29 січня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/3211/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі представника позивача - адвоката Кулакової С. С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюадвоката Івіної Марини Юріївни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Каліушка Ф. А.
від 18 червня 2025 року
у цивільній справі № 760/9609/23 Дарницького районного суду міста Києва
за заявою ОСОБА_2
про виправлення помилки у виконавчому документі та стягнення безпідставно одержаних стягувачем грошових коштів за виконавчим документом у цивільній справі №753/9609/23 (провадження №2/753/5535/23)
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про збільшення розміру аліментів,
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року заяву ОСОБА_2 про виправлення помилки у виконавчому документі та стягнення коштів у цивільній справі № 760/9609/23 (провадження № 2/753/5535/23) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів - задоволено.
Виправлено допущену помилку у виконавчому листі, виданому Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 760/9606/23, а саме вважати вірною дату набрання рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року законної сили - 09 квітня 2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 80 516,13 грн, як безпідставно одержані стягувачем від боржника за виконавчим документом.
В апеляційній скарзі адвокат Івіна М. Ю., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 80 516 грн 13 коп., як безпідставно одержаних стягувачем від боржника за виконавчим документом скасувати та в задоволенні заяви про стягнення цих коштів відмовити, в іншій частині оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.
Апелянт (стягувач) наголошує на неправильному застосуванні зокрема статті 1215 ЦК України та порушенні статті 445 ЦПК України. Стверджує, що суд помилково зобов'язав повернути аліменти, оскільки законодавство встановлює пряму заборону на повернення безпідставно набутих аліментів, за винятком випадків рахункової помилки або недобросовісності набувача. Звертає увагу на те, що отримані кошти є власністю дітей та були витрачені на їх утримання, а вимога про їх повернення суперечить інтересам дітей та Конвенції про права дитини. Наголошує на презумпції добросовісності набувача, зазначаючи, що відповідачем не надано доказів недобросовісності стягувача при отриманні виконавчого листа, а сама по собі судова помилка при видачі виконавчого документа (зазначення невірної дати набрання чинності) не може бути підставою для покладення майнової відповідальності на стягувача. Також підкреслює, що відповідно до частини 2 статті 445 ЦПК України у справах про стягнення аліментів поворот виконання не допускається, незалежно від порядку ухвалення рішення, крім випадків підроблених документів або завідомо неправдивих відомостей, чого в даній справі встановлено не було.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною. Заперечує проти доводів апелянта, вказуючи на те, що стягнення коштів відбувалося не добровільним шляхом, а примусово, через відрахування із заробітної плати на підставі виконавчого листа, який містив помилкові дані про набрання рішенням законної сили. Сторона боржника акцентує увагу на недобросовісній поведінці стягувача, яка, знаючи про подання апеляційної скарги та ненабрання рішенням законної сили, все ж пред'явила виконавчий документ до виконання. Відповідач зазначає, що неодноразово звертався до стягувача з вимогою відкликати виконавчий документ та повідомляв про його незаконність, проте ці звернення були проігноровані. Вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися стаття 1212 ЦК України про повернення безпідставно набутого майна, оскільки правова підстава для стягнення підвищеного розміру аліментів у період з серпня 2023 року по березень 2024 року була відсутня через зміну дати набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача (апелянта, стягувача) підтримала апеляційну скаргу із наведених у ній підстав та доводів.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача (апелянта), дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та збільшено розмір аліментів, що стягуються за договором між батьками про сплату аліментів на утримання дітей від 27.03.2014.
Вказаним рішенням стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей, зокрема ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 6 000,00 грн на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням законної сили у даній справі та до досягнення дітьми повноліття. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Встановлено, що розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону, а також допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць.
На підставі вказаного рішення 06 вересня 2023 року позивачу було видано виконавчий лист, у якому зазначено, що рішення набрало законної сили 10 серпня 2023 року.
У подальшому, за результатами апеляційного перегляду, постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2024 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2023 року залишено без змін.
З матеріалів справи, зокрема з довідки про заробітну плату ОСОБА_2 , виданої Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» від 12.04.2024 за № 13/8.1-11/1026, судом встановлено, що підприємством за заявою стягувача було здійснено утримання аліментів із заробітної плати заявника на суму 92 516,13 грн (з урахуванням допуску виконання за один місяць) на підставі виконавчого листа № 760/9609/23 від 06 вересня 2023 року.
Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про виправлення помилки у виконавчому документі та стягнення безпідставно одержаних коштів, виходив із того, що виконавчий лист було видано з помилковим зазначенням дати набрання рішенням законної сили, оскільки фактично рішення набрало законної сили лише після його перегляду апеляційним судом - 09 квітня 2024 року. Встановивши факт утримання із заробітної плати боржника коштів у сумі 80 516,13 грн за період, коли рішення ще не набрало законної сили, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх повернення в порядку частини 4 статті 432 ЦПК України як безпідставно набутих. При цьому суд відхилив доводи стягувача про застосування статті 1215 ЦК України, мотивуючи це тим, що кошти були утримані примусово в рамках виконавчого провадження, а не сплачені добровільно, а тому поняття добровільної виплати, передбачене цією нормою, на думку суду першої інстанції, не є тотожним примусовому стягненню.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає, що ураховуючи межі апеляційного оскарження (ст. 367 ЦПК України), ухвала суду в частині виправлення помилки у виконавчому документі не перевіряється, оскільки апелянтом в цій частині не оскаржується й відповідних доводів скарга не містить.
Водночас, в частині задоволення вимог про стягнення із стягувача грошових коштів колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим з огляду на наступне.
Колегія суддів звертає увагу, що вимога заявника ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, які були фактично стягнуті з нього на виконання судового рішення (виконавчого листа), за своєю суттю є вимогою про поворот виконання судового рішення.
У Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (справа № 1-25/2011) надано офіційне тлумачення цього інституту: «Поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням».
Саме на це визначення посилається Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 592/12956/21, розмежовуючи інститути кондикційного зобов'язання (стаття 1212 ЦК України) та повороту виконання рішення (стаття 444 ЦПК України). Суд касаційної інстанції вказав, що у разі, коли кошти сплачені (стягнуті) на виконання судового рішення, належним способом захисту прав боржника є саме процесуальний інститут повороту виконання, а не подання позову чи заяви про стягнення безпідставно набутого майна на підставі норм матеріального права.
Спроба кваліфікувати вимогу про повернення аліментів через ст. 432 ЦПК України (як наслідок виправлення помилки) або ст. 1212 ЦК України є намаганням обійти законодавчу заборону на поворот виконання у справах даної категорії, що суперечить правовій позиції Конституційного Суду України та Верховного Суду.
Оскільки повернення стягнутих аліментів є за своєю суттю поворотом виконання рішення, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма частини другої статті 445 ЦПК України, якою встановлено: «У справах про стягнення аліментів... поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обґрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача».
Ця норма є імперативною гарантією захисту прав дитини. Судом першої інстанції не встановлено фактів підробки документів стягувачем або надання нею завідомо неправдивих відомостей під час розгляду справи по суті. Помилка у виконавчому листі щодо дати набрання рішенням законної сили була допущена судом при його видачі, а не стягувачем.
Таким чином, задоволення вимоги про повернення аліментів в рамках процедури виправлення помилки у виконавчому листі (ст. 432 ЦПК України) фактично призвело до ігнорування судом законодавчої заборони на поворот виконання у справах про аліменти, що є порушенням норм процесуального права.
Суд помилково витлумачив положення статті 1215 ЦК України, звузивши її дію лише до випадків добровільної сплати коштів боржником без участі виконавчої служби.
Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті аліменти, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Системний аналіз судової практики свідчить, що термін «добровільно» у контексті цієї статті не протиставляється примусовому виконанню, а вказує на відсутність рахункової помилки з боку платника. Вирішальними факторами для можливості повернення коштів є виключно наявність рахункової помилки або доведена недобросовісність набувача.
У даній справі відсутня рахункова помилка, оскільки стягнення проводилось у фіксованій сумі, визначеній рішенням суду. Також судом не встановлено недобросовісності з боку набувача в розумінні цивільного законодавства. Стягувач діяла на підставі офіційного виконавчого документа, виданого компетентним судом, реалізуючи своє законне право на утримання дітей. Той факт, що рішення суду на момент видачі виконавчого листа не набрало законної сили через апеляційне оскарження, вказує на помилку суду при організації виконання рішення, але жодним чином не свідчить про умисні недобросовісні дії матері, спрямовані на безпідставне заволодіння чужим майном.
Крім того, відповідно до ст. 179 СК України аліменти є власністю дитини і призначені для забезпечення її життєдіяльності. Вимога про їх повернення, за відсутності зловживань з боку одержувача, суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
Підсумовуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів є помилковим та таким, що зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, ухвала суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Івіної Марини Юріївни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 80 516,13 грн, як безпідставно одержаних стягувачем від боржника за виконавчим документом - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 80 516,13 грн, як безпідставно одержаних стягувачем від боржника за виконавчим документом за період з серпня 2023 року по березень 2024 року - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 02 лютого 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов