03 лютого 2026 року Справа № 480/443/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Глазька С.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/443/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача на підставі контракту, укладеного 17.11.2022 строком на шість місяців до 17.05.2023. 20.12.2024 ним було подано рапорт про звільнення з військової служби внаслідок закінчення строку служби згідно з контрактом. Листом від 24.12.2025 відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення та відмову у задоволенні рапорту, мотивовану тим, що дію контракту було продовжено понад встановлений строк на період дії воєнного стану згідно вимог абз. 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, яка була чинною станом на 17.05.2023. Таку бездіяльність позивач вважає протиправною, оскільки до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент подачі рапорту про звільнення з військової служби. Так, з 18.05.2024 у Законі України “Про військовий обов'язок і військову службу» з'явилася підстава для звільнення у зв'язку із закінченням строку служби (за умови, що військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі завершення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, а тому позивач набув законного права на звільнення з військової служби. Це право виникло через фактичне закінчення строку контракту на проходження військової служби, який був укладений під час дії воєнного стану. Позивач виявив бажання реалізувати це право 20.12.2024 року, проте його право на звільнення було протиправно заперечено відповідачем.
Ухвалою суду від 24.01.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/443/25, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Представник відповідача через підсистему "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що дія контракту, укладеного між позивачем та відповідачем продовжена понад встановлені у ньому строки на підставі абзацу третього пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції станом на 17.05.2023 року). Таким чином на підставі діючих на той час приписів Закону між сторонами виникли правовідносини щодо продовження дію контракту позивача і в той же день завершились фактом продовження дії контракту понад встановлені строки - до оголошення демобілізації. Виходячи з цього констатував, що станом на момент подання позивачем рапорту від 20.12.2024 про його звільнення з військової служби, строк дії контракту не завершився та продовжує діяти до моменту оголошення демобілізації.
Окремо звернув увагу, що діюча норма пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виходячи з її буквального тлумачення передбачає можливість звільнитися з військової служби не просто у зв'язку з закінченням строку контракту (як хибно зазначає позивач), а саме у зв'язку з закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту. Таким чином, навіть якщо умовно погодитися з доводами позивача про те, що строк його контракту закінчився 17.05.2023 - вказана обставина не має ніякого правового значення для вирішення даної справи, оскільки строк служби позивача не закінчився та є продовженим на підставі діючої на той час абзацу третього пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За таких обставин констатував, що норма пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набула чинності 18.05.2024, не може бути застосована до Контракту, який було продовжено 17.05.2023 до набрання чинності зазначеною нормою, та термін дії якого, а також строк служби позивача, станом на момент подання ним рапорту про звільнення з військової служби - не закінчився. Виходячи з цього підстави для звільнення позивача з військової служби у зв'язку закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану відсутні, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Від представника позивача через підсистему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якій він з аргументами відповідача не погодився, наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у позовній заяві.
Представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якій просив відмовити у задоволенні позову.
На підставі Указу Президента України від 13.12.2025 № 958/2025 "Про призначення суддів" та наказу голови Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 № 5-ОС "Про відрахування зі штату суду ОСОБА_2 у зв'язку з призначенням на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду", на підставі розпорядження керівника апарату від 13.01.2026 № 256 призначено повторний автоматизований розподіл судової справ № 480/443/24.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2026 зазначену справу було передано на розгляд судді Сумського окружного адміністративного суду Глазьку С.М.
Ухвалою суду від 19.01.2026 справу № 480/443/25 прийнято до провадження судді Глазька С.М., розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу 17.11.2022, який набрав чинності 17.11.2022 (а.с. 7-8).
Як вбачаться із копії військового квитка серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 17.11.2022 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 по особовому складу № 121-РС від 17.77.2022 прийнятий на військову службу за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.11.2022 №292 позивача зараховано до списків особового складу на посаду водія з 17.11.2022 (а.с. 12-16).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.05.2023 № 143 відповідно до абзацу третього пункту 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (зі змінами) солдату ОСОБА_1 , водію 2 автомобільного відділення автомобільного взводу підвозу боєприпасів роти матеріального забезпечення продовжено дію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України понад встановлений строк з 17 травня 2023 року до закінчення воєнного стану та на час, необхідний для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби в запас або укладання нового контракту (а.с. 36).
20.12.2024 позивач подав до військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби на підставі п. п. «ж» п.3 ч.5 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ у зв'язку із закінченням строку дії контракту, про що зазначено у позовній заяві і не заперечувалось відповідачем у відзиві на позовну заяву.
У відповідь на вказаний рапорт листом від 24.12.2024 № 609/15224 відповідач зокрема повідомив представника позивача, що абз. 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка була чинною станом на 17.05.2023 року, було визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації, крім випадків визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону. За таких обставин констатував, що на момент подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби у зв'язку з закінченням строку контракту, укладеного під час воєнного стану, строк укладеного позивачем контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу не закінчився, оскільки його дію було продовжено раніше згідно вимог абз. 3 п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка була чинною станом на 17.05.2023 року. Виходячи з вищевикладеного підстави для звільнення позивача з військової служби за пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на сьогоднішній день відсутні (а.с. 6).
Вважаючи таку бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини між сторонами регулюються Законом України ««Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232- ХІІ» та підзаконними актами, зокрема Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 5 цієї ж статті передбачено, що від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 23 Закону № 2232 (у редакції, чинній станом на час видання наказу від 17.05.2023 № 143) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону;
з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
З огляду на вказані норми законодавства суд вважає, що відповідачем було правомірно прийнято наказ від 17.05.2023 № 143, яким позивачу продовжено дію контракту до закінчення воєнного стану та на час, необхідний для прийняття рішення щодо звільнення з військової служби в запас або укладання нового контракту.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
Стаття 26 Закону № 2232 визначає підстави звільнення з військової служби, в тому числі у зв'язку із закінченням строків контракту.
Суд погоджується із твердженням позивача про те, що спірні правовідносини виникли саме після подання ним рапорту про звільнення зі служби та отримання відмови, а тому мають регулюватися законодавством, яке було чинним на час подання такого рапорту.
Водночас, відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 (у редакції, чинній станом на час подання позивачем 20.12.2024 рапорту про звільнення), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Отже з вищенаведених норм закону вбачається, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232 виникає після закінчення контракту, укладеного під час дії воєнного стану, тобто у спірному випадку після закінчення дії контракту, тобто з моменту припинення воєнного стану.
На момент подачі рапорту про звільнення строк служби позивача не закінчився, оскільки був продовжений у порядку, встановленому законом. Отже у відповідача не було підстав для звільнення позивача зі служби.
Крім того, в п.1 Контракту, підписаного позивачем 17.11.2022, вказано, що ОСОБА_1 добровільно вступає на військову службу за контрактом і бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту, відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 7).
За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем доведено правомірність відмови у звільненні з військової сулжби і підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зауважує, що в ході розгляду справи позивач не довів правомірності своїх вимог у спірних правовідносинах, натомість доводи відповідача обґрунтовані, підтверджені належними та допустимими доказами, тому позов не підлягає до задоволення.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько