справа № 761/32090/24
головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.
провадження № 22-ц/824/10270/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
24 грудня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Наш Дім» про стягнення грошових коштів за невиконання умов договору, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Наш Дім», у якому просила суд стягнути з відповідача на користь позивача:
грошові кошти за невиконання договору про пайову участь у будівництві у розмірі 817 620 грн 87 коп.,
моральну шкоду за перевищення межі своїх повноважень та незаконне відчуження у позивача та оформлення на сторонню особу за сфальсифікованими документами квартири АДРЕСА_1 у розмірі 757 000 грн;
матеріальну шкоду у сумі 179 731 грн.
Позов обґрунтований тим, що 20 березня 2020 року позивач уклала з відповідачем інвестиційний договір на будівництво квартири та сплатила відповідну суму за придбані майнові права.
В той період часу, поки Шевченківським районним судом міста Києва розглядалась справа про визнання майнових прав позивача на квартиру, проінвестовану позивачем, квартиру було передано ОСОБА_2 та зареєстровано за нею право власності у будинку АДРЕСА_2 , який не введено в експлуатацію.
Про ці факти позивач дізналась після того, як вона пред'явила до виконання рішення про визнання за нею майнових прав на квартиру так як в реєстрації було відмовлено у зв'язку з реєстрацією права власності на квартиру.
Як зазначає позивач, саме відповідачем були вчинені дії щодо передачі квартири ОСОБА_2 по підробним документам та без належних доказів сплати коштів за квартиру. А тому позивач вважає, що договір, укладений з ОСОБА_2 є недійсним.
Позивач зазначила в позові, що вона провела ремонті роботи в квартирі (з неоштукатурених стін і стяжки), встановила вхідні двері, двері всередині квартири, сантехніку, обставила квартиру меблями і технікою.
Вказує, що довгі роки відповідач користується квартирою що йому не належить та викрав майно яке було придбане позивачем та знаходилось в квартирі. Зазначає, що відповідач не виконав власні зобов'язання, передбачені договором та не ввів будинок в експлуатацію, встановив надмірно великі розміри плати за утримання будинку, у подальшому перешкоджав заходити в квартиру, за допомогою працівників поліції, потрапивши до квартири, відповідач здійснював відключення світла та води, на що поліція не реагувала. Оскільки таких випадків було багато, позивач не мала сил боротися далі і просто припинила заходити до будинку самостійно, а заходила в будинок приблизно один раз на місяць, не могла користуватись власною квартирою, а лише перевіряла чи вона замкнена. Одного разу прийшовши до квартири, позивач не могла відкрити вхідні двері, оскільки були встановлені зовсім інші вхідні двері не тільки в квартиру, а й в коридорі відразу після ліфту. Позивача і на даний час фізично не впускають в квартиру, хоча як вбачається нею користуються інші особи.
Щодо неправомірних дій посадових осіб відповідача, як зазначає позивач, вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів якими розпочаті кримінальні провадження та на даний час не завершені досудові розслідування.
Таким чином, порушення прав позивача, позбавлення її квартири, неможливість користуватись нею, тривалі знущання відповідача, постійні звернення до органів досудового розслідування, прокуратури, суду, через негативний стан здоров'я та постійне витрачання часу на боротьбу з відповідачем, стало неможливо виконувати роботу за місцем роботи, спокійно жити, все це спричинило позивачу моральну шкоду, яку вона визначила у сумі 757 000 грн.
Позивач зазначала, що внаслідок незаконних дій відповідача, щоденної боротьби проти таких дій, вона не могла працювати та отримувати дохід. Якби позивач працювала, то отримувала б дохід у сумі 10 000 грн щомісячно. Згідно з довідкою з місця роботи позивач перебувала у вимушеній відпустці повний календарний рік, а тому її недоотриманий заробіток становить 120 000 грн. Таким чином, оскільки вказану суму позивач не змогла отримати з вини відповідача, вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Внаслідок незаконних дій відповідача які виразились у відібранні в позивача квартири, в якій були проведені ремонтні роботи, об лаштована меблями, з відповідною технікою, вона не отримала дохід від її здачі (за консультацією з ріелтором, оренда такої квартири в місяць могла коштувати від 8 000 до 12 000 грн, а тому вона визначила середню вартість - 10 000 грн) у сумі 480 000 грн (48 місяців х 10 000 грн).
Позивач просить стягнути з відповідача 817 620 грн 87 коп. за невиконання умов договору; матеріальний збиток у сумі 162 500 грн, яка складається з: відшкодування за викрадені відповідачем двері та їх встановлення - 15 100 грн (8 200 грн - вартість дверей та 6 900 грн вартість їх встановлення), вартість техніки - 44 631 грн (телевізор - 24 100 грн, холодильник - 12 299 грн, пральна машина - 8 232 грн), що викрадені із квартири.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не наведено обґрунтованих доводів прийняття або відхилення доводів позивача з посиланням на норму закону.
Також вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою покази свідків, належним чином не відобразив їх покази у тексті оскаржуваного рішення.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів вини відповідача щодо злочинних дій відносно позивача та відчуження майна.
Наголошує, що судом першої інстанції не встановлено очевидного причинно-наслідкового зв'язку між спричиненою шкодою позивачу та діями відповідача.
Також судом першої інстанції не досліджено належним чином факт спричинення позивачу діями відповідача моральної шкоди.
Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги та просила їх задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2020 року між ОСОБА_1 та Обслуговуючим кооперативом «Наш дім» укладений договір про пайову участь у будівництві № М/3/42, за умовами якого асоційований член (позивач) взяла на себе зобов'язання здійснити вступний та пайовий внесок до кооперативу, а кооператив забезпечити набуття асоційованим членом права власності на об'єкт нерухомості - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 24,12 кв.м.
Сторони встановили планово-орієнтовний термін введення об'єкта будівництва в експлуатацію - ІІІ квартал 2020 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року у справі № 761/26992/23 визнано за ОСОБА_1 майнові права на квартиру АДРЕСА_1 за договором про пайову участь у будівництві № М/3/42 від 10 березня 2020 року, укладеним між Обслуговуючим кооперативом «Наш Дім» та ОСОБА_1
ОСОБА_1 здійснила оплату об'єкта будівництва за договором про забезпечення виконання зобов'язань № М/4/32 від 10 квітня 2017 року, укладеним з попереднім забудовником ТОВ «Капітель Буд», що підтверджується довідкою про 97 % фінансування від 23 травня 2022 року, квитанцією № 43 від 11 квітня 2017 року, платіжним дорученням № 1 від 22 лютого 2018 року, актом звіряння взаємних розрахунків на 22 травня 2018 року між ТОВ «Капітель Буд» і ОСОБА_1 .
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 від 18 червня 2024 року відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 за договором про пайову участь у будівництві № M/3/42 від 10 березня 2020 року, у зв'язку з наявною інформацією щодо реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт, а саме: квартира АДРЕСА_1 , за іншою фізичною особою.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» кооператив - це юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;
Пай - майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу у створення та розвиток кооперативу, який здійснюється шляхом передачі кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної ділянки.
Пайовий фонд - це фонд, що формується з пайових внесків членів кооперативу і є одним із джерел формування майна кооперативу, розмір якого може змінюватися.
За змістом статті 3 Закону України «Про кооперацію» метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.
Статтею 10 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу.
У своєму позові ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти за невиконання договору про пайову участь у будівництві у розмірі 817 620 грн 87 коп., посилаючись на те, що ОК «Наш Дім» не виконав умов укладеного між ними 10 березня 2020 року договору, а тому відповідно до вимог частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» повинен сплатити неустойку, розрахунок якої додано до позову.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Аналіз указаних норм свідчить, що особа, яка оплачує пай на виконання договору про сплату пайових внесків та статуту кооперативу, не є споживачем.
Договір про сплату пайових внесків не є договором про надання послуг чи підряду.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 466/7136/15-ц (провадження № 61-22020св18) викладено висновок про те, що «частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає відповідальність виконавця у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Таким чином за приписами цього закону статус споживача набуває особа, яка замовляє певний товар, роботу чи послугу у виробника чи продавця. Підставою для виникнення відносин між споживачем та продавцем є відповідний договір. Натомість у випадку, якщо певні матеріальні блага особа отримує не у зв'язку із укладеним договором, а з інших підстав, в тому числі у зв'язку із членством особи в кооперативі, а оплата, яку ця особа проводить не є платою за товари та послуги, а є паєм (членським внеском такої особи), який сплачується саме у зв'язку із відносинами членства - то така особа не виступає в якості споживача в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, отримання позивачем квартири не є наслідком укладення чи виконання та сплати ним на виконання укладеного з ним як зі споживачем договору про реалізацію йому продукції (товарів, робіт, послуг), а є наслідком відносин його асоційованого членства в кооперативі».
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неможливість застосування положень частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин, оскільки сплачені ОСОБА_1 кошти є пайовим внеском, який сплачений членом кооперативу на виконання його обов'язків, передбачених статутом кооперативу, а не платою за отримані послуги чи товар.
Апеляційний суд враховує, що позовна заява не містить інших нормативно-правових обґрунтувань позовних вимог, окрім посилання на положення частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, підстави для задоволення позову за обставин, на які посилається позивачка у позовній заяві, - відсутні.
Разом із тим, позивач не позбавлена права порушувати питання щодо відповідальності за прострочення виконання зобов'язань на загальних підставах.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує таке.
Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду, складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи та причинного зв'язку між ними.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки завдавача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із завданою шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях немає вини в завданні шкоди.
У своєму позові ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОК «Наш Дім» моральну шкоду за перевищення меж своїх повноважень та незаконне відчуження у позивача та оформлення на сторонню особу за сфальсифікованими документами квартири АДРЕСА_1 у розмірі 757 000 грн.
На підтвердження своїх доводів позивачем надано копію рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 від 18 червня 2024 року, яким відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 за договором про пайову участь у будівництві № M/3/42 від 10 березня 2020 року, у зв'язку з наявною інформацією щодо реєстрації права власності на закінчений будівництвом об'єкт, а саме: квартира АДРЕСА_1 , за іншою фізичною особою.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до Шевченківського УП ГУ НП в м. Києві із заявами, скаргами щодо вчинення головою ОК «Наш Дім» ОСОБА_4 кримінальних правопорушень.
Однак, указані письмові звернення самі по собі не є доказами обставин, які у них зазначені.
Також ОСОБА_1 не надано жодного доказу того, що відповідач будь-якими діями сприяв невідомій особі, на яку зареєстроване право власності на спірний об'єкт нерухомості, у такій державній реєстрації, та відповідно не доведено протиправної поведінки відповідача, як обов'язкового елемента складу цивільного правопорушення.
Зазначене є підставою для відмови у задоволенні вказаних вимог.
Обґрунтовуючи розмір матеріального збитку у сумі 179 731 грн, який позивач просить стягнути з відповідача, вона посилається на те, що такий складається з: вартості викрадених відповідачем дверей та їх встановлення - 15 100 грн (8 200 грн - вартість дверей та 6 900 грн вартість їх встановлення), вартості техніки - 44 631 грн (телевізор - 24 100 грн, холодильник - 12 299 грн, пральна машина - 8 232 грн), що викрадені із квартири; відшкодування за втрату 12-місячного розміру заробітної плати на загальну суму 120 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечувалося, квартира АДРЕСА_1 , не передавалася позивачці за актом приймання-передачі, а будинок, у якому вона знаходиться не введений в експлуатацію.
Як правильно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, холодильник та телевізор були придбані до укладення договору про пайову участь у будівництві та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що вказана техніка дійсно знаходилася у вказаній квартирі.
З копії вантажно-розвантажувальних документів вбачається, що пральна машина «Індезіт» була доставлена за адресою: АДРЕСА_3 , 3 поверх, та у матеріалах справи відсутні докази того, що у подальшому вказану пральну машину було переміщено до квартири АДРЕСА_1 .
Також матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що придбані 01 вересня 2021 року двері були встановлені у квартирі АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що самими лише показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не може бути підтверджена наявність побутової техніки у квартирі, а крім того свідками не було названо ідентифікаційних ознак такої техніки (навіть торгової марки).
Судом першої інстанції правильно зазначено, що заявляючи вимоги про відшкодування недотриманої заробітної плати у сумі 120 000 грн, позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що вона не має можливості працювати та отримувати дохід у зв'язку з неправомірними діями відповідача.
Як вбачається з довідки від 13 серпня 2024 року №06/01-23, виданої директором ДНЗ №431, ОСОБА_1 з 02 жовтня 2020 року працює на посаді вихователя та з 01 вересня 2023 року по час видачі довідки перебуває в простої.
Також позивач не надала суду інформацію з Державної податкової служби про власні доходи за вказаний період, інформацію про дохід який вона отримувала за місцем роботи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою покази свідків, належним чином не відобразив їх покази у тексті оскаржуваного рішення повністю спростовуються змістом оскаржуваного рішення, з якого вбачається, що покази свідків відображені та судом першої інстанції надано їм належну оцінку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 02 лютого 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська