Справа № 120/16457/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Р.М.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
03 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького обласного центру медико - соціальної експертизи № 2, Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" про визнання протиправним та скасування рішення у вигляді довідки про невизнання інвалідом,
в грудні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи № 2, Комунального некомерційного підприємства "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради" про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладене у вигляді довідки (без номера і дати) про невизнання інвалідом ОСОБА_1 .
Також, позивач просив зобов'язати відповідача, призначити ОСОБА_1 третю групу інвалідності.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.06.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.06.2025, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 спеціальною травматологічною медико - соціальною експертною комісією Департаменту охорони здоров'я Вінницької обласної державної адміністрації 31.10.2023 встановлено третю групу інвалідності на строк до 01.11.2024, що підтверджується довідкою до акта огляду медико - соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 682579 (а.с. 9)
При проведенні періодичного огляду 12.11.2024 Вінницьким обласним центром медико - соціальної експертизи № 2 позивачу видано довідку про невизнання інвалідом за формою 167/0, затвердженою наказом МОЗ України № 577 від 30.07.2012.
Позивач не погоджується із рішенням, викладеним у вигляді довідки, тому з метою її скасування та зобов'язання відповідача призначити йому третю групу інвалідності, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Отже, визначення конкретного ступеню розладу функцій органів і систем організму та обмеження життєдіяльності людини як критеріїв встановлення інвалідності є дискреційними повноваженнями МСЕК, а отже, суд не вправі втручатися у такі повноваження відповідача.
Рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень МСЕК, суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка на час спірних правовідносин визначена Положенням № 1317 та Інструкцією " 561. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Позивач у позові вказує на порушення процедури прийняття рішення про невизнання інвалідом та зазначає, що Вінницькою обласною медико - соціальною експертною комісією № 2 порушено вимоги п. 6, 24-26, 28, 29 Інструкції № 577, що полягає у незаповненні усіх пунктів Акту за формою № 157/о, заповнення п. 27 акту не зі слів хворого, відсутність у пп. 28.6.2, 28.6.3, 28.6.4 Акту відомостей про результати огляду хворого профільними лікарями.
Так, оглянувши, долучений до матеріалів справи Акт огляду медико - соціальною експертною комісією від 12.11.2024 № 3376 за формою № 157/о, суд першої інстанції встановив, що всі пункти Акту містять основні медичні дані і соціальні фактори, необхідні для винесення експертного рішення та його обґрунтування.
На підставі вказаного суд першої інстанції вважає, що обставини порушення порядку медичної експертизи, на які позивач посилається у позові, не знайшли свого доказового підтвердження. Матеріали справи дають підстави вважати, що порядок проведення медико-соціальної експертизи проведено відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами розгляду скарги на рішення медико-соціальної експертної комісії від 14.04.2025 № 2182, у якому зазначено, що Команда вивчила надану медико-експертну документацію та прийшла до висновку, що ступінь функціональних порушень ОСОБА_1 не дає можливості визнати його особою з інвалідністю. З рішенням МСЕК від 12.11.2024 згодні. Підстава КМУ №1317 від 03.12.2009.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції вважає, що відповідач виносячи оскаржувану довідку діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі, у межах та у спосіб встановлений чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правові відносини у даній справі регулюються Законом України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317, Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 вересня 2011 року № 561.
Відповідно до статті 1 ЗУ "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні":
- інвалідність - це міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
- медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XІI особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії з зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Як передбачено статтею 3 ЗУ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.
Згідно з частинами першою-третьою статті 7 ЗУ "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій організму у зв'язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.
Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності (п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу).
Відповідно до п.4 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Приписами пункту 10 вказаного Положення визначено, що залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються комісії загального та спеціалізованого профілів. До складу комісії входить не менше трьох лікарів за спеціальностями, перелік яких затверджується МОЗ з урахуванням профілю комісії, а також спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або психолог.
Згідно з п.п.11, 12, 15, 17 Положення про медико-соціальну експертизу міські, міжрайонні, районні комісії, серед іншого визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків.
Кримська республіканська, обласні, центральні міські комісії повторно оглядають осіб, що звертаються для встановлення інвалідності і оскаржили рішення районних, міжрайонних, міських комісій, перевіряють якість розроблення індивідуальних програм реабілітації, здійснюють контроль за повнотою і якістю їх виконання.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою (пункт 19 Положення про медико-соціальну експертизу).
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями (далі - комісії) визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності).
Відповідно до п.3 Положення медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Згідно з пунктом 4 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Комісія приймає документи осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за наявності у них стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності не пізніше ніж через чотири місяці з дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням протягом п'яти місяців з перервою за останніх 12 місяців, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності.
Пунктом 7 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.
Крім того, Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30.07.2012 №577, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 р. за №1508/21816, «Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях» затверджено форми первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях.
Зокрема, затверджено форми облікової документації:
- форму первинної облікової документації №157/о «Акт огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкцію щодо її заповнення;
- форму первинної облікової документації № 157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією» та інструкцію щодо її заповнення;
- форму первинної облікової документації № 167/о «Довідка про невизнання інвалідом» та інструкцію щодо її заповнення.
Порядок заповнення форми первинної облікової документації «Акт №_огляду медико-соціальною експертною комісією» (форма №157/о) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації №157/о «Акт №_огляду медико-соціальною експертною комісією», затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 30.07.2012 № 577, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 5 вересня 2012 р. за №1508/21820 (далі - Інструкція №577).
Так, згідно з пунктом 2 Інструкції №577 форма № 157/о призначена для запису основних медичних даних і соціальних факторів, необхідних для винесення експертного рішення та його обґрунтування. У формі №157/о вказуються умови і характер праці, які рекомендуються інвалідам, та інші заходи, які сприятимуть відновленню їх працездатності.
Комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України (пункт 20 Положення про медико-соціальну експертизу).
Так, згідно з пунктом 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 № 561 (далі - Інструкція), при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Отже, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення необхідних досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичної документації, яка обов'язково включає направлення на МСЕК, та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
Пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначено, що підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:
- обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
- обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
- обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
- обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
- обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
- обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
- обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що підставою для встановлення ІІІ групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі та у разі відповідності певним критеріям, комісія може визнати особу інвалідом, про що приймається рішення.
Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що Верховний Суд у постановах від 29.12.2021 у справі № 638/2723/16-а та від 12.10.2021 у справі № 280/4820/19 зазначив про те, що справи, в яких спір виник у зв'язку з незгодою позивачів із висновками МСЕК щодо встановлення групи інвалідності, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.
У вказаних постановах наголошується на тому, що при розгляді по суті спору у справах, в яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки не є спеціалізованою установою в медичній сфері, а тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Тобто суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, в частині доводів позивача, що не стосуються процедури розгляду питання про встановлення/продовження позивачу групи інвалідності, суд обмежений в праві надавати оцінку таким обставинам, а тому розглядає спір в розрізі доводів щодо процедури розгляду питання про встановлення/продовження позивачу групи інвалідності.
Як вбачається з матеріалів справи, під час обстеження позивача в розпорядженні комісій була наявна достатня медична документація щодо характеру та перебігу хвороби позивача, копії якої позивачем та відповідачем додано до справи.
Дослідивши зміст Акту №3376 огляду МСЕК від 12.11.2024, складеного за формою №157/о, колегія суддів встановила дотримання відповідачем вимог Інструкції №577.
Щодо доводів апелянта в частині порушень вимог пунктів 6, 24-26, 28, 29 Інструкції №577, що полягає у незаповненні усіх пунктів Акту за формою №157/о, заповнення пункту 27 Акту за формою №157/1 не зі слів хворого - ОСОБА_1 , відсутність у підпунктах 28.6.2, 28.6.3, 28.6.4, Акту №3376 відомостей про результати огляду хворого профільними лікарями, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з Акту №3376 від 12.11.2024, останній містить заповненні пп.28.6.2, 28.6.1 (однак в пп.28.6.1. зазначено замість зросту та ваги позивача висновок травматолога (профільного лікаря), який має бути зазначений в пп.28.6.3.
Щодо не заповнення пп.28.6.4 (дані лікарів інших спеціальностей), такі дані враховані з наданих позивачем документів та направлення.
З урахуванням вказаного та всіх інших обставин справи, вимог Інструкції №577, наявних в матеріалах справи документів, цілісності заповнення Акту №3376 огляду МСЕК від 12.11.2024, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано не встановлено підстав для визнання протиправними дій Вінницької обласної МСЕК №2 Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, які полягали у не визнанні апелянта інвалідом III групи.
Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В свою чергу, доводи апелянта зводяться до не розгляду справи в порядку загального позовного провадження, тривалого розгляду справи та не встановлення наявності Журналу протоколів засідання МСЕК.
Разом з цим, в цій частині колегія суддів зазначає, що згідно з п.20 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Відповідно до ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
В свою чергу, дана справа не відноситься до категорії справ, які мають переглядатись за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.12 КАС України) або належить до окремих категорій складних справ, чи окремих категорій термінових адміністративних справ.
З урахуванням вказаного, у суду першої інстанції були усі наявні підстави здійснити розгляд даної справи в спрощеному позовному проваджені.
Доводи апелянта в частині тривалого розгляду справи, не є підставами для скасування рішення суду, оскільки не впливають на суть спору.
Щодо наявності Журналу протоколів засідання МСЕК, колегія суддів зазначає, що дослідження доказів в частині достатності суд вирішує до свого внутрішнього переконання (згідно з вимогами ст.76 КАС України - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання), а тому доводи апелянта в цій частині також не знаходять свого підтвердження.
Щодо доступу до правосуддя, колегія суддів зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.
Згідно з ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що доступ до правосуддя не є абсолютним і має певні обмеження.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.