Справа № 464/2577/21 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.
Провадження № 22-ц/811/3000/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
22 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.
секретаря: Заяць Я.І.
з участю: державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального
управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни про накладення штрафу від 16 травня 2025 року,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни про накладення штрафу від 16 травня 2025 року.
Заявлені вимоги обґрунтовував тим, що 16 травня 2025 року постановою старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 06 січня 2022 року було накладено на нього штраф в розмірі 50% заборгованості.
Наголошував на тому, що від початку війни в нього не було постійного джерела доходу, попри численні спроби пошуку роботи та спроб працевлаштуватися, у зв?язку з чим він не міг сплачувати аліменти.
На момент звернення зі скаргою, перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації (вказане підтверджується відповідною довідкою, що додається), та відповідно отримує заробітню плату, з якої бухгалтерія відраховує відповідні суми на сплату заборгованості по аліментах, попри те, що його заробітня платня становить близько 20 000 грн.
Звертає увагу, що після того, як в нього з'явилось постійне джерело доходу - одразу розпочалася сплата аліментів та в майбутньому має намір сплачувати аліменти регулярно.
Просив поновити строк на оскарження постанови про накладення штрафу від 16 травня 2025 року, з огляду на те, що постанова виконавцем була винесена 16 травня 2025 року, однак з 28 квітня 2025 року по час звернення із скаргою, він перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації (вказане підтверджується відповідною довідкою, що додається).
У зв?язку з проходженням військової служби, виконанням обов?язків сержанта, проходженням відповідних навчань та безпереривним виконанням своїх службових обов?язків без доступу до правової допомоги, в заявника не було жодної можливості, в тому числі навіть чисто фізичної, вчасно оскаржити вказану постанову виконавця чи скористатися правовою допомогою з цією метою.
З врахуванням зазначених обставин, просив:
- поновити строк на оскарження постанови про накладення штрафу від 16 травня 2025 року, винесеної у межах виконавчого провадження №68041954;
- скасувати постанову про накладення штрафу від 16 травня 2025 року.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни про накладення штрафу від 16 травня 2025 року, винесену в межах виконавчого провадження № 68041954 - залишено без розгляду.
Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2025 року оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що на виконанні у державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни перебуває виконавче провадження № 68041954 з виконання виконавчого листа № 464/2577/21, виданого Сихівським районним судом м. Львова 21 грудня 2021 року про стягнення з нього аліментів на утримання двох дітей в розмірі 3000 грн на місяць на кожну дитину до досягнення ними повноліття.
Станом на 15 травня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів становила 275 170.09 грн, що сукупно перевищує суму платежів за 3 роки.
Постановою старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни від 16 травня 2025 року накладено на нього штраф в розмірі 50 % суми заборгованості.
Вищезазначена постанова старшого державного виконавця є неправомірною, оскільки він не намагався ухилитися від сплати аліментів та не є злісним неплатником аліментів, однак раніше не мав можливості сплачувати аліменти через відсутність постійного джерела доходу.
На даний час він перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації та отримує заробітну плату, з якої відраховується сплата аліментів, відтак на нього безпідставно накладено штраф.
У зв'язку з проходженням військової служби та безперервним виконанням своїх службових обов'язків він був позбавлений можливості оскаржити вищезазначену постанову державного виконавця, тому вважає, що з поважних причин пропустив строк для оскарження постанови державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни про накладення штрафу від 16 травня 2025 року.
Просить скасувати ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2025 року у справі № 464/2577/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції вважав, що скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду, наведені у скарзі причини пропуску процесуального строку на подання скарги не можуть бути визнані поважними, адже сам по собі факт служби у військовій частині не виключає можливості відстеження боржником тих рішень, які приймаються державним виконавцем у виконавчому провадженні №68041954.
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитись , виходячи із наступних обставин.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
З матеріалів справи встановлено, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем 16 травня 2025 року.
ОСОБА_1 звернувся з скаргою на вищевказану постанову до суду 23 липня 2025 року.
Скаржник, просив поновити строк для оскарження відповідної постанови, покликаючись на те, що з 28 квітня 2025 року він перебуває на військовій службі з призовом під час мобілізації. У зв'язку з проходженням військової служби, виконанням обов'язків сержанта, проходженням відповідних навчань та безперервним виконанням службових обов'язків без доступу до правової допомоги у скаржника не було жодної можливості вчасно оскаржити постанову виконавця, чи скористатися правовою допомогою з цією метою.
Відповідно до довідки №923 від 20 серпня 2025 року (а.с. - 119), старший сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України ІНФОРМАЦІЯ_1 з 02 травня 2025 року по теперішній час. На військовій службі з 07 лютого 2025 року.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Також колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі №182/634/17(6-а/0182/32/2018), від 07 лютого 2023 року у справі №340/56/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №420/1011/20, від 15 листопада 2023 року у справі №380/6752/21, від 20 грудня 2023 року у справі №460/44271/22, від 21 грудня 2023 року у справі №520/1189/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/10393/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/23249/23, від 12 лютого 2024 року у справі №140/21477/23 та від 02 липня 2024 року у справі №440/2984/21.
Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконання судового рішення та є порушенням ст. 6 Конвенції (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 липня 2024 року у справі №314/1301/22, який є обов'язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України).
Оскільки, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц) (провадження № 61-2250св20).
Колегія суддів, також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією рф, суворе застосування судами процесуальних строків стосовно звернення до суду може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22.
У постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, Верховний Суд сформував наступний правовий висновок:
Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
З огляду на наведене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що сам по собі факт служби у військовій частині не може бути визнано поважною причиною пропуску процесуального строку на подання скарги.
Статтею 449 ЦПК України та ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що скаргу на дії державного виконавця може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи, або у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.
Згідно з ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У ч. 1 його статті 127 вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про неможливість поновлення строку звернення до суду з скаргою на дії виконавця у ЦПК України не йдеться. Тож цей строк може бути поновлений за наявності для цього підстав.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наведена ОСОБА_1 підстава пропуску строку, яка зводиться до того, що він перебуває на військовій службі з призовом під час мобілізації, що унеможливило вчасно оскаржити постанову виконавця, чи скористатися правовою допомогою, визнається поважною обставиною, яка є об'єктивно непереборною та не залежить від волевиявлення сторони, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грицай-Липської Наталії Степанівни про накладення штрафу від 16 травня 2025 року.
За вказаних обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, ухвала Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2025 рокудо скасування, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 28 липня 2025 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Шандра М.М.