Провадження № 22-ц/803/406/26 Справа № 172/2317/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
02 лютого 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників, цивільну справу №172/2317/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», - ОСОБА_2 на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Битяка І.Г.,-
Позивач ТОВ «ФК «Пінг-Понг» звернувсь до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «Пінг-Понг» посилається на те, що 27 травня 2020 року між ТОВ “Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1083443, шляхом подання відповідачем заявки на офіційному сайті ТОВ “Мілоан», у формі електронного правочину, шляхом підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримав проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ “Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору.
За умовами кредитного договору позичальник зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання у повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором. Усупереч умовам вказаного вище кредитного договору, незважаючи на повідомлення про зміну кредитора в зобов'язанні, відповідач не виконав свого зобов'язання.
10 липня 2020 року на підставі договору факторингу №01/07, ТОВ “Мілоан» відступило ТОВ “Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року та, відповідно, ТОВ “Діджи Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 .
Також, 24 січня 2022 року ТОВ “Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу №1/15 відступив ТОВ “ФК “Пінг-Понг» право вимоги за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року, в зв'язку з чим, позивач набув право вимоги за вказаним вище кредитним договором до ОСОБА_1 .
Згідно Додатку №1 до Договору факторингу сума боргу перед ТОВ “ФК “Пінг-Понг» становить 21995 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 16470 грн. - заборгованість за відсотками, 525 грн. - заборгованість за комісією.
У зв'язку з чим просив суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року у розмірі 21995 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 16470 грн. - заборгованість за відсотками, 525 грн. - заборгованість за комісією, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Пінг-Понг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, представник ТОВ «ФК «Пінг-Понг» - Лановий Є.М. подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що оскаржене рішення є необґрунтованим, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що кредитний договір №1083443 від 27 травня 2020 року укладений між ТОВ “Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом подання заявки на офіційному сайті ТОВ “Мілоан», у формі електронного правочину, підписаним електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину
ТОВ “Мілоан» на виконання умов Кредитного договору №1083443 від 27 травня 2020 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 5000 грн.
Наголошує на тому, що позивачем до позовної заяви було додано докази, якими доведено відступлення ТОВ “Мілоан» та ТОВ “Діджи Фінанс» права вимоги до відповідача на користь ТОВ «ФК «Пінг-Понг» за Кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року, а саме договори факторингу, відповідно до умов яких право вимоги переходить з моменту підписання цих договорів.
У зв'язку з чим просив суд заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року у розмірі 21995 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 16470 грн. - заборгованість за відсотками, 525 грн. - заборгованість за комісією, а також вирішити питання судових витрат в суді першої та апеляційної інстанції.
01 липня 2025 року ТОВ “ФК “Пінг-Понг» змінило найменування на ТОВ “ФК “Солвентіс».
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ “ФК “Пінг-Понг» був укладений договір факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, згідно з умовами якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити фактору свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах (п. 1.1 договору факторингу).
Згідно з п. 3.3 договору факторингу фактор зобов'язаний передати в розпорядження клієнта грошові кошти (сума фінансування) в розмірі 150000,00 грн. та 50% від усіх надходжень, що будуть отримані фактором в процесі реалізації своїх прав як кредитора відносно прав вимоги, що є предметом цього договору.
Відповідно до п. 4.4.1 клієнт зобов'язаний передати фактору протягом 7 календарних днів з моменту підписання сторонами цього договору оформлені належним чином усі наявні в кредитній справі документи, в тому числі, договори, що зазначені у п. 1.1 та 1.4 цього договору, шляхом підписання акту прийому-передачі.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази сплати фактором ТОВ “ФК “Пінг-Понг» на користь клієнта ТОВ «Діджи Фінанс» суми фінансування відповідно до умов договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, що є однією з умов набуття прав вимоги за кредитним договором, укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 .
Суд зазначив, що відповідно до умов кредитного договору № 1083443 від 27.05.2020, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , заборгованість позичальника складає 6995 грн., тоді як позивач просить стягнути заборгованість у сумі 21995 грн., яка необґрунтована жодними належними, достатніми та допустимими доказами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ “ФК “Пінг-Понг» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором № 1083443 від 27 травня 2020 року.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Згідно з частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У частині 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За приписами частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Встановлено, що 27 травня 2020 року між ТОВ “Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1083443 на отримання кредиту, яку він подав на офіційному сайті ТОВ “Мілоан», у формі електронного правочину, шляхом підписання електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий відповідачу СМС-повідомленням, про прийняття пропозиції укласти кредит у формі електронного правочину. Перед укладенням кредитного договору, відповідач отримав проєкт цього договору разом з додатками в електронному вигляді в особистому кабінеті, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті ТОВ “Мілоан» та є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.1.1 умов якого кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 - 1.5 Розділу 1 кредитного договору, сума кредиту становить 5000 грн. у валюті - гривня; кредит надається строком на 30 днів з 27 травня 2020 року, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 26 червня 2020 року.
Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 Договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. Договору.
З умов п. 6.1 договору вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
ТОВ “Мілоан» на виконання умов Кредитного договору №1083443 від 27 травня 2020 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 5000 грн.
Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, яка складена ТОВ “Мілоан», борг ОСОБА_1 перед ТОВ “Мілоан» станом на 25 серпня 2020 року становить 21995 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 16470 грн. - заборгованість за відсотками, 525 грн. - заборгованість за комісією.
10 липня 2020 року на підставі договору факторингу №01/07, ТОВ “Мілоан» відступило ТОВ “Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року та, відповідно, ТОВ “Діджи Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 .
Також, 24 січня 2022 року ТОВ “Діджи Фінанс» на підставі договору факторингу №1/15 відступив ТОВ “ФК “Пінг-Понг» право вимоги за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року, в зв'язку з чим, позивач набув право вимоги за вказаним вище кредитним договором до ОСОБА_1 .
Згідно Додатку №1 до Договору факторингу сума боргу перед ТОВ “ФК “Пінг-Понг» становить 21995 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 16470 грн. - заборгованість за відсотками, 525 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідно до умов договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
Колегія суддів приходить до висновку, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Відсутність доказів на підтвердження оплати за договорами факторингу від 10 липня 2020 року та від 24 січня 2022 року, з урахуванням встановлених фактичних обставин цієї справи, не спростовують факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року.
Відтак суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність існування права вимоги у позивача за вказаним кредитним договором.
Апеляційний суд констатує, що відповідні договори факторингу, внаслідок укладення яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинними та перед судом заінтересованими особами питання про визнання їх недійсними не порушувалось, відтак, доведення факту сплати їх сторонами погоджених платежів не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених такими договорами.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ “ФК “Пінг-Понг» (після зміни найменування ТОВ “ФК “Солвентіс») в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року у розмірі 5000 грн. - за тілом кредиту є обґрунтованими.
Однак, колегія суддів зазначає, звернувшись до суду із цим позовом, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за відсотками у розмірі - 16470 грн.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, колегія суддів вважає, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення розміру відсотків за користування кредитом з 16470 грн. до 5000 грн.
Стосовно заборгованості за комісією - 525 грн. слід зазначити наступне.
Пунктом 1.5.1 передбачена сплата комісії за надання кредиту - 525 грн.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 525 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Пінг-Понг», яке змінило назву на ТОВ «ФК «Солвентіс» і стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року у розмірі 10000 грн., з яких 5000 грн. - заборгованість по кредиту, 5000 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідно пунктів 3 та 4 частина 1 статі 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат Лановий Є.М. просив стягнути із відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн., з яких 6000 грн. витрати на професійну допомогу, пов'язані з розглядом в суді першої інстанції та 6000 грн. витрати на професійну допомогу, пов'язані з розглядом в суді апеляційної інстанції.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду договір №43657029 про надання правової допомоги від 07 серпня 2024 року, укладеного між адвокатом Білецьким Б.М. та ТОВ “ФК “Пінг-Понг»; детальний опис робіт на суму 6000 грн. (у суді першої інстанції).
Доказів на надання правової допомоги у суді апеляційної інстанції представником позивача апеляційному суду не надано (відсутній в матеріалах справи та не наданий суду акт прийому-передачі наданих послуг у суді апеляційної інстанції), тому відсутні підстави для їх стягнення.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною, навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 3000 грн., що відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності.
Також з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам 1101,22 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1651,83 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», - Ланового Євгена Миколайовича - задовольнити частково.
Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року у цивільній справі №172/2317/24 - скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг», яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ 43657029) заборгованості за кредитним договором №1083443 від 27 травня 2020 року у розмірі 10000 (десять тисяч) грн., з яких 5000 грн. - заборгованість по кредиту, 5000 грн. - заборгованість за відсотками.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ЄДРПОУ 43657029) 1101,22 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції; 1651,83 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, а разом 5753 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 05 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2026 року.
Судді: