Справа № 369/20489/25
Провадження № 2-а/369/132/26
Іменем України
29.01.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді: Пінкевич Н.С.
при секретарі Худинець Д.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративний справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
У листопаді 2025 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Іваненко Ірина Петрівна, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № R129216 від 23 жовтня 2025 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та закрити провадження у справі.
Позовні вимоги мотивує тим, що липні 2025 року ОСОБА_1 після оновлення застосунку «Резерв+», в його електронному кабінеті з'явилася інформація, що ним порушено правила військового обліку, у зв'язку з чим у майбутнього роботодавця ОСОБА_1 з'явились проблеми з можливістю його прийняття на роботу та бронюванням, як працівника, на якого мають бути покладені важливі обов'язки щодо забезпечення оборони держави. Після отримання відповіді на адвокатські запити представника дізнався, що знаходиться у розшуку у зв'язку з не прибуттям за повісткою до ТЦК та СП для уточнення даних.
Згідно даних офіційного додатку «Резерв+» Позивачем вчасно уточнено військово-облікові дані, що підтверджується Військово-обліковим документом № 210120236289111200061 від 26.07.2024 та відміткою про вчасне уточнення даних у витягу з застосунку «Резерв+», який являється електронним військово-обліковим документом.
Відносно позивача складено оскаржувану постанову № R129216 від 23 жовтня 2025 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яку вважає, що відповідач виніс безпідставно та зазнає, що вона винесена без наявності будь-яких доказів та з порушенням чинних приписів КУпАП. Важливим аспектом відсутності складу зазначеного адміністративного правопорушення є той факт, що позивач не отримував повістку, що підтверджує факт відсутності в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, а дані які на думку відповідача позивач мав уточнити, можуть бути отримані ним шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.
За таких обставин оскаржувана постанова на думку позивача підлягає скасуванню, оскільки належних і допустимих доказів вчинення ним зазначеного ч. 3 ст. 210-1 КУпАП правопорушення вне немає, у зв'язку з наведеним просить позов задовольнити.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.11.2025 року відкрито провадження у даній справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження відповідач отримав 01.12.2025 року, згідно відмітки на рекомендованому повідомленню, однак відзив, заперечення, будь-які пояснення на позовну заяву не подавав.
Згідно ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань про проведення судового засідання та наявність достатніх доказів для розгляду справи, суд убачає можливим розглянути справу без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Таким чином, суд дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.
За умовами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо докаВ частині 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Диспозиція цієї статті є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які стосуються оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відтак серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті такого правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.зування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Правила військового обліку встановлені Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560(далі -Порядок).
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2ст. 251 КУпАП).
Згідно ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до т. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по-батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Згідно зі ст. 279 КУпАП, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) роз'яснює особі, яка притягається до адміністративної відповідальності її права і обов'язки, заслуховує її пояснення, за її участю досліджує докази та вирішує клопотання.
Згідно з ч. 1 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Аналізуючи вказані положення законодавства, слід дійти висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності. Протокол про адміністративне правопорушення як підстава для притягнення особи до відповідальності та як один із засобів доказування (ст. 251 КУпАП) у будь-якому разі повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП. Протокол складається у присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, з роз'ясненням їй прав та обов'язків, а також врученням їй копії протоколу.
При цьому, згідно з ч. 5 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Час вчинення правопорушення є однією із ознак його об'єктивної сторони.
Судом встановлено, що 23.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 винесено постанову № R129216по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн.
Відповідно до постанови № R129216 від 23.10.2025, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП стало те, що останній не прибув у строк та місце, зазначені в повістці, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд зауважує, що постанова № R129216 від 23.10.2025 не містить відомостей про час вчинення правопорушення. З мотивувальної частини постанови не можливо зробити висновок, з яких саме підстав відповідач дійшов висновку, що позивачу було вручено повістку та чи взагалі вона направлялася/вручалася позивачу. Жодних таких доказів, які б підтверджували вину позивача відповідачем не надано. При формуванні постанови відповідачем, не сформовано конкретні докази, ідентифіковані номером, датою, часом, місцем тощо надіслання повістки рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомлення про вручення, або іншим чином, саме позивачу, також не надано доказів його повернення та штрихкодового ідентифікатора його відслідкування.
Це позбавляє суд можливості оцінити правильність застосування відповідачем закону про відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 8 КУпАП), дотримання строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КУпАП).
В свою чергу, в матеріалах справи наявна відповідь ІНФОРМАЦІЯ_2 на адвокатський запит представника позивача, додатком до якої є роздруківка повістки № 3927860. В даній повістці міститься інформація про необхідність з'явитися до РТЦК 30.06.2025 о 14:00 годині для уточнення даних, однак до суду докази її направлення та вручення відповідачем не нанадано.
Частиною 9 ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Отже, строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до позивача перебіг такого строку почався 01.07.2025, на наступний день після виявлення неприбуття 30.06.2025 за повісткою.
Суд зазначає, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП винесена 23.10.2025, тобто після закінчення визначеного ст. 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення.
В супереч зазначеному, протокол не містить інформації про місце і час вчинення адміністративного правопорушення, тобто відсутня інформація про те, коли повинен був з'явитися позивач на виклик по повістці, куди саме (дата, час, місце виклику - конкретно в який ТЦК та СП та за якою адресою) та за якою повісткою (дата).
Крім того, протокол не містить зазначення повної суті адміністративного правопорушення, та не містить посилання на порушення правил про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Неявка особи за повісткою є порушенням пп.2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Додаток 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року, проте вказаного у протоколі не зазначено.
Вказане свідчить, про те, що відповідачем в протоколі фактично не зазначено норму закону, яку порушено позивачем, за що відносно нього можливо було скласти протокол за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Згідно з ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Суд звертає увагу, що постанова не містить інформації про місце і час вчинення адміністративного правопорушення, тобто відсутня інформація про те, коли позивач повинен був з'явитися на виклик по повістці (дата, час), за якою повісткою (дата).
Крім того, постанова не містить зазначення повної суті адміністративного правопорушення, та не містить посилання на порушення правил про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Неявка особи за повісткою є порушенням пп. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів Додаток 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ №1487 від 30 грудня 2022 року, проте вказаного у постанові не зазначено.
Вказане свідчить, про те, що відповідачем в постанові фактично не зазначено норму закону, яку порушено позивачем, за що відносно нього можливо було скласти протокол за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідальність за порушення вимог цього Закону, передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП, в той же час позивача притягнуто до відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Крім того, на підставі наявних в матеріалах справи доказах суд встановив, що позивач не допускав порушення правил військового обліку.
З даного приводу суд зауважує, що копія повістки про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 30.06.2025 хоча і направлялась позивачу, однак була повернута з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить долучений до позовної заяви трекінг відстеження поштового відправлення 0610260821256.
Згідно з абз.1 п.34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (в редакції, чинній з 29.06.2024 згідно з постановою КМУ № 747 від 25.06.2024), повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
Згідно із п. 41 Порядку № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Згідно відповіді АТ «Укрпошта» від 23.10.2025 № 2025/23.10-5 на адвокатський запит представника позивача рекомендований лист з позначкою «Повістка ТЦК» № 0610260821256 на ім'я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 не здійснювалась, у зв'язку з відсутністю листоноші відділення №1 м. Вишневе, а оскільки номер мобільного телефону на листі зазначено не було, sms/viber - повідомлення про його надходження адресату (позивачу) не направлялось також.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належне підтвердженням оповіщення позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 30.06.2025.
Відповідно до абз. 7 ч.3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий обов'язок включає дотримання правил військового обліку.
Відповідно до абз. 5 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ст. 33 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 11 статті 38 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в 7-денний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених КМУ, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до вимог Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які є додатком № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в 7-денний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених устатті 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, згідно Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» основним завданням Реєстру «Оберіг» є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Положенням ч. 5 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» визначено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються персональні і службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних належать, зокрема відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи).
Для формування бази даних Реєстру ЦВК, ДПС, ДМС подають шляхом електронної взаємодії держателю Реєстру відомості, передбаченістаттею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Цією нормою передбачено перелік державних органів, від яких Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.
Суд зазначає, що відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст. 210-1 КУпАП не застосовуються за відсутності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.
Обставин, які підтверджують неможливість отримання відповідачем відомостей щодо персональних даних ОСОБА_1 про зміну місця роботи у спосіб, встановлений у примітці до ст. 210 КУпАП, відповідачем суду не надано.
Отже, в ході розгляду справи, за відсутності позиції відповідача щодо суті спору, судом не встановлено порушень позивачем правил військового обліку.
В матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких відповідач в ході розгляду справи.дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.
Аналізуючи обставини справи та досліджені докази, суд дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17, згідно з якими сама по собі оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом його вчинення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду вже зафіксованого правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 зазначено, що обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Суд наголошує, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідачем не подано до суду доказів та не зазначено обставин, які безсумнівно підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивача, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а тому будь-які сумніви з приводу наявності вини трактуються на користь особи відносно якої складена постанова, оскільки наявні у справі докази, не дають підстав для висновку про скоєння позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Отже, враховуючи, що в ході розгляду справи відповідачем, на якого у даному випадку покладено обов'язок щодо доказування, не доведено правомірності прийнятого стосовно позивача оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови та необхідність її скасування із закриттям провадження в справі про адміністративне правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 484,48 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст.8-9,72-77,241,242-246,250 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 23.10.2025 № R129216 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 23.10.2025 № R129216 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в розмірі 484 гривень 48 копійок.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ