Справа № 620/5655/25 Суддя (судді) першої інстанції: Олена ЛУКАШОВА
02 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні (на підставі заяви від 03.04.2025) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей (даних) про виключення ОСОБА_1 16.07.2007 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 частини шостої статті 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній станом на 16.07.2007);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості (дані) про виключення ОСОБА_1 16.07.2007 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 частини шостої статті 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній станом на 16.07.2007).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до даних тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , позивач з 16.07.2007 виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність під час розгляду заяви позивача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей (даних) щодо виключення останнього з військового обліку.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що 16.07.2007 року був виключений з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п.6 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, чинній станом на 16.07.2007 як "раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину", а тому наявні підстави зобов'язати відповідача внести до Реєстру відомості (дані) про виключення ОСОБА_1 16.07.2007 з військового обліку військовозобов'язаних, тобто про відображення в Реєстрі факту, який об'єктивно мав місце і має бути відображений в Реєстрі.
Вважає, що поновлення на обліку у 2024 році на підставі нової редакції Закону, яка не має зворотної сили, є протиправним, а предметом позову є внесення до реєстру даних про позивача, а не виключення позивача з військового обліку.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.08.2025 та від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 29.04.2022 ОСОБА_1 16.07.2007 знятий з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.6 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до військово-облікового документу, сформованого 12.02.2025 в застосунку "Резерв+", позивач перебуває на обліку та є військовозобов'язаним.
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 03.04.2025, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів достовірну інформацію про наступні персональні дані: щодо виключення 16.07.2007 ОСОБА_1 з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі п.6 частини шостої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; змінити категорію військового обліку з "військовозобов'язаний" на "невійськовозобов'язаний".
Листом від 14.04.2024 №6/1996 відповідач повідомив, що наразі факт засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину не є підставою для виключення або зняття з військового обліку.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виправлення даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 37 Закону № 2232-XII врегульовано питання щодо взяття на військовий облік, а також зняття та виключення з нього.
Згідно пп.6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII (в редакції чинній до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, зокрема які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі Закон № 3633-ІХ), редакція частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини шостої виключено.
За змістом частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
18.05.2024 також набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560).
Пункту 4 розділу "Загальні питання" Порядку № 560 передбачено, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із цим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, оскільки на час розгляду заяви позивача від 03.04.2025, у відповідача були відсутні законні підстави для виключення його з військового обліку, з огляду на відсутність законодавчо встановлених на те підстав.
Також судова колегія зазначає, що у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Щодо доводів апелянта про те, що в розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Резерв+" у графі дата взяття на облік зазначено 16.07.2007, хоча в цей день ОСОБА_1 був виключений з військового обліку, колегія суддів зазначає таке.
Предметом спору у цій справі є бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні (на підставі заяви від 03.04.2025) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей (даних) про виключення ОСОБА_1 16.07.2007 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 частини шостої статті 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній станом на 16.07.2007).
В матеріалах справи відсутні будь-які заяви позивача, які б свідчили про те, що останній звертався до відповідача про зміну даних щодо дати взяття на облік (допущених технічних помилок).
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що судом першої інстанції безпідставно в мотивувальній частині судового рішення здійснено посилання на абзац 7 п.2 частини першої статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 18 травня 2024 року, який передбачає, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників, оскільки вищевказані обставини не підтверджуються матеріалами справи.
Водночас колегія суддів наголошує, вказана підстава не входить до переліку випадків, обов'язкових підстав для скасування судового рішення, передбаченого частиною третьою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України.
Більше того, судом не досліджується правомірність дій відповідача щодо правових підстав взяття позивача на військовий облік, оскільки останній оскаржує бездіяльність відповідача щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей (даних) про виключення його 16.07.2007 з військового обліку військовозобов'язаних на підставі п. 6 частини шостої статті 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" - "раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину".
В свою чергу, оскільки позивач станом на 12.02.2015 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних, що підтверджується відомостями із застосунку "Резер+" (а.с.16), апеляційний суд зазначає про відсутність підстав для внесення інформації до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення позивача з 16.07.2007 з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 пункту 6 частини шостої статті 37 Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" та зміну категорії військового обліку позивача з "військовозобов'язаний" на "невійськовозобов'язаний" у зв'язку із викладеним вище.
Отже, аргументи апелянта про допущення відповідачами протиправної бездіяльності, свого підтвердження не знайшли.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі №620/5655/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Т.Р.Вівдиченко
О.В.Карпушова