справа № 361/6572/13-ц
провадження № 4-с/361/71/25
щодо розгляду скарги
28 січня 2026 року м. Бровари
Броварський міжрайонний суд Київської області в складі:
Головуючої судді Ведмідь Н.В.
за участі секретаря судового засідання Чуняк В.О.,
розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Микитчик Ірини Володимирівни, заінтересована особа: Товариство з обмежено відповідальністю «Бі Ел Джи Мікрофінанс»,
встановив:
Представник скаржника (боржника) ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцова С.О. через підсистему «Електронний суд» звернулася до суду зі скаргою, в якій просить: визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу виконавчої служби у місті Києві Микитчик Ірини Володимирівни, щодо не зняттяарешту та заборон щодо майна ОСОБА_1 ; скасувати арешт та заборони з усього рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 , а саме: номер запису про обтяження:12924492; дата та час державної реєстрації: 14.01.2016; державний реєстратор Овсієнко Людмила Миколаївна, Управління державної реєстрації територіального управління юстиції у Київській області, Київська область; документи подані для державної реєстрації: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серія та номер: 49185136, виданий 10.11.2015, видавник: ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві; Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер:27814044 від 14.01.2016 11:54:43, Овсієнко Людмила Миколаївна, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області, Київська область; вид обтяження: арешт нерухомого майна; відомості про суб'єктів обтяження: Орган державної влади, Обтяжувач: відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, код ЄДРПОУ: 34968768, країна реєстрації: Україна, 02121, м.Київ, пр-т Бажана, 7є; особа, майно якої обтяжується: Тішина Оксана Анатоліївна; опис предмета обтяження: все майно.
Обґрунтовуючи скаргу скаржник зазначає, що виконавчий лист № 361/6572/13-ц повторно до органу державної виконавчої служби не пред'являвся, стягувач не ініціював продовження виконавчих дій, а після повернення виконавчого документа виконавче провадження є закінченим, у зв'язку з чим державний виконавець позбавлений можливості вчиняти будь-які дії за його межами. За таких обставин збереження арешту на майно боржника протягом понад семи років за відсутності відкритих виконавчих проваджень та реальної можливості примусового виконання виконавчого документа, на думку скаржника, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном. Крім того, скаржник посилається на ухвалу Господарського суду Київської області від 15 вересня 2022 року у справі № 911/3436/21, якою закрито провадження за заявою боржника про визнання банкрутом у зв'язку з відсутністю заявлених кредиторських вимог, та вважає, що на підставі частини четвертої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства накладені арешти підлягають припиненню. У зв'язку з цим скаржник вважає, що відмова державного виконавця у скасуванні арешту, з посиланням на можливість його зняття виключно за рішенням суду, свідчить про протиправну бездіяльність, та просить визнати таку бездіяльність протиправною і скасувати накладений арешт.
15.12.2025 року ухвалою суду скаргу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду, зобов'язано державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Микитчик І.В. надати матеріали виконавчого провадження № 49185136 для належного розгляду скарги.
13.01.2026 року на запит головуючого державний виконавець Микитчик І.В. у письмових поясненнях повідомила про неможливість надання виконавчого провадження № 49185136, обґрунтовуючи це тим, що відповідно до пункту 2 розділу XI Наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та у приватних виконавців» строк зберігання виконавчого провадження становить три роки, у зв'язку з чим виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 361/6572/13-ц від 20.06.2014 було знищене, що унеможливлює його надання суду.
У судове засідання боржниця не з'явилася, до суду надійшла заява від адвоката Кузнєцової С.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій вона просила провести розгляд справи за відсутності сторони скаржника та задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.
У судове засідання державний виконавець Микитчик І.В. не з'явилася, направила письмові пояснення, в яких просила відмовити у задоволенні скарги та провести розгляд скарги за її відсутності. Додатково зазначила, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 49185136 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6572/13-ц від 20.06.2014, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» заборгованості в розмірі 135725,83 грн. 02.11.2015 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 10.11.2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
29.11.2018 року на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу.
Станом на день розгляду справи виконавчий лист повторно на виконання до відділу не надходив.
Представник стягувача у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.
На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу не здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подану скаргу, заперечення та матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що на виконанні у Дарницькому відділі державної виконавчої служби у місті Києві перебувало виконавче провадження № 49185136 з примусового виконання виконавчого листа № 361/6572/13-ц, виданого 20.06.2014 року Броварським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бі Ел Джи Мікрофінанс» заборгованості в розмірі 135 725,83 грн.
29.11.2018 року державним виконавцем Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Сніжинським Т.Є. винесено постанову про повернення виконавчого документа № 361/6572/13-ц стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Листом №49185136 від 14.10.2025 начальник відділу Дарницького районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Богданом Копитко повідомлено адвоката Кузнєцову С.О. що виконавчий лист № 361/6572/13-ц, виданий 20.06.2014 року Броварським міськрайонним судом Київської області повторно на виконання до відділу не надходив та роз'яснив виключні підстави для зняття арешту з майна боржника. (а.с. 17-18)
Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Положення статей 447, 449 ЦПК України дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного виконавця, а й бездіяльність.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначене конституційне положення відображено й у статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті стаття 451 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню (частина п'ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17зазначено, що «у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09 вказано, що «відмовляючи у скарзі ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками, якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми права, дійшов до обґрунтованих висновків про те, що державний виконавець відмовляючи у знятті арешту з майна боржника діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що заявником не оспорюється. Крім того, державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав перешкоджання провадженню виконавчих дій або не здійснення авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, оскільки відповідно до положень статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження не є закінченим. При цьому державним виконавцем винесено постанову не про закінчення виконавчого провадження (стаття 49 наведеного вище Закону), а про повернення виконавчого листа стягувачу (стаття 47 вказаного Закону), а не суду».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 зазначено, що «зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що:
«законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
Касаційний суд звертає увагу, що Законом № 1662-IX від 15 липня 2021року, що набрав чинності 05 серпня 2021 року, статтю 40 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено частиною четвертою, згідно із якою у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Зазначеною нормою передбачений єдиний випадок, коли виконавець може зняти арешти з майна боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, без відновлення виконавчого провадження (повторного прийняття виконавчого документу до виконання), і такий випадок пов'язаний лише з укладенням відповідної угоди про врегулювання спору (мирової угоди) між іноземним суб'єктом та державою Україна.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 4 ст. 59 Закону).
Отже, зняття арешту з майна боржника здійснюється на підставі постанови державного (приватного) виконавця, судового рішення та з підстав передбачених цією статтею.
При цьому суд враховує, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення виконавчого провадження, а чинним законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця скасовувати арешт, накладений на майно боржника, у разі такого повернення.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного або добровільного виконання рішення суду, виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, не визнавався, докази сплати боргу на користь стягувача відсутні. Також матеріали справи не містять доказів звернення стягувача до державного виконавця із заявою про відсутність претензій до боржника.
Висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог скарги щодо визнання протиправними дій державного виконавця з відмови у скасуванні арешту майна та зобов'язання скасувати арешт після винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 636/3930/23.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (частина п'ята статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд не приймає до уваги посилання сторони заявника на ухвалу Господарського суду Київської області від 15.09.2022 у справі № 911/3436/21, якою закрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання її банкрутом, як на підставу для зняття арешту з майна боржника. Як убачається зі змісту зазначеної ухвали, провадження у справі про неплатоспроможність боржниці закрито з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме у зв'язку з невстановленням судом ознак неплатоспроможності боржника через відсутність заявлених у встановленому законом порядку вимог кредиторів, у тому числі стягувачів за відповідними виконавчими провадженнями. При цьому господарський суд прямо зазначив, що фактичний розмір заборгованості боржниці перед можливими кредиторами не був предметом розгляду, судом не встановлювався та не визнавався, а відповідні висновки ґрунтувалися виключно на відомостях, наданих самою боржницею, без урахування позиції кредиторів, арбітражного керуючого та інших осіб, які могли мати інформацію щодо наявності заборгованості. Також у зазначеній ухвалі наголошено, що висновки суду, викладені за результатами підготовчого засідання, не мають преюдиціального значення та не створюють правових підстав для визнання грошових вимог кредиторів у розумінні статей 1, 45 Кодексу України з процедур банкрутства без їх звернення до суду з відповідними заявами у встановленому законом порядку. Закриття провадження у справі про неплатоспроможність не є тотожним погашенню зобов'язань боржника та не припиняє дії арештів, накладених у межах виконавчого провадження. Таким чином, закриття провадження у справі про неплатоспроможність боржниці було зумовлено виключно відсутністю заявлених кредиторських вимог і не містить правових висновків щодо погашення будь-яких грошових зобов'язань боржниці перед кредиторами.
Крім того, в ухвалі Господарського суду Київської області від 15.09.2022 відсутні посилання на частину четверту статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства, на яку посилається заявник. Відтак судом не зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів вважаються погашеними, а виконавчі документи - такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку з чим зазначена норма не підлягає застосуванню до правовідносин, на які посилається заявниця.
За таких обставин відсутні правові підстави вважати, що арешт, накладений у межах виконавчого провадження № 49185136, втратив свою актуальність або підлягав обов'язковому скасуванню державним виконавцем.
З огляду на викладене суд вважає, що державним виконавцем не допущено бездіяльності щодо не скасування арешту та заборон з майна ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця, та права заявника не порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Оскільки стороною заявника не доведено, а судом не встановлено порушення державним виконавцем вимог закону при здійсненні виконавчих дій, а також з огляду на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, суд не вбачає правових підстав для скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, у зв'язку з чим підстави для задоволення скарги відсутні.
Керуючись ст. 258-261, 353, 447-451 ЦПК України, суд,
постановив :
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Микитчик Ірини Володимирівни, заінтересована особа: Товариство з обмежено відповідальністю «Бі Ел Джи Мікрофінанс» - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Н.В. Ведмідь