про залишення позовної заяви без руху
02.02.2026 Справа №607/2053/26 Провадження №2/607/3010/2026
м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Кунець Н.Р., при вирішенні питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Підгороднянської територіальної громади про визнання права власності, -
28.01.2026 позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до відповідача Підгороднянської територіальної громади, в якому просять: визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 254,8 кв.м., житловою площею 132,7 кв.м.; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 254,8 кв.м., житловою площею 132,7 кв.м.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Під час вивчення матеріалів позовної заяви встановлено, що вони не відповідають вимогам ст. ст.175, 177 ЦПК України.
Так, у порушення ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Як вбачається із позовної заяви, позивачами заявлено дві вимоги майнового характеру: про визнання права власності на 2/3 частки житлового будинку за ОСОБА_1 та про визнання права власності на 1/3 частку житлового будинку за ОСОБА_2 .
Розміри ставок судового збору визначені у частині другій статті четвертої Закону України «Про судовий збір».
Згідно п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою підприємцем, справляється судовий збір в розмірі 1-го відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (16 640,00 грн).
Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.
Позивачами в позовній заяві вказано ціну позову 6 220 333 грн.
Ціна позову зазначена виходячи із дійсної вартості житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 254,8 кв.м., житловою площею 132,7 кв.м., яка підтверджується довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 13.01.2026.
Враховуючи зміст позовних вимог, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні були сплатити судовий збір пропорційно долі заявлених ними вимог окремим платіжним документом, зокрема:
-позивач ОСОБА_1 у розмірі 16 640,00 грн, враховуючи що вартість 2/3 частки житлового будинку становить 4 146 888,67 грн;
-позивач ОСОБА_2 16 640,00 грн, враховуючи що вартість 1/3 частки житлового будинку становить 2 073 444,33 грн.
Як вбачається із долучених до позовної заяви квитанцій АТ «ТАСКОМБАНК» № 2230-0096-2115-8486, № 6724-1409-5364-8037 від 27.01.2026, ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 2112,00 грн, а ОСОБА_2 у розмірі 1417,00 грн.
У позовній заяві позивачі просять зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом даної позовної заяви, оскільки вони не мають можливості сплатити судовий збір у встановленому розмірі, так як ОСОБА_1 є пенсіонеркою та має інвалідність, а ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства, не працює та з доходу отримує лише пенсію, відтак вони не мають достатніх доходів для сплати судового збору у повному обсязі. У зв'язку із викладеним позивачі з посиланням на ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 136 ЦПК України просять зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом даної позовної заяви ОСОБА_1 до розміру 2112,00 грн, а ОСОБА_2 до розміру 1417,00 грн.
Поряд з цим, як вбачається із долученого до позовної заяви пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 29.12.2009 терміном довічно, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання по зору.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Таким чином, у відповідності до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання до суду даної позовної заяви.
Водночас, вирішуючи клопотання позивача ОСОБА_2 про зменшення розміру належних до сплати судових витрат зазначаю наступне.
Відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регулюється нормами ЦПК України та Законом України «Про судовий збір».
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір» та ст. 136 ЦПК України підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони. Особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом дій, зазначених у ст. 8 Закону України «Про судовий збір», є врахування майнового стану сторін. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Разом з тим, ст. 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено право суду, а не обов'язок зменшення розміру судового збору, а відповідна заява сторони розглядається, виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору у встановленому розмірі на момент звернення до суду, та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами.
Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика, у тому числі у справах проти інших держав, має застосовуватись органами державної влади, зокрема судами. Згідно з рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи від 14.05.1981 № R (81) 7 щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя та сталої практики Європейського суду з прав людини вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя, а попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.
Також Європейський суд з прав людини виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що може бути сплачений заявником. Адже невиправдано великий розмір, який не враховує фінансового становища заявників, а обчислюється на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя, про що свідчить рішення Європейського суду з прав людини в справі ФК «Мретебі» проти Грузії.
При розгляді справ Європейський суд з прав людини установлює, чи був дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи та правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді.
Звертаючись із клопотанням про зменшення розміру судового збору, позивач ОСОБА_2 зазначає, що його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір у встановленому розмірі, адже 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік перевищує суму збору за подання позовної заяви, при цьому він є інвалідом з дитинства, не працює та з доходу отримує лише пенсію, підтвердженням чого є довідка про доходи № 7455 7348 8540 2407 видана Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області.
Як слідує із довідки про доходи № 7455 7348 8540 2407 виданої Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області, ОСОБА_2 перебуває на обліку у Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області і отримує пенсію соціальну, розмір якої за період з 01.07.2025 по 31.12.2025 складає 14 166 грн.
Водночас, на переконання суду вказана довідка не свідчить про важкий майновий стан позивача ОСОБА_2 , який міг би бути підставою для зменшення розміру судового збору, оскільки не відображає майновий стан позивача у повному обсязі.
Долучена до матеріалів справи довідка про доходи № 7455 7348 8540 2407 видана Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області, не є належним доказом скрутного матеріального становища позивача ОСОБА_2 , та відповідно, не свідчить про неможливість сплати судового збору за звернення до суду із позовом у встановленому розмірі, оскільки не підтверджує відсутність у нього інших доходів та не містить відомостей про загальний майновий стан позивача, який може мати й інші джерела доходу.
Більше того, у вказаній довідці відображена інформація лише за період з 01.07.2025 по 31.12.2025, водночас відомості за інші місяці 2025 року відсутні.
Так само, до позовної заяви також не долучено доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства.
Суд зауважує, що наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на особу, яка подає позовну заяву.
Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Наведені позивачем ОСОБА_2 , обставини не можуть бути підставою для зменшення розміру судового збору, оскільки надані відомості не характеризують його майновий стан у повному обсязі. Інших доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору у встановленому розмірі та відсутності коштів призначених для сплати судового збору на момент подання позовної заяви, таких як довідка про доходи з фіскальних органів, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, відсутність рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, тощо, позивачем ОСОБА_2 суду не надано.
Суд зауважує, що важливе значення для висновку про майновий стан заявника, що міг бути підставою зменшення розміру судового збору, є дані про його матеріально-побутові умови проживання, наявність у власності нерухомого майна, ведення ним підсобного господарства, наявність інших джерел доходу, оскільки при вирішенні клопотання про зменшення розміру судового збору врахуванню підлягає майновий стан сторони в цілому.
Норма, що передбачає повноваження суду на зменшення розміру судового збору не є імперативною, це є правом, а не обов'язком суду. Водночас, сплата судового збору є обов'язком заявника, а тому зловживання правом на звільнення від його сплати є неприпустимим.
З огляду на те, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неможливість сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом у встановленому розмірі, суд позбавлений можливості вирішити клопотання позивача ОСОБА_2 про зменшення розміру судового збору.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позовної заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення вищевказаних недоліків, зокрема:
1. надати суду докази, які б підтверджували підстави звільнення позивача ОСОБА_2 від сплати судового збору (документ, що підтверджує факт встановлення інвалідності), або докази на підтвердження неможливості сплати судового збору у встановленому розмірі (довідка про доходи з фіскальних органів, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка фіскального органу про перелік розрахункових та інших рахунків, відсутність рухомого і нерухомого майна, цінних паперів, тощо), або ж доплатити судовий збір за вимогою майнового характеру про визнання права власності у розмірі 15 223 грн та подати суду оригінал квитанції про сплату судового збору.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Підгороднянської територіальної громади про визнання права власності - залишити без руху, надавши позивачу строк десять днів з дня отримання копії ухвали суду, для усунення вказаних недоліків.
У випадку невиконання вимог даної ухвали заява буде вважатись неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
CуддяН. Р. Кунець