26 січня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 367/3562/17
номер провадження 22-ц/824/2702/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: прокурор Немцев Є.Г.,
представник позивача Семенченко Я.А.,
представник відповідача Захарчук І.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря
на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року /суддя Шестопалова Я.В./
у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -
Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах Кабінету Міністрів України, просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 вартістю 45 165 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 3 а.с. 83-91/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, задовольнивши позовні вимоги.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом є порушення прав Кабінету Міністрів України як законного розпорядника від імені власника - народу України - земель державної власності. Органом місцевого самоврядування - Коцюбинською селищною радою Київської області перевищено надані повноваження щодо розпорядження землею, яка не знаходилася у її віданні. Вказане встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2013 року у справі №367/4067/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року №1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №903389, виданий ОСОБА_4 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Факт приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, яка знаходиться одночасно в межах об'єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку «Голосіївський» доводиться інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року з доданим до неї переліком кадастрових номерів земельних ділянок, які накладаються на землі Київського та Святошинського лісництва КП «Святошинське лісопаркове господарство», підтверджується Указом Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», територію парку розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд». Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів якого, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство» (кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва, в тому числі і за рахунок 501 спірних земельних ділянок); інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року №01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський, земельних ділянок лісогосподарського призначення, у тому числі безпосередньо даної спірної земельної ділянки, неправомірно виділених у приватну власність Коцюбинською селищною радою, згідно якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 відповідно то картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.
Таким чином, спірні лісові ділянки, у тому числі і та, яка є предметом даного позову, розташовані на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку «Голосіївський». Відтак, приватна особа отримала землю лісогосподарського призначення, щодо якої встановлено спеціальний правовий режим - обмеження у цивільному обороті, на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області за відсутності відповідних повноважень у неї на розпорядження спірною землею державної форми власності лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських цілей, яка на той час перебувала у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та одночасно знаходилась на території об'єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку «Голосіївський», чим порушено право власності держави на вказану землю її законного власника/розпорядника, повноваження якого і станом на час виникнення спірних правовідносин, і станом на момент пред'явлення позову до суду імперативно установлювались ст.ст. 20, 122, 149 ЗК України.
Суд першої інстанції не надав юридичної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що вказують на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду та розташована одночасно на території об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та не могла передаватись у приватну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Отже, спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України.
На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_1 надійшов відзив, обґрунтований тим, що позивачем не надано належного доказу, яким би доказувалось приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Жодного державного акту матеріали справи не містять. Матеріали лісовпорядкування КП Святошинське лісопаркове господарство» не є належним доказом, адже дане підприємство не є державним лісогосподарським підприємством. Натомість рішенням суду на яке посилається сам позивач встановлено, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісового фонду. Звертає увагу на те, що земельна ділянка була виділена 24 грудня 2008 року. Адреса земельної ділянки: АДРЕСА_1 . Як зазначав позивач, указом Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 територію парку було розширено за рахунок земель КП «Святошинське ЛПГ» без вилучення у постійного землекористувача, указ був виданий через 6 років після того як земельна ділянка була надана ОСОБА_3 , а потім продана ОСОБА_2 , який в свою чергу продав її відповідачці, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2010 року. Указ не містить положення, що територію парку розширено за рахунок землі ОСОБА_1 . Відповідачу не зрозуміло, яким чином земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 , на думку позивача увійшла до складу НПП «Голосіївський». Позивач зазначає, що планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими підтверджується право постійного користування КП «Святошинське ЛПГ» спірною земельною ділянкою затверджені 21 грудня 2010 року. Однак, як зазначає й сам позивач, земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 була виділена 24 грудня 2008 року, тобто за 2 роки до затвердження планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, що ставить під сумнів дані планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Крім цього, вважає, що вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі ст. 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника у цих правовідносинах, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Просила, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з задоволенням позовних вимог, на підставі наступного.
Судами встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки, площею 0,15 га, для вказаних цілей.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано державний акт серії ЯЖ № 903389 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0008, площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27 липня 2009 року №760, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2 .
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15 жовтня 2010 року № 1285, спірну земельну ділянку придбала ОСОБА_1 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня
2013 року у справі № 367/4067/13-ц визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1922/25-5 та державний акт серії ЯЖ № 903389.
Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж Національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених засаджень «Київзеленбуд».
Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», у тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.
За інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку «Голосіївський» попереднього функціонального зонування потрапляє
у 111 квартал.
Вказана справа вже була предметом перегляду апеляційним судом.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого
2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 08 жовтня 2024 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Суди вважали, що вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно-заповідного фонду. У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб повернення земельної ділянки.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи рішення і направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у постанові від 03 вересня 2025 року, вказував таке.
У розглядуваній справі прокурор звернувся до суду з позовом з метою захисту права власності держави на земельну ділянку, яка за його твердженням розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський».
У позовній заяві прокурор просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що право власності держави на спірну земельну ділянку, як зазначає прокурор природно-заповідного фонду, має бути захищено у спосіб повернення земельної ділянки.
Проте, відмовляючи у задоволення позову з мотивів обрання прокурором неналежного способу захисту порушених прав держави, суди не врахували, що у розглядуваній справі предметом спору, як зазначає прокурор, є земельна ділянка, яка є специфічним об'єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об'єкта природно-заповідного фонду), а мета цього позову спрямована на повернення спірної ділянки у власність держави, яка не втратила права володіння, користуванні та розпорядженні цією ділянкою, та, відповідно, не надали оцінки можливості розгляду позовної вимоги про витребування на користь держави спірної земельну ділянку, як вимоги про повернення цієї земельної ділянки за правилами негаторного позову.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора з підстав неналежного способу захисту прав держави.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, встановлено, що Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж Національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених засаджень «Київзеленбуд».
Згідно пояснювальної записки та проєктних матеріалів до вказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», у тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.
За інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку «Голосіївський» попереднього функціонального зонування потрапляє у 111 квартал. /т. 1 а.с. 24/
Крім того, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня
2013 року у справі № 367/4067/13-ц визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1922/25-5 та державний акт серії ЯЖ № 903389.
Земельний кодекс України (в редакції від 18.12.1990 року) передбачав лише державну, колективну та приватну форми власності на землю. Тобто, до прийняття нового Земельного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2002 року, спірна земельна ділянка відносилась до земель лісогосподарського призначення державної форми власності.
З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.
На даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об'єкту природно-заповідного фонду, її розпорядником є Кабінет Міністрів України.
Згідно ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Виходячи з назви глави 7 ЗК України, землі природно-заповідного фонду відносяться до земель природоохоронного призначення.
Зазначеними вище положеннями Земельного кодексу України визначено, що органом, уповноваженим розпоряджатися спірною земельною ділянкою є Кабінет Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, Перший заступник прокурора Київської області звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, вказує про порушення інтересів держави, яке мало прояв у незаконному вибутті земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України, а також передачу цієї земельної ділянки у приватну власність.
До пред'явлення вказаного позову, 04.05.2017 прокуратурою Київської області на адресу Кабінету Міністрів України спрямовано лист за вих. № 05/1-1313, в якому зазначено, що прокуратурою області підготовлено двадцять позовних заяв в інтересах держави в особі останнього, зокрема до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, які будуть подані до Ірпінського міського суду Київської області. Також, у листі зазначено, що підставою пред'явлення позовів є те, що рішеннями Коцюбинської селищної ради у 2008 році, всупереч вимогам ст. ст. 116, 122, п. 12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, передано у приватну власність земельні ділянки з числа земель лісогосподарського призначення державної власності. Тобто, прокурором виконано вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
У процесі розгляду апеляційним судом скарги, представником заявлено клопотання про залишення позову без розгляду.
Обґрунтовуючи наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду, відповідач посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо застосування положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначено, що як бездіяльність може кваліфікуватись невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави. Тобто, наявність підстав для представництва пов'язана не тільки з бездіяльністю уповноваженого органу після одержання повідомлення від прокурора про намір вжити заходи представницького характеру, а з суб'єктивною поведінкою вказаного органу протягом всього часу, з якого йому було відомо, чи з об'єктивних причин мало бути відомо, про порушення інтересів держави.
Водночас, позовні вимоги прокурора ґрунтуються на доводах про те, що приватна особа отримала землю лісогосподарського призначення, щодо якої встановлено спеціальний правовий режим - обмеження у цивільному обороті (ст. 178 ЦК України, ст. ст. 56, 57, 83, 84 ЗК України), на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області за відсутності відповідних повноважень у неї на розпорядження спірною землею державної форми власності лісогосподарського призначення, для нелісогосподарських цілей, яка на той час перебувала у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та одночасно знаходилась на території об'єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку «Голосіївський», чим порушено право власності держави на вказану землю її законного власника/розпорядника, повноваження якого і станом на час виникнення спірних правовідносин, і станом на момент пред'явлення позову до суду імперативно установлювались ст. ст. 20, 122, 149 ЗК України.
На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві прокурором обґрунтовано в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також зазначено орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (Кабінет Міністрів України).
Згідно положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звернення до суду прокурора в інтересах держави з метою захисту порушень або загрози порушень інтересів держави, є, зокрема, не здійснення або неналежне здійснення інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 (справа № 806/1000/17), від 10.05.2018 (справа № 910/18283/17), від 17.10.2018 (справа № 910/11919/17) не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
З березня 2016 року Кабінету Міністрів України, як уповноваженому суб'єкту, що реалізує порушені права та законні інтереси держави у спірних правовідносинах, було відомо про факти протиправного вибуття земель лісогосподарського призначення, які одночасно розташовані на землях природно-заповідного фонду, у приватну власність та про зміну їх цільового призначення за відсутності рішення уповноваженого органу державної виконавчої влади. Водночас, з моменту первинного виявлення факту порушення, вказаним суб'єктом заходи щодо поновлення порушених прав та повернення спірних земель з незаконного користування не вживались, що кваліфіковано прокурором як бездіяльність, що в силу вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає прокурору повноваження на звернення до суду з позовом в порядку представництва. Відповідно правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», висловленій у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в якій зазначено (п.п. 40, 43): «Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу...».
Таким чином, апеляційний суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду і відмовляє у клопотанні представника відповідачки.
Відхиляються також і доводи відзиву на апеляційну скаргу в частині порушення порядку подачі доказів, долучених до позову.
Щодо засвідчення копій документів, доданих до позовної заяви, вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, прокурор діє як працівник прокуратури, а не окрема особа, тому засвідчення копій одним прокурором і подача позову іншим не є процесуальним порушенням. Також, вказівка представника відповідача у поясненнях про необхідність зазначення позивачем в позовній заяві в якому порядку і за яких умов позивач отримав дані докази, не відповідає положенням ст. 175 ЦПК України.
Доводи відповідача щодо преюдиційності рішення у справі № 2а-6326/11/2670 для підтвердження факту не віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення через відсутність доказів перебування їх у постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство» також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011, залишеній в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.10.2012, наголошено, що КП «Святошинське лісопаркове господарство» не є державним лісогосподарським підприємством і у останнього відсутні документи, що підтверджують право користування землею, у тому числі і спірною земельною ділянкою.
Водночас, предметом спору охоплювалось питання обсягу повноважень органів місцевого самоврядування, які були учасниками спору, щодо розпорядження землею на відповідній території. Крім того, рішеннями Ірпінського міського суду (т. 3 а.с. 65-251, т. 4 а.с. 1-264, т. 5 а.с. 1-249, т.6 а.с. 1-248, т. 7 а.с. 1-253, т. 8 а.с. 1-251, т. 9 а.с. 1-249, т. 10 а.с. 1-255, т. 11 а.с. 1- 65) рішення Коцюбинської селищної ради 25 сесії 5 скликання, якими 508 громадянам України передано в приватну власність земельні ділянки площею понад 90 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, вже скасовано.
Так, вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції підтверджено скасування рішенням Ірпінського міського суду спірних рішень Коцюбинської селищної ради. Згідно постанови Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2013 у справі № 810/6145/13-а встановлено, що у вказаній справі оскаржувалось рішення Київської міської ради від 23.10.2013 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Комунальному підприємству «Святошинське лісове господарство» у Святошинському районі м. Києва для ведення лісового господарства. Позов був задоволений оскільки вбачалась відсутність у Київської міської ради повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками. Таким чином, у вказаній адміністративній справі спір стосувався питання обсягу повноважень та законності розпорядження цими землями відповідними органами місцевого самоврядування, тому рішення є нерелевантними до вказаної справи.
Указ Президента України від 01 травня 2014 року №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», за яким територію парку розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд» не скасовано.
Підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом є порушення інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, як законного розпорядника земель державної власності, у зв'язку з перевищенням органом місцевого самоврядування - Коцюбинською селищною радою Київської області наданих повноважень щодо розпорядження землею, яка не знаходилася у її віданні, що встановлено рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.07.2013 у справі № 367/4067/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01.10.2014.
Вказаним судовим рішенням визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 № 1922/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903389, виданий ОСОБА_4 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію.
Задовольняючи позовні вимоги прокурора м. Ірпеня та визнаючи недійсним рішення Коцюбинської селищної ради, суд дійшов висновку, що земельна ділянка, яка є предметом оскаржуваного рішення селищної ради, розташована поза межами населеного пункту - смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 24.12.2008 № 1922/25-5 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, тому рішення селищної ради не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України, оскільки нею перевищені повноваження щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту.
Факт знаходження спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення та одночасно в межах об'єкту природно-заповідного фонду - Національного природного парку «Голосіївський» підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, які були долучені до справи, а саме: інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 з доданим до неї переліком кадастрових номерів земельних ділянок, які накладаються на землі Київського та Святошинського лісництв КП «Святошинське лісопаркове господарство», Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», згідно якого його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд», відповідно до пояснювальної записки та проектних матеріалів якого, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП «Святошинське лісопаркове господарство», а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва, в тому числі і за рахунок НОМЕР_1 спірних земельних ділянок; інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський», земельних ділянок лісогосподарського призначення, у тому числі безпосередньо даної спірної земельної ділянки, неправомірно виділених у приватну власність Коцюбинською селищною радою згідно якого спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал. Отже, за інформацією державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще з радянських часів.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування. Факт того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 знаходиться у 111 кварталі Святошинсько-Біличанської філії НПП «Голосіївський» підтверджується інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 з нанесеними на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірними земельними ділянками, виділеними Коцюбинською селищною радою. Даний факт також беззаперечно підтверджується Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», яким його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд».
Отже, на даний час спірна земельна ділянка, в силу положень ч. 4 ст. 7 та ч. 1 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відноситься до земель лісогосподарського призначення з одночасно розташованим на їх території об'єктом природно-заповідного фонду загального національного значення, у зв'язку з чим повноваження її законного власника та розпорядника від імені держави на підставі ст. ст. 13, 122, 149 ЗК України належать Кабінету Міністрів України.
Аналогічне викладено у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №367/6965/16-ц, від 17.10.2019 у справі № 367/6446/16, від 24.01.2019 у справі № 367/4137/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 367/7450/16-ц, від 29.01.2019 у справах № № 911/3455/17, 911/3570/17, 911/3572/17, 911/3447/17, 911/3312/17, від 04.02.2020, 05.02.2020, 26.02.2020 у справах № № 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17, що підтверджують законність витребування з незаконного володіння фізичних осіб та товариств на користь держави в особі Кабінету Міністрів України суміжних земельних ділянок, які також знаходяться на території Біличанського лісу в складі єдиного лісового масиву.
Відхиляються також і доводи заперечень щодо незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» внесено зміни до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України.
Так, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п'ятою наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.» У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону вказано, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. За змістом наведених норм вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач.
Прокурор у апеляційній скарзі, позовній заяві та інших процесуальних документах по суті спору вказував, що вважає кінцевого набувача спірної земельної ділянки - ОСОБА_1 - недобросовісним.
Так, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов'язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними (постанова Верховного суду від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, виклала правовий висновок про те, що не може вважатися добросовісною і особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Вказаний висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 363/3873/17, від 09.10.2024 у справі № 615/150/20 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16. У пунктах 54-55 постанови Великої палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16 у правовідносинах пов'язаних з протиправним заволодінням землями державного лісового фонду висловлену наступну правову позицію: «Відповідно до частини п'ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою».
Додатково, Велика Палата Верховного Суду у п. 61 постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 вказала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Також, у пункті 108 постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що в силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, особа, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що відповідна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. Близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц і від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Так, спірна земельна ділянка знаходиться у 111 кварталі КП «Святошинське лісопаркове господарство», вкрита лісовими насадженнями. При цьому, дана земельна ділянка лісового фонду вибула з державної власності поза волею власника - держави Україна, без дотримання передбаченої законом процедури вилучення у постійного користувача. Відповідачка, проявивши розумну обачність, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, мала можливість встановити, що спірна ділянка є землями лісогосподарського призначення та що для таких земель встановлено особливий правовий режим. Придбання ОСОБА_1 земельної ділянки лісового фонду, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ставить під обґрунтований сумнів її добросовісність. Проявом розумної обачності в даному випадку (з огляду на наявність на спірній ділянці лісових насаджень), могло бути, зокрема, звернення відповідача до уповноважених державних органів у сфері лісового господарства або до державного лісогосподарського підприємства із відповідним запитом щодо отримання інформації стосовно правового режиму спірної земельної ділянки.
Водночас, відповідачем не було вжито заходів щодо встановлення правового статусу спірної ділянки, не проявлено розумну обачність, отже, відповідач по справі не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, у зв'язку з чим зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-IX, зокрема ч. ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, на вказану справу не розповсюджуються.
Відхиляються апеляційним судом також і доводи заперечень щодо пропуску позовної давності.
Так, відповідно до ч. ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах: - від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13 (закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів); - від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц (згідно яких неправильними є висновки судів про обізнаність держави через утворені нею органи з фактом правопорушення з моменту його вчинення, оскільки закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи порушення, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону та у зв'язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів (зокрема після проведеної перевірки); - від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц (строк позовної давності має відліковуватись не з моменту винесення органом державної влади розпоряджень, що порушують права позивача, а з моменту, коли дані про порушення були або об'єктивно могли бути виявлені).
Отже, строк позовної давності за позовом, пред'явленим в інтересах держави, може починатись лише з одного моменту - реальної обізнаності уповноваженим суб'єктом владних повноважень, який реалізує відповідне цивільне право чи інтерес про наявність порушення права держави, та про особу порушника.
Прокурор не мав можливості та повноважень самостійно дізнатися про порушення інтересів держави, які стали підставою для звернення до суду прокурора у цій справі, інакше, як з часу спрямування прокуратурою листа на адресу Кабінету Міністрів України (від 04.05.2017) або з моменту поінформованості органом місцевого самоврядування законного власника земель - держави в особі Кабінету Міністрів України. В матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо інформування органом місцевого самоврядування законного власника/розпорядника спірної землі про розпорядження нею та оформлення на неї права приватної власності за першим набувачем чи про припинення речового права лісогосподарської установи на постійне користування землями державного лісового фонду. Доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання листа обласної прокуратури від 04.05.2017. Саме з цього часу можна вважати, що позивач - Кабінет Міністрів України довідався про порушення прав держави, захист інтересів якої відповідно до ст.ст. 20, 122, 149 Земельного кодексу України входить до компетенції цього центрального органу виконавчої влади. Аналогічних висновків щодо моменту обізнаності Кабінету Міністрів України у справах з ідентичних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 09.10.2019 у справі № 367/3246/15, від 30.10.2019 у справі №367/3240/15.
Крім того, Указ Президента України №446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» прийнято 01 травня 2014 року, Кабінету Міністрів України надано шестимісячний строк для внесення у встановленому порядку змін до Положення про національний природний парк "Голосіївський". Інформація управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку «Голосіївський» спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, відносно якої спірна земельна ділянка відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку «Голосіївський» попереднього функціонального зонування потрапляє у 111 квартал датована10 грудня 2014 року. Отже, звертаючись з позовом 17.05.2017 р., строк позовної давності не пропущено.
Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (станом на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси, для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Спірна земельна ділянка є власністю держави і вибула із володіння держави поза її волею на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке визнано судом недійсним, а тому позивач має право на її витребування, що є ефективним способом захисту права власності, отже, позовні вимоги підлягають задоволенню - витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України підлягає земельна ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягає судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції 1600 грн і 2400 грн відповідно.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2024 року - скасувати.
Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, - задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0008 вартістю 45165 грн.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_2 / на користь Київської обласної прокуратури /код ЄДРПОУ 02909996, МФО 820172, рахунок отримувача 35216008015641, банк отримувача ДКСУ м. Київ/ 1600 грн.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 /РНОКПП НОМЕР_2 / на користь Київської обласної прокуратури /код ЄДРПОУ 02909996, МФО 820172, рахунок отримувача 35216008015641, банк отримувача ДКСУ м. Київ/ 2400 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: