Справа № 620/6303/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА
03 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у червні 2024 року та у березні 2025 року за період з 01.12.2015 по 12.03.2018 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі № 620/9116/23;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у червні 2024 року та у березні 2025 року за період з 01.12.2015 по 12.03.2018 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі № 620/9116/23;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у червні 2024 року та у березні 2025 року за період з 01.12.2015 по 12.03.2018 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі № 620/9116/23, за увесь період такої затримки - з 01.12.2015 по 14.03.2025 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та з урахуванням пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 вказано, що на виконання рішення суду від 30.08.2023 у справі №620/9116/23 йому у червні 2024 року та у березні 2025 року було виплачено індексацію грошового забезпечення. Вважаючи, що він має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення та грошове забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник Військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з'ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.
Відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції під час вирішення даної справи не врахував норми законодавства, чинних на час виникнення спірних правовідносин, а саме необхідної умови для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати, яку встановлює стаття 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та висновків Верховного суду.
Зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Апелянт висновує, що він не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, та право позивача ще не було порушено Військовою частиною НОМЕР_1 і звернення його до суду з цією вимогою є передчасним, а тому не повинне підлягати задоволенню.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року та від 09 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивачем не подано відзив на апеляційну скаргу.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 21.08.1998 по 12.03.2018.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі №620/9116/23, яке набрало чинності 24.01.2024, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації - січень 2008 року; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок, нарахувати та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.03.2018 відповідно до положень абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання цього рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 у справі №620/9116/23 шляхом безготівкового зарахування на карту позивача у червні 2024 року перераховано грошові кошти в сумі 23 195,14 грн та 14.03.2025 - у сумі 60 689,56 грн.
Вважаючи, що порушення строків виплати індексації грошового забезпечення є підставою для нарахування спірної компенсації, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ.
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Окреслюючи межі апеляційного перегляду суд враховує, що право позивача на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день фактичної виплати 14.03.2025 на підставі Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ, відповідачем не заперечується.
У апеляційній скарзі стверджується про передчасність позовних вимог, оскільки позивач не звертався до відповідача у рамках досудового регулювання, а адвокатський запит представника позивача відповідач не вважає належним порядком звернення.
У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Суд виснував, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням; вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Як вбачається з матеріалів справи та не є спірним, відповідач не надав відповідь на прохання позивача, викладене його представником в адвокатському запиті від 17 березня 2025 року № 38/гз.
Таку позицію відповідача слід уважати відмовою позивачу у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої у червні 2024 року і у березні 2025 року на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 620/9116/23.
У апеляційній скарзі відповідач підтверджує, що представник позивача дійсно звертався до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом стосовно виплати вищезазначеної компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159.
Надалі, 25 березня 2025 року вих. № 683 відповідачем надано відповідь, окрім пункту 1 адвокатського запиту, оскільки представник позивача повинен був звернутися до відповідача у порядку, який передбачений статтею 4 Розділу І Закону України «Про звернення громадян».
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, зі змісту адвокатського запиту представника позивача вбачається чітка вимога щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
За змістом листа відповідача від 25 березня 2025 року останній повідомив, що уважно розглянув відповідний запит, втім відповіді по суті порушеного питання не надав, відповідних дій щодо нарахування та виплати компенсації не вчинив.
З наведеного вбачається відсутність зауважень та роз'яснень відповідача щодо необхідності формулювання даних вимог в порядку Закону України «Про звернення громадян», а не адвокатського запиту, на чому наполягає апелянт за змістом апеляційної скарги.
Разом з тим, апелянт самостійно зазначає, що в даній справі представник позивача дійсно звертався до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом стосовно виплати вищезазначеної компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159.
Відповідно, вимоги позивача апелянту були очевидні та зрозумілі.
Таким чином, за змістом апеляційної скарги відповідачем не спростовано обставини отримання ним відповідного адвокатського запиту, розуміння його змісту, вимог та як наслідок відмови у задоволенні такого запиту представника позивача у вигляді не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що стаття 4 Розділу І Закону України «Про звернення громадян», на яку посилається апелянт, визначає рішення, дії (бездіяльність), які можуть бути оскаржені, зокрема, які належать до сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
З урахування вищенаведеного, посилання відповідача на передчасність вирішення позовних вимог, заявлених позивачем є безпідставними.
Інших доводів матеріали апеляційної скарги не містять.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко