Справа № 120/7212/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна
Суддя-доповідач - Курко О. П.
03 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Ватаманюка Р.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Яремчук Л.С,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Клепки О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 28.08.2022 №96 "Про результати службового розслідування".
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції - скасувати.
Позивач в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (на даний час НОМЕР_1 ), зокрема на посаді начальника групи планування кадру НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони з дислокацією у АДРЕСА_1 (станом на день виникнення спірних правовідносин).
Як зазначає позивач, під час проходження служби 24.02.2022 року він доповів командиру військової частини НОМЕР_2 про різке погіршення стану здоров'я, однак у екстреній госпіталізації йому було відмовлено та надано дозвіл на переміщення до медичного закладу (ЦРЛ м. Волноваха) власними силами.
Позивач стверджує, що 24.02.2022 року він здав зброю та був переміщений до вищевказаного закладу, який, в подальшому, було захоплено ворожими військовослужбовцями.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що з 11.05.2022 року по 30.12.2024 року ОСОБА_1 перебував у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.
В той же час, як встановлено судом, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.02.2022 №5 (а.с. 152 т. І) за фактом самовільного залишення військової частини щодо позивача розпочато службове розслідування.
Пунктом 3 вказаного наказу встановлено строк проведення службового розслідування до 24.03.2022 року.
За наслідком проведення відповідного службового розслідування, було складено Акт №92, який 28.08.2022 року затверджений командиром військової частини НОМЕР_2 .
На підставі даного акта, 28.08.2022 року прийнято наказ командира військової частини НОМЕР_2 №96, яким вказано на наявність в діях позивача ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України. Даним наказом також відкладено вирішення питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та призупинено виплату грошового забезпечення.
Позивач, не погоджуючись з вказаними актом та наказом, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.
Відповідно до ч.ч.1 - 3ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, у тому числі, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу проходження військової служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (ч.2 ст.2 Закону №2232-XII).
Судом враховується, що сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Частиною 1 статті 40 Закону України №2232-ХІІвизначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України №2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Верховний Суд в постанові у справі №813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.
В даному випадку, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.08.2022 №96 "Про результати службового розслідування" та Актом службового розслідування від 28.02.2022 №92 ОСОБА_1 фактично визнано таким, що самовільно залишив військову частину.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання оскаржуваного наказу матеріали службового розслідування було скеровано до правоохоронних органів, в результаті чого Державним бюро розслідувань 28.06.2023 року внесено до Єдиного реєстру досудового розслідування та відкрито щодо позивача кримінальне провадження № 62023050030000226 за ч. 4 ст. 408 КК України (дезертирство).
Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи, постановою слідчого Другого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську від 03.06.2025 року, кримінальне провадження № 62023050030000226 від 28.06.2023 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
Таким чином суд констатує, що відповідачем не доведено з'ясування всіх обставин, а також дослідження причинного зв'язку та підставами відсутності позивача за місцем перебування військової частини, не досліджено і причини відсутності.
Крім цього, суд звертає увагу, що як зазначалось вище, початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
В даному випадку матеріали справи свідчать, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.06.2023 року, тоді як виплату грошового забезпечення припинено наказом №96 від 28.08.2022 року.
Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд зазначає, що відповідачем передчасно зроблено висновок про наявність у діях позивача вини та протиправної поведінки, у неналежному виконанні службових обов'язків. Відсутність проведення повного та об'єктивного службового розслідування, а також не встановлення обставин, причин та умов, предмету службового розслідування відповідачем здійснено не було, матеріалами справи не підтверджується, відповідачем не доведено, про що зазначено вище.
Окрім того, як зазначалося судом, службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Згідно матеріалів справи, службове розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини розпочато наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 24.02.2022 №5 та завершено 28.08.2022 року, тобто з порушенням встановленого строку на його проведення.
Разом з тим, згідно положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці.
Однак, в порушення вищезазначених норм, пунктом 1 спірного наказу №96, відповідачем відкладено вирішення питання щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності до повернення останнього на військову службу, тобто, фактично на невизначений строк.
Вказані обставини також свідчать про протиправність наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.08.2022 №96 "Про результати службового розслідування".
Крім того, суд наголошує, що відповідачем взагалі не було надано належної правової оцінки факту перебування позивача в полоні, попри те, що зазначена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Неврахування відповідачем цих обставин свідчить про формальний підхід до проведення розслідування та ухвалення висновків за його результатами, що, у свою чергу, ставить під сумнів їх об'єктивність і обґрунтованість.
В ході дослідження письмових доказів, судом також було встановлено розбіжності в показах свідків, допитаних під час проведення службового розслідування, та показами, наданими цими ж свідками під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження. При цьому, покази таких свідків, надані під час досудового розслідування, спростовують доводи відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини.
Також під час дослідження письмових доказів у суду виникли сумніви щодо характеристик позивача, які містяться в матеріалах справи, оскільки одна з них характеризує ОСОБА_1 виключно з позитивної сторони, тоді як інша вказує на невідповідність останнього займаній посаді через негативність характеризуючих даних позивача.
Разом з тим, відповідно до статті 59 Статуту внутрішньої служби ЗС України про факт самовільного залишення військової частини командир частини негайно доповідає старшому командиру та органу військової служби правопорядку, однак відповідного підтвердження того, що були негайні доповіді командира військової частини НОМЕР_2 керівнику військової служби правопорядку та старшому командиру про факти самовільного залишення військової частини позивачем не має, що свідчить або про порушення командиром частини вимог статті 59 Статуту внутрішньої служби ЗС України, однак підтвердження цьому не має, або про те що фактів самовільного залишення позивачем військової частини не було.
Так, як слідує з матеріалів справи, службове розслідування щодо самовільного залишення позивачем військової частини розпочате на підставі наказу №5 від 24.02.2022 року, тоді як відповідна доповідь командира військової частини НОМЕР_2 була подана тільки 09.05.2022 року, що ставіть під сумнів її достовірність та вказує на порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування.
При цьому, приписами п. 3 розділу VІ визначено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Доказів відібрання у позивача письмових пояснень матеріали справи не містять.
Абз. 2, 3 пункту 2 розділу VІ Порядку проведення службового розслідування від 21.11.2017 року № 608, передбачено, що наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).
У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Відповідачем не надано доказів того, що позивача було ознайомлено з спірним наказом, або складений акт про відмову.
Наведене свідчить про порушення відповідачем порядку прийняття рішення за результатами службового розслідування в частині ознайомлення позивача з наказом.
З огляду на встановлені в ході розгляду справи судом обставини, якими спростовується самовільне залишення позивачем військової частини, суд зазначає, що єдиним додатковим заходом індивідуального характеру, який необхідно застосувати у даному випадку, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав (restitutio in integrum).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 28.08.2022 №96 "Про результати службового розслідування" підлягає скасуванню, оскільки службове розслідування проведено з порушеннями вимог чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 03 лютого 2026 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Ватаманюк Р.В.