Справа № 600/5039/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Григораш Віталій Олександрович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
03 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.05.2024 №0305439-2409-2409-UA73040170000011490, яке винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Чернівецькій області для сплати ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у власності позивача перебуває нежитлова будівля "гараж", який згідно ДК 018-2000 має код - 1271.9 як будівля сількогосподарського товаровиробника. Також вказує, що є членом особистого селянського господарства та використовує нежитлову будівлю "гараж" для сільського господарства, на підтвердження чого надав суду докази власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення та свідоцтво про реєстрацію колісного трактора. Зважаючи на це позивач вважає, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення без урахування цільового призначення належних позивачу на праві власності нежитлової будівлі, помилково не застосувавши у даних обставинах положення норми п."ж" пп.266.2.2 п.266.2 Податкового кодексу України згідно з якими не є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельних ділянок об'єкти нерухомості позивача.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Вказує, що позивачем ні до контролюючого органу, ні до позовної заяви, не надано жодних доказів, щодо підтвердження факту здійснення сільськогосподарської діяльності та використання у такій діяльності комплексу належної йому нежитлової будівлі. Відтак, контролюючий орган вважає, позицію позивача стосовно незастосування податковим органом податкової пільги у відповідності до п. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України помилковою.
26.01.2026 року на адресу суду надійшов відзив від ОСОБА_1 . У поданому відзиві позивач просить апеляційну скаргу ГУ ДПС у Чернівецькій області на Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №600/5039/24-а залишити без задоволення, а Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №600/5039/24-а - без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що згідно з Договором купівлі-продажу гаража від 03.12.2009 ОСОБА_1 придбано у власність гараж за АДРЕСА_1 , загальною площею 55,00 кв.м., який складається з: гараж - літ. "А".
На підставі вказаного договору проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна - гараж за адресою: АДРЕСА_2 , гараж 32, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №25007070 від 11.01.2010.
Згідно із довідкою №653 від 04.11.2024, виданою Колбочанським старостинським округом Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області ОСОБА_1 , останній являється членом особистого селянського господарства та користується земельними ділянками площею 1,5 га, в тому числі: для ведення особистого селянського господарства 0,2500 га та 1,000 га.
Також, в матеріалах справи міститься свідоцтво про реєстрацію за позивачем машини - трактора колісного марка ЮМЗ-6 реєстраційний № НОМЕР_1 .
Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 25.05.2024 №0305439-2409-2409-UA73040170000011490, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за податковий період 2023 року на суму 2211,00 грн.
Не погоджуючись із указаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 6.1 ст. 6 ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст.8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з пунктом 10.3 ст. 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст. 266 ПК України.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до п.п.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно з підпунктом 266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно з підпунктом 266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Предметом спору у даній справі є податкове повідомлення-рішення від 25.05.2024 винесені Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачуваний фізособами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості" за 2023 рік.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до п.30.1 ст.30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п.30.2 ст.30 ПК України).
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, п."ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналіз вказаних правових норм свідчить, що в розумінні вимог п."ж" пп.266.2.2 п.266.1 ст.266 ПК України нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сумарно наступних умов: така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.
Отже, в межах спірних правовідносин суд зобов'язаний встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірних нежитлових будівель як об'єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Під час перевірки вказаних обставин суд враховує, що згідно з пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 розділу XII "Податок на майно" ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п.5.2 та п.5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Відповідно до ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 №575-VI (далі - Закон №575-VI) у редакції до 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Згідно зі статтею 1 Закону №575-VI, у редакції з 04.12.2020 виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначає Закон України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 №742-IV (далі - Закон №742-IV).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №742-IV особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону №742-IV, серед іншого, регламентовано, що члени особистого селянського господарства мають право реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам.
Аналіз вказаного дає суду дійти до висновку, що наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №140/2700/149, від 26.11.2020 у справі №560/168/19, від 04.03.2021 у справі №500/2782/18.
Більш того, на користь висновку про те, що положення пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.
Так, Законом України від 23 листопада 2018 року №2628-VIII п."ж" пп. 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.
Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) включено клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271). Клас "Будівлі сільськогосподарського призначення" (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін. До коду 1271.9 віднесено інші будівлі сільськогосподарського призначення .
Відтак згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
Згідно із інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивачу належить на праві приватної власності нежитлова будівля "гараж №2" по вул. О.Кобилянської, 32-Ж, с. Коболчин, Сокирянський район, Чернівецька обл.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача, як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України "Про сільськогосподарський перепис" будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з п."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.
Як встановлено судом, згідно із довідкою №653 від 04.11.2024, виданою Колбочанським старостинським округом Сокирянської міської ради Дністровського району Чернівецької області ОСОБА_1 , останній являється членом особистого селянського господарства та користується земельними ділянками площею 1,5 га, в тому числі: для ведення особистого селянського господарства 0,2500 га та 1,000 га.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у позивача на праві приватної власності наявні земельні ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, судом встановлено, що у власності позивача перебуває трактор колісний марки ЮМЗ-6 реєстраційний № НОМЕР_1 , а відтак нежитлова будівля нежитлова будівля "гараж № НОМЕР_2 " по АДРЕСА_2 використовується позивачем в особистому селянському господарстві.
Вказані обставини також встановлено постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №600/4155/22-а, якою залишено без змін рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.10.2023 у справі №600/4155/22-а, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2022 №1631374-2409-2409, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належне фізичним особам, які є власниками нежитлової нерухомості за 2021 рік на суму 2640 гривень.
Колегія суддіа зауважує, що у вказаній вище справі колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що належне позивачу на праві власності нежитлове приміщення "гараж №2" не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу п."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені обставини справи, суд вважає, що належне позивачу на праві власності нежитлове приміщення "гараж №2" не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу п."ж" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, а тому оскаржуване рішення прийнято податковим органом безпідставно та є протиправним.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.