Справа № 308/12826/25
1-в/308/385/25
30 січня 2026 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , представника органу пробації ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України, -
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшло клопотання засудженого ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Клопотання мотивовано тим, що адвокат ОСОБА_6 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_4 , звертається до суду з вказаним клопотанням у зв'язку з тим, що після вчинення кримінального правопорушення та постановлення вироку у ОСОБА_4 виникли та істотно прогресують тяжкі захворювання, які об'єктивно унеможливлюють подальше відбування покарання.
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.09.2025 у справі № 308/12826/25 затвердив угоду, визнав ОСОБА_4 винним за ч.4 ст.111 1 КК України та призначив йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у вигляді основного покарання у виді штрафу (ст. 53 КК України) в розмірі шість тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 102 000 тис. грн. (сто дві тисячі гривень) з позбавленням права займатись певною діяльністю (ст. 55 КК України) - виготовлення експлуатаційно - технічної, проектно-технічної та пусконалагоджувальної документації, надання послуг (виконання робіт) з презентацій програмних продуктів для нафтопереробних, металургійний та інших підприємств, розташованих на території російської федерації, на строк 10 років, з конфіскацією майна (ст. 59 КК України). Суд не застосував ст. 76 КК України, яка є єдиною статтею, що створює для засудженого обов'язки, підконтрольні пробації, також суд не поклав жодного обмеження свободи пересування, не призначив пробації функцію контролю за поведінкою засудженого та не застосував випробування (ст. 75 КК).
Сумлінно виконуючи рішення суду та ст. 9 ч. 1, ст. 26 ч. 1, ст. 34 ч.1 КВК України ОСОБА_4 19.11.2025 р. надав всі документи включно з висновками лікарів, однак розуміючи бездіяльність, 25.11.2025 р. користуючись ст. 8 КВК України звернувся за роз'ясненнями до Ужгородського районного відділу пробації з письмовою заявою з копіями медичних документів та витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, прямо порушуючи питання щодо його звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою, відповідно до ст. 84 КК України, та виконання п.14 гл.1 розд.VI Порядку №272/5, ч.5 ст.154 КВК України, у разі отримання медичного висновку про тяжку хворобу особи, яка відбуває покарання, протягом трьох діб з моменту отримання медичного висновку направляє до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа відбуває покарання, клопотання для вирішення питання про звільнення такої особи від покарання за хворобою.
Натомість філія ДУ «Центр пробації» листом від 02.12.2025 р., відмовилась від подання такого клопотання, вказавши, що «не зобов'язана» та що це «недоцільно», пославшись на ч.2 ст. 34 КВК України, згідно з якою засудженому заборонено без погодження з уповноваженого органу з питань пробації виїжджати за межі України, тим саме незважаючи на ст. 2 КВК України самостійно змінила правову природу виконання покарання, фактично перетворивши виконання додаткового покарання у виді заборони діяльності на режим нагляду з елементами обмеження, яких суд не призначав.
Основне покарання у вигляді штрафу сплачено повністю, що підтверджується повідомленням ДУ «Центр пробації» від 12.11.2025 р. про зняття ОСОБА_4 з обліку за штрафом. Фактично на даний момент ОСОБА_4 відбуває лише додаткове покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю строком на 10 років, а також де-факто нові обмеження свободи пересування, запроваджені пробацією без вироку суду. Інформація про стан виконання конфіскації майна відсутня (копії матеріалів виконавчого провадження засудженому не надавалися). Таким чином, дії органу пробації виходять за межі вироку та закону, створюють для засудженого нові обмеження, не узгоджені з судом, і безпосередньо перешкоджають реалізації права на лікування. Усі ці обставини свідчать про незаконність застосованих обмежень, а також про необхідність судового втручання для відновлення законності та забезпечення прав. У зв'язку з бездіяльністю пробації захист змушений реалізувати право, надане ч.1 ст. 539 КПК України, і звернутися до суду безпосередньо.
Кримінальне правопорушення охоплювало період з 03.03.2022 по 04.03.2025. Усі тяжкі захворювання у ОСОБА_4 розвинулись після вчинення правопорушення, вже під час досудового розслідування та судового розгляду, що відповідає умові ч.2 ст.84 КК України («після вчинення злочину або постановлення вироку»). Медичні документи засвідчують прогресування онкологічного процесу та важкі неврологічні ураження.
До клопотання долучено витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (МСЕК нового зразка згідно з Постановою КМУ від 15.11.2024 № 1338). Зазначає, що з 01.01.2025 року в Україні відбулася реформа медико-соціальної експертизи (МСЕК) - замість МСЕК запроваджено систему оцінювання повсякденного функціонування особи (за міжнародною класифікацією функціонування - МКФ). Експертні команди лікарів у визначених МОЗ закладах проводять оцінювання, встановлюють групи інвалідності та оформлюють рішення у вигляді акта огляду і витягу з акта огляду. Саме витяг з акта огляду є тим документом, який замінює собою традиційну довідку МСЕК чи висновок лікарсько консультативної комісії (ЛКК) і засвідчує об'єктивні медичні дані про стан здоров'я особи.
Експертною комісією з оцінювання функціонування особи (Медико-соціальна експертиза нового зразка) від 26.05.2025 встановлено II групу інвалідності у ОСОБА_4 із діагнозом стійка спастична геміплегія (код G81.1). Наявність спастичної геміплегії прямо передбачена розділом VII Переліку як підстава для подання матеріалів до суду про звільнення від покарання. Крім того, висновками нейрохірургів (від 05.05.2025, 26.05.2025, 04.10.2025) та даними МРТ (від 29.04.2025, 02.10.2025) у ОСОБА_4 спостерігається продовжений ріст пухлини головного мозку з явищами drop-метастазування на рівні С2 та Th10 хребців. Ці зміни відповідають діагнозу C71.8 - злоякісна епендимома CNS WHO Grade 3 (ependymoma Group PFB). Зазначена пухлина належить до розділу IV «Новоутворення» Переліку тяжких хвороб, які перешкоджають відбуванню покарання. Таким чином, наявні два незалежні критерії тяжкого захворювання з Переліку (онкологічне захворювання ЦНС III ступеня злоякісності з метастазами - розділ IV Переліку та стійка спастична геміплегія - розділ VII Переліку). Будь-який із цих критеріїв сам по собі є достатньою підставою для подання матеріалів до суду про звільнення від подальшого відбування покарання та унеможливлює подальше покарання за станом здоров'я.
Згідно з консультативним висновком лікаря-променевого терапевта від 27.11.2025 р., у ОСОБА_4 підтверджено прогресування злоякісної пухлини центральної нервової системи та рекомендовано проведення краніоспінального опромінення (craniospinal irradiation, CSI). Даний метод лікування потребує застосування спеціалізованого лінійного прискорювача, складного дозового планування та точного зшивання зон опромінення (junction matching) на протяжності всієї центральної нервової системи, що не входить до стандартних схем локального опромінення, які виконуються у вітчизняних закладах.
Краніоспінальне опромінення не включене до жодного затвердженого МОЗ України уніфікованого клінічного протоколу. Відсутність національного протоколу означає, що в Україні не регламентовано порядок планування, проведення та контролю безперервного курсу CSI, що є критично важливим при злоякісних новоутвореннях ЦНС. З цієї причини лікар-променевий терапевт направив медичні документи ОСОБА_4 до HIP, що здійснює координацію направлення пацієнтів за кордон у випадках, коли лікування в Україні забезпечити неможливо. Міжнародні стандарти ESTRO та ASTRO визначають, що переривання курсу CSI або його виконання безспеціалізованих умов створює ризики порушення дозового плану та небезпеку для життя пацієнта. В умовах воєнного стану (відключення електроенергії, зупинка обладнання, повітряні тривоги) забезпечити безперервність такого лікування фізично неможливо.
Просить врахувати, що п.2, підпункт 4 Наказу МОЗ №574 від 05.04.2022 прямо визначає категорію: «Дорослі пацієнти з новоутвореннями… які потребують третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, зокрема лікування пухлин центральної нервової системи із застосуванням стереотаксичної радіотерапії». CSI є методом радіотерапії ще більш складним, ніж стереотаксична терапія, оскільки охоплює опромінення всієї ЦНС, потребує зшивання полів та надвисокої точності. Якщо МОЗ передбачає направлення за кордон навіть для стереотаксичної терапії пухлин ЦНС, то метод CSI - який в Україні не виконується та не протоколізований - тим більше підлягає лікуванню в міжнародних центрах. Отже, стан здоров'я ОСОБА_4 повністю відповідає критеріям Наказу №574, що є офіційним підтвердженням неможливості забезпечення лікування в Україні. Окрім соматичних хвороб, консультативний висновок лікаря-психіатра від 08.05.2025 (діагнози F51.0, F41.0, F41.2), свідчить про виражені психоемоційні розлади (порушення сну, генералізований тривожний розлад, тривожно-депресивна симптоматика), все це підтверджує важкі психоемоційні наслідки перенесеного стресу від кримінального провадження, які суттєво погіршують перебіг онкологічного процесу, підвищують ризики для життя та знижують адаптаційні можливості засудженого. Усі висновки лікарів надані в додатках до клопотання, вказані діагнози підтверджені: Рішенням МСЕК нового зразка про встановлення інвалідності ІІ групи, консультативними висновками профільних лікарів (онколог, нейрохірурги, сімейний лікар, психіатр, радіотерапевт), даними МРТ. Ці документи достовірно підтверджують, що хвороби ОСОБА_4 належать до переліку найбільш тяжких, прогресуючих та таких, що невідомо коли виліковуються, а стан здоров'я об'єктивно перешкоджає подальшому відбуванню покарання. При цьому орган пробації, застосувавши до ОСОБА_4 додаткову заборону виїзду за межі України на підставі ч.2 ст.34 КВК України (без вироку суду), фактично позбавив його можливості отримати рекомендоване спеціалізоване лікування та поставив виконання вироку в пряму колізію з правом на життя та охорону здоров'я (ст.27, ст.49 Конституції України)
На думку заявника сукупність наведених обставин свідчить, що ОСОБА_4 після вчинення злочину та постановлення вироку захворів на тяжкі, прогресуючі хвороби (онкологія ЦНС з метастазами, стійка спастична геміплегія, тяжкі психоемоційні розлади); Зазначені захворювання прямо входять до Переліку хвороб, що перешкоджають відбуванню покарання, причому у нього наявні два незалежні критерії з Переліку; Стан здоров'я ОСОБА_4 об'єктивно унеможливлює подальше виконання покарання та досягнення його мети (ст.50 КК України, ст.152 КВК України); Рекомендоване життєво необхідне лікування (краніоспінальне опромінення) не може бути виконано в Україні та потребує лікування за кордоном; Орган пробації, запровадивши заборону на виїзд за межі України без вироку суду, самостійно змінив зміст і спосіб виконання покарання, чим порушив ст.19, 33, 49, 61 Конституції України та вимоги кримінального процесуального закону; Подальше відбування покарання в умовах, що унеможливлюють доступ до належного лікування, що узгоджується з вимогами ст.2, 3 Конвенції про захист прав людини і практикою ЄСПЛ щодо доступу до належного лікування.
Також, вказано на те, що після проголошення попереднього вироку окремі ЗМІ опублікували матеріали з викривленими даними щодо справи ОСОБА_4 , що призвело до розголошення чутливої інформації й створило додатковий психоемоційний тиск на засудженого, стан здоров'я якого вже є тяжким та нестабільним. З огляду на тяжкий онкологічний діагноз та підтверджені психоемоційні розлади, а також негативний вплив попередніх публікацій у ЗМІ, прошу суд максимально обмежити розголошення персональних даних ОСОБА_4 , зокрема - не оприлюднювати його ім'я та інформацію про стан здоров'я в публічних матеріалах суду, в межах, дозволених законодавством. Таке обмеження необхідне для запобігання подальшому погіршенню психічного та соматичного стану засудженого та відповідає вимогам ст.3, 27, 28 та 32 Конституції України.
З огляду на викладене, тяжка хвороба ОСОБА_4 та неможливість забезпечення належного лікування у зв'язку з накладеними обмеженнями повністю підтверджують, що стан здоров'я засудженого є несумісним із подальшим відбуванням покарання, що відповідає підставам для звільнення від подальшого відбування покарання, передбаченим ч.2 ст.84 КК України та ст.152-154 КВК України, адвокат просить: звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України. Розглянути дане клопотання у найкоротший можливий строк з огляду на прогресуючий перебіг онкологічної хвороби та реальну загрозу життю засудженого.
Засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні просив розгляд поданої заяви здійснювати у відсутності його захисника, який не мав можливості прибути на засідання, подану заяву підтримав повністю, просив врахувати що звернувся до НІР з заявою як зазначається у рекомендаціях лікарів, однак станом на час розгляду поданої заяви відповіді не отримував.
Захисник засудженого - адвокат ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, повідомлявся в порядку передбаченому законодавством, заяв про відкладення розгляду справи на адресу суду не подавав.
Прокурор у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання засудженого, зважаючи на відсутність у засудженого захворювання, яке б давало правові підстави для його звільнення від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю.
Представник органу пробації у судовому засіданні підтримав позицію прокурора, крім того зазначив що ОСОБА_4 з заявами про необхідність виїзду за кордон для лікування або обслідування не звертався, та у разі звернення до органу пробації таку заяву розглянуть у відповідності до вимог Порядку про здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.01.2019 року №272/5.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.09.2025 у справі № 308/12826/25 суд затвердив угоду про визнання винуватості, визнав ОСОБА_4 винним за ч.4 ст.111 1 КК України та призначив йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у вигляді основного покарання у виді штрафу (ст. 53 КК України) в розмірі шість тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 102 000 тис. грн. (сто дві тисячі гривень) з позбавленням права займатись певною діяльністю (ст. 55 КК України) - виготовлення експлуатаційно - технічної, проектно-технічної та пусконалагоджувальної документації, надання послуг (виконання робіт) з презентацій програмних продуктів для нафтопереробних, металургійний та інших підприємств, розташованих на території російської федерації, на строк 10 років, з конфіскацією майна (ст. 59 КК України).
Основне покарання у вигляді штрафу сплачено повністю, що підтверджується повідомленням ДУ «Центр пробації» від 12.11.2025 р. про зняття ОСОБА_4 з обліку за штрафом. Фактично на даний момент ОСОБА_4 відбуває лише додаткове покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю строком на 10 років.
До клопотання долучено витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 26.05.25 (МСЕК нового зразка згідно з Постановою КМУ від 15.11.2024 № 1338).
Експертною комісією з оцінювання функціонування особи (Медико-соціальна експертиза нового зразка) від 26.05.2025 встановлено II групу інвалідності у ОСОБА_4 із діагнозом стійка спастична геміплегія (код G81.1). Наявність спастичної геміплегії прямо передбачена розділом VII Переліку як підстава для подання матеріалів до суду про звільнення від покарання. Крім того, висновками нейрохірургів (від 05.05.2025, 26.05.2025, 04.10.2025) та даними МРТ (від 29.04.2025, 02.10.2025) у ОСОБА_4 спостерігається продовжений ріст пухлини головного мозку з явищами drop-метастазування на рівні С2 та Th10 хребців. Ці зміни відповідають діагнозу C71.8 - злоякісна епендимома CNS WHO Grade 3 (ependymoma Group PFB).
Пунктом 6 ч. 1 ст. 537 КПК України передбачено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою ст. 539 КПК України, має право вирішувати зокрема питання про звільнення від покарання за хворобою.
Згідно ст. 84 КК України, особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 154 КВК України подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилається висновок спеціальної лікарської комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України, у п. 2-3 постанови «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу» № 8 від 28 вересня 1973 року, сам факт захворювання засудженого на тяжку хворобу не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання. Вирішуючи питання про звільнення від дальшого відбуття покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, суд має виходити не тільки з висновку лікарської комісії, а й ураховувати тяжкість вчиненого злочину, поведінку засудженого під час відбуття покарання, ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він від призначеного лікування, а також інші обставини.
Звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосоване судом до тих засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли дальше утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких наслідків.
Основною нормою матеріального права, яка регулює звільнення за хворобою, є ст. 84 КК України.
Так, згідно ч. 2 ст. 84 КК України особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 50 КК України, покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Норма, передбачена ч. 2 ст. 84 КК України, встановлює можливість звільнення від покарання чи його подальшого відбування особи, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання.
Передумовою звільнення в даному разі є призначення особі такого виду покарання, відбуванню якого може перешкоджати чи фактично перешкоджає тяжке захворювання особи.
За змістом статей 53-64 КК тяжка хвороба може перешкоджати відбуванню будь-якого основного чи додаткового покарання, за винятком позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Однак у будь-якому разі факт перешкоджання хвороби відбуванню покарання має бути доведеним, оскільки одна й та ж хвороба може перешкоджати відбуттю одного виду покарання і не перешкоджати відбуттю іншого і, навпаки, відбуттю одного й того ж виду покарання одні хвороби можуть перешкоджати, а інші - ні.
Підставою звільнення від відбування чи подальшого відбування покарання за ч. 2 ст. 84 КК України є наявність в особи іншої (окрім психічної) хвороби, що перешкоджає відбуванню покарання.
Поряд з цим, перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, визначений Додатком № 12 до Наказу Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 №1348/5/572 «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі».
Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування лише у випадках, якщо ця хвороба не лише за тяжкістю, а й за характером перешкоджає відбуванню покарання, тобто, коли подальше відбування покарання загрожує життю особи або може призвести до серйозного погіршення стану здоров'я чи інших тяжких наслідків. Це стосується й тих осіб, які захворіли до засудження, але під час відбуття покарання їхня хвороба, внаслідок прогресування, набула характеру, зазначеного в Переліку захворювань.
Згідно із ч. 1 ст. 30 КВК України виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на уповноважені органи з питань пробації.
Згідно вимог ст. 34 КВК України передбачено обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Так, засуджений до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю зобов'язаний: виконувати судове рішення; надавати на вимогу уповноваженого органу з питань пробації документи, пов'язані з виконанням даного покарання; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про місце роботи і проживання чи їх зміну; з'являтися за викликом до уповноваженого органу з питань пробації. Поважними причинами неявки засудженого за викликом уповноваженого органу з питань пробації у призначений строк є несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і документально підтверджені. Засудженому забороняється без погодження з уповноваженим органом з питань пробації виїжджати за межі України.
В судовому засіданні ОСОБА_4 підтримуючи заяву пояснив, що останньому потрібне лікування, яке не проводиться в Україні, а стан його здоров'я погіршується, у зв'язку з чим просив задовольнити подане клопотання про його звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Разом з тим, згідно з наданим консультативним висновком лікаря-променевого терапевта від 27.11.2025 р., у ОСОБА_4 підтверджено прогресування злоякісної пухлини центральної нервової системи та рекомендовано проведення краніоспінального опромінення (craniospinal irradiation, CSI) та консультація в умовах НІР.
В судовому засіданні ОСОБА_4 надав лист звернення до ДУ «Національний інститут раку» з яким звертався 21.01.2026 року про надання публічної інформації.
Станом на час розгляду поданої заяви в суді відповіді ним не отримано та суду не надано.
Як вбачається з матеріалів провадження ОСОБА_4 має ряд медичних діагнозів та підтверджено прогресування злоякісної пухлини центральної нервової системи, натомість висновку комісії про наявність у нього хвороби, яка б унеможливила відбуття покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суду не надано, жодних інших належних доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення від відбуття покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю суду надано не було.
Факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбуття покарання (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу" від 28 вересня 1973 року № 8).
Суд не вправі підміняти лікарську комісію та робити висновки про тяжкість захворювання засудженого, оскільки це не є оціночне поняття і потребує спеціальних знань в галузі медицини та входить до повноважень лікарів (лікарської комісії), а не суду.
Звільнення особи від відбування покарання без законних підстав призведе до порушення принципу невідворотності покарання, який полягає в тому, що правопорушення повинно обов'язково за будь-яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника і особа не може бути звільнена від відповідальності, чи відування покарання, без законних підстав.
Поряд з цим, суд враховує, що діючи в інтересах засудженого ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_6 звертався до суду з клопотанням в якому просив звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України; визнати, що стан здоров'я засудженого об'єктивно перешкоджає виконанню призначеного покарання; визнати неправомірними дії Ужгородського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» щодо: Відмови у поданні до суду клопотання про звільнення ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання за хворобою; Запровадження заборони на виїзд за межі України без відповідного рішення суду та без передбачення такого обмеження у вироку.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.12.2025 року клопотання захисника засудженого ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України - повернуто заявнику, роз'яснивши йому право звернення до суду з вимогою про визнання дій неправомірними і скасування рішення органу пробації в порядку адміністративного судочинства з дотриманням правил подачі відповідно до ст.ст. 159-161 КАС України та окремо з вимогами про застосування ст. 84 КК України в порядку кримінального провадження з додержанням приписів, визначених ст.ст. 537, 539 КПК України.
Зокрема в частині неправомірних на думку ініціатора звернення дій Ужгородського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» щодо відмови у поданні до суду клопотання про звільнення ОСОБА_4 від подальшого відбування покарання за хворобою та запровадження заборони на виїзд за межі України без відповідного рішення суду та без передбачення такого обмеження у вироку роз'яснено право звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.
Одночасно суд враховує також доводи учасників засідання з приводу того, що ОСОБА_4 з заявами про необхідність виїзду за кордон для лікування або обслідування до органу пробації не звертався, що підтвердив в судовому засіданні як ОСОБА_4 , так і представник органу пробації.
В розумінні ст.ст.22, 26 КПК України, сторони кримінального провадження, у тому числі й засуджений, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом та використовуючи свої права повинні самостійно обстоювати власні правові позиції, права, свободи і законні інтереси засобами, які передбачені цим Кодексом. При цьому, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, вирішує лише ті питання, що віднесені на їх розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а відтак не може приймати з власної ініціативи заходи щодо збирання, доведення та обґрунтування правових позицій сторін провадження.
Доводи ОСОБА_4 про необхідність звільнення від відбування покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю у зв'язку з хворобою не підтверджуються належними та достатніми доказами.
Зважаючи на викладене, суд дійшов переконання, що відсутні належні та законні підстави для звільнення засудженого ОСОБА_4 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права займатись певною діяльністю через хворобу.
Суд зазначає, що у випадку дотримання належним чином вимог діючого законодавства, ОСОБА_4 вправі повторно звернутися до суду із зазначеним вище клопотанням.
Керуючись частиною 2 статті 84 КК України, статтею 152 КВК України, пунктом 6 частини 1 статті 537, частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 539 КПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 про звільнення від подальшого відбування покарання за хворобою на підставі ч.2 ст.84 Кримінального кодексу України та абзацу дев'ятого ст.152 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом семи днів з дня її оголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1