Справа № 320/12633/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.
03 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування наказу,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 24.02.2025 № 135-K в частині звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді директора департаменту праці та зайнятості Міністерства економіки України з дати звільнення;
- стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року провадження у справі закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат задоволено частково.
Клопотання Міністерства економіки України про зменшення розміру судових витрат задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства економіки України витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень.
Суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним з огляду на складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Водночас суд вважав, що співмірними зі зазначеними вище критеріями є витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Не погоджуючись з таким додатковим рішенням суду першої інстанції, представник Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 у справі № 320/12633/25 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви (клопотання) позивача про компенсацію судових витрат щодо стягнення з Мінекономіки витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 (десяти тисяч) грн у справі № 320/12633/25 та зменшити розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, які можуть підлягати розподілу між сторонами.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам діючих норм права щодо законності і обґрунтованості його прийняття, повноти та об'єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року та від 26 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
13 листопада 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу.
13 листопада 2025 року представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу.
29 грудня 2025 року позивач подав додаткові пояснення.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
У травні 2025 року відповідач подав до суду заяву про закриття провадження у справі №320/12633/25 на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).
Розглянувши таку заяву, суд першої інстанції задовольнив її частково та закрив провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення).
Судова колегія враховує, що означена ухвала Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року набрала законної сили з моменту підписання та сторонами не оскаржена.
Відтак, заперечення апелянта щодо закриття провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, заміни судом першої інстанції підстави закриття провадження судова колегія відхиляє, оскільки такі обставини не входять до меж апеляційного перегляду спірної ухвали.
Апелянт наголошує на тому, що відповідно до загального порядку розподілу судових витрат, що визначений ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається визначення порядку розподілу судових витрат у випадку закриття провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надаючи послідовну оцінку таким доводам апелянта, судова колегія враховує таке.
Пунктом 8 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Аналізуючи вказані вище норми законодавства вбачається, що у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання щодо можливості закриття провадження у справі.
При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з'ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.
Тобто, для застосування такої підстави для закриття провадження у справі, необхідна сукупність певних фактів, зокрема, оскаржувані порушення мають бути виправлені самостійно суб'єктом владних повноважень, а також мають бути відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень протиправними.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 800/369/17, а також у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 520/7987/19, від 30 листопада 2023 року у справі №522/9974/22, від 21 грудня 2023 року у справі № 240/10588/23.
Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи відповідачем був виданий наказ від 24.04.2025 № 348-К, яким визнано таким, що втратив чинність наказ про звільнення від 24.02.2025 № 135-К, який був предметом оскарження.
Вказані обставини відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України стали підставою для закриття судом провадження у справі.
Наведеними вище діями суб'єкта владних повноважень оскаржувані порушення у цій справі були виправлені самостійно, як наслідок, станом на час розгляду цієї справи оскаржуваний позивачем наказ Міністерства економіки України від 24.02.2025 № 135-K в частині звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було скасовано суб'єктом владних повноважень, у зв'язку з чим відсутній предмет спору.
За приписами частини другої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку закриття провадження у справі суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Так, судові витрати, за приписами частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До останніх, відповідно, частиною третьою цієї статті віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем у справі заявлено до відшкодування саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Розглянувши заяву позивача та заперечення відповідача, суд першої інстанції визначив належними до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 гривень.
Витрати на правничу допомогу адвоката відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи разом з іншими судовими витратами.
Отже, ця норма відсилає до загального порядку розподілу судових витрат, що визначений статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Однак, зі змісту цієї норми Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається визначення порядку розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стаття 140 Кодексу адміністративного судочинства України також незастосовна до ситуації, що склалася, з огляду на відсутність заяви позивача про відмову від позову в означеній частині позовних вимог.
Водночас, частина восьма статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України дозволяє суду у випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З урахуванням обставин, що склалися, за відсутності чіткого правового регулювання розподілу судових витрат саме у такому випадку процесуальним законом, суд керується принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.
Так, визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права позивача були поновлені і без завершення судового процесу.
За таких обставин колегія суддів уважає за можливе і необхідне на підставі частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені сторонами судові витрати залишити за такими сторонами, не покладаючи обов'язок їх відшкодування на іншу сторону.
Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2025 року у справі № 751/9810/23, від 05 березня 2025 року у справі № 160/17422/23, від 27 квітня 2023 року у справі №260/3162/22.
Керуючись наведеним нормативним регулюванням, сталою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, у контексті фактичних обставин справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат.
З огляду на відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат, судова колегія не надає оцінку доводам апелянта щодо їх неспівмірності.
Відтак, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, встановлені фактичні обставини, описані вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги відповідача приймаються в якості належних, що є підставою для скасування оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України задовольнити частково.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко