Провадження № 11-кп/803/794/26 Справа № 205/9710/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 січня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041690000869 відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпропетровська, громадянки України, пенсіонерки, неодружена, з середньо - технічною освітою, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 раніше не судима,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України,-
Вироком Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30 жовтня 2025 року ОСОБА_7 було визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України та призначено їй покарання у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень.
Як встановлено судом, 17 червня 2024 року близько 08 год. 00 хв. (більш точний час не встановлено), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вийшла з приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та побачила на лавці речі свого раніше знайомого сусіда ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також банківські картки, які були на підлозі та в цей час в неї виник кримінально - протиправний умисел, спрямований на викрадення офіційного документу, реалізуючи який, своєю рукою взяла з підлоги банківську картку, емітовану в АТ КБ «Приватбанк» за № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , видані на ім'я потерпілого ОСОБА_9 з метою її подальшого використання для особистого збагачення, шляхом викрадення грошових коштів, які перебували на банківському рахунку.
Відповідно до примітки ст. 358 КК України, під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» №2657-ХП від 2 жовтня 1992 року, п.п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст. п. 15.2, ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346 III від 05 квітня 2001 року, ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» №2121-111 від 7 грудня 2000 року, документом визнається будь-який матеріальний носій, що містить інформацію, функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а засобами доступу до банківських рахунків (платіжним інструментом) - засоби певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ грошей з відповідного рахунку. Одним із видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби.
Таким чином, умисні дії ОСОБА_7 , які виразились у викраденні офіційного документа, вчиненому з корисливих мотивів, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок змінити в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання у виді штрафу у розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного і встановлюється в межах від тридцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено більшого розміру штрафу.
Проте, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, суд першої інстанції вищезазначені вимоги кримінального законодавства порушив, призначив ОСОБА_7 покарання у виді штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн, яке не передбачене ч. 2 ст. 53 КК України, що призвело до неправильного застосування закон України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній.
Обвинувачена проти задоволення апеляційної скарги прокурора не заперечувала.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку учасників судового провадження, їх виступи в судових дебатах та з останнім словом обвинуваченої, перевіривши матеріали провадження в межах поданої апеляційної скарги, обговоривши її доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України за обставин, викладених у вироку суду та кваліфікація її дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому, відповідно до ст. 404 КПК України, не є предметом апеляційного розгляду.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_7 і на кваліфікацію її дій, не виявлено.
Водночас, доводи апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог закону України про кримінальну відповідальність, на думку колегії суддів, є слушними.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом; ухваленим судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409, п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, підставами для скасування судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування судом закону, який не підлягає застосуванню тягне за собою скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 421 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Серед завдань кримінального провадження, передбачених у ст. 2 КПК України, міститься вимога про те, щоб до кожного учасника кримінального провадження було застосовано належну правову процедуру та прийнято законне рішення, як під час розслідування справи, так і за результатами її судового розгляду.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
У свою чергу, відповідно до ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, і обрати такий вид і розмір покарання, який буде необхідним і достатнім для досягнення його мети.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного і встановлюється в межах від тридцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено більшого розміру штрафу.
Проте, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, суд першої інстанції вищезазначені вимоги кримінального законодавства порушив, призначив ОСОБА_7 покарання у виді штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн, яке не передбачене ч. 2 ст. 53 КК України, що призвело до неправильного застосування закон України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
А тому, на підставі викладеного та керуючись положеннями ст. ст. 403, 404, 407, 409, 413, 421 КПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити .
Вирок Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30 жовтня 2025 року відносно ОСОБА_7 , за ч. 1 ст. 357 КК України в частині призначеного покарання - скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу у розмірі 30 (тридцяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 510 (п'ятсот десять) грн.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Копію вироку вручити прокурору та ОСОБА_7 .
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4