Провадження № 11-кп/803/844/26 Справа № 202/6980/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
29 січня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
представників потерпілого
ТОВ “Інтерпайп Ніко Тьюб» ОСОБА_10 , ОСОБА_11
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження №12025042210000695 від 02.05.2025 за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_12 та апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , на вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року, яким:
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, маючого середню спеціальну освіту, одруженого, офіційно не працевлаштованого, який має на утриманні малолітню дитину - ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_3 , раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
визнано винним та засуджено за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді 5 (п'ять) років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_13 обрано у виді тримання під вартою строком до набрання вироком законної сили та його взято під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_13 рахується з моменту набрання вироком законної сили.
Зарахувано ОСОБА_13 в порядку ч.5 ст.72 КК у строк відбування покарання строк тримання під вартою, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, з 06.11.2025 року до набрання вироком законної сили.
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м.Дніпропетровська, Дніпропетровська область, громадянин України, одруженого, офіційно не працевлаштованого, який має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,-
визнано винним та засуджено за ч.4 ст.185 КК до покарання у виді 5 (п'ять) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, з іспитовим строком на 2 (два) роки та покладені обов'язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК, а саме: -періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; -повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; -не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов не заявлено.
Стягнуто з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , в рівних частинах, на користь держави кошти витрачені на проведення судових експертиз.
Долю речових доказів вирішено відповідно до положень ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_13 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
Обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_13 з ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який не був обізнаний про злочинні наміри останніх, 25.04.2025 приблизно о 20:15, на транспортних засобах: «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 , «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_2 та «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 приїхали до заводу «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» за адресою: м. Дніпро, вул. Каштанова, буд. 35, де ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , будучи на той час робітниками означеного заводу, безперешкодно потрапили на його територію, та шляхом вільного доступу проникли у складське приміщення, розташоване на території заводу, у якому знаходились наступне майно, а саме:
- круг шліфувальний «1 14А 300х40х127 40СМ (Е40207000000441), ГОСТ 2424, виробник «Запорізький абразивний комбінат», V-35м/с в кількості 10 шт.;
- круг шліфувальний «1 64С 400х40х127 40СМ (Е40207000000519)» виробник «Запорізький абразивний комбінат», V-35м/с в кількості 6 шт.;
- круг шліфувальний «1 14А 400х40х127 40СМ (Е40207000000447)» в кількості 2 шт., виробник «Запорізький абразивний комбінат», V-35м/с;
- круг шліфувальний «1 64С 400х40х203 40СМ (Е40207000000520)» в кількості 1 шт., виробник «Запорізький абразивний комбінат»;
- «круг шліфувальний «1 54С 450х63х203 40СМ (Е40207000000506)» в кількості 1 шт., виробник ООО «Торговий дім» Агро спектр»;
- круг шліфувальний «1 14А 600х63х305 40СМ (Е40207000000462)» в кількості 4 шт., ГОСТ 2424, виробник Запорізький абразивний комбінат, v-35м/с;
- круг шліфувальний «1 14А 750х80х305 40СМ (Е40207000000467)» в кількості 2 шт. ГОСТ 2424, виробник Запорізький абразивний комбінат, v-35м/с;
- фреза відрізна дискова «ф 200х4,0 мм тип 2 класс 2 (Е40205000000481)» в кількості 55 шт. виробник Львівський інструментальний завод;
- фреза відрізна дискова «ф 160х3, 0х32 мм тип 2 класс 2, зубців 64шт., ступица ф47мм (2254-1302) (Е40205000000467)» в кількості 10 шт., виробник Львівський інструментальний завод;
- фреза відрізна дискова «ф 125х4,0 мм тип 2 класс 2 (Е40205000000462)» в кількості 41 шт., виробник Львівський інструментальний завод;
- фреза відрізна дискова «ф 100х3, 0х22 мм тип 2 класс 2 (2254-1248) (Е40205000000452)» в кількості 40 шт., виробник Львівський інструментальний завод;
- пила стрічкова «тв.сп. 41х1,3х5025 ECODURE WTKUS (Е40205000000133)» в кількості 20 шт., виробник ТОВ «НВП УКРПРОМТЕХНОЛОГІЯ» та відповідають каталогу Honsberg;
- пила стрічкова «М42 Spectra 41x1,3,5025 Honsberg (Е40207000000806)» в кількості 10 шт., виробник ТОВ «НВП УКРПРОМТЕХНОЛОГІЯ» та відповідають каталогу Honsberg;
- фреза циліндрична «диам. 100х160 мм ГОСТ 29092 (Е40205000000585)» в кількості 2 шт., виробник Львівський інструментальний завод;
- токарний різець для зовнішньої обробки «SWLCR 2525 M 08 (Е40206000002925)» в кількості 1 шт., виробник DORMER PRAMET;
- ріцезь відрізний «К01-3557Б Т5К10 (Е40206000000941)» в кількості 8 шт., виробник ПРаТ «Чернігівський інструментальний завод»;
- пластина твердосплавна змінна з металокераміки «DCMT 150408 LP2002 (Е40201000000571)» в кількості 20 шт., виробник ООО «ТАЕГУТЕК УКРАИНА» Taegutec;
- пластина «SNMG 190616 EM TT5080 TaegyTec (Е40201000000067)» в кількості 20 шт., виробник ООО «ТАЕГУТЕК УКРАИНА» Taegutec;
- пластина твердосплавна змінна з металокераміки «WCMT 080408E-FM T8330 (Е40201000001473)» в кількості 20 шт, виробник ООО «ТАЕГУТЕК УКРАИНА» Taegutec;
- плашка для метричної різьби «30х1,0 (Е40206000000623)» ГОСТ 9740, в кількості 3 шт., виробник Львівський інструментальний завод;
- плашка для метричної різьби «48х2 (Е40206000000695)» ГОСТ 9740 в кількості 3 шт., виробник Львівський інструментальний завод;
- свердло «к/х Ф 17,5 мм (Е40206000001483)» в кількості 2 шт. які нові, виробник ТОВ «НВП УКРПРОМТЕХНОЛОГІЯ»;
- свердло «к/х Ф 62,0 мм (Е40206000001661)» в кількості 1 шт. які нові, виробник ТОВ «НВП УКРПРОМТЕХНОЛОГІЯ»;
- свердло «к/х Ф 65,0 мм (Е40206000001663)» виробник ТОВ «НВП УКРПРОМТЕХНОЛОГІЯ», в кількості 4 шт.;
- свердло «к/х Ф 68,0 мм (Е40206000001911)» виробник ТОВ «НВП УКРПРОМТЕХНОЛОГІЯ», в кількості 3 шт.;
- мітчики ручні метричної різьби «45х4,5 (Е40206000000429)», виробник Вінницький інструментальний завод, в кількості 5 шт.;
- мітчики ручні метричної різьби «52х3 (Е40206000000518)», виробник Вінницький інструментальний завод, в кількості 2 шт.;
- мітчик для трубного різьблення «1 1/4 (Е40206000000176)» виробник Вінницький інструментальний завод, в кількості 2 шт.;
- центр обертання «№4 А-1-4НП (Е40209000000321)» виробник Лозівський інструментальний завод в кількості 6 шт.;
- центр обертання «№5 А-1-5Н (Е40209000000322)» виробник Лозівський інструментальний завод, в кількості 2 шт.;
- електрод «ОЗЛ-9А ф4мм ГОСТ 9466-75, 4,0х350мм, (Е50600000000024)» виробник Ecomplus, в кількості 20 шт.;
- електрод «ОЗЛ-9А ф3мм ГОСТ 9466-75, 3,0х300мм (Е50600000000023)» виробник Ecomplus, в кількості 40 шт.;
- круг шліфувальний «1 14А 600х63х305 40СМ (Е40207000000462)», виробник Запорізький абразивний комбінат, в кількості 10 шт.;
- круг шліфувальний «1 14А 750х80х305 40СМ (Е40207000000467)» виробник Запорізький абразивний комбінат, в кількості 4 шт., які ОСОБА_9 та ОСОБА_13 визначили об'єктом свого злочинного посягання.
Так, ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , усвідомлюючи, що обсяг вищевказаного майна є великим і фізично надмірним, тому спланували викрадення майна, яке належить ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» у два етапи.
Реалізуючи свій єдиний злочинний умисел, спрямований на таємне, викрадення чужого майна (крадіжка) за попередньою змовою групи осіб поєднаного з проникненням у сховище, діючи умисно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , вчиняючи злочин в умовах воєнного стану, переконавшись що за їх діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, шляхом вільного доступу, перенесли частину вищеперерахованого майна, яке належить ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», до автомобілів «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 , «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_2 , «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 . Після чого покинули місце скоєння кримінального правопорушення.
Далі, продовжуючи реалізацію свого єдиного кримінально-протиправного умислу, ОСОБА_9 разом зі ОСОБА_13 та ОСОБА_17 , який не був обізнаний про злочинні наміри останніх, 02.05.2025 приблизно о 20:30, знову прибули на транспортних засобах: «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 , «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_2 , «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 на території заводу «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Каштанова, буд. 35, де з вищевказаного складського приміщення, шляхом вільного доступу, за попередньою змовою групи осіб поєднана з проникненням у сховище, діючи умисно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, вчиняючи злочин в умовах воєнного стану, переконавшись що за їх діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, перенесли іншу частину вищеперерахованого майна до автомобілів «Opel Astra» д.н.з. НОМЕР_1 , «Ford Focus» д.н.з. НОМЕР_2 , «Ford Mondeo» д.н.з. НОМЕР_3 , яке належить ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ», після чого покинули місце скоєння кримінального правопорушення та розпорядились викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяли матеріальний збиток ТОВ «ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ» відповідно висновків експертиз на загальну суму 368 930, 64 грн., що становить значну шкоду.
Дії обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_13 кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), за попередньою змовою групою осіб, що завдало значної шкоди потерпілому, поєднаному з проникненням у сховище, вчиненому в умовах воєнного стану.
В апеляційній скарзі захисник не погоджується з призначеним обвинуваченому ОСОБА_13 покаранням, вважає його надмірно суворим та таким, що не відповідає особі обвинуваченого.
Аргументує тим, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні надійшов до Індустріального районного суду міста Дніпра з угодою про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченими. Сторони погодилися на призначення обвинуваченому ОСОБА_13 покарання за ч.4 ст.185 КК у виді 5 років позбавлення волі, із звільненням на підставі ст.75 КК обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням на строк, який визначить суд.
28 липня 2025 року у підготовчому судовому засіданні прокурор, обвинувачені та їх захисники підтримали угоду про визнання винуватості та просили її задовольнити.
Підставою для укладення угоди між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_13 , як зауважує захисник, стало те, що ОСОБА_13 вину в скоєнні кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК визнав повністю, щиросердно розкаявся у скоєному злочині, добровільно повернув викрадене майно, відшкодував у повному обсязі завдані майнові збитки та зробив для себе певні висновки про недопущення в подальшому будь-яких правопорушень.
Крім того, як зазначає апелянт, стороною обвинувачення було прийнято до уваги, що ОСОБА_13 раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має місце реєстрації, працює, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, на обліку у психіатра чи нарколога не перебуває.
Однак судом у затвердженні угоди було відмовлено з підстав її невідповідності інтересам суспільства, але таке рішення захисник вважає незаконним.
В ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_13 свою позицію не змінив, свою вину визнав повністю та щиросердно розкаявся у скоєному правопорушенні. Разом з тим суд призначив обвинуваченому ОСОБА_13 покарання за ч.4 ст.185 КК у виді 5 років позбавлення волі та взяв його під варту в залі суду. При цьому, як зазначає сторона захисту, суд у своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_13 вчинив злочин проявляючи надмірну неповагу до встановлених у суспільстві норм моралі та заборон встановлених законом, при цьому наявність у нього міцних соціальних зв'язків, а саме сім'ї, дружини та малолітньої доньки не стало важелем стримання від проявлення асоціальної протиправної поведінки спрямованої на незаконне збагачення шляхом здійснення крадіжки у значному розмірі вступивши при цьому у змову з іншим обвинуваченим.
З огляду на встановлені під час судового розгляду дані про особу обвинуваченого та тяжкість і обставини скоєного злочину, які не оспорюються сторонами справи, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, необхідного для виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів з урахуванням індивідуалізації покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст.185 КК в мінімальних межах втім з його реальним відбуванням. Крім того судом визнано неможливим застосування положень ст. 75, 76 КК, оскільки таке покарання не буде відповідати безпосередній його меті, та не буде необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Між тим, на переконання захисника, такі висновки суду не відповідають визначеним ст.ст.50,65 КК меті покарання та принципу індивідуалізації покарання. Вважає, що за наявності обставин, які пом'якшують покарання, а саме - щире каяття та активне сприяння обвинуваченого розкриттю злочину, а також відсутність обтяжуючих обставин, для виправлення обвинуваченого ОСОБА_13 та попередження нових злочинів достатньо покарання, не пов'язаного з позбавлення волі.
Поміж іншого захисник вказує на те, що судом першої інстанції не було прийнято рішення в порядку ст.100 КПК стосовно тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключі від нього, що належить ОСОБА_17 , на який було накладено арешт ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025. Також захисник вказує на те, що судом було прийнято рішення в порядку ст.100 КПК відносно речових доказів, а саме мобільний телефон «POCO X3 Pro» imei1: НОМЕР_6 , imei2: НОМЕР_7 в спец. пакет NPU2039491, та мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою,які зберігаються у камері зберігання речових доказів ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області - повернути власнику.
Згідно матеріалів кримінального провадження 02.05.2025 було проведено обшук затриманого ОСОБА_9 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «POCO X3 Pro» imei1: НОМЕР_6 , imei2: НОМЕР_7 в спец. пакет NPU2039491, який в подальшому було визнано речовим доказом.
02.05.2025 також було проведено обшук затриманого ОСОБА_13 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою в спец. пакет NPU2039491, який в подальшому було визнано речовим доказом.
Отже з огляду на вищенаведене захисник просить апеляційний суд змінити вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_13 , визнати його винним за ч.4 ст.185 КК та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_13 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1 та п.2 ч.3 ст.76 КК.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025 з автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 і ключі від нього, та повернути власнику - ОСОБА_17 .
Речові докази, а саме мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою в спец. пакет NPU2039491- повернути ОСОБА_13 .
В іншій частині вирок залишити без змін.
В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор, не оспорюючи встановлені вироком суду фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та правову кваліфікацію дій обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу процесуальних витрат у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що відповідно до ч.2 ст.124 та п.13 ч.1, ч.3 ст.368 КПК суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, на кого повинні бути покладені процесуальні витрати і в в якому розмірі, якщо обвинувачуються декілька осіб суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного обвинуваченого. Відповідно до ст.126 КПК питання щодо процесуальних витрат вирішуються судом, який підлягає обов'язковому виконанню, зокрема, в частині їх стягнення.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про відшкодування процесуальних витрат. При цьому солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Крім того, як зауважує апелянт, згідно п.11 постанови ПВСУ “Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» №11 від 07.07.1995 у справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та майнового стану кожного із засуджених.
Таким чином прокурор зазначає, що відповідно до положень Глави 8 КПК встановлено принцип дольової відповідальності при стягненні процесуальних витрат. У цьому разі, якщо винуватими буде визнано декілька осіб, суд зобов'язаний визначити, в якому розмірі повинні бути стягнуті ці витрати з кожного, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.
Проте апелянт зауважує, що в порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону, суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно обвинувачених, не зазначив загальну суму процесуальних витрат, які мають бути компенсовані кожним обвинуваченим в рівних частинах. Судом лише перелічено в резолютивний частині вироку експертизи, які були проведені під час досудового розслідування та витрати на проведення кожної експертизи окремо. Вважає, що вказана правова позиція викладена у постанові ККС ВС від 12.02.2019 ( провадження № 51-5168 км 18).
Крім того прокурор зазначає, що під час судового розгляду були допитані обвинувачені ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , проте місцевий суд їх показання у вироку не зазначив.
Поміж іншого апелянт вказує на те, що судом першої інстанції, всупереч вимогам в порядку ст.100 КПК, не було прийнято рішення стосовно тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключі від нього, що належить ОСОБА_17 , на який було накладено арешт ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025.
Враховуючи вищенаведене просить апеляційний суд вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року змінити в частині розподілу процесуальних витрат та зазначити в резолютивній частині вироку, що процесуальні витрати в дохід держави на залучення експерта за проведення товарознавчих експертиз у сумі - 29 861,90 грн стягнути з ОСОБА_13 та ОСОБА_9 по 14 930,95 грн, з кожного.
Скасувати арешт з тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключів від нього, що належить ОСОБА_17 , накладений згідно ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025, та повернути його законному володільцю - ОСОБА_17 .
В іншій частині вирок залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення:
- прокурора, яка підтримала у повному обсязі доводи апеляційної скарги строком обвинувачення та частково погодилася з доводами апеляційної скарги сторони захисту, заперечувала щодо пом'якшення покарання обвинуваченому ОСОБА_13 ;
- захисника ОСОБА_7 на підтримку доводів поданої нею апеляційної скарги та яка наполягала на її повному задоволенні, одночасно підтримала доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення;
- думку обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , а також представників потерпілого ТОВ “Інтерпайп Ніко Тьюб» ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які підтримали доводи апеляційних скарг як сторони обвинувачення, так і сторони захисту;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація їх дій за ч.4 ст.185 КК ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах в порядку ч.3 ст.349 КПК, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються сторонами в апеляційних скаргах, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Зі змісту апеляційної скарги захисника убачається, що ним фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), таможливість призначення обвинуваченому ОСОБА_13 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК та роз'яснювальних положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року щодо виду та розміру покарання відносно обвинуваченого ОСОБА_9 сторонами кримінального провадження не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряється.
Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_13 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що згідно ст. 12 КК України є тяжким умисним, корисливим злочином; дані про особу обвинуваченого, який не працевлаштований, має на утриманні малолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обтяжуючої обставини.
Разом з тим, судом прийняв до уваги і те, що ОСОБА_13 вчинив злочин проявляючи надмірну неповагу до встановлених у суспільстві норм моралі та заборон встановлених законом, при цьому наявність у нього міцних соціальних зв'язків, а саме сім'ї, дружини та малолітньої доньки не стало важелем стримання від проявлення асоціальної протиправної поведінки спрямованої на незаконне збагачення шляхом здійснення крадіжки у значному розмірі вступивши при цьому у змову з іншим обвинуваченим.
З огляду на встановлені під час судового розгляду дані про особу обвинуваченого та тяжкість і обставини скоєного злочину, які не оспорюються сторонами справи, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_13 покарання, необхідного для виправлення останнього та попередження вчинення нових злочинів з урахуванням індивідуалізації покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.4 ст.185 КК в мінімальних межах втім з його реальним відбуванням. Крім того суд визнав неможливим застосування положень ст.ст. 75, 76 КК, оскільки таке покарання, на переконання місцевого суду, не буде відповідати безпосередній його меті, та не буде необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Між тим з такими висновками не погоджується колегія суддів виходячи з наступного.
Згідно із ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Згідно з ч.1 ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
На думку колегії суддів заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги захисника та її посилання на дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_13 , який свою вину в скоєнні кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК визнав повністю, щиросердно розкаявся у скоєному злочині та зробив для себе певні висновки про недопущення в подальшому будь-яких правопорушень. добровільно повернув викрадене майно та відшкодував у повному обсязі завдані майнові збитки, про що зазначено в обвинувальному акті даного кримінального провадження ( а.п.1-12, 50 ).
Крім того, обвинувачений ОСОБА_13 раніше не судимий, одружений, має на утриманні малолітню дитину, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має постійне місце реєстрації та проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у психіатра чи нарколога не перебуває.
Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги захисника та його посилання на те, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні надійшов до Індустріального районного суду міста Дніпра з угодою про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим. Сторони погодилися на призначення обвинуваченому ОСОБА_13 покарання за ч.4 ст.185 КК у виді 5 років позбавлення волі, із звільненням на підставі ст.75 КК обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням на строк, який визначить суд (а.п.52-57).
28 липня 2025 року у підготовчому судовому засіданні прокурор, обвинувачені та їх захисники підтримали угоду про визнання винуватості та просили її задовольнити (а.п.69-70).
Підставою для укладення угоди між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_13 , як свідчить її зміст, стало те, що ОСОБА_13 вину в скоєнні кримінального правопорушення за ч.4 ст.185 КК визнав повністю, щиросердно розкаявся у скоєному злочині, добровільно повернув викрадене майно, відшкодував у повному обсязі завдані майнові збитки та зробив для себе певні висновки про недопущення в подальшому будь-яких правопорушень.
Однак ухвалою суду від 28.07.2025 у затвердженні угоди було відмовлено з підстав її невідповідності інтересам суспільства (а.п.73-76).
Між тим в ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_13 свою позицію не змінив, свою вину визнав повністю та щиросердно розкаявся у скоєному інкримінованого йому кримінального правопорушенні.
Таким чином місцевим судом правильно було встановлено наявність обставини, що згідно ст.66 КК пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_13 , - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність визначених ст.67 КК обтяжуючих обставин.
Разом з цим апеляційний суд вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що що ОСОБА_13 вчинив злочин проявляючи надмірну неповагу до встановлених у суспільстві норм моралі та заборон встановлених законом, при цьому наявність у нього міцних соціальних зв'язків, а саме сім'ї, дружини та малолітньої доньки не стало важелем стримання від проявлення асоціальної протиправної поведінки спрямованої на незаконне збагачення шляхом здійснення крадіжки у значному розмірі вступивши при цьому у змову з іншим обвинуваченим, що, у свою чергу, унеможливлює застосування положень ст.ст. 75, 76 КК.
При цьому колегія суддів приймає до уваги, що кримінальна поведінка обвинуваченого ОСОБА_13 під час вчинення інкримінованого злочину має однаковий характер з кримінальною поведінкою обвинуваченого ОСОБА_9 , відносно якого суд, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, застосував положення ст.ст.75,76 КК.
Отже сукупність встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом обставин, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_13 , відношення винного до вчиненого та його наслідків, на переконання колегії суддів є такими, що дають підстави для висновку про можливість застосування положень ст.ст.75,76 КК, з визначенням іспитового строку 2 роки, що буде достатнім примусом кримінального характеру для досягнення визначених ст.ст.50,65 КК цілей та мети покарання, яке буде законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винної особи та попередженню вчинення нею нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Таким чином доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо суворості призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_13 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно ч.2 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На думку колегії суддів є слушними й доводи апеляційних скарг прокурора та захисника щодо недотримання судом першої інстанції вимог ст.100 КПК щодо вирішення долі речових доказів.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.6 та ч.9 ст.100 КПК речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню - повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.
Як убачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, судом першої інстанції було прийнято рішення в порядку ст.100 КПК відносно речових доказів, а саме мобільний телефон «POCO X3 Pro» imei1: НОМЕР_6 , imei2: НОМЕР_7 в спец. пакет NPU2039491, та мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою,які зберігаються у камері зберігання речових доказів ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області - повернути власнику.
Згідно матеріалів кримінального провадження (арк.кр.пр.2-10) 02.05.2025 було проведено обшук затриманого ОСОБА_9 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон «POCO X3 Pro» imei1: НОМЕР_6 , imei2: НОМЕР_7 в спец. пакет NPU2039491, який в подальшому було визнано речовим доказом.
02.05.2025 також було проведено обшук затриманого ОСОБА_13 , під час якого було виявлено та вилучено мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою в спец. пакет NPU2039491, який в подальшому було визнано речовим доказом.
Отже речовий доказ, а саме мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою в спец. пакет NPU2039491- слід повернути його володільцю, ОСОБА_13 .
Також судом першої інстанції, всупереч вимогам в порядку ст.100 КПК, не було прийнято рішення стосовно тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключі від нього, що належить ОСОБА_17 , на який під час досудового розслідування даного кримінального провадження було накладено арешт ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025.
З цього приводу адвокатом ОСОБА_20 в інтересах ОСОБА_17 до апеляційного суду подано клопотання про скасування арешту на вказане майно.
Тому за результатами апеляційного розгляду кримінального провадження слід скасувати арешт з тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключів від нього, що належить ОСОБА_17 , накладений згідно ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025, та повернути його законному володільцю - ОСОБА_17 .
Разом з цим доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо вирішення долі тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключів від нього, що належить ОСОБА_17 , на який було накладено арешт ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025, задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст.45 КПК захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, представництво інтересів юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження щодо застосування заходів кримінально-правового характеру у спеціальному порядку, особи, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).
Повноваження захисника на участь у кримінальному провадженні підтверджуються: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із захисником або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. ( ч.1 ст.50 КПК ).
Як свідчать матеріали кримінального провадження адвокат ОСОБА_7 залучена до участі у справі на стадії апеляційного оскарження вироку Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року на підставі договору про надання правової допомоги від 14.11.2025, укладеного між нею та обвинуваченим ОСОБА_13 (а.п.123).
Натомість повноважень на представництво інтересів іншої особи, а саме ОСОБА_17 , у цьому кримінальному провадженні адвокатом ОСОБА_7 суду апеляційної інстанції не надано. Таким чином порушені нею в апеляційний скарзі, яка подана в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , питання про долю речового доказу, яке не має відношення до захисту прав та законних інтересів її підзахисного, виходить за межі компетенції захисника.
Заслуговують на увагу доводами апеляційної скарги прокурора щодо недотримання судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо розподілу процесуальних витрат.
Відповідно до ч.2 ст.124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Згідно п.13 ч.1, ч.3 ст.368 КПК суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, на кого повинні бути покладені процесуальні витрати і в в якому розмірі. Якщо обвинувачуються декілька осіб суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного обвинуваченого.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначаються рішення про відшкодування процесуальних витрат. При цьому солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Як правильно зауважує апелянт, згідно п.11 постанови ПВСУ “Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» №11 від 07.07.1995 у справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та майнового стану кожного із засуджених.
Таким чином прокурор слушно зазначає, що відповідно до положень Глави 8 КПК встановлено принцип дольової відповідальності при стягненні процесуальних витрат. У цьому разі, якщо винуватими буде визнано декілька осіб, суд зобов'язаний визначити, в якому розмірі повинні бути стягнуті ці витрати з кожного, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.
Проте в порушення зазначених вимог кримінального процесуального закону, суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_9 , не зазначив загальну суму процесуальних витрат, які мають бути компенсовані кожним обвинуваченим в рівних частинах. Судом лише перелічено в резолютивний частині вироку експертизи, які були проведені під час досудового розслідування та витрати на проведення кожної експертизи окремо.
Між тим за матеріалами даного кримінального провадження процесуальні витрати в дохід держави на залучення експерта за проведення товарознавчих експертиз складають - 29 861,90 грн, а отже процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_9 в рівних частинах по - 14 930,95 грн, з кожного.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є - істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що доповнена апеляційна скарга прокурора ОСОБА_12 підлягає повному, апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 частковому задоволенню, а вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року підлягає зміні в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_13 покарання, вирішення долі речового доказу та розподілу процесуальних витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 412, 414 та 418, 419 КПК, колегія суддів,-
Доповнену апеляційну скаргу прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_12 - задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_13 , - задовольнити частково.
Вирок Індустріального районного суду міста Дніпра від 06 листопада 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_13 за ч.4 ст.185 КК - змінити.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_13 від призначеного покарання у виді 5 років позбавлення волі, з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки та з покладенням на нього передбачених п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК обов'язків, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Звільнити засудженого ОСОБА_13 з-під варти негайно.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК зарахувати у строк покарання засудженого ОСОБА_13 його попереднє ув'язнення з 06 листопада 2025 року по день набрання вироком законної сили, тобто по 29 січня 2026 року включно, із розрахунку день за день.
Речовий доказ, а саме мобільний телефон Xiaomi Hyper OS, imei: НОМЕР_8 з сім картою в спец. пакет NPU2039491- повернути його володільцю, ОСОБА_13 .
Скасувати арешт з тимчасово вилученого майна - транспортного засобу, автомобіля Ford Focus, р/н НОМЕР_4 шасі (кузов, рама) НОМЕР_5 та ключів від нього, що належить ОСОБА_17 , накладений згідно ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 06.06.2025, та повернути його законному володільцю - ОСОБА_17 .
Процесуальні витрати в дохід держави на залучення експерта за проведення товарознавчих експертиз, що складають - 29 861,90 грн, стягнути з обвинувачених ОСОБА_13 та ОСОБА_9 в рівних частинах по - 14 930,95 грн, з кожного.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4