Справа № 420/5560/25
29 січня 2026 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Новіковій Т.А.
за участю:
прокурора - Клюкіна К.І.
представника позивача - Тимкович І.О.
представника відповідача Одеської міської ради - Степанчук В.В.
представника тртьої особи Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації - Фролової І.М.
розглянувши у підготовчому засіданні клопотання представника Одеської міської ради про залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі в адміністративній справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича в інтересах держави, в особі Міністерства культури України до Одеської міської ради та до Комунального некомерційного підприємства “Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління капітального будівництва Одеської міської ради про зобов'язання провести до належного стану об'єкт культурної спадщини,
встановив:
До суду з позовом звернувся керівник заступник керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича (далі - прокурор) в інтересах держави, в особі Міністерства культури України (далі - позивач) до Одеської міської ради (далі - відповідач 1 ) та Комунального некомерційного підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради (далі - відповідач 2 ), в якому просить:
- зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради та Одеську міську привести до належного стану об'єкт культурної спадщини - пам'ятку архітектури національного значення будівлю Міської лікарні, в якій працювали ОСОБА_1 , М.В. Скліфосовський» (головний циркульний корпус), споруджену у 1804-1820 роках за проєктом архітектора Ж. Тома де Томон, Фраполлі Д., Фраполлі Ф., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5 (5/7), шляхом здійснення консерваційних робіт
- зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради та Одеську міську раду привести до належного стану об'єкт культурної спадщини - пам'ятку архітектури національного значення будівлю Міської лікарні, в якій працювали М.І. Пирогов, М.В. Скліфосовський» (головний циркульний корпус), споруджену у 1804-1820 роках за проєктом архітектора Ж. Тома де Томон, Фраполлі Д., Фраполлі Ф., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пастера 5 (5/7), шляхом здійснення реставраційних робіт.
Ухвалою суду від 28.02.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 позов залишено без розгляду на підставі частини 8 статті 240 КАС України.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 420/5560/25 - скасовано, а справу № 420/5560/25 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 18.11.2025 р. продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження на стадії підготовчого провадження.
Як встановлено судом 22.04.2025 р. від представника Одеської міської ради надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 240 КАС України, яке обґрунтовано тим, що в межах даної справи відсутні підстави для представництва заступником керівника Одеської обласної прокуратури Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, оскільки наведений орган державної влади взагалі не наділений компетенцією звертатися до суду із будь-яким адміністративним позовом зобов'язального характеру у спірних правовідносинах, а відтак прокурором визначено орган, від імені якого останній звернувся до суду, який не наділений повноваженнями для подання такої позовної заяви.
Крім того, 19.05.2025 р. судом зареєстровано від представника Одеської міської ради клопотання про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, яке вмотивовано аналогічними обставинами щодо відсутності суб'єкта владних повноважень, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до адміністративного суду із позовом про зобов'язання привести до належного стану пам'ятку архітектури.
18.06.2025 р. судом зареєстровано від прокурора заперечення на клопотання представника Одеської міської ради про залишення позову без розгляду, якими вважає дане клопотання необґрунтованим, при цьому, покликаючись на норми частин 1 та 2 ст. 27 Закону України “Про охорону культурної спадщини», стверджує, що у разі не виконання власником обов'язку на приведення пам'ятки до належного стану шляхом проведення робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам'ятки, відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження. Однак, у даному випадку центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, яким є Міністерство культури України (колишня назва Міністерство культури та інформаційної політики України) не було вжито заходів на зобов'язання привести до належного стану об'єкт культурної спадщини Головний циркульний корпус лікарні, до суду з позовом про зобов'язання відповідачів привести до належного стану зазначений об'єкт шляхом здійснення консерваційних та реставраційних робіт, не зверталось. Також, дотримуючись встановленої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, прокуратурою на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України направлено листи, в яких проінформовано про факти порушення відповідачами вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини. Однак, позивач до суду з відповідним позовом про зобов'язання привести пам'ятку до належного стану не звернувся. Таким чином, неналежне здійснення позивачем захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що надавало йому право на звернення до суду в інтересах держави з цим позовом, є доведеним.
Представник Міністерства культури України та Департамент культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації у своїх усних промовах підтримали вказані заперечення прокурора та просили відмовити Одеській міській рада у задоволенні вказаних клопотань про залишення позову без розгляду та про закриття провадження у справі.
У підготовчому засіданні представник Одеської міської ради підтримала вказані клопотання та просила їх задовольнити, прокурор просив відмовити Одеській міській раді у задоволені клопотань про залишення позову без розгляду та про закриття провадження у справі.
У підготовчому засіданні 29.01.2026 р. проголошено вступну та резолютивну частини ухвалу суду.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду та закриття провадження у справі з підстав відсутності у Міністерства культури України права на звернення до суду з позовом, який розглядається, то таке право відсутнє й у прокурора, який діє в інтересах держави в особі вказаного органу, суд враховує наступне.
Так, за положенням пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц зазначено, зокрема, що процесуальний закон передбачає вичерпний перелік підстав для залишення позовної заяви, провадження за якою відкрите, без розгляду через виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Стаття 240 КАС України, зокрема і пункт 1 частини першої вказаної норми, не передбачають можливість залишення позовної заяви без розгляду в разі, якщо прокурором не дотримано визначеного законом порядку звернення до суду за захистом інтересів держави, наведено помилкове обґрунтування наявності підстав для представництва цих інтересів у суді. Відповідно, якщо суб'єкт владних повноважень звернувся до суду без передбачених законом підстав, і це з'ясовано судом на стадії відкриття провадження, то суд відмовляє у відкритті провадження, оскільки спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо ці обставини були з'ясовані судом після відкриття провадження, суд закриває провадження у справі. Розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів, він не належить до юрисдикції жодного іншого суду.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №818/1735/17, від 07.09.2018 у справі №824/2473/15-а, від 24.09.2018 у справі №813/562/15, від 06.06.2019 у справі №814/2764/16, від 23.04.2020 у справі №820/6416/16, від 18.11.2022 у справі №813/2243/17, від 01.02.2022 у справі №480/4055/18 та від 30.05.2023 у справі №813/4992/17, від 10.09.2024 р. у справі № 560/177/23.
У вказаних вище постановах колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у такому випадку провадження у справі належить закривати з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, а саме - якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Повертаючись до обставин цієї справи, то ухвалою суду від 28.02.2025 року було відкрито провадження у справі, а подальшому ухвалою суду від 18.11.2025 р. продовжено розгляд справи на підставі постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2025 року щодо продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на вказане та враховуючи правові висновки Верховного Суду з означеного питання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника Одеської міської ради від 22.04.2025 р. про залишення позову без розгляду з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 240 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як встановлено судом, то обґрунтовуючи наявність передумов для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, Одеська міська рада вважає, що у межах даної справи відсутній суб'єкт владних повноважень, уповноважений здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до адміністративного суду із позовом про зобов'язання привести до належного стану пам'ятку архітектури, обґрунтовуючи тим, внаслідок вільного тлумачення повноважень Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, передбачених, зокрема, Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885 (далі - Положення №885), прокурор дійшов помилкового висновку про наявність в даного виконавчого органу влади компетенції на звернення до адміністративного суду із позовною заявою про зобов'язання привести до належного стану Будівлю Міської лікарні шляхом здійснення консерваційних та реставраційних робіт.
Наголошуючи при цьому, що єдиним законним засобом реагування щодо неналежного утримання пам'ятки архітектури є видання органом охорони культурної спадщини розпоряджень про зобов'язання вчинити певні дії. При цьому, жодним законодавчим актом не передбачено права Міністерства культури та стратегічних комунікацій України звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про застосування заходів реагування, що взагалі проігноровано прокуратурою. За наведених обставин, звертаючись до суду із такою позовною заявою, ані прокурор, ані позивач не діють у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Таким чином, прокурором визначено орган, від імені якого останній звернувся до суду, який не наділений повноваженнями для подання такої позовної заяви. Жодних доводів, які спростовують таку позицію міської ради, прокурор не навів. Крім того, Одеська міська рада звертає увагу на релевантні висновки суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2025 у справі №420/28679/23, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі № 420/5560/25.
Надаючи правову оцінку вказаній позиції Одеської міської ради, суд враховує наступне.
Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Статтею 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Предметом розгляду у даній справі є зобов'язання КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня» Одеської міської ради та Одеську міську раду привести до належного стану об'єкт культурної спадщини - пам'ятку архітектури національного значення Будівлю Міської лікарні шляхом здійснення консерваційних та реставраційних робіт внаслідок порушення інтересів держави в сфері пам'яткоохоронного законодавства через бездіяльність компетентного державного органу у даному випадку Міністерством культури та стратегічних комунікацій України (теперішня назва Міністерство культури України), яка полягає в тривалій обізнаності про невиконання Одеською міською радою вимог пам'яткоохоронного законодавства щодо забезпечення охорони культурної спадщини, що призвело до руйнування частини об'єкту культурної спадщини національного значення та загрожує знищенням, та не вжиття цим уповноваженим органом заходів, направлених на захист інтересів держави задля збереження наведеної пам'ятки культурної спадщини, зокрема, шляхом видання відповідного розпорядження або ж звернення до суду з відповідним позовом.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, Будівля Міської лікарні, яка розташовується в найстарішій частині міста Одеси по вул. Пастера, 5 (зареєстровано 5/7), споруджена у 1804-1820 роках за проєктом архітектора Ж. Тома де Томон, Фраполлі Д., ОСОБА_2 , інженер ОСОБА_3 .
Будівля Міської лікарні є пам'яткою архітектури національного значення відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 (охоронний № 550).
Рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради від 25.12.1984 за № 652 «Про взяття під державну охорону вперше споруджених та вперше виявлених пам'яток археології, історії та мистецтва по м. Одесі та районам області» будівлю по вул. Пастера, 5 в м. Одесі взято під державну охорону та зобов'язано виконком міської ради забезпечити охорону, ремонт, реставрацію пам'ятки.
Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежитлових будівель і споруд загальною площею 21228,7 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Пастера 5/7, є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.
Усі будівлі та споруді інфекційної лікарні перебувають в оперативному управлінні Комунального неприбуткового підприємства «Міська клінічна інфекційна лікарня» на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.05.2019 № 202 «Про закріплення за комунальною установою «Міська клінічна інфекційна лікарня» на праві оперативного управління нежитлових будівель та споруд лікарні загальною площею 21228,7 кв. м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5/7».
Як зазначає прокурор у позову, підставою звернення до суду з даним позовом передували такі фактичні обставини, зокрема
- щодо аварійного та незадовільного стану пам'ятки архітектури національного значення було встановлено ще 11.05.2006 Актом огляду технічного стану пам'ятки архітектури, і про те, що у Акті обстеження пам'ятки архітектури та містобудування від 07.06.2011 зазначено про загрозу втрати частини пам'ятки головного (циркульного) корпусу лікарні.
- про незадовільний стан головного Циркульного корпусу лікарні та необхідність невідкладного проведення ремонтно-реставраційних робіт для збереження пам'ятки архітектури національного значення зазначалось у листах КНП «Міська клінічна інфекційна лікарня», які направлялись на адресу Міського Голови Одеської міської ради від 07.09.2010 № 521, на адресу начальника Управління охорони здоров'я Одеської міської ради від 18.12.2012 № 739, на адресу Департаменту охорони здоров'я Одеської міської ради від 15.05.2017 № 01-08/427, на адресу Управління капітального будівництва Одеської міської ради від 15.02.2017 № 01- 08/115 та від 15.05.2017 № 01-08/427.
- виконавчим комітетом Одеської міської ради 31.05.2011 прийнято рішення № 249, яким реконструкцію головного циркульного корпусу лікарні визначено завершити в 2014 році (замовник - Управління капітального будівництва Одеської міської ради). Однак, роботи з реставрації розпочаті не були.
- з опублікованої інформації за посиланням https://omr.gov.ua/ua/news/114054, а також з паспорту пам'ятки, актів огляду убачається, що мала місце руйнація частини головного циркульного корпусу лікарні. Так, з фотознімків 2019 року у медіа та з паспорту об'єкту вбачається, що частина правого крила головного циркульного корпусу лікарні майже вся зруйнована, в її частині відсутній дах та стіни, іншу вцілілу частину правого крила не законсервовано та не захищено від впливу опадів та інших негативних для будівлі природних явищ. У 2019 році Одеською міською радою повторно розглядалось питання про консервацію та подальшу реконструкцію головного циркульного корпусу міської лікарні з повним збереженням його зовнішнього вигляду. На замовлення Управління капітального будівництва Одеської міської ради у 2020 році розпочинались проєктно-вишукувальні роботи. Проте, роботи з розробки проектної документації з відновлення Циркульного корпусу міської лікарні були призупинені. Відсутність проведення будь-яких відновлювальних та ремонтно- реставраційних робіт слідує також з паспорту об'єкта культурної спадщини, з пункту 17 якого вбачається, що останні передпроєктні вишукування проводились ще у 2000 році.
- у січні 2024 року відбулося ще одне обвалення частини стіни пам'ятки. Департаментом культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради у Акті візуального обстеження від 18.01.2024 підтверджено обвалення, незадовільний стан та необхідність проведення першочергових протиаварійних та ремонтно-реставраційних робіт.
- не зважаючи на численні звернення Комунального неприбуткового підприємства «Міська клінічна інфекційна лікарня» до власника, Одеською міською радою навіть після обвалу стіни головного циркульного корпусу лікарні, який відбувся у 2024 році, не було розпочато проведення ані протиаварійних, ані відновлювальних робіт на будівлі-пам'ятці, не виділено кошти на проведення консерваційних робіт. З часу обвалу вже минув один рік та без заходів з консервації наслідками природних явищ будівлі по теперішній час завдається шкода та вона втрачає свій аутентичний вигляд.
З огляду на вказане, прокурор вважає, що внаслідок бездіяльності власника - Одеської міської ради щодо утримання Циркульного корпусу міської інфекційної лікарні у належному стані та невжиття своєчасних заходів з консервації у 2024 році відбулося обвалення частини стіни пам'ятки.
Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України).
Частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:
- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду - вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII та частини четвертої статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Дана правова позиція висловлена Верховним Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 грудня 2025 року по справі № 160/4161/24.
Так, в межах даної справи, обґрунтовуючи підстави представництво інтересів держави в особі позивача Міністерства культури України, як орган, уповноважений на здійснення функцій держави у даних правовідносинах, проте не вчинив жодних заходів, направлених на захист інтересів держави задля збереження наведеної пам'ятки культурної спадщини, зокрема, шляхом видання відповідного розпорядження або ж звернення до суду з відповідним позовом, прокурор покликається на положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885 (далі - Положення №885).
Зокрема, відповідно до приписів ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам'яток, об'єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об'єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь- яких робіт; надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України.
Відповідно до Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885 МКСК відповідно до покладених на нього завдань: 94-13) призначає охоронні заходи щодо пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об'єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; 94-15) видає розпорядження та приписи щодо охорони пам'яток національного значення, об'єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, у зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проєктів, передбачених Законом України “Про охорону культурної спадщини», без дозволів або з відхиленням від них; у межах повноважень, передбачених законом, погоджує охоронні договори на пам'ятки національного значення; науково-проєктну документацію на виконання робіт із консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування пам'яток національного значення.
При цьому, наводить у змісті позову листування між прокуратурою та Міністерством культури та стратегічних комунікацій України та Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації з метою отримання інформації про заходи, направлені на захист об'єкта культурної спадщини від загрози знищення та відповідно з'ясування наявності підстав для вжиття заходів реагування представницького характеру.
Так, у відповіді Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації від 01.03.2024 № 694/01-33/2-24/130 вказано, що про стан пам'ятки національного значення органу охорони культурної спадщини було відомо, однак дієвих заходів не вживалось.
Міністерство культури та стратегічних комунікацій України у листі від 26.12.2024 за № 15/3/2-1834вих-24 повідомлено прокуратуру про те, що з позовом до суду останнє не зверталось та звертатись наміру не має.
Крім того, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України у листі від 06.12.2024 № 06/13/10803-24 на повідомлення прокуратури про встановлені порушення зазначило, що через наявність консерваційних та ремонтно- реставраційних робіт в проєкті охоронного договору, останнє не планує вживати заходи позовного характеру. В подальшому, аналогічну за змістом відповідь отримано у відповіді Міністерства від 10.01.2025 за № 06/113/274-25.
Також на день подання прокурором даного позову за інформацією Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 01.03.2024 № 694/01-33/2-24/130 охоронний договір на пам'ятку - Будівлю Міської лікарні за адресою: м. Одеса, вул. Пастера, 5/7 не укладено.
Щодо вище перелічених обставин на підтвердження підстав для представництва інтересів держави у даному позову представники Міністерства культури України та Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації не заперечували.
Частина перша статті 17 Закону України від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.
За правилами частин першої, п'ятої статті 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини» власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Статтею 39 цього ж Закону визначено, що власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління нею, забезпечує збереження, утримання в належному стані, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію та ремонт пам'ятки за власні кошти, якщо інше не передбачено відповідним договором або законом.
Забезпечення заходів щодо охорони пам'яток врегульовано статтею 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини», якою визначено, у разі, коли пам'ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані привести цю пам'ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування). Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов'язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.
Представником Міністерства культури України при з'ясуванні судом питання щодо наявності у Міністерства права на видання такого розпорядження, то була отримана відповідь, оскільки відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов'язків утримувати пам'ятку в належному стані, то в даному випадку Міністерство не позбавлено права видати відносно відповідача відповідне розпорядження.
Враховуючи, що пам'ятка архітектури національного значення перебуває під безпосередньою загрозою фактичного часткового знищення внаслідок тривалого невжиття власником пам'ятки - Одеською міською радою заходів, спрямованих на її збереження, зокрема протиаварійних, консерваційних, відновлювальних та ремонтно-реставраційних робіт на головному циркульному корпусі міської лікарні та невжиття Міністерством культури України жодних заходів, направлених на захист інтересів держави задля збереження наведеної пам'ятки культурної спадщини, зокрема, шляхом видання відповідного розпорядження або ж звернення до суду з відповідним позовом після отримання повідомлень від прокуратури, надає суду підстави вважати, що представництво інтересів держави Прокурором є виправданим і відповідає вимогам частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII.
При цьому, покликання представника Одеської міської ради, що єдиним законним засобом реагування щодо неналежного утримання пам'ятки архітектури є видання органом охорони культурної спадщини розпоряджень про зобов'язання вчинити певні дії узгоджується з положеннями ст. 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини» в частині забезпечення заходів щодо охорони пам'яток. Крім того, зазначене не виключає застосування інших способів захисту, що прямо випливає зі статті 24 цього Закону.
Щодо тверджень представника Одеської міської ради про відсутність у прокурора та позивача жодних повноважень на звернення до суду із позовними вимогами про зобов'язання привести до належного стану об'єкт культурної спадщини - пам'ятку архітектури шляхом здійснення консерваційних та реставраційних робіт, яке також вмотивовано висновком Верховного Суду у постанові від 24.02.2025 у справі № 420/28679/23 з подібними правовідносинами, що і у цій справі №420/5560/25, то суд вказує про таке.
Визначаючи зміст поняття "подібність правовідносин", Велика Палата Верховного Суду у пункті 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, пункті 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7 та пункті 40 постанов від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 виходила з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Так, в межах наведеної справи у справі № 420/28679/23 предметом розгляду був позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсал Дірект», треті особи Департамент культури, міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Одеської міської ради, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп», про зобов'язання відновити будівлю - пам'ятку містобудування та архітектури. При цьому, Верховним Судом досліджувалися положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» у взаємозв'язку із нормами КАС України та Закону України «Про прокуратуру» щодо визначення органу, уповноваженого на звернення до адміністративного суду із позовною заявою про зобов'язання власника пам'ятки містобудування та архітектури відновити таку пам'ятку. Разом з тим, обставинами даної справи було те, що рішенням Одеського обласного виконавчого комітету від 22 травня 1990 року № 160 вказана будівля прийнята під охорону держави як пам'ятка містобудування та архітектури місцевого значення та зареєстрована в реєстрі пам'яток місцевого значення на підставі наказу Міністерства культури і туризму від 16 червня 2007 року № 662/0/16-07 (охоронний номер 41-Од). На підставі договору купівлі-продажу від 21 жовтня 2009 року, укладеного між управлінням обласної ради з майнових відносин та ТОВ «Міський андрологічний центр», будівлю по вул. Чорноморська, 1 (особняк Гавсевича), загальною площею 1168,4 кв.м., було відчужено на користь ТОВ «Міський андрологічний центр». У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року вказаний об'єкт культурної спадщини був відчужений ТОВ «Міський андрологічний центр» на користь ТОВ «Універсал Дірект». У пункті 8 вищевказаного договору купівлі-продажу вказано, що нежитлова будівля, яка відчужується за цим договором, є об'єктом культурної спадщини та прийнята під охорону держави рішенням Одеського обласного виконавчого комітету від 22 травня 1990 року № 160 як пам'ятка містобудування та архітектури місцевого значення, зареєстрована в реєстрі пам'яток місцевого значення на підставі наказу Міністерства культури і туризму від 16 червня 2007 року № 662/0/16-07 (охоронний номер 41-Од). Покупцю роз'яснено вимоги статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої на Покупця покладається обов'язок протягом одного місяця з моменту виникнення у Покупця за договором купівлі-продажу права власності на предмет договору, укласти з Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації відповідний охоронний договір на пам'ятку з викладенням його істотних умов, у тому числі: протягом 2018-2019 років потрібно виконати першочергові протиаварійні роботи на пам'яток та науково-проєктну документацію; протягом 2019-2021 років провести комплекс реставраційних робіт; протягом 2021-2022 років здійснити благоустрій прилеглої території та виконання оздоблювальних робіт і інтер'єрах будівлі. 12 жовтня 2018 року між Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації та ТОВ «Універсал Дірект» був укладений охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини № 04-02/1455ш, згідно з яким власник - ТОВ «Універсал Дірект» бере на себе зобов'язання щодо охорони будівлі-пам'ятки, загальною площею 1168,4 кв.м по вул. Чорноморській, 1 у м. Одесі - колишній особняк Гавсевича, споруджений у 1903 році за проектом архітектора особа-1. Покликаючись на спеціальний закон (стаття 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини»), яким встановлено спосіб захисту інтересів держави в суді уповноваженим на це органом охорони культурної спадщини у разі, якщо пам'ятці загрожує пошкодження, руйнування чи знищення внаслідок недобросовісних дій або бездіяльності власника пам'ятки, що мало місце й у спірних в цій справі правовідносинах, а саме - шляхом пред'явлення позову про викуп пам'ятки. Іншого правового регулювання закон не містить, Верховний Суд вважав, що у спірних правовідносинах відсутній суб'єкт владних повноважень, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави у обраний прокурором спосіб - шляхом звернення до суду з вищевказаним позовом. У спірних правовідносинах такий орган відсутній взагалі, а отже прокурор повинен був навести інші, аніж ним було вказано у позовній заяві, обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, визначити інший суб'єктний склад учасників справи.
Разом з тим, суд зауважує, що у справі № 420/5560/25, яка розглядається, сторони та встановлені судом фактичні обставини є різними, зокрема, власником пам'ятки архітектури є орган місцевого самоврядування (Одеська міська рада), а не юридична особа, яка придбала за договором купівлі-продажу нежитлову будівлю, яка є об'єктом культурної спадщини з роз'ясненням Покупцю ТОВ «Універсал Дірект» вимог статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Крім того, між ТОВ «Універсал Дірект» та Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації був укладений Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини № 04-02/1455ш від 12 жовтня 2018 року. Натомість, у справі № 420/5560/25, яка розглядається, Охоронний договір на момент подання прокурором позову, не був укладений, а перебував на опрацюванні в Міністерстві.
При цьому, Верховний Суд встановив, що повноваження з охорони об'єктів культурної спадщини виконує Департамент як спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини на території Одеської області. Для реалізації, зокрема, вищезгаданих повноважень закон (пункт 5 частини першої статті 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації») надає місцевим державним адміністраціям, а під час дії правового режиму воєнного стану й відповідним військовим адміністраціям (у разі їх утворення), право звертатися до суду у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Спеціальний закон (стаття 21 Закону України «Про охорону культурної спадщини») чітко встановлює спосіб захисту інтересів держави в суді уповноваженим на це органом охорони культурної спадщини у разі, якщо пам'ятці загрожує пошкодження, руйнування чи знищення внаслідок недобросовісних дій або бездіяльності власника пам'ятки, що мало місце й у спірних в цій справі правовідносинах, а саме - шляхом пред'явлення позову про викуп пам'ятки. Іншого правового регулювання закон не містить.
Натомість, у справі № 420/5560/25, яка розглядається, уповноваженим органом з охорони об'єктів культурної спадщини є Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, яке відповідно до його повноважень наділено правом на видання розпоряджень, у випадках передбачених ст. 27 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Таким чином, суд вважає помилковою позицію представника Одеської міської ради щодо релевантних висновків суду касаційної інстанції, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2025 у справі №420/28679/23, правовідносини в якій є подібними правовідносинам у цій справі №420/5560/25.
Керуючись ст.ст. 183, 238, 240, 243, 248, 250 КАС України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволені клопотання представника Одеської міської ради від 29.04.2025 року про залишення позову без розгляду на підставі пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України.
Відмовити у задоволені клопотання представника Одеської міської ради від 19.05.2025 року про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення на неї можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Повнй текст ухвали складено та підписано суддею 03 лютого 2026 року.
Суддя В.А. Дубровна