30.01.2026 Справа № 363/6796/25
30.01.2026 м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі головуючого: судді Шубочкіної Т.В., за участю секретаря судового засідання Воронюк А.І., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в місті Вишгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Центр надання адміністративних послуг Вишгородської міської ради, про виселення фізичної особи, -
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить: виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла; виселити ОСОБА_2 з гаража № НОМЕР_1 в кооперативі власників гаражів "Берізка", який знаходиться за адресою: Київська область, місто Вишгород, пров. Квітковий № 3 масив Берізка; зобов'язати Центр надання адміністративних послуг Вишгородської міської ради зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_2 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на мою користь судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу на суму 30 000 грн. Позов мотивує тим, що 16.09.2011 р. спадкодавець ОСОБА_4 склав заповіт на відповідача ОСОБА_2 а 16.08.2019 р. на позивача. 18.08.2020 р. ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до пощивача, в якому просив визнати недійсним та скасування заповіту від 2019 року. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23.04.2024 р. у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. 03.10.2025 р. приватний нотаріус Шостак О.А. видав довідку про те, що позивач є єдиною спадкоємицею майна після смерті спадкодавця ОСОБА_4 02.07.2025 р. позивач звернулася до КП "Вишгородського БТІ" з запитом приватного нотаріуса Шостака О.А. про проведення інвентаризації нерухомого майна, але відповідач не відкрив двері квартири та відмовився надати можливість провести інвентаризацію нерухомого майна, чим позбавляє позивача оформити право власності та отримати свідоцтво про право власності згідно заповіту, не надає їй можливості вселитись у квартиру та користуватись гаражем на праві приватної власності. Позивач вважає, що вважаю, що її права та інтереси на спірне майно як спадкоємиці після смерті спадкодавця підлягають судовому захисту, шляхом усунення перешкод у користуванні майном.
Представник позивача в підготовчому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.
Відповідач у підготовчому засіданні щодо позовних вимог не заперечував. Правом надання відзиву не скористався.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно зі ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі і у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Дослідивши матеріали справи та докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вишгород Київської області, у віці 88 років, помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , яке видане 22.04.2020 року Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23.04.2024 р. (справа № 363/3191/20), у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.
Відповідно до вказаного рішення встановлено наступне.
16.09.2011 року державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області Лисогором О.А. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №1-388 заповіт, яким ОСОБА_4 , у присутності двох обраних ним особисто свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті усі свої права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть належати йому у майбутньому, та усе інше його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що за законом він матиме право заповів ОСОБА_2 . Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі за №51714720.
16.08.2019 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Островською Л.П. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №122 заповіт, яким ОСОБА_4 усе своє майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося, в взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право заповів ОСОБА_3 . Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі за №64618501.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме на:
- квартиру загальною площею 69,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та належить ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право власності на житло від 22.04.1998 року, яке видане згідно з розпорядженням (наказом) від 22.04.1998 року №206 та технічного паспорту;
- земельну ділянку площею 0,003 га., з цільовим призначенням для гаражного будівництва, яка розташована на території Новопетрівської с/ради ВКГ «Берізка» та належить ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності серії І-КВ №079560;
- гараж, загальною площею 43,6 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , який належить спадкодавцю згідно з свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_3 , витягом про державну реєстрацію прав серії ССУ №046779 та технічним паспортом.
03.06.2020 року ОСОБА_3 звернулась до компетентних органів із заявою №142 про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4
03.06.2020 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Островською Л.П. заведено спадкову справу №15/2020 до майна померлого ОСОБА_4 , яка зареєстрована у спадковому реєстрі за №65916513, свідоцтва про право на спадщину не видавались.
Згідно наданих позивачем доказів у справі 363/6796/25 убачається, що приватний нотаріус Шостак О. А. 01.07.2025 р. за № 291/02-14 надав запит до Комунального підприємства "Вишгородське бюро технічної інвентаризації" про надання довідки на нерухоме майно та проведення технічної інвентаризації та видачи ОСОБА_3 або її представнику технічного паспорта та довідки на нерухоме майно на квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та гараж, який знаходиться за адресю: Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, "Берізка" кооператив власників гаражів, масив Берізка, гараж № НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
02.07.2025 року Вишгородська міська рада надала відповідь №270 приватному нотаріусу Шостаку О.А. з якої убачається, що на дату смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , було зареєстровано дві (2) особи, а саме ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований з 15.07.1997р. по 27.05.2020 р.; ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 28.08.2010 р. по теперішній час.
03.10.2025 р. за №402/02/14 приватний нотаріус Шостак О.А. видав довідку про те, що ОСОБА_3 є єдиною спадкоємицею майна після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .
Представник позивача ОСОБА_1 07 липня 2025 р. надіслав відповідачу пропозицію допустити працівників КП Вишгородського БТІ для проведення інвентаризації квартири та гаражуі складання технічного паспорту на ці приміщення.
Позивач вказує, що відповідач відмовляється надати можливість провести інвентаризацію нерухомого майна, чим позбавляє її оформити право власності та отримати Свідоцтво про право власності згідно заповіту, не надає їй можливості вселитись у квартиру та користуватись гаражем на праві приватної власності.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до положень ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Разом з тим, виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені Житловим кодексом України(далі -ЖК України) підстави для позбавлення права на житло.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 ЖК України житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об'єднанням, профспілковим та іншим громадським об'єднанням (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об'єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до законодавства України до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин 1 статті 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 157 ЖК України члени сім'ї власника будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення проводиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Частинаю 3 ст. 116 ЖК України визначено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Згідно Постанови ВСУ по справі № 758/16511/18 від 27.03.2023, самоправними визнаються дії, що свідчать про зайняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення).
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, та відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Звертаючись до суду із позовними вимогами про виселення відповідача позивач посилається на те, що відповідач позбавляє її оформити право власності та отримати Свідоцтво про право власності згідно заповіту, не надає їй можливості вселитись у квартиру та користуватись гаражем на праві приватної власності.
Вказані обставини підтверджені письмовими доказами, дослідженими судом, а також і визнанням позову відповідачем, про що ним зазначено в заяві.
Беручи до уваги визнання позову відповідачем і те, що вказане визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд уважає можливим задовольнити позов.
Вирішуючи питання, щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст.141 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, а саме судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України).
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
У постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі за №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 року в справі за №201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява за №19336/04, п. 269).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява за №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором про надання правової допомоги за №19 від 10.12.2024 року; квитанцією від 10.12.2024 року.
Разом з цим, суд вважає завищеною оплату наданих послуг, оскільки заявлена позивачем сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн. є неспівмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа Центр надання адміністративних послуг Вишгородської міської ради, про виселення фізичної особи, задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з гаража № НОМЕР_1 в кооперативі власників гаражів "Берізка", який знаходиться за адресою: Київська область, місто Вишгород, пров. Квітковий № 3 масив Берізка.
Зняти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 ЦПК України рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу. Якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Cуддя Т.В. Шубочкіна