П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 517/1269/25
Головуючий в 1 інстанції: Меєчко О.М.. Дата і місце ухвалення: 29.01.2026 р., с-ще. Захарівка
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
при секретарі - Гудзікевич Я.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Захарівського районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції №2 Роздільнянського районного відділу поліції ГУПН в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Старшого інспектора відділення поліції № 2 Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області Атаман Михайла Михайловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі, -
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до старшого інспектора відділення поліції № 2 Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області Атамана М.М., Головного управління Національної поліції в Одеській області, Відділення поліції № 2 Роздільнянського районного відділу поліції ГУНП в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6272703 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП та закриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначається, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП, а відтак просить суд скасувати постанову серії ЕНА № 6272703 від 03 грудня 2025 року, якою його було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 126 КУпАП та закрити провадження у справі.
Рішенням Захарівського районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 29.12.2025 р. та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом не враховано, що будь які докази, які підтверджують факт, керування автомобілем ОСОБА_1 відсутні.
Також позивач зазначає, що із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій ОСОБА_1 допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити. Відтак у інспектора були відсутні законні підстави для його зупинки, у зв'язку із чим всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати.
Окрім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду, що матеріалами справи про адміністративне правопорушення, працівниками поліції не було задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм таких положень ПДР, які б відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього.
Із матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачається, що водій допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв'язку із чим всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, що 03 грудня 2025 року старшим інспектором ВнП № 2 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області Атаманом М.М. винесено постанову, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штраф в сумі 20400 гривень.
За змістом вказаної вище постанови 03 грудня 2025 року о 14 год 58 хв по вул. Європейська в с-щі Захарівка Розділянського району Одеської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_1 без права керування транспортним засобом, а саме був позбавлений права керування транспортним засобом Захарівським районним судом Одеської області, чим порушив пункт 2.1(а) ПДР.
Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно до п.2.1.а) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно ч. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, -
тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, -
тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, -
тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті,
- тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Примітка: Положення частин першої та другої цієї статті не застосовуються до осіб, які у встановленому порядку навчаються водінню транспортного засобу.
Як встановлено з матеріалів справи, 03.12.2025 року старшим інспектором ВнП № 2 Розділянського РВП ГУНП в Одеської області Атаманом М.М. складено постанову серії ЕНА №6272703 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП. У вказаній постанові зазначено, що 03.12.2025 року о 14 год 58 хв по вул. Європейська в с-щі Захарівка Розділянського району Одеської області, водій керував транспортним засобом «ВАЗ 2107», державний номерний знак НОМЕР_1 без права керування транспортним засобом, а саме був позбавлений права керування транспортним засобом Захарівським районним судом Одеської області, чим порушив пункт 2.1(а) ПДР.
Як вірно відзначено судом першої інстанції, постановою Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 грудня 2024 року, яка набрала законної сили 07 січня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. При цьому ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні та ознайомлений зі змістом постанови суду щодо накладеного на нього стягнення.
Отже, на момент на момент винесення стосовно позивача ОСОБА_1 оскаржуваної постанови ЕНА №6272703 від 03.12.2025 року, так і на момент вчинення позивачем дій - управління 05.12.2025 року транспортним засобом «ВАЗ 2107», державний номер НОМЕР_1 , позивач - ОСОБА_1 , був позбавлений права керувати транспортними засобами постановою Фрунзівського районного суду Одеської області від 27 грудня 2024 року по справі № 517/1641/24.
Таким чином, на час винесення оскаржуваної постанови, позивач був позбавлений права керування транспортними засобами.
У відповідності до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази, що позивач керував транспортним засобом.
З цього приводу колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та зазначає, що як вбачається із наданих відповідачем відеозаписів ОСОБА_1 під час керування автомобілем «ВАЗ» був зупинений працівниками поліції. Підставою зупинку слугувало те, що водій рухався на автомобілі, при цьому будучи не пристебнутим ременем безпеки. При цьому зазначена підстава зупинки поліцейським була чітко повідомлена водій ОСОБА_1 , який її визнав та не висловлював жодних заперечень (ба більше водій попросив вибачення у поліцейського за порушення ПДР) (відеозапис …0005.МР4 00:14-00:19). Також, після зупинки поліцейський представився водію назвавши своє прізвище, посаду та спеціальне звання. Надалі під час спілкування працівників поліції у водія була виявлена ознака алкогольного сп'яніння, а саме запах алкогольного сп'яніння та запропоновано останньому пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки за допомогою спеціального технічного пристрою «Драгер». На вказану пропозицію водій погодився та та продув спеціальний технічний пристрій, який показав позитивну пробу, а саме 1,34 . При цьому після проходження тестування водій повідомив поліцейських, що він дійсно напередодні вживав алкоголь. У процесі перевірки особи водія на повторність вчинення правопорушень, поліцейськими установлено, що ОСОБА_1 раніше протягом року вже притягувався до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП. Після цього водію повідомлено, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за честиною 2 статті 130 КУпАП та роз'яснено останньому передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України (відеозапис…0007.МР4 00:05-00:27). У подальшому під час перевірки посвідчення водія, пред'явленого ОСОБА_1 через додаток «Дія», працівником поліції установлено, що останній позбавлений права керування згідно рішення суду. На що водій повідомив, що йому про це відомо (відеозапис …0007.МР4 03:38-03:41). При цьому під час з'ясування необхідної інформації щодо водія та складання протоколу ОСОБА_1 намагався домовитись з працівниками поліції, що зафіксовано на відеозаписі ….0008.МР4 00:30-01:22. Надалі працівник поліції повторно повідомив водію підставу його зупинки (порушення підпункту «в» пункту 2.3 ПДР) та ознайомив останнього із складеними протоколом про адміністративне про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 130 КУпАП та постановою про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП. Вказані документи ОСОБА_1 підписав без будь-яких зауважень до їх змісту.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що встановлені обставини спростовують доводи апелянта про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу.
Також, доводи позивача про те, що він є військовослужбовцем, а тому відповідно до статті 235-1 КУпАП складати матеріали та розглядати справу відносно нього повинна була Військова інспекція безпеки дорожнього руху судом не приймаються, оскільки у відповідності до статті 235-1 КУпАП військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п'ятою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 122, частиною першою статті 123, статями 124-1 - 126, статтею 132-1 цього Кодекс.у
З аналізу наведених норм КУпАП вбачається, що військовій інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України підвідомчі справи про адміністративні правопорушення, вчинені водіями - військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів під час керування ними транспортними засобами Збройних Сил України.
При цьому положення статті 235-1 КУпАП вказують на те, що військовій інспекції підвідомчі усі справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 126 КУпАП щодо водіїв військових транспортних засобів - військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, під час керування ними транспортними засобами Збройних Сил України, а щодо інших працівників Збройних Сил України - тільки під час виконання ними службових обов'язків.
У інших випадках, повноваження щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачених статтею 126 КУпАП, належить органам Національної поліції.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не знаходився на службі в цей час та автомобіль, яким він керував перебуває у приватній власності позивача, тому такі доводи є безпідставними.
При цьому, колегією суддів не приймаються доводи позивача викладені в апеляційній скарзі про те, що матеріали адміністративної справи не містять жодного доказу керування транспортним засобом позивачем, а обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, оскільки обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений ст. 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, проте у цій справі позиція позивача зводиться виключно до його пояснень, які не підтвердженні жодними доказами.
Слід зазначити, що відповідно положень ст.23 КУпАП, метою адміністративного стягнення є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчинення нових правопорушень, проте позивач ОСОБА_1 будучи особою позбавленою правом керування транспортними засобами на 1 рік сів за кермо, будучи в нетверезому стані, вчинив порушення ПДР, тому застосоване до позивача стягнення є справедливим, так як такі дії позивача становлять підвищену суспільну небезпеку для життя та здоров'я оточуючих, тому колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги та вважає їх безпідставними.
Крім того, відносно доводів позивача викладених у позові щодо не надання можливості скористатися правовою допомогою ґрунтуються на помилковому трактуванні положень ст.268 КУпАП, оскільки позивач безпідставно ототожнює своє право на отримання правової допомоги з обов'язком відповідача забезпечити йому участь/консультацію такого адвоката під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності.
З наявного в матеріалах справи відеозапису встановлено, що позивач особисто таких клопотань не заявляв.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Однак у цьому випадку апеляційний суд зауважує, що відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а тому подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що поліцейський згідно із законодавством, лише ознайомлює особу з її правами, однак, виключно правопорушник вирішує, чи скористається він своїми правами і в який спосіб.
Вказаними обставинами спростовуються доводи позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач при розгляді справи та складання постанови про притягнення його да адміністративної відповідальності, не заперечував що саме він керував транспортним засобом та без зауважень підписав вказані документи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що постанова серії ЕНА № 6272703 від 03 грудня 2025 року є законною та скасуванню не підлягає, оскільки в даному випадку на переконання колегії суддів, відповідач у справі довів правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Захарівського районного суду Одеської області від 29 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення виготовлений 03 лютого 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук