Справа № 600/5256/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Анісімов О.В.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
03 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
в листопаді 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та бездіяльність посадових осіб військової частини НОМЕР_1 при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас.
Також, позивач просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас відповідно до вимог підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця мобілізованого на особливий період під час дії воєнного стану, у якого виникла необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2-ї групи - онкохворою дружиною ОСОБА_2 .
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21.04.2025, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , є військовослужбовцем, проходить військову службу у військовій частини НОМЕР_1 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 29.05.2024 позивач 29.05.2024 одружився на ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №370040 від 20.04.2023 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю (ІІ група), причина інвалідності - загальне захворювання. Їй протипоказана важка фізична праця.
Також, у справі наявний висновок №75/302 від 30.05.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Крім цього, згідно висновку ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03 ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги та здатна до самообслуговування за допомогою допоміжних засобів або сторонніх осіб.
31.07.2024 ОСОБА_1 на ім'я командира ВЧ НОМЕР_1 подано рапорт про звільнення у запас, у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа з інвалідністю 2-ї групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання та за наявності у дружини з числа осіб з інвалідністю 2-ї групи онкологічного захворювання відповідно до підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Наведений рапорт надісланий поштою та отриманий ВЧ НОМЕР_1 06.08.2024.
10.09.2024 за №693/22817 командиром ВЧ НОМЕР_1 надано відповідь на рапорт ОСОБА_1 , в який зазначено, що він знаходиться в списках осіб, котрі самовільно залишили місце несення служби, а тому розглянути його рапорт та прийняти рішення щодо звільнення, неможливо. Для прийняття відповідного рішення, військовослужбовцю необхідно прибути до військової частини, відзвітуватися перед своїм безпосереднім командиром та звернутись із рапортом по команді щодо звільнення на підставі підпункту «г», пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» .
Також, у матеріалах справи наявний наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.08.2024, №3902 «Про результати службового розслідування по факту нез'явлення на військову службу з проходження військово-лікарської комісії у Полтавському обласному клінічному госпіталі для ветеранів війни солдата призваного по мобілізації ОСОБА_1 », згідно якого, окрім іншого, наказано:
- за самовільне залишення місця служби, відсутності на військовій службі без поважних причин, а саме з 13.07.2024 на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана», позбавлено премії за весь період самовільного залишення місця служби (включаючи місяць повернення), зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 та доручено направити матеріали службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава.
06.09.2024 командиром ВЧ НОМЕР_1 на ім'я директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава надіслано повідомлення про кримінальне правопорушення скоєне ОСОБА_1 (частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України).
Не погоджуючись з вказаними діями та рішенням військової частини НОМЕР_1 позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у висновку ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03 зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги та здатна до самообслуговування за допомогою допоміжних засобів або сторонніх осіб, що не є тотожним «потребує постійного догляду», а отже за таких обставин підстав для звільнення згідно абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 та підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, наразі немає.
Також, наявна у справі медична документація на ОСОБА_2 (довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №370040 від 20.04.2023 року, висновок №75/302 від 30.05.2024 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, висновок ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03) не містить діагнозу, що остання має онкологічне захворювання (у висновку ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03 діагноз не вказано на вимогу пацієнтки).
А отже доказів того, що ОСОБА_2 має онкологічне захворювання, у суду немає, що свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 та підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, що такі докази можуть бути подані позивачем до військової частини НОМЕР_1 і в такому разі, він буде мати право на звільнення з військової служби.
Однак, окрім наведеного вище, суд першої інстанції вважає за необхідним зазначити, що право на звільнення з військової служби може бути реалізовано за умови дотримання процедури звільнення, яка визначена Положенням №1153.
Наведене Положення №1153 передбачає, що рапорт військовослужбовцем подається по команді (встановлена чітка ієрархія та послідовність при отриманні резолюцій на рапорті), при цьому його присутність є обов'язковою, що зокрема слідує з положень пунктів 234, 242.
Особа, яка перебуває в статусі такого, що «самовільно залишив місце проходження служби» не може бути звільнена зі служби, оскільки не присутня у військовій частині та не може виконати обов'язки покладені Положенням №1153.
При цьому суд першої інстанції вважає, що звільнення такої особи за таких обставин з військової служби, підриває військову дисципліну та толерує самовільне залишення військової частини.
Військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину, зобов'язаний повернутися у військову частину, понести (за наявності) відповідне покарання, і лише після цього реалізувати своє право на звільнення.
За таких обставин, суд першої інстанції вважає, що у задоволенні цього позову необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII)
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз.11 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6 та 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 Положення №1153/2008.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент виникнення спірних правовідносин правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює спірні правовідносини в умовах воєнного стану.
Відповідно до підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з положеннями пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Абзацом четвертим пункту 241 Положення №1153/2008 визначено, що накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Як встановлено з матеріалів справи, 29.05.2024 позивач одружився на ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю (ІІ група), причина інвалідності - загальне захворювання (їй протипоказана важка фізична праця) та згідно висновку ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03 потребує постійної сторонньої допомоги та здатна до самообслуговування за допомогою допоміжних засобів або сторонніх осіб.
Висновок ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03 передбачає, що ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги та здатна до самообслуговування за допомогою допоміжних засобів або сторонніх осіб.
Також, у матеріалах справи наявна у справі медична документація на ОСОБА_2 (довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №370040 від 20.04.2023, висновок №75/302 від 30.05.2024 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, висновок ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03) не містить діагнозу, що остання має онкологічне захворювання (у висновку ЛКК від 02.05.2023, №50/204-03 діагноз не вказано на вимогу пацієнтки).
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 «Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я», затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено «Положенням про медико-соціальну експертизу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (далі - Положення №1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного можливо дійти висновку, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку про необхідність здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Разом з цим, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1)видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Зокрема, пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також, повноваження ЛКК визначені в Наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
При цьому, такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.
ЛКК закладу охорони здоров'я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667.
Такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 та від 13.06.2024 №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Також, Постанова Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 роз'яснює, що поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Такого ж трактування Верховний Суд притримується у постанові від 11.04.2024 в справі №420/16689/23: поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.
Поряд з цим, систематичний аналіз Положення №1317 вказує на те, що визначення групи інвалідності не передбачає автоматичного, безумовного встановлення для такої особи постійного стороннього догляду, за деякими вичерпними винятками, визначеними коментованим нормативно-правовим актом.
В свою чергу, у висновку ЛКК від 02.05.2023 року, №50/204-03 зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійної сторонньої допомоги та здатна до самообслуговування за допомогою допоміжних засобів або сторонніх осіб, що не є тотожним «потребує постійного догляду». Також, довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №370040 від 20.04.2023, жодних обставин щодо догляду не містить.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що наведеними вище доказами не підтверджується необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 .
Щодо доводів апелянта в частині самого захворювання ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що згідно з ч.4 ст.308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В свою чергу, докази щодо захворювання (типу захворювання) ОСОБА_2 не були надані позивачем ні до суду першої інстанції, ні відповідачу до поданого рапорта.
Щодо неможливості розгляду рапорту у зв'язку з статусом "самовільно залишив місце проходження служби", колегія суддів зазначає наступне.
За правилами ч.2 ст.24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з РДР).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Наведені норми кореспондуються з нормами пунктів 144-1 - 144-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.
Згідно з п.143 Положення військовослужбовці, які були незаконно засуджені або незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, в разі скасування вироку суду або винесення судом виправдувального вироку, в разі закриття кримінального провадження направляються до військових частин для дальшого проходження служби, де їх поновлюють у колишніх військових званнях (у разі їх позбавлення) і на посадах або звільняють з військової служби у запас (відставку) з поновленням у колишніх військових званнях (у разі їх позбавлення).
Системний аналіз викладених норм дає суду підстави для висновку, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби лише після продовження військової служби, у випадку наявності виправдувального вироку або закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України стосовно них.
В свою чергу, 06.09.2024 командиром ВЧ НОМЕР_1 на ім'я директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава надіслано повідомлення про кримінальне правопорушення скоєне ОСОБА_1 (частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України).
Крім того, службове розслідування по факту нез'явлення на військову службу позивача розпочато з 17.07.2024.
З урахуванням вказаного доводи апелянта в цій частині також не знаходять свого підтвердження.
Щодо доводів апелянта та висновків суду першої інстанції в частині подання рапорту в межах питання звільнення зі служби лише нарочно, колегія суддів зазначає, що в певних обставинах суб'єкт владних повноважень може віднестись до даної обставини більш гнучко, оскільки прямої вказівки подання нарочно законодавець не передбачив. Разом з цим, в сукупності з іншими обставинами та висновками суду дана обставина не впливає на загальний висновок суду в межах даних правовідносин.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.