03 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1056/25
Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2025 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не застосування з 06.09.2022 року по 20.05.2023 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 06.09.2022 року по 20.05.2023 року включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, за період з 06.09.2022 року по 20.05.2023 року включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 06.09.2022 року по день фактичної виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не застосування з 06.09.2022 року по 19.05.2023 включно, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 06.09.2022 року по 20.05.2023 року включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, за період з 06.09.2022 року по 19.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум. Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 06.09.2022 року по день фактичної виплати.
Не погоджуючись з таким рішенням, Військова частина НОМЕР_2 надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що Кабінетом Міністрів України не було внесено зміни в пункт 4 Постанови № 704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Апелянт зазначає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 не є підставою для перерахунку позивачу грошового забезпечення, оскільки це судове рішення само по собі створювало юридичні наслідки лише для Кабінету Міністрів України, а не для центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів, а тому не є обов'язковою для виконання в/ч НОМЕР_2 .
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою їх виплати апелянт зазначає, що, оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення відбувається в одному розрахунковому періоді (без створення заборгованості та затримки на один і більше календарних місяців), підстави для нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у відповідача відсутні.
Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу, зокрема у період з 06.09.2022 по 20.05.2023, у Державній прикордонній службі України.
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 12.12.2024 №800-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зазначено остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 12 грудня 2024 року (а.с. 11).
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 13 грудня 2024 року, в якій просив перерахувати та виплатити грошове забезпечення (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, за період з 06.09.2022 по 20.05.2023 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та п.1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із урахуванням виплачених сум (а.с. 12).
Відповідач листом від 08.01.2025 №09/К-14449/160 повідомив позивача, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» п.4 розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Правових підстав для нарахування та виплати грошового забезпечення та інших одноразових додаткових видів грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня 2022 року, на 1 січня 2023 року не має (а.с. 13).
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача з 06.09.2022 по 19.05.2023 включно виникло право на перерахунок грошового забезпечення із включенням основних та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також, суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачу грошова допомога для оздоровлення за 2022, 2023 виплачена не у повному обсязі, вона також підлягає перерахунку. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 також підлягає перерахунку.
Крім того, суд першої інстанції визнав безпідставними доводи відповідача про попереднє нарахування та фактичну сплату відповідних сум грошового забезпечення для цілей виплати компенсації втрати частини доходів. Зазначив, що так само необґрунтовано відповідач ставить у залежність виплату спірної компенсації від виконання судового рішення щодо спірних сум грошового забезпечення з підстав, викладених судом вище.
За встановленого правового регулювання виплати компенсації втрати частини доходів та враховуючи висновки суду щодо задоволення заявлених вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 06 вересня 2022 року по 19 травня 2023 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 06 вересня 2022 року компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати спірного у цій справі грошового забезпечення за період з 06 вересня 2022 року по 19 травня 2023 року включно суд визнає обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018 року).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції станом на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням яких пункт 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акту викладено в такій редакції:
« 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 400/6214/21 від 19 жовтня 2022 року.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що з 29.01.2020 року (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції до 24.02.2018 року.
Такою редакцією передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14.
З огляду на вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача має визначатися виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не 01.01.2018 року.
Про правильність наведеного висновку також свідчать положення статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до якої базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Слід зазначити, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., у період з 06.09.2022 року по 19.05.2023 року є протиправним.
Таким чином, у вищезазначений період відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (в даному випадку на 01.01.2022 р., 01.01.2023 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Що стосується позовних вимог в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 06.09.2022 року по день фактичної виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, від 12 вересня 2024 року у справі № 400/5837/23 та інш.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 200/15033/21.
Колегія суддів зазначає, що компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).
У постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 Верховний Суд виходив з того, що право особи на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу. Тобто така компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати відповідного доходу.
Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, зазначивши, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» і Порядком №159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
За встановленого правового регулювання виплати компенсації втрати частини доходів та враховуючи висновки колегії суддів щодо правомірності задоволення судом першої інстанції заявлених позовних вимог щодо виплати грошового забезпечення за період з 06 вересня 2022 року по 19 травня 2023 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на спірну компенсаторну виплату втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати безвідносно до попереднього нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко