про повернення позовної заяви
03 лютого 2026 рокусправа № 380/892/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Мартинюк Віталій Ярославович , розглянувши у м. Львові матеріали позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.01.2025 включно індексації грошового забезпечення у розмірі 261 263.03 грн;
зобов'язати нарахувати та виплатити за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 01.01.2025 включно індексацію грошового забезпечення у розмірі 261 263.03 грн;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період із жовтня 2024 року по січень 2025 року включно (до моменту внесення до ЄРДР відомостей про ймовірне вчинення кримінального правопорушення);
зобов'язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період із жовтня 2024 року по січень 2025 року включно.
Ухвалою суду від 23.01.2026 року позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.
28.01.2026 року представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій посилається на те, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а інформацію про суми нараховані та виплачені при звільнені позивач отримав самостійно, зокрема про перерахунок грошового забезпечення, які отримав 27 листопада 2025 року лише після звернення через свого представника до відповідача. Також зазначає, що спірні правовідносини виникли на момент, коли була чинна редакція ч.2 ст.233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду без обмеження будь-яким строком. Посилається на практику Верховного Суду.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 Верховний Суд дійшов наступних правових висновків: “Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
…
Судова палата частково поділяє позицію суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначену у його висновку. Зокрема, слід погодитися із висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Водночас слід наголосити, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності».
Зміст положень п.2 ч.1 ст.19 КАС України вказує на те, що адміністративні суди у сфері публічних відносин розглядають спори з приводу:
- прийняття громадян на публічну службу;
- проходження такої служби;
- звільнення з такої.
Як вбачається з матеріалів позову, самим позивачем та його представником не заперечується, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 06.10.2017 року по 12 лютого 2025 року.
Як наслідок, між сторонами виник спір з приводу невиплати всіх сум, що належать позивачу саме при звільненні.
Позивач проходив військову службу до 12.02.2025 року, а тому саме з цією датою пов'язується початок перебігу строку звернення до суду з даним позовом.
У цьому контексті слід зазначити і те, що правовідносини з приводу проходження військової служби, у тому числі щодо виплати поточної заборгованості по грошовому забезпеченні, припинились.
При цьому, звільнення відбулось в період дії частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а тому саме дана норма підлягає застосуванню у спірних праовідносинах з урахуванням правил дії закону у часі.
Положення частини другої статті 233 КЗпП України встановлюють трьохмісячний строк звернення до суду у спорах, які стосуються правовідносин при звільненні, зокрема у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Враховуючи те, що спірні правовідносини стосуються невиплати всіх сум, що належать позивачу при звільненні, саме цей строк підлягає застосуванню у даному випадку.
Більше того, в силу положень ч.1 ст.116 КЗпП України, про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відтак, в момент виплати усіх сум при звільненні, з урахуванням у тому числі положень ч.1 ст.116 КЗпП України, позивач міг або повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
При цьому, подальші звернення позивача чи його представника до відповідача, в тому числі через більше ніж двох років після звільнення, як у даному випадку, може вказувати лише на пасивну поведінку щодо захисту своїх прав.Серед іншого слід зазначити, що правова природа інституту строків звернення до суду за захистом порушеного права має на меті забезпечити юридичну визначеність.
Підсумовуючи викладене, суд уважає, що позивач, звернувшись до суду із даним позовом 16.01.2026 року, пропустив трьохмісячний строк.
Представник позивача, обґрунтовуючи причини пропуску строку звернення до суду, посилається на практику Верховного Суду і вважає, що наведені різні правові висновки з приводу захисту його права щодо застосування строків на звернення до суду з цим позовом та зазначає, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а інформацію про суми нараховані та виплачені при звільнені позивач отримав самостійно, зокрема про перерахунок грошового забезпечення, які отримав 27 листопада 2025 року лише після звернення через свого представника до відповідача.
Однак, неоднозначність судової практики у певних правовідносинах, відсутність такої чи її сформованість не є обставинами, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом, а тому не можуть вважатись поважними.
Посилання на те, що трьохмісячний строк звернення до суду розпочинається з моменту, коли представник позивача звернувся до відповідача та отримання відповіді на адвокатський запит у листопаді 2025 року, не береться до уваги, оскільки це не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до правильності розрахунку свого грошового забезпечення та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав, і не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав. У цьому контексті судом також враховано положення ч.1 ст.116 КЗпП України.
Таким чином, суддя вважає, що позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які він посилається у своїй заяві, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку.
Згідно із п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених ч.2 ст.123 цього Кодексу.
Частиною другою статті 123 КАС України, передбачено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву належить повернути позивачу.
Керуючись ст.ст.47, 160, 161, 169, 248, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мартинюк Віталій Ярославович