про відмову в забезпеченні адміністративного позову
Справа № 500/402/26
03 лютого 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛЮКС ПЛЮС" до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛЮКС ПЛЮС", в інтересах якого діє адвокат Гонта Микола Степанович, з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №55 від 11.12.2025 року про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду.
В подальшому представник позивача адвокат Гонта Микола Степанович подав до суду заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій просить постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом:
зупинення стягнення у виконавчому провадженні № 80106719 від 29 січня 2026 року на підставі Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №55 від 11.12.2025 року про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;
зняття арешту з коштів, що знаходяться на рахунках ТОВ "ПРОДЛЮКС ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 38303253) в банківських установах.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що постановою державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29 січня 2026 року відкрито виконавче провадження № 80106719 з виконання рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №55 від 11.12.2025 року про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду по повідомленнях від банку про арешт коштів. В межах виконавчого провадження накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно та арешт коштів боржника на загальну суму 1 635 815,04 грн.
Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, державний виконавець вправі в будь-який час стягнути кошти позивача з банківських рахунків чи реалізувати майно.
Накладення арештів вже призвело до зупинення здійснення господарської діяльності.
Позивач, через арешт коштів на рахунках не може сплачувати податки, виплачувати заробітну плату, здійснювати розрахунки з постачальниками (основним видом діяльності позивача є - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, виробництво хліба та хлібобулочних виробів).
Таким чином, негативні наслідки для позивача вже настали у вигляді арешту коштів та майна позивача, а подальше невжиття заходів забезпечення створює реальний ризик того, що навіть у разі задоволення позову ефективне поновлення порушених прав буде істотно ускладненим або неможливим.
Позивач звертає увагу, що ще до ініціювання примусового виконання ним листом від 31.12.2025 №37 було належним чином повідомлено відповідача про намір оскаржити спірне рішення в судовому порядку. Однак, незважаючи на обізнаність відповідача щодо реального наміру позивача оспорювати Рішення шляхом реалізації позивачем права на судовий захист, відповідач не врахував зазначених обставин та подав спірне рішення до органів державної виконавчої служби, що призвело до застосування примусових заходів ще до вирішення спору судом по суті.
На думку позивача застосування заходів забезпечення позову у вигляді зупинення стягнення у виконавчому провадженні та зняття арешту з рахунків не вирішує спір по суті та не позбавляє відповідача можливості реалізувати свої повноваження у разі відмови в задоволенні позову. Такі заходи мають тимчасовий характер і спрямовані виключно на збереження існуючого становища сторін до ухвалення судового рішення.
На час розгляду заяви про забезпечення позову питання про відкриття провадження у цій справі не вирішено.
Аналізуючи доводи заяви про забезпечення позову та наявні докази, суд приходить до таких висновків.
Частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до вирішення спору по суті, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку прямо передбаченому законом. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені відповідними доказами.
У зв'язку з цим суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Частиною першою статті 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову.
У контексті співмірності суди також повинні перевіряти не тільки співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, а й надавати оцінку порушеному праву позивача, про захист якого він просить.
Предметом дослідження у межах спірних правовідносин є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №55 від 11.12.2025 року про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду на загальну суму 1 486 872,77 грн.
Надаючи оцінку таким обставинам і враховуючи предмет позову, суд зауважує, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Задоволення заяви позивача із очевидної протиправності оскарженого рішення вказуватиме на те, що судом фактично буде ухвалено рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України).
У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20 колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.
Щодо іншої підстави, яку вказує заявник у заяві про забезпечення позову, настання негативних наслідків у вигляді завдання майнової шкоди (стягнення коштів, належних позивачу, з банківських рахунків та реалізація майна боржника), то суд зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше. Тому можливість настання негативних наслідків має бути передбачуваною для позивача.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Верховний Суд у постанові від 04.06.2024 у справі №240/27690/23 зазначив, що у разі оскарження відповідного акту суб'єкта владних повноважень, особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди. Тому, відсутність особливого порядку відшкодування шкоди внаслідок необґрунтованого зупинення дії спеціального дозволу не може бути підставою вжиття заходів забезпечення позову.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте Суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Окрім цього Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 у справі №705/4587/17 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
У постанові Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 200/3887/19-а не підтримано висновок судів про забезпечення позову, з тих мотивів, що державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Решта ж коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов'язань, виплачувати заробітну плату тощо.
Колегія суддів застосувала підхід, за якого при вирішенні подібних заяв необхідним є надання відомостей щодо поточних фінансових показників суб'єкта господарювання, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. В контексті цього, суди повинні перевіряти, чи володів заявник фінансовими можливостями, з урахуванням сум штрафів, визначених у спірних постановах, достатніми для нормального функціонування Товариства і здійснення ним господарської діяльності.
Суд зазначає, що на обґрунтування доводів що накладення арештів призвело до зупинення здійснення господарської діяльності чи настання інших негативних наслідків для товариства позивачем не надано будь-яких доказів.
Водночас, із дослідженої судом інформації про виконавче провадження №80106719, встановлено, що арешт на кошти та майно боржника накладено лише в межах оспорюваної суми за виконавчим документом та з урахуванням витрат виконавчого провадження.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що такий захід забезпечення позову як зняття арешту з коштів, що знаходяться на рахунках боржника не передбачений положеннями статті 151 КАС України.
Беручи до уваги приписи статей 150, 151 КАС України та вищевикладені висновки Верховного Суду щодо їх застосування, суд дійшов висновку, що заявником не доведено і не підтверджено належними та допустимими доказами наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову. Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛЮКС ПЛЮС" не зазначено, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
При цьому, суд відзначає, що скасування судом індивідуального акта є самостійним і вичерпним способом захисту порушених прав особи в адміністративному судочинстві, практична реалізація якого відбувається одночасно з набранням законної сили судовим рішенням, і не вимагає здійснення від суб'єкта, що видав скасований акт, чи інших осіб, будь-яких дій.
Після вирішення спору у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛЮКС ПЛЮС", у разі його задоволення, позивач, якщо йому буде завдано шкоди оскарженим рішенням відповідача, зможе просити про відшкодування такої у встановленому законом порядку.
Отож, у цьому конкретному випадку, відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у зв'язку з імовірністю завдання підприємству майнової шкоди, інших негативних наслідків є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.
Верховний Суд у постанові від 04.06.2024 у справі №240/27690/23 також зазначив, що такі обставини як настання майнових втрат в будь-якому випадку не визначені нормами статті 150 КАС України як безумовні підстави для забезпечення позову, а отже не вказують і не можуть вказувати на очевидну протиправність адміністративного акта, який у спірних відносинах виданий у формі розпорядження. Це повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18, від 30.09.2021 у справі №160/7358/21, від 11.03.2021 у справі № 640/23179/19, від 13.10.2020 у справі № 460/549/20, від 11.12.2019 у справі №826/16216/18, за змістом яких підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
У вищезгаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Повертаючись до мотивів заяви про забезпечення позову у цій справі, суд зазначає, що з доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛЮКС ПЛЮС" не вбачається наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві. Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.
Таким чином, здійснивши оцінку доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що подана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.
Керуючись 150-154, 241, 248 КАС України, суд -
У задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛЮКС ПЛЮС" до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 03 лютого 2026 року.
Головуючий суддя Юзьків М.І.