П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26850/25
Категорія: 106000000Головуючий у суді І інстанції: Стефанов С. О. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідачаСеменюка Г.В.
суддів: Федусика А.Г.
Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за позовом адвоката Ставніченка Максима Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
У серпні 2025 року адвокат Ставніченко М. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту патрульної поліції в якому просив:
- визнати протиправними дії щодо відмови в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції;
- зобов'язати повторно розглянути заяву (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності від 03.07.2025, з урахуванням висновків суду про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»;
- стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати у суді першої інстанції у сумі - 8 968,96 грн, з яких: 8 000 грн - витрати на правничу допомогу, та 968,96 грн - судовий збір.
Обґрунтування позовних вимог полягає у тому, що ОСОБА_1 проходив службу у поліцейському взводі № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області.
31.03.2025 ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» видано позивачу свідоцтво про хворобу №230/2. Відповідно до свідоцтва про хворобу, позивача було визнано непридатним до служби в поліції. Дане свідоцтво про хворобу було отримано позивачем 03.04.2025 та цього ж дня подано рапорт про звільнення у зв'язку із хворобою.
15.04.2025 Департамент патрульної поліції видав витяг з наказу по особовому складу № 665 о/с відповідно до якого, старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області з 17.04.2025 звільнено зі служби в поліції.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Міська клінічна лікарня №11» Одеської міської ради від 18.06.2025 № 84/25/3733/Р, з 04.04.2025 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.
На підставі даних документів, позивач 03.07.2025 звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Департамент патрульної поліції листом від 05.08.2025 №18753-2025 відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку з відсутністю встановлення групи інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції (пункт 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»).
Адвокат ОСОБА_2 не погоджується з такою відмовою та вважає, що пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено граничний шестимісячний термін для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції. Цей термін спливає за закінченням шести місяців після звільнення поліцейського з поліції.
Тобто, на думку адвоката, законодавцем закріплено саме граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення, проте не обмежено поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Законом України «Про Національну поліцію» не встановлено заборони щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Крім того, адвокат указує, що Закон України «Про Національну поліцію» не містить приписів щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності під час проходження служби в поліції.
Відтак, за ствердженням адвоката, зазначена відповідачем підстава для відмови ОСОБА_1 у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, а саме: через відсутність встановлення групи інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції, не може бути визнана обґрунтованою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року позов задоволено.
Суд визнав протиправними дії Департаменту патрульної поліції щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Зобов'язав Департамент патрульної поліції повторно розглянути заяву (рапорт) ОСОБА_1 від 03.07.2025 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні про наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».
Стягнув з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Стягнув з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник Департаменту патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що призначення одноразової грошової допомоги за пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» можливо у разі визначення поліцейському інвалідності саме протягом шести місяців після його звільнення з поліції.
Разом з цим, скаржник акцентує увагу на тому, що визначення інвалідності ОСОБА_1 відбулось до його звільнення з поліції, а не протягом шести місяців після його звільнення, як це передбачено пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію».
Тобто, на думку скаржника, відсутня одна з обставин призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги відсутні.
Також скаржник звертає увагу на те, що задоволені судом першої інстанції в розмірі 2000 грн витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із врахуванням зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Адвокат Ставніченко М. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу зазначає про її необґрунтованість та просить залишити без задоволення.
Адвокат продовжує наполягати на тому, що шестимісячний строк, передбачений пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», є граничним строком для встановлення інвалідності після звільнення, проте не обмежено поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу адвокат заявив про витрати його довірителя у суді апеляційної інстанції на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Дана сума підлягає сплаті протягом одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у поліцейському взводі № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області.
31.03.2025 ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» було видано позивачу свідоцтво про хворобу № 230/2.
Відповідно до даного свідоцтва про хворобу, позивача було визнано непридатним до служби в поліції.
Дане свідоцтво про хворобу було отримано позивачем 03.04.2025 та цього ж дня позивач подав рапорт про звільнення у зв'язку із хворобою.
15.04.2025 наказом Департаменту патрульної поліції по особовому складу №665 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області з 17.04.2025 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закон України «Про Національну поліцію» (за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради від 18.06.2025 № 84/25/3733/Р, з 04.04.2025 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності.
На підставі даних документів, позивач 03.07.2025 звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Листом від 05 серпня 2025 року за вих. №18753-2025 позивача повідомлено, що Департаментом патрульної поліції розглянуто клопотання щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до рішення постійно діючої комісії з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги, громадянину ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з відсутністю встановлення групи інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції (пункт 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»). Відтак, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи 04 квітня 2025 року, а звільнено зі служби в поліції - 17 квітня 2025 року, тобто, громадянина ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи до звільнення зі служби в поліції, що не відповідає вимогам пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» та є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, погоджуючись з доводами адвоката Ставніченка М. В., виходив із того, що пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено граничний шестимісячний термін для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Цей термін спливає за закінченням шести місяців після звільнення поліцейського з поліції, тобто законодавцем закріплено саме граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення, проте не обмежено поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, спірним питанням, яке постало у межах даної справи є наявність/відсутність права у позивача на отримання одноразової грошової допомоги, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», за умови, що інвалідність йому встановлена під час служби в поліції, а не протягом шести місяців після його звільнення зі служби.
Вирішуючи дане питання, колегія суддів виходить з такого.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97-101 Закону № 580-VIII, прийнято Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2024 року № 646 (далі - Порядок №646), який визначає механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського.
Так, за правилами пункту 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, чи в період дії воєнного стану під час безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією проти України, протягом шести місяців після його звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Відповідно до підпункту «в» пункту 3 частини 1 статті 99 Закону № 580-VIII розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату:
визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності:
III групи - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Статтею 101 Закону № 580-VIII передбачено вичерпний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.
Відповідно до пункту 10 Порядку №646 для призначення і виплати одноразової грошової допомоги заява (рапорт) за формою згідно з додатком подається керівникові органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби.
Пунктом 15 Порядку №646 визначено, що у місячний строк з дня реєстрації заяви та визначення повного кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги (зокрема з урахуванням особистого розпорядження), бухгалтерська служба готує висновок про призначення одноразової грошової допомоги.
У разі відсутності підстав для призначення виплати одноразової грошової допомоги або у разі, коли документи (їх копії) подано не в повному обсязі чи не за належністю, керівник бухгалтерської служби органу поліції або особа, на яку покладено виконання таких функцій, письмово інформує заявника про прийняте рішення з обґрунтуванням підстав чи повернення документів.
Оскарження відсутності підстав для призначення одноразової грошової допомоги здійснюється в установленому законодавством порядку.
Аналіз правової конструкції пункту 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII дає колегії суддів підстави дійти висновку, що обов'язковими умовами для виплати одноразової грошової допомоги за указаною нормою є визначення поліцейському не пізніше 6 місяців після звільнення з поліції інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного зі службою в поліції. При цьому, підставою для звільнення з поліції має бути саме відповідне захворювання, поранення (контузія, травма або каліцтво).
Тобто, для набуття права на отримання одноразової грошової допомоги за пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII поліцейського має бути звільнено на підставі пункту 2 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII (за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).
Як свідчать обставини справи, 31.03.2025 ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» видано позивачу свідоцтво про хворобу №230/2.
Відповідно до цього свідоцтва, позивача було визнано непридатним до служби в поліції. При цьому, указано, що травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов'язків.
Отримавши дане свідоцтво, позивач 03.04.2025 подав рапорт про звільнення у зв'язку із хворобою.
Разом з цим, 04.04.2025 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, а 15.04.2025 Департамент патрульної поліції прийняв наказ по особовому складу № 665 о/с відповідно до якого ОСОБА_1 з 17.04.2025 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII (за станом здоров'я (через хворобу) - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).
Після звільнення, 03.07.2025, позивач звернувся до Департаменту патрульної поліції із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги в разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Отже, слід дійти висновку, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги за пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII.
Посилання Департаменту патрульної поліції в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність визначена під час проходження служби в поліції, а не протягом шести місяців після звільнення, суд апеляційної інстанції не приймає, з огляду на таке.
У постановах від 19 вересня 2018 року у справі №373/1188/16-а, від 20 вересня 2018 року у справі №296/9456/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №822/3788/17, від 22 січня 2019 року у справі №2340/2663/18, від 15 квітня 2019 року у справі №823/1798/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №822/1083/18, від 05 лютого 2020 року у справі №810/836/18, від 23 квітня 2020 року у справі №822/999/18 та від 23 вересня 2021 року у справі №2240/3024/18 Верховний Суд висловив позицію, згідно з якою положення пункту 4 частини першої статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» застосовується виключно за обов'язкової одночасної наявності, щонайменше, трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення):
1) причиною інвалідності є захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції;
2) інвалідність повинна бути встановлена до моменту звільнення або не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції;
3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.
При цьому положення пункту 3 частини 1 статті 97 Закону №580-VIII в частині встановлення шестимісячного строку не містять ознак дискримінації при реалізації поліцейським права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, оскільки встановлення шестимісячного строку, протягом якого особі, звільненій зі служби в поліції, може бути встановлена інвалідність унаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, зумовлений потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв'язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).
Такого висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні №12-р/2020 від 22 жовтня 2020 року.
Отже, встановлення на законодавчому рівні такої обов'язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров'я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено.
З огляду на викладені вище положення законодавства, особливості цієї справи, судову практику Верховного Суду з цього питання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону № 580-VIII передбачений граничний шестимісячний термін для встановлення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції.
Цей термін спливає за закінченням шести місяців після звільнення поліцейського з поліції, тобто законодавцем закріплено саме граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення, проте не обмежено поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
Законом №580-VIII не встановлено заборони щодо можливості встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції.
До того ж, Закон №580-VIII не містить приписів щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності під час проходження служби в поліції.
За вказаних вище обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про наявність підстав для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні даної справи.
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
У доводах апеляційної скарги Департамент патрульної поліції не погоджується також із стягнутою судом першої інстанції сумою витрат на професійну правничу допомогу (2000 грн), оскільки вважає її неспівмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Колегія суддів відхиляє даний довід скаржника, оскільки вважає його необґрунтованим та безпідставним.
Так, адвокатом була заявлена сума витрат його довірителя на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8000 грн.
Суд першої інстанції врахувавши, що дана справа є справою незначної складності, а також врахувавши критерії розумності, вважав, що сума 2000 грн є співмірною із наданими адвокатом послугами у межах даної справи.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком законно та обґрунтовано, спираючись на відповідні висновки Верховного Суду, зменшив витрати на правову допомогу з 8000 грн до 2000 грн.
У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для втручання у розподіл судових витрат, здійснений судом першої інстанції.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга містить мотиви, які фактично зводяться до переоцінки рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга фактично відтворює зміст відзиву відповідача на позовну заяву, якому суд першої інстанції надав оцінку.
Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу, адвокат Ставніченко М. В. заявив, що його довіритель у суді апеляційної інстанції понесе витрати на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. Дана сума підлягає сплаті протягом одного місяця після набрання судовим рішенням законної сили.
На підтвердження указаної суми, до відзиву на апеляційну скаргу адвокатом надано:
- акт виконаних робіт №10/11 від 10.11.2025;
- договір про надання правничої допомоги №01/08/25 від 01.08.2025;
- додаткову угоду №01/08 до договору про надання правничої допомоги №01/08/25 від 01.08.2025.
Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підставі частин 4-7 цієї статті КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
Так, у даному випадку, на підтвердження витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, було надано суду: акт виконаних робіт №10/11 від 10.11.2025; договір про надання правничої допомоги №01/08/25 від 01.08.2025; додаткову угоду №01/08 до договору про надання правничої допомоги №01/08/25 від 01.08.2025.
Відповідно до додаткової угоди від 01.01.2025 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «АВІРУМ», в особі учасника - Ставніченка М. В. врегульовано, зокрема, питання вартості послуг (гонорару) адвокатського об'єднання за участь в даній справі в суді апеляційної інстанції - 15000 грн.
Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Досліджуючи надані адвокатом документи на предмет співмірності заявленої суми правничої допомоги, колегією суддів встановлено наступне.
Так, відповідно матеріалів справи Адвокатське об'єднання «АВІРУМ», в особі учасника - Ставніченка М. В., здійснювало представництво інтересів Смишляєва Є. Д. у даній справі також і в суді першої інстанції.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, правова позиція адвоката була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду справи як у суді першої так і в суді апеляційної інстанцій.
Доречно зауважити, що в суді апеляційної інстанції адвокат Ставніченко М. В. продублював свою позицію наведену в суді першої інстанції, надавши відзив на апеляційну скаргу.
Підготовка справи до розгляду в суді апеляційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки адвокат Ставніченко М. В. був обізнаний із позицією відповідача, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось.
Водночас, суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22).
На думку колегії суддів, послуги адвоката на вивчення апеляційної скарги та складання відзиву на апеляційну скаргу не потребували значного часу, тому що представник позивача був обізнаний з усіма деталями справи.
Доречно наголосити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
Таким чином, заявлені адвокатом Ставніченко М. В. до відшкодування 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період апеляційного провадження, із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
У той же час, ураховуючи фактичний об'єм наданих адвокатом послуг, співмірність суми витрат зі складністю справи, відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, беручи до уваги доведеність позивачем відповідно до вимог статті 77 КАС України надання йому послуг професійної правничої допомоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання адвоката Ставніченка М. В. підлягає частковому задоволенню.
Також при розподілі судових витрат суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.01 2021 по справі № 280/2635/20, та позицію Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 21.01.2020 у справі № 904/1038/19, відповідно до яких витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 по справі № 520/2915/19 зауважує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі “Черніус та Рінкевичюс проти Литви» (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах “Beinaroviс and others v. Lithuania», заява № 70520/10, пункт 140 та “Radchikov v. Russia», заява № 65582/01, пункт 50).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах “Stankiewicz v. Poland», заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі “Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
За таких умов, аналізуючи подані адвокатом докази, враховуючи складність та значення справи для сторін, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення клопотання та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі за позовом адвоката Ставніченка Максима Віталійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код за ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик