосіб захисту та відсутність переконливих доказів викладених ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обставин, які б свідчили про протиправність дій старшого державного виконавця Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) Дрижко Тетяни Миколаївни та реального порушення прав ОСОБА_1 винесеною згідно закону Постановою про накладення штрафу від 02.10.2025 р., суд дійшов висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 259, 262, 268, 447-452, ЦПК України, суд,
У задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Державний виконавець Дрижко Тетяна Миколаївна, Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на дії органу примусового виконання та скасування постанови про накладення штрафу, - відмовити повністю.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повна ухвала складена та підписана: 02.02.2026 року.
Суддя А.В. Янченко