Дата документу 21.01.2026 Справа № 334/4440/25
Єдиний унікальний №334/4440/25 Головуючий у 1 інстанції Турбіна Т.Ф.
Провадження № 22-ц/807/341/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
21 січня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» про стягнення заборгованості,-
У червні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.02.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Креді Агріколь Банк» було укладено кредитний договір №2/4039967, відповідно до якого банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти в сумі 96 000,00 гривень строком на 60 місяців - з 15.02.2021 по 14.02.2026 .
Банк виконав свої обов'язки за Кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 належним чином.
Відповідачка порушила умови кредитного договору, а саме не здійснює повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту.
18.12.2024 між ТОВ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» був укладений договір про відступлення права вимоги № 5-2024.
Згідно додатку 1 до договору про відступлення прав вимоги від 18.12.2024 відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021, що був укладений між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 в результаті чого ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло прав кредитора до ОСОБА_1 за кредитним договором.
У зв'язку з несплатою відповідачкою чергового платежу по кредиту та/або процентам за користування кредитом та/або комісії протягом більш ніж 30 днів на виконання п. 2.3.4. правил 18.02.2025 року відповідачці було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом станом на 20.12.2024.
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язання по погашенню простроченої заборгованості протягом 1 календарного місяця з дати направлення повідомлення на підставі п. 2.3.5. правил 28.03.2025 відповідачці було направлено вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії.
Зазначену вимогу відповідачка проігнорувала та вимоги не виконала.
На дату відступлення (20.12.2024) заборгованість за кредитним договором становила 144 539,38 гривень, яка складалась з: строкова заборгованості за тілом кредиту - 36 144,71 гривень; прострочена заборгованості за тілом кредиту - 31 806,66 гривень; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 565,35 гривень; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 13 640,19 гривень; заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом - 8 238,47 гривень; заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2 256,00 гривень; прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 33 840,00 гривень; прострочена заборгованість за реструктуризованою комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 18 048,00 гривень.
За період з 20.12.2024 по 28.03.2025 було нараховано: проценти за користування кредитом - 2 794,77 гривень; комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 6 768,00 гривень.
Загальна заборгованість відповідачки за кредитним договором №2/4039967 від 15.02.2021 становить 154 102,15 гривень, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 67 951,37 гривень; заборгованості за процентами за користування кредитом - 43 286,78 гривень; заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 42 864,00 гривень.
Просили стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 в розмірі 154102,15 грн. та витрати з оплати судового збору.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2025 року частково задоволено позовну заяву.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» заборгованість за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 станом на 28.03.2024 у загальному розмірі 93 190,15 грн. (дев'яносто три тисячі сто дев'яносто грн. 15 коп.), яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 67951,37 грн. і заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 25 238,78 грн.
В решті позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» судові витрати в сумі 1464,83 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят чотири гривні 83 коп.)
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» - Кононова І.Г. подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в стягненні заборгованості за комісією по обслуговуванню кредитної заборгованості у розмірі 42864,00 грн..
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення є незаконним в частині стягнення з неї грошових коштів у розмірі 25238,78 грн., як заборгованості за процентами.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, з огляду на наступне.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей.
Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості у розмірі 93 190,15 грн. (дев'яносто три тисячі сто дев'яносто грн. 15 коп.), яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 67951,37 грн. і заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 25 238,78 грн.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.02.2021 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2/4039967.
Відповідно до п.1.1. кредитного договору, банк надав відповідачці кредит в сумі 96000,00 грн. строком на 60 місяців, з 15.02.2021 до 14.02.2026, відповідачка сплачує платежі для погашення заборгованості за цим договором щомісячно в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (додаток № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною), як день повернення кредиту. Повернення кредиту здійснюється у валюті кредиту.
Кредит надається позичальнику на споживчі потреби (п.1.2).
Відповідно до п.1.3. кредитного договору, за користування кредитом позичальник сплачує проценту винагороду (надалі - проценти) щомісячно, в розмірі 15,00% річних (фіксована процентна ставка), починаючи з дня надання кредиту (дня списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника) до моменту повного погашення заборгованості за кредитним договором, а також позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно, в розмірі 2,35% у місяць від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. кредитного договору.
Відповідно до п.1.4. кредитного договору, всі умови щодо надання кредиту, обслуговування та погашення заборгованості за кредитом, згідно договору, визначені в правилах надання споживчого кредиту в АТ «Креді Агріколь Банк» та умовах страхування життя позичальника, які є невід'ємною частиною договору та розміщені на офіційному сайті банку: www.credit-agricole.ua.
З метою обслуговування кредиту банк відкрив відповідачці єдиний рахунок для погашення кредитної заборгованості № UA113006140000029092000596196 в банку (п.2.1.)
Відповідно до п.2.2. кредитного договору, позичальник зобов'язаний погашати кредит та сплачувати проценти та комісію у валюті кредиту, відповідно до розрахунків графіку платежів по кредиту, щомісяця, в день повернення кредиту на рахунок погашення заборгованості, сплачена сума платежу перераховується на позичковий рахунок та на рахунки нарахування процентів і комісій в день повернення кредиту.
В п.2.6. кредитного договору зазначено, що банк має право у будь-який час відступити всі або частину своїх прав за договором, а також угодами про забезпечення, будь-якій третій особі повідомити такому реальному або потенційному цесіонарію або іншій особі будь-яку інформацію про позичальника та третіх осіб, з якими укладено угоди про забезпечення, яка необхідна або яку банк вважатиме доцільною.
Відповідно до п.3.1. кредитного договору встановлено, що у разі прострочення строку сплати поточної заборгованості за кредитом, процентами, комісійною винагородою згідно умов Договору, на суму простроченого платежу нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.
В п. 4.1. кредитного договору зазначено, що шляхом підписання цього договору відповідачка підтвердила, що вона в день укладення договору особисто отримала свій примірник договору; умови договору їй зрозумілі; з правилами, що розміщені на офіційному сайті банку, ознайомлена, приймає та погоджується; з тарифами банку ознайомлена і згодна, приймає та погоджується; їй до укладення договору банком надано інформацію, яка визначена ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Крім того, сторони 15.02.2021 при підписані кредитного договору підписали таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені основні умови кредитування.
Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 належним чином, надавши відповідачці кредит в сумі 96000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку ОСОБА_1 та не заперечується самою відповідачкою.
Відповідачка порушила умови кредитного договору та не здійснювала повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту.
18.12.2024 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брайт-К» укладено договір про відступлення права вимоги № 5-2024, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі , що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до вимог п. 3.1. вищевказаного договору, право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з дати підписання ними відповідного реєстру прав вимог за зразком, наведеним в додатку № l до договору, що становить його невід'ємну частину та складається з обов'язковим зазначенням інформації (реквізитів) за переліком, що містяться в додатку № 4 до цього договору та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до реєстру прав вимоги №1, який є додатком №1 до договору про відступлення права вимоги № 5-2024 від 18.12.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 в сумі 144539,38 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Креді Агріколь Банк», станом на 20.12.2024 (дата відступлення прав вимоги) заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 становила 144539,38 грн., яка складалась з: строкова заборгованості за тілом кредиту - 36144,71 грн.; прострочена заборгованості за тілом кредиту - 31806,66 грн.; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом - 565,35 грн.; заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом - 13640,19 грн.; заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом - 8238,47 грн.; заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 2256,00 грн.; прострочена заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 33840,00 грн.; прострочена заборгованість за реструктуризованою комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 18048,00 грн.
18.02.2025 року на адресу відповідачки ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» було направлено повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором станом на 20.12.2024 в сумі 79286,85 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за тілом кредиту 31806,66 грн., простроченої заборгованості за процентами за користування кредитом 13640,19 грн., простроченої заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 33840,00 грн.
Зазначену вимогу відповідачка не виконала.
Згідно з розрахунком ТОВ «ФК «Брайт-К», за період з 20.12.2024 по 28.03.2025 ТОВ «ФК «Брайт-К» нараховано проценти за користування кредитом - 2794,77 грн.; комісію за обслуговування кредитної заборгованості - 6768,00 грн.
28.03.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» на адресу відповідачки було направлено вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, яка становить 154102,15 грн., до складу якої входить: заборгованість за тілом кредиту 67951,37 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом 43286,78 грн., заборгованість за комісією за обслуговування кредитної заборгованості 42864,00 грн.
Згідно з розрахунком заборгованості станом на 28.03.2025 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 становить 154102,15 грн., до якої входить заборгованість за тілом кредиту у сумі 67951,37 грн. (строкова заборгованість 36144,71 грн. + прострочена заборгованість 31806,66 грн.).
Заборгованість за тілом кредиту у сумі 67951,37 грн. відповідачкою не заперечується, як і наявність підстав для дострокового повернення кредиту згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
В силу ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Банк виконав свої обов'язки за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 належним чином, надавши відповідачці кредит в сумі 96000,00 грн., що підтверджується випискою з рахунку ОСОБА_1 та не заперечується самою відповідачкою.
Відповідачка порушила умови кредитного договору та не здійснювала повернення кредиту згідно графіку платежів по кредиту.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу.
Згідно із статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012).
18.12.2024 між АТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «ФК «Брайт-К» укладено договір про відступлення права вимоги № 5-2024, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі , що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.
Відповідно до вимог п. 3.1. вищевказаного договору, право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з дати підписання ними відповідного реєстру прав вимог за зразком, наведеним в додатку № l до договору, що становить його невід'ємну частину та складається з обов'язковим зазначенням інформації (реквізитів) за переліком, що містяться в додатку № 4 до цього договору та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов'язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Відповідно до реєстру прав вимоги №1, який є додатком №1 до договору про відступлення права вимоги № 5-2024 від 18.12.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Брайт-К» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 в сумі 144539,38 грн.
Як зазначив суд першої інстнації, згідно з розрахунком заборгованості станом на 28.03.2025 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2/4039967 від 15.02.2021 становить 154102,15 грн., до якої входить заборгованість за тілом кредиту у сумі 67951,37 грн. (строкова заборгованість 36144,71 грн. + прострочена заборгованість 31806,66 грн.).
Заборгованість за тілом кредиту у сумі 67951,37 грн. відповідачкою не заперечується, як і наявність підстав для дострокового повернення кредиту згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України.
Щодо заборгованості за процентами удом першої інстнації встановлено, що за розрахунком заборгованості ТОВ «Креді Агріколь Банк» станом на 20.12.2024 ( дата відступлення прав вимоги) заборгованість ОСОБА_1 за нарахованими процентами за користування кредитом становила 565,35 грн., заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом становила 13640,19 грн., заборгованість за простроченими реструктуризованими процентами за користування кредитом становила 8238,47 грн., тобто загальний борг за процентами на дату відступлення прав вимоги 22444,01 грн. (565,35 грн. + 13640,19 грн. + 8238,47 грн. = 22444,01 грн.).
Новим кредитором ТОВ «ФК «Брайт-К» за період з 20.12.2024 по 28.03.2025 нараховано проценти за користування кредитом у сумі 2794,77 грн., отже виходячи з наведених даних заборгованість ОСОБА_1 за процентами за користування кредитом становить 25238,78 грн. (22444,01 грн. + 2794,77 грн.).
У позовній заяві ТОВ «ФК «Брайт-К», посилаючись на розрахунок заборгованості ТОВ «Креді Агріколь Банк» станом на 20.12.2024, згідно з яким загальний борг за процентами на дату відступлення прав вимоги становив 22444,01 грн., і на заборгованість по процентам у сумі 2794,77 грн., нарахованим позивачем після відступлення права вимоги, робить висновок, що розмір заборгованості за процентами становить 43286,78 грн., що не має свого обґрунтування у позовній заяві і не підтверджується вищенаведеними документами.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з критичною оцінкою наданого на виконання ухвали суду деталізованого розрахунку заборгованості за період з 15.02.2021 по 19.12.2024, оскільки він складений не ТОВ «Креді Агріколь Банк», а новим кредитором ТОВ «ФК «Брайт-К», він не узгоджується у повній мірі з наданим позивачем розрахунком заборгованості ТОВ «Креді Агріколь Банк» станом на 20.12.2024 (на дату відступлення прав вимоги) щодо розміру заборгованості за процентами, у розрахунку ТОВ «ФК «Брайт-К» у загальну суму заборгованості за процентами включено суму реструктуризованої комісії 18048,00 грн., однак будь-якого обґрунтування цьому не наведено в позовній заяві, з наданих суду документів підстав для такого розрахунку не встановлено.
Відтак, правильним є висновок суду першої інстнції, що доведенною сумою заборгованість за процентами за користування кредитом є 25 238,78 грн.
Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією по обслуговуванню кредитної заборгованості у розмірі 42864,00 грн обгрунтовано відхилені судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та додаткового правового аналізу не потребують.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційних скаргах на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Безпідставними є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, з якими погоджується суд апеляційної інстанції.
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик наслідків, пов'язаних із ненаданням доказів.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Як визначено у ст.ст. 77-80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями ЦПК України передбачено обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
У постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2025 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий
Судді: