Справа № 127/32338/25
Провадження №11-кп/801/240/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22.01.2026, якою продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченій
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020010001206 від 21.08.2025, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.01.2026, продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченії ОСОБА_8 на 60 днів, до 22.03.2026 включно, із визначеною сумою застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень.
Дане рішення суд першої інстанції мотивує тим, що ризики, які зазначені в клопотанні прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_8 , продовжують існувати і до тепер.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою зменшити розмір застави до 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560, 00 гривень.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22.01.2026 в частині визначення розміру застави щодо обвинуваченої ОСОБА_8 є незаконною та необґрунтованою.
Зокрема, сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції, продовживши застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, одночасно визначив розмір застави у сумі 266 240 грн, що становить 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, проте, при цьому, не навів належного та достатнього обґрунтування відповідності такого розміру застави вимогам розумності та співмірності
На переконання сторони захисту, визначений судом розмір застави є завідомо непомірним для обвинуваченої, оскільки під час його визначення судом не було належним чином оцінено обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, її майновий та сімейний стан, а також наявність соціально стримуючих факторів. Крім того, ризики, формально заявлені прокурором, не були об'єктивно оцінені судом у їх сукупності та реальності.
Так, апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_8 , обвинувачується у незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту за ч. 2 ст. 307 КК України, при цьому інкриміноване кримінальне правопорушення, згідно з класифікацією кримінальних правопорушень, відноситься до категорії тяжких злочинів. Водночас сама лише тяжкість інкримінованого діяння, на думку сторони захисту, не може бути вирішальним та єдиним критерієм для визначення максимального розміру застави.
Як убачається з мотивів ухвали, серед ризиків, на які посилався прокурор та які були покладені судом в основу рішення про продовження тримання під вартою, фактично зазначено лише наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, без їх належної конкретизації та доведення неможливості запобігання таким ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
При цьому сторона захисту наголошує, що в частині продовження строку тримання під вартою ухвала суду першої інстанції не оспорюється, натомість предметом апеляційного перегляду є виключно визначений судом розмір застави, який, на переконання апелянта, не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Апелянт вказує, що відповідно до положень КПК України та практики Європейського суду з прав людини, застава не повинна виконувати каральну функцію або бути способом фактичного продовження тримання особи під вартою через її очевидну неспроможність внести визначену суму. Її розмір має бути таким, щоб, з одного боку, гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченої, а з іншого - не позбавляти її реальної можливості скористатися альтернативою триманню під вартою.
Крім того, сторона захисту зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки відомостям про відсутність у обвинуваченої офіційних доходів, нерухомого чи рухомого майна у власності, а також її фактичним життєвим обставинам, що унеможливлює внесення застави у визначеному розмірі без залучення сторонніх осіб.
З урахуванням наведеного, захисник зазначає, що застава у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є співмірною, розумною та такою, що здатна забезпечити виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків у разі її внесення, а також досягнення мети запобіжного заходу без надмірного обмеження права на свободу.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисника обвинуваченої на підтримку апеляційної скарги, прокурора, яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 22.01.2026 відповідає.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 дотримався вимог кримінального процесуального закону.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.
Оскільки, захисник ОСОБА_7 не оспорює ухвалу суду першої інстанції в частині застосування до обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то апеляційний суд не має підстав для перевірки законності та обґрунтованості ухвали в цій частині, оскільки вона не є предметом апеляційного оскарження, а тому перевірка судового рішення здійснюється виключно в межах доводів, наведених в апеляційній скарзі сторони захисту.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо невідповідності визначеного розміру застави стандартам Конвенції та практиці Європейського суду з прав людини, колегія суддів виходить з такого.
Частиною 1 ст. 182 КПК України визначено, що застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
У абз. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України зазначено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Аналізуючи зміст норм кримінально-процесуального закону, колегія суддів зазначає, що сутність застави полягає не у відшкодуванні шкоди чи покаранні особи, а у створенні реального економічного стимулу для належної процесуальної поведінки, зокрема своєчасної явки до суду та утримання від дій, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню. Саме тому застава має бути такою, щоб перспектива її втрати у разі порушення покладених обов'язків була для обвинуваченої реальною та відчутною, а не формальною.
Сторона захисту, обґрунтовуючи вимогу про зменшення розміру застави, посилається, зокрема, на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Істоміна проти України», зазначаючи, що метою застави є не компенсація завданої шкоди, а виключно забезпечення явки обвинуваченої до суду, у зв'язку з чим, на її думку, визначення значного розміру застави є необґрунтованим.
Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що наведене рішення ЄСПЛ не може тлумачитися відокремлено від обставин конкретного кримінального провадження та національного процесуального законодавства.
У справі «Істоміна проти України» Європейський суд з прав людини дійсно наголосив на неприпустимості формального підходу до визначення розміру застави та прив'язки її виключно до розміру завданої шкоди. Водночас зазначене рішення не встановлює обов'язку визначення мінімальної застави у кожному випадку та не виключає можливості призначення значного її розміру за наявності відповідних обставин.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, його майнового та сімейного стану, а також ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Аналогічні критерії містяться і в положеннях ст. 178 КПК України, які зобов'язують суд оцінювати тяжкість інкримінованого злочину, дані про особу та інші істотні обставини у їх сукупності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням. Саме ця обставина, у поєднанні з характером інкримінованого діяння, обґрунтовано врахована судом першої інстанції при визначенні розміру застави.
Посилання сторони захисту на практику ЄСПЛ також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з огляду на те, що, відповідно до усталеної практики Суду, зокрема викладеної у рішенні у справі «Гафа проти Мальти» (заява № 54335/14, пункт 70), розмір застави має встановлюватися головним чином з урахуванням особи підозрюваного та ступеня впевненості в тому, що реальна перспектива втрати застави у разі неявки до суду буде достатнім стримуючим фактором, здатним запобігти ухиленню від правосуддя.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 має незняту та непогашену судимість за вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 20.01.2025, яким її було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, обвинувачена вже притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, що свідчить не лише про обізнаність із протиправністю відповідної поведінки, а й про відсутність належних висновків з боку останньої після застосування до неї заходів кримінально-правового впливу.
Наявність незнятої та непогашеної судимості за злочин однорідного характеру обґрунтовано враховується судом при оцінці даних про особу обвинуваченої відповідно до ст. 178 КПК України та має істотне значення для визначення ступеня процесуальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема ризику продовження злочинної діяльності.
За таких обставин зазначені дані про особу обвинуваченої у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо необхідності визначення застави у зазначеному розмірі як достатнього стримуючого фактору для забезпечення належної процесуальної поведінки та недопущення вчинення нових кримінальних правопорушень.
Отже, розмір застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень, з огляду на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та наявні процесуальні ризики, є справедливим, пропорційним та достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої, а також відповідає завданню кримінального провадження щодо охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, визначаючи розмір застави, належним чином врахував сукупність обставин, передбачених ст.ст. 177, 178 КПК України, вимоги ст.ст. 182, 183 КПК України, а також правові позиції Європейського суду з прав людини, і дійшов обґрунтованого висновку щодо визначеного розміру застави.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість визначення розміру застави поряд із продовженням запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, дані про її особу, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та прийняв судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування, про що порушується питання в апеляційній скарзі, не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 22.01.2026, якою продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020010001206 від 21.08.2025, за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4