П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11852/25
Категорія: 106000000Головуючий у суді І інстанції: Катаєва Е. В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідачаСеменюка Г.В.
суддів: Федусика А.Г.
Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою адвокатки Клименко Яни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі за позовом адвокатки Клименко Яни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2
У квітні 2025 року адвокатка Клименко Я. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з позовом в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у неприйнятті рішення про призначення і здійснення виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення з моменту зникнення безвісти її батька ОСОБА_3 , а саме: з 15.04.2023 і до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення з моменту зникнення безвісти її батька ОСОБА_3 , а саме: з 15.04.2023 і до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини, та здійснити виплату коштів за наступними банківськими реквізитами: Одержувач: ОСОБА_1 ; Рахунок: НОМЕР_2 ; IBAN: НОМЕР_3 в АТ КБ Приватбанк;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.
Обґрунтування позовних вимог полягає у такому.
Так, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , старшого сержанта, оператора механізованої роти механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , 28.02.2022 призваного на військову службу під час мобілізації.
ІНФОРМАЦІЯ_1 членів сім'ї ОСОБА_3 повідомлено, що 15.04.2023 її батько зник безвісти за особливих обставин поблизу населеного пункту Бахмут, Бахмутського району Донецької області.
11.02.2025 Маловисківським відділом ДРАЦС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внесений актовий запис про смерть ОСОБА_3 .
Позивачка вважає, що вона як єдина донька зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 , яка проживала разом з ним за однією адресою, який не перебуває в шлюбі та не має інших дітей, має право на отримання виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які належать до виплати її батькові ОСОБА_3 з 15.04.2023, тобто з моменту зникнення її батька безвісти.
29.05.2023 звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення та виплату грошового забезпечення, в т.ч. додаткових виплат та інших видів грошового забезпечення, які належать до виплати її батькові ОСОБА_3 , як військовослужбовцю за відповідним званням та посадою.
За результатом розгляду заяви відповідач листом 25.06.2023 вх. №6840 повідомив про необхідність надання додаткових документів, що можуть підтвердити її спільне проживання з її батьком - ОСОБА_3 .
Хоча надання таких документів не передбачено Порядком виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884) позивачка зазначила, що повторно (вдруге) подала заяву та всі документи відповідно до Порядку №884, а також документи, що підтверджують її спільне проживання з батьком.
У відповідь на повторну заяву в порушення положень Порядку №884 відповідач листом від 08.02.2024 №0666/35/950 знову вимагав надати документи, які не передбачені законодавством для призначення виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, а саме: витяги з державного реєстру (довідки) про наявність в ньому записів про шлюб, розірвання шлюбу, наявність дітей.
02.02.2024 набрала чинності постанова КМУ від 30.01.2024 №103 «Про внесення змін до постанов КМУ від 30.11.2016 №884 і від 28.02.2022 №168», на підставі якої військові частини отримали можливість оперативно і самостійно встановлювати перелік членів родини, які мають право на отримання грошового забезпечення зниклих безвісти або захоплених у полон військовослужбовців. Аналогічні зміни стосувалися і можливості військових частин самостійно встановлювати повне коло членів сім'ї військовослужбовців.
Відповідач, не зважаючи на внесені постановою КМУ від 30.01.2024 №103 зміни до Порядку №884, вимагав надати інформацію, яку був зобов'язаний самостійно перевірити в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу.
Позивачка зазначила, що вона виконала незаконні вимоги відповідача та 28.02.2024 втретє звернулась до відповідача із заявою, до якої долучила, зокрема, витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, якими підтвердила, що її батько ОСОБА_3 не перебуває в шлюбі.
Однак, відповідачем за результатом розгляду заяви від 28.02.2024 не прийнято жодного рішення щодо призначення або відмову у призначенні такої виплати, що на її думку свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Також позивачка зазначила, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка зумовила подання нею трьох заяв про виплату, отримання довідок і документів, що не передбачені чинним законодавством, необхідності викладення пояснень обставин сімейної трагедії стороннім людям (працівникам ТЦК, сусідам, працівникам ЖЕД №102 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»), що виразилась в довготривалому непризначенні належних виплат, які продовжуються з 29.05.2023 і по сьогодні, тобто майже два роки - призвела до значних моральних страждань, тому вважає, що у зв'язку з цим на її користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 100 000 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, адвокатка Клименко Я. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що пунктом 4 Порядку №884 визначено вичерпний перелік документів, які слід подати разом із заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) для отримання виплати грошового забезпечення членам сімей безвісно відсутніх військовослужбовців.
Так, в п. 4 зазначено, що до заяви додається: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Отже, як слідує з Порядку № 884, у разі відсутності інформації в паспорті про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї військовослужбовця, на підтвердження місця проживання заявнику слід надати довідку про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї. Інших документів на підтвердження даної інформації заявником ані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ані Порядком № 884 не передбачено.
Проте, адвокат указує, що суд першої інстанції погодився з помилковими та необґрунтованими доводами відповідача, що для підтвердження спільного місця проживання позивачки з батьком вона зобов'язана була надати військовій частині акт обстеження житлово-побутових умов, складений уповноваженим представником виконавчого органу місцевого самоврядування у відповідності до п.п.3 п. «б» ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Однак, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено складання таких актів представниками виконавчого органу місцевого самоврядування. Положеннями п.п.3 п. «б» ст. 27 даного Закону лише визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо ведення статистичного обліку громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Крім того, акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи складається при отриманні державної допомоги та передбачений Положеннями та Порядками, зазначеними в Наказі Міністерства соціальної політики України від 04.07.2022 № 190, до переліку яких не входить Порядок №884.
Тому, адвокатка вважає, що вимога відповідача надати акт обстеження житлово-побутових умов для встановлення спільного місця проживання позивачки з батьком є незаконною.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2024/001998700 від 27.02.2024. Адресою місця проживання позивачка зазначає адресу АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 батьком позивачки визначений ОСОБА_3 .
Матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (Нєжинській після укладання шлюбу 20.11.2009 року) ОСОБА_4 24.01.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 направлено сповіщення сім'ї №256, яким повідомлено, що її син, старший сержант, оператор механізованої роти механізованого батальйону, який вважався зниклим безвісти, вірний військовій присязі, у бою за захист Батьківщини, виявивши стійкість і мужність загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 поблизу населеного пункту Бахмут, Бахмутського району Донецької області при безпосередній участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України.
Згідно з довідкою про причину смерті №538 від 22.01.2025, виданою ДСУ «Івано-Франківське обласне бюро судово-медичної експертизи» причиною смерті ОСОБА_3 визначена вибухова травма з множинними ураженнями голови, шиї, тулуба та кінцівок.
11.02.2025 Маловисківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновлено актовий запис про смерть ОСОБА_3 від 15 квітня 2023 року.
Відповідач підтверджує, що ОСОБА_3 вважався зниклим безвісти з 15.04.2023 по 22.01.2025, по день зняття з усіх видів забезпечення військової частини, у зв'язку з встановленням особи трупу 22.01.2025.
29.05.2023 позивачка звернулась до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про призначення та виплату їй грошового забезпечення, в тому числі додаткових виплат та інших видів грошового забезпечення, які належать до виплати її батькові ОСОБА_3 . До заяви долучено копії паспорта, РНОКПП, свідоцтва про народження та довідку про реєстрацію місця проживання. Заява надійшла до Військової частини НОМЕР_1 з ІНФОРМАЦІЯ_4 25.06.2023 за вхід. №6840.
До Військової частини НОМЕР_1 28.04.2023 за вхід. №4576 надійшла тотожна заява від матері загиблого військовослужбовця, ОСОБА_2 .
За результатом розгляду заяв відповідач листом від 10.05.2023 №0666/35/3685 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 просив повідомити членів сім'ї, що у загиблого військовослужбовця є повнолітня донька ОСОБА_1 , якій належить грошове забезпечення її батька відповідно до порядку черговості, передбаченого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідачем направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.07.2023 лист №0666/35/5234, яким повідомлено про необхідність надати документи, що підтверджують спільне проживання позивачки ОСОБА_1 з її батьком ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 листом від 12.01.2024 року №1965/152 скерував на адресу Військової частини НОМЕР_1 повторну заяву позивачки, до якої нею долучено, зокрема, Довідку та Акт у складі комісії сусідів, засвідчені начальником ЖЕД 102, на предмет спільного проживання та ведення спільного господарства з її батьком за адресою АДРЕСА_3 .
Вказаний лист надійшов на адресу в/ч НОМЕР_1 16.01.2024 за вхід. №757.
Відповідач 08.02.2024 скерував до ІНФОРМАЦІЯ_4 лист №0666/35/950 та 29.03.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_6 лист №0666/35/2251, у яких просив направити до військової частини Витяги з державного реєстру актів цивільного стану з метою виявлення кола осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця та документального підтвердження наявності або відсутності записів щодо народження, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, народження дітей, усиновлення, встановлення батьківства, зміну прізвища, ім'я по батькові стосовно зниклого безвісти старшого сержанта ОСОБА_3 .
Позивачка 28.02.2024 засобами поштового зв'язку втретє направила до відповідача заяву про виплату їй грошового забезпечення, що належить її батьку, до якої долучила, зокрема, копії витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу та розірвання шлюбу ОСОБА_3 .
Вказана заява надійшла на адресу Військової частини НОМЕР_1 13.03.2024 за вхід. №3658.
13.04.2024 Військова частина НОМЕР_1 направила до ІНФОРМАЦІЯ_6 лист за вих. №2700 з проханням повідомити членів сім'ї зниклого безвісти військовослужбовця, що звернення від ОСОБА_1 , було розглянуто по наданому пакету документів. Рішення про виплату, буде прийнято після надходження витягів з ДРАЦС (з інформацією про наявність записів про одруження, розлучення, наявність дітей).
Тотожний за змістом лист від 25.05.2024 №0666/35/3809 відповідач скерував також до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 .
09.08.2024 представник позивачки звернувся до Міністерства оборони України зі скаргою за вих. №2024/13, у якій просив визнати протиправною бездіяльність командира в/ч НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про призначення та виплату позивачці грошового забезпечення її батька, який вважався зниклим безвiсти та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про виплату відповідних сум.
За результатом розгляду скарги відповідач листом від 24.08.2024 №1950 повідомив, що розгляд питань даної скарги відбудеться на засіданні комісії для визначення членів сімей військовослужбовців Військової частини НОМЕР_5 , яких було визнано загиблими, або вважаються зниклими безвісти, або знаходяться у полоні, які мають правові підстави на здійснення виплат всіх належних видів грошового забезпечення, яке відбудеться у найближчий час.
Також на адвокатський запит від 23.08.2024 вхід. №12275 Військова частина НОМЕР_1 листом від 12.09.2024 №0666/116/3465 повідомила, що 03.09.2024 відбулося засідання комісії Військової частини НОМЕР_1 , на якій в чергове розглянуто заяву позивачки по наданому пакету документів. За відсутності акту обстеження житлово-побутових умов, заяву не погоджено. Вирішено направити запит до ІНФОРМАЦІЯ_7 про направлення до Військової частини НОМЕР_1 акту обстеження житлово-побутових умов на предмет спільного проживання ( ОСОБА_1 повнолітньої доньки зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 ). Лист військової частини направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 за вих. №№0666/116/3405 від 08.09.2024.
Листом також повідомлено, що станом на теперішній час, факт проживання разом батька і його повнолітньої доньки, за наявних у Військової частини НОМЕР_5 документів, є непідтвердженим, що унеможливлює нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення її батька, який має статус зниклого безвісти. Для підтвердження факту спільного проживання необхідно надати Акт обстеження житлово-побутових (матеріально-побутових) умов на предмет спільного проживання, проведений представником виконавчого органу місцевого самоврядування в межах території місця реєстрації або фактичного місця проживання (без реєстрації місця проживання за даною адресою (на основі письмових свідчень сусідів)).
Позивачка, вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не прийнято рішення про призначення їй виплати, належного її батьку грошового забезпечення, та як наслідок спричинення їй моральної шкоди, звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що для отримання ОСОБА_1 грошового забезпечення батька необхідно довести факт спільного проживання. Водночас, позивачка не довела даний факт, а надані нею докази не свідчать про спільне проживання з батьком.
Також суд указав, враховуючи те, що в ході судового розгляду судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача, то позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн задоволенню не підлягає.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції передчасним, з огляду на таке.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин другої - четвертої цієї норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ цього Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку №260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок №884.
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884).
Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку №884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
Як вбачається з матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 не приймала жодного рішення, в якому б зазначила підстави для відмови у виплаті позивачці грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісти.
Прийняття такого рішення передбачено пунктом 5 Порядку №884.
З огляду на не прийняття відповідачем рішення щодо виплати або відмови у виплаті позивачці грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедуру прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що наявна протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у неприйнятті відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті позивачці грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_3 .
Щодо зобов'язальної частини позову колегія суддів виходить з такого.
Як свідчать обставини справи, позивачка тричі зверталась до Військової частини НОМЕР_1 із заявами про призначення та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_3 . До цих заяв нею було надано усі передбачені пунктом 4 Порядку №884 документи, в тому числі Довідку та Акт у складі комісії сусідів, засвідчені начальником ЖЕД 102, на предмет спільного проживання та ведення спільного господарства зі своїм батьком за адресою - АДРЕСА_3 .
Однак, на думку відповідача, показання свідків та відсутність заперечення з боку заінтересованої особи не можуть бути беззаперечними доказами цього факту.
Представник відповідача вважає, що для підтвердження факту проживання разом з батьком, ОСОБА_1 необхідно надати Акт обстеження житлово-побутових (матеріально-побутових) умов на предмет спільного проживання, проведений представником виконавчого органу місцевого самоврядування в межах території місця реєстрації або фактичного місця проживання (без реєстрації місця проживання за даною адресою (на основі письмових свідчень сусідів)). Такий Акт має бути складений виключно уповноваженими особами виконавчих органів сільських, селищних, міських рад територіальних громад (органів місцевого самоврядування).
З таким висновком погодився і суд першої інстанції.
Оцінюючи дані доводи, колегія суддів виходить з такого.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено складання таких актів представниками виконавчого органу місцевого самоврядування. Положеннями п.п.3 п. «б» ст. 27 даного Закону лише визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо ведення статистичного обліку громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Разом з цим, форма акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 04.07.2022 № 190.
Даним Наказом визначено, що надання такого виду акту передбачено відповідно до:
- п. 8 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 807);
- п. 9 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 серпня 2000 року № 1192;
- п. 5 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117;
- п. 5-1 Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373;
- п. 8 Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (зі змінами).
Зі змісту затвердженої форми акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи вбачається, що він складається для осіб, які звертаються за державною виплатою/щодо включення відомостей про неї до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, а саме: - житлової субсидії; - пільги з оплати комунальних послуг; - щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею; - допомоги на дітей одиноким матерям; - державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
З наведеного слідує, що акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи складається при отриманні державної допомоги та передбачений Положеннями та Порядками, зазначеними в Наказі Міністерства соціальної політики України від 04.07.2022 року № 190, до переліку яких не входить Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджений постановою КМУ від 30.11.2016 № 884.
Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, слід погодитися з доводами апелянта, що вимога відповідача надати акт обстеження житлово-побутових умов для встановлення спільного місця проживання позивачки з її батьком є незаконною.
Крім того, слід звернути увагу, що пунктом 4 Порядку №884 визначено вичерпний перелік документів, які слід подати разом із заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) для отримання виплати грошового забезпечення членам сімей безвісно відсутніх військовослужбовців і серед таких документів відсутній акт обстеження житлово-побутових умов для встановлення спільного місця проживання.
З урахуванням викладених мотивів, а також враховуючи те, що відповідач не приймав жодних рішень по заявам ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_3 з дотримання приписів пунктів 5-7 Порядку №884, з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.
Щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки позивачкою вимогу про відшкодування моральної шкоди заявлено разом з вимогою до Військової частини НОМЕР_1 вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги розглядаються адміністративним судом.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Поняття моральної шкоди наведене у статті 23 ЦК України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З урахуванням наведених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з'ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17.
Колегія суддів зазначає, що позивачка не довела завдану їй моральну шкоду, в матеріалах справи не міститься жодних копій фіскальних чеків та квитанцій про придбання медичних препаратів, копії рецептів відповідних лікарів, які в сукупності дають підстави для висновку, що позивачці було завдано якихось моральних страждань за спірний період.
У зв'язку з цим, колегія суддів відмовляє ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди в сумі 100 000 грн.
Пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Ураховуючи, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини у справі, наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 3 статті 139 КАС України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи, що позов належить задовольнити частково, колегія суддів вважає необхідним стягнути з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 2664,64 грн.
Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу адвокатки Клименко Яни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - скасувати.
Ухвалити у справі постанову, якою позов адвокатки Клименко Яни Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у неприйнятті відповідного рішення щодо виплати або відмови у виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_3 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_3 з дотримання приписів пунктів 5-7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні та прийняти з цього приводу відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн 64 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький