Справа № 358/416/25 Провадження № 2-др/358/5/26
30 січня 2026 року м. Богуслав
Суддя Богуславського районного суду Київської області Лебединець Г.С., розглянув в порядку письмового провадження заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ящука Л.А. про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 358/416/25 позовна заява ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишена без розгляду. Справа була розглянута суддею Тітовим М.Б.
18.12.2025 до суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ящука Л.А. надійшла заява про ухвалення рішення про стягнення з позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, як компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2025, проведеного на підставі рішення зборів суддів, розпорядження керівника апарату Богуславського районного суду Київської області від 18.12.2025 № 64, головуючим суддею з розгляду заяви визначено суддю Лебединець Г.С.
ЦПК України не містить положень щодо порядку розгляду судом заяви відповідача про компенсацію здійснених витрат, у зв'язку із чим суд, з урахуванням вимог ч.9 ст.10 ЦПК України, застосовує аналогію закону та застосовує процесуальні процедури, що регулюють подібні за змістом відносини, тобто положення ст.270 ЦПК України щодо ухвалення додаткового рішення для вирішення питання про судові витрати.
Сторони в порядку ч.13 ст.7 та ч.3 ст.270 ЦПК України в судове засідання не викликалися.
Суд, дослідив заяву та матеріали справи, виходить з наступного.
Так, в заяві про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи від 18.12.2025 представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ящук Л.А. просить ухвалити судове рішення про стягнення з позивача ТОВ «ФК «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, як компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних із розглядом справи.
В обґрунтування доводів заяви зазначив, що мали місце необґрунтовані дії позивача, оскільки представник позивача до позову не надав належних доказів надсилання відповідачу копій поданих до суду документів та після залишення позову без руху належним чином недоліки не усунув, що стало підставою для залишення позову ТОВ «ФК «ЕЙС» без розгляду.
Щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, суду надано: акт №1 від 17.12.2025 про виконання робіт з надання правничої допомоги відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 25 від 12.02.2025; квитанція № 557228 від 17.12.2025 про здійснення ОСОБА_1 оплати послуг з надання правничої допомоги згідно договору № 25 від 12.05.2025 в сумі 10 000,00 грн.
22.12.2025 до суду надійшла заява представника позивача ТОВ «ФК «ЕЙС», в якій зазначає, що заявлений представником відповідача розмір правничої допомоги в сумі 10 000 грн є необґрунтованим та завищеним відносно складності справи. Просить врахувати подані пояснення, задовольнити позовні вимоги та покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.
Однак, оскільки ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 16.12.2025 у справі № 358/416/25 позовна заява ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишена без розгляду, вимоги представника позивача про стягнення заборгованості та судових витрат в даному провадженні не підлягають вирішенню по суті.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 26.08.2025 позовна заява ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 залишена без руху оскільки позивачем не додано належних доказів надсилання відповідачу копій документів, поданих до суду: не надана накладна на відправлення поштового відправлення та в наданому позивачем описі вкладення відсутній поіменний перелік документів, що були додані до позовної заяви та кількість аркушів; наданий позивачем опис вкладення не відповідає бланку опису вкладення до поштового відправлення.
01.09.2025 представником позивача подано заяву про усунення недоліків з додатками, а саме: копію накладної Укрпошта про направлення поштового відправлення ОСОБА_1 та копію опису вкладення у цінний лист на ім'я ОСОБА_1
16.12.2025 ухвалою суду позов залишено без розгляду оскільки, за позицією суду, недоліки не усунуті, копія позовної заяви надіслана не була; надісланий позивачем опис вкладення, як і наданий ним попередній опис вкладення, не відповідає бланку «Опис вкладення форми 107», оскільки в ньому не зазначено кількість надісланих ОСОБА_1 предметів із зазначенням кількості аркушів по кожному предмету.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Разом із цим, залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Добросовісні дії позивачів, спрямовані на захист їх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Аналогічного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 12.11.2020 (провадження №61-16711св19).
Крім того для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов'язком доказування необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Згідно ч.5 ст.142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Згідно з тлумаченнями, наданими судовою практикою ВС у справі №148/312/16-ц, "необґрунтовані дії позивача" передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Для стягнення здійснених відповідачем витрат, відповідачу необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали. До таких дій можуть належати: пред'явлення позивачем завідомо необґрунтованого позову; систематична протидія позивача правильному та швидкому вирішенню спору; наявність у недобросовісного позивача протиправної мети - ущемлення прав та інтересів відповідача; умисний характер дій позивача та ступінь його вини, підтверджені відповідними доказами.
Важливо зазначити, що поняття "необґрунтованість дій" не є тотожним поняттю "необґрунтований позов", хоча пред'явлення необґрунтованого позову може бути однією з ознак необґрунтованих дій позивача. Оцінка обґрунтованості позовних вимог здійснюється при прийнятті рішення по суті спору, тоді як "необґрунтовані дії" стосуються процесуальної поведінки, яка призвела до передчасного завершення справи.
Тягар доказування наявності таких необґрунтованих дій покладається на відповідача. Сам лише факт звернення до суду та подальше закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду (навіть за заявою позивача) автоматично не свідчить про необґрунтованість дій позивача і не є безумовною підставою для компенсації судових витрат відповідачу. Відповідач повинен надати суду переконливі докази, що підтверджують саме недобросовісний, умисний характер дій позивача, які призвели до понесення відповідачем витрат.
Таким чином, відповідач повинен надати конкретні докази недобросовісності чи зловживань, а не просто факту припинення справи. Це свідчить про намагання збалансувати право на доступ до суду з інтересами відповідача, захищаючи позивача від покладання витрат лише за те, що він скористався своїм диспозитивним правом припинити справу, якщо його дії не були недобросовісними.
Судова практика фактично пов'язує "необґрунтовані дії" з елементами недобросовісності та умислу з боку позивача. Це встановлює досить високий стандарт доказування для відповідача. Недостатньо просто продемонструвати, що позов був відкликаний або провадження закрито; необхідно довести, що в основі цих процесуальних рішень лежали саме недобросовісні мотиви або дії позивача.
Стаття 44 ЦПК України визначає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Зловживання правом розглядається як свого роду "спотворення права", коли особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право. Це умисні, несумлінні дії учасників процесу, спрямовані на перешкоджання суду у правильному та своєчасному розгляді справи або на обмеження прав інших учасників.
Частина 2 статті 44 ЦПК України наводить невичерпний перелік дій, які залежно від обставин можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами. До них належать, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася; подання клопотання для вирішення питання, яке вже вирішено судом; заявлення завідомо безпідставного відводу; подання кількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання завідомо безпідставного позову або позову за відсутності предмета спору; необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмету спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб'єктної юрисдикції та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 640/1029/18, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 906/961/17, від 08.07.2020 у справі № 810/3711/18).
Тобто стягнення (з позивача) компенсації понесених (відповідачем) витрат, зокрема і витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 у справі № 903/1079/23, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, від 11.05.2023 у справі №921/811/21, від 25.04.2023 у справі № 924/341/22, від 10.10.2023 у справі № 907/636/20).
З матеріалів справи вбачається, що суд першочергово дослідив матеріали позовної заяви та визнав їх такими, що відповідають нормам ЦПК України і відкрив провадження у справі. До стадії розгляду по суті суд не перейшов та 26.08.2025 була винесена ухвала про залишення позову без руху, в якій суд погодився з доводами представника відповідача щодо відсутності належних доказів відправлення представником позивача позову з додатками відповідачу.
01.09.2025 представником позивача подано заяву про усунення недоліків з додатками, а саме: копію накладної Укрпошта про направлення поштового відправлення ОСОБА_1 та копію опису вкладення у цінний лист на ім'я ОСОБА_1 .
Таким чином, представник позивача займав активну позицію та сприяв розгляду справи шляхом направлення матеріалів на виконання ухвали суду про залишення позову без руху.
В подальшому, 16.12.2025 ухвалою суду позов залишено без розгляду з підстав не усунення недоліків, оскільки копія позовної заяви надіслана не була; надісланий позивачем опис вкладення, як і наданий ним попередній опис вкладення, не відповідає бланку «Опис вкладення форми 107», оскільки в ньому не зазначено кількість надісланих Грабовець С.С. предметів із зазначенням кількості аркушів по кожному предмету, та погодився при цьому з доводами представника відповідача.
Разом із тим, доводи представника відповідача про необґрунтованість дій позивача не підтверджуються матеріалами справи, оскільки відсутні підстави для висновку, що представник позивача протидіяв розгляду даної справи.
Звернення представника позивача до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами, і такі дії, направлені на захист прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов'язок відшкодувати понесені відповідачем витрати.
Таким чином матеріали справи не містять доказів на підтвердження обставин, за яких можна вважати дії представника позивача необґрунтованими та такими, що призвели до безпідставного понесення витрат відповідачем, а також зловживання представником позивача своїми процесуальними правами.
Згідно з ч.1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.81 ЦПК України.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Щодо досліджуваної справи, то обставини, викладені у заяві про компенсацію судових витрат представником відповідача не доведені, належні та допустимі докази в обґрунтування цих обставин не надані, з огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. 133, 137, 141,142, 260, 353 ЦПК України, суд, -
У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Ящука Л.А. про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Головуючий: суддя Г. С. Лебединець