Дата документу 21.01.2026 Справа № 336/13577/23
Єдиний унікальний № 336/13577/23 Головуючий у 1-й інстанції: Звєздова Н.С.
Провадження № 22-ц/807/395/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
21 січня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Пантюх Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Обласова Сергія Анатолійовича, на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» суму заборгованості в розмір 92 660 грн., нараховані відсотки за 60 календарних днів - 28 500 грн., судовий збір у сумі 2 147,20 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ Україна» заборгованість за кредитним договором № 5511350 від 08.02.2022 у сумі 92 660 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 25 000,00 грн.; заборгованість по нарахованим відсоткам - 67 660,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ Україна» витрати по сплаті судового збору у сумі 1 642,03 грн. та на правничу допомогу у сумі 2 249,40 грн.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
13.09.2025 року ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Обласова С.А., сформував в системі «Електронний суд» заяву про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2024 року, в якій просив поновити йому строк на подання заяви про перегляд вказаного рішення суду, скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2024 року та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування заяви зазначав, що судове засідання 20 червня 2024 року відбулося за відсутністю відповідача, оскільки повістку про виклик у судове засідання та ухвалу про відкриття провадження він не отримував. З цих же підстав ним не було подано відзив на позовну заяву.
Зазначав, що позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Не надано докази: того, що особа була належним чином ідентифікована під час реєстрації в системі фінансової установи (наприклад, через BankID, не надано фото ідентифікаційних документів, введення персональних даних, що відповідають паспорту), що допомагає встановити, що саме ця особа створила обліковий запис, з якого відбувалося подальше укладення договору; що одноразовий ідентифікатор був надісланий саме на фінансовий номер телефону, який належить особі (тобто номер, прив'язаний до її банківської картки або іншим чином ідентифікований як її особистий); що особа самостійно ввела свої персональні дані (ПІБ, ІПН, паспортні дані, реквізити банківської картки), які співпадають з її ідентифікаційними даними. Крім того, позивачем, на підтвердження позовних вимог, не надано до суду технічних доказів, а саме: Лог-файли (журнали дій): Детальні записи дій користувача в системі, що включають: IP-адресу, з якої здійснювався доступ до системи, Дату та час усіх операцій, включаючи запит на одноразовий ідентифікатор, його отримання та введення, Інформацію про пристрій (тип браузера, операційна система), з якого здійснювався доступ, докази відправки та отримання SMS-повідомлення: Підтвердження від оператора мобільного зв'язку про відправку одноразового ідентифікатора на конкретний номер телефону та його доставку, а також не надано підтвердження того, що вказаний номер телефону належить саме відповідачу тощо. Відсутні будь-які докази, що підтверджують перерахування коштів відповідачу від ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором № 5511350 від 08.02.2022 року та отримання саме відповідачем вищезазначених коштів. Також відсутні будь-які підтвердження отримання відповідачем повідомлень про відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами, відповідно до: Договору факторингу № 29.05/23-Ф від 29.05.2023 року, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» та ТОВ «Авентус Україна», відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги за кредитним договором № 5511350 від 08.02.2022 року. Звертає увагу, що доказів, підтверджуючих оплату, передбачену п.п. 3.3, 3.4 Договору факторингу № 29.05/23-Ф від 29.05.2023 року, для відступлення прав вимоги, позивачем не надано.
Вказує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то саме на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту (встановлення кредитного ліміту) та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість за Договором та в якому розмірі. Надані позивачем до суду електронні копії кредитного договору № 5511350 від 08.02.2022 року з додатками, відповідачем взагалі не підписані.
Зауважує, що матеріали справи не містять також і доказів фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника); розрахунки заборгованості за договорами, копії яких додано до позовної заяви, є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Звертає увагу, що повне судове рішення представник ОСОБА_1 через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» отримав 26 серпня 2025 року, тому строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення підлягає поновленню.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2025 року відмовлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Обласову Сергію Анатолійовичу у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20.06.2024 по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Обласова Сергія Анатолійовича про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНСТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Обласова С.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що в заяві про перегляд заочного рішення представник відповідача - адвокат Обласов С.А. зазначив, що судове засідання 20.06.2024 відбулось за відсутності відповідача, оскільки повістки про виклик у судове засідання відповідач не отримував, ухвалу про відкриття провадження не отримував, тому відповідач був позбавлений можливості надати суду докази та навести свої заперечення проти позовних вимог, в результаті чого було порушено його право на справедливий судовий розгляд. Звертає увагу, що посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 284 ЦПК України, він просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення та поновити пропущений строк на такий перегляд.
Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явилися.
Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.
Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином. Заочне рішення ОСОБА_1 було направлено рекомендованим листом, що підтверджується реєстром відправки Шевченківського районного суду м. Запоріжжя № Р-22-15.07.2024/1853 з відміткою потового відділення про відправлення 16.07.2024. Суд виснував, що поважні причини пропуску строку подання до суду заяви про перегляд заочного рішення відсутні, оскільки факт неотримання відповідачем кореспонденції суду зумовлений його суб'єктивною поведінкою; у зв'язку з пропуском строку подання заяви про перегляд заочного рішення та відсутністю підстав для його поновлення, заяву про перегляд заочного рішення суду слід залишити без розгляду.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право на суд повинно бути забезпечено судовими процедурами, які мають бути справедливими.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень статті 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами першою-третьою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, навела такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу: передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення; оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Отже Велика Палата Верховного Суду з огляду на здійснений нею відступ від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, констатувала наявність у суду першої інстанції повноважень на залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав пропуску відповідачем строку на звернення до суду та відсутності передумов для його поновлення судом.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Причину пропуску строку можна вважати поважною, якщо вона відповідає одночасно всім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють чи ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, що виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) цю обставину підтверджено належними й допустимими засобами доказування.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа "Мушта проти України"); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи "Рябих проти Росії", "Устименко проти України"); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи "Безруков проти Росії", "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania)).
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі "Олександр Шевченко проти України", "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, заочне рішення ухвалено судом 20 червня 2024 року.
Копія вказаного рішення була направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом, що підтверджується списком Укрпошти № Р-22-15.07.2024/1853 ( т. 1, а.с. 69-71).
Проте, даних про отримання вказаного відправлення або даних про повернення до суду поштового відправлення матеріали справи не містять.
Тобто, жодних доказів того, що відповідач отримав копію заочного рішення та знав про його існування, матеріали даної справи не містять.
Судове рішення отримано представником ОСОБА_1 через електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 26 серпня 2025 року, а заяву про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Обласова С.А., сформував в системі «Електронний суд», 13 вересня 2025 року, в якій просив суд поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення у зв'язку з зазначеними обставинами.
Суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, не встановив обставини справи у повному обсязі та не дослідив докази, на які посилався заявник, не дав їм належну оцінку.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши положень вищезазначених процесуальних норм, залишив заяву про перегляд заочного рішення без розгляду без достатніх на те правових підстав, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Обласова Сергія Анатолійовича, задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2025 року у цій справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко