Справа № 127/9587/14-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Федчишен С.А.
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
03 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Вінницькому районі про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про встановлення судового контролю за виконанням постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2014 по адміністративній справі №127/9587/14-а.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20.10.2025 відмовлено у задоволенні вказаної заяви.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таку ухвалу, прийняти нове рішення про задоволення його заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи та безпідставної відмови у задоволенні заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідно до судових рішень у адміністративній справі №127/9587/14-а ОСОБА_1 має право на отримання перерахованої пенсії з 01.01.2014. Однак, відповідач виконав судове рішення у даній справі лише за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, а надалі протиправно не виконує судове рішення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що на виконання судового рішення у справі №127/9587/14-а відповідач здійснив перерахунок пенсійних виплат позивача за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, заборгованість за судовим рішення з пенсійних виплат виплачена позивачу у порядку черговості у липні 2019 року.
Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно із частиною третьою статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
З метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві, існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.
Так, статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У постанові від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 Верховний Суд висловив позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Отже, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Встановлено, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2014 у адміністративній справі № 127/9587/14-а зобов'язано УПФУ у Вінницькому районі Вінницької області перерахувати та привести у відповідність розмір державної та щомісячної додаткової пенсії відповідно до вимог ст. 50, ч. 4 ст. 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, яка діяла до 28.12.2007, починаючи з 13.11.2013, здійснивши виплату сум пенсій з урахуванням проведених раніше виплат, врахувавши при цьому, що розмір державної пенсії ОСОБА_1 не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком, а розмір щомісячної додаткової пенсії ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну здоров'ю, становить 75 процентів мінімальної пенсії за віком, застосувавши при цьому показних мінімальної пенсії за віком в розмірі мінімальної пенсії за віком, передбаченої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2014, постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2014 скасовано в частині задоволення позовних вимог про перерахунок та приведення у відповідності пенсії ОСОБА_1 до УПФУ у Вінницькому районі за період з 13.11.2013 по 31.12.2013 та в цій частині відмовити в задоволення позовних вимог. В решті постанову суду залишити без змін.
На виконання вказаних судових рішень у адміністративній справі № 127/9587/14-а відповідачем було визначено різницю між нарахованою за рішенням суду та фактично виплаченою пенсією згідно вказаного рішення суду за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 у загальній сумі 28 888,77 грн та включено зазначену суму доплати у додаткові відомості на виплату пенсії у листопаді 2014 року. Борг виплачено додатковою відомістю у липні 2019 року з урахуванням порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.
У постанові від 18.09.2024 у справі №240/28481/23 Верховний Суд дійшов наступних висновків: пенсія та підвищення до пенсії є періодичними платежами, виплата яких, за загальним правилом, не обмежена у часі; порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Апеляційний суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31.07.2014, який набрав чинності 03.08.2014, було встановлено, що норми і положення ст. ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. ст. 5, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Тобто, починаючи з 03.08.2014 змінилося правове регулювання відносин щодо виплат за статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, з 03.08.2014 виникли нові правовідносини щодо нарахування та виплати позивачу додаткової пенсії згідно Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно, правовідносини, порушення прав позивача у яких відповідачем встановлено судом у рішеннях по справі № 127/9587/14-а, припинили існування з 03.08.2014.
Таким чином, відповідач правомірно здійснює нарахування та виплату позивачу пенсії відповідно до вимог ст. 50, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 01.01.2014 по 02.08.2014 у урахуванням судового рішення у справі № 127/9587/14-а, а з 03.08.2014 - без урахування такого рішення.
Враховучи наведене, відсутні підстави вважати, що у даному випадку без встановлення судового контролю рішення суду у справі № 127/9587/14-а залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви позивача, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Смілянець Е. С. Сушко О.О.