Рішення від 02.02.2026 по справі 320/40117/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року № 320/40117/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М.Я., секретаря судового засідання Драголи В.Я.,

за участі:

представника позивача - Парицької Н.О.,

представника відповідача - Краснякової А.В.,

представника третьої особи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Краснякової А.В.,

третьої особи Дядюка Олександра Володимировича,

розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ»

до Київської міської ради,

треті особи - Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання протиправним та нечинним окремих положень рішення,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (далі- позивач, ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ») звернулось у Київський окружний адміністративний суд з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), третя особа: Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа 1) з вимогою (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- Визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 14.06.2007 Солом'янському районі № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни м. Києва» в частині території земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка) у Солом'янському районі м. Києва.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 відкрито провадження у справі №320/40117/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 суд зобов'язано Київську міську раду опублікувати оголошення про оскарження Рішення Київської міської ради від 14.06.2007 р. № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни м. Києва» в частині території земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка) у Солом'янському районі м. Києва, у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

26.09.2025 опубліковано оголошення про відкриття провадження у цій справі у друкованому виданні Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Хрещатик» № 16 (38).

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2025 закрито підготовче провадження у справі, ухвалено призначити справу до розгляду по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі- третя особа 2) та ОСОБА_2 (далі - третя особа 3).

Протокольною ухвалою від 22.01.2025 ухвалено відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на 02.02.2026.

Аргументи учасників справи

Правова позиція позивача

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає наступне, що оскаржуване рішення прийнято в порушення Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про планування і забудову територій», Закону У країни «Про основи містобудування», ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», а також на думку позивача в порушення його інтересів.

Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991р. «Про відведення земельної ділянки Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО) Московського району .Києва для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі» вирішено відвести Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО) Московського району м. Києва земельну ділянку, площею близько 48,3 га для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі.

ТОВ «ТМО «ЛІКО-ХОЛДІНГ» є правонаступником Територіального міжгосподарчого об'єднання Московського району м. Києва, забудовником житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі, що виділені для зазначених цілей. Так, Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991, власник групової котельні, побудованої у складі вказаного житлового кварталу, мав законні очікування на подальшу можливість використовувати земельні ділянки 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 за призначенням, встановленим Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991р., а отже віднесення Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом?янському районі м. Києва» території указаних земельних ділянок за функціональним призначенням переважно до комунально-складських територій, а не до території житлової багатоквартирної забудови є протиправним.

Правова позиція відповідача

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та вказав наступне.

Оскаржуване рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України у відповідності до вимог частини 2 статті 19 Конституції України.

Твердження позивача, що земельні ділянки, з зазначеними кадастровими номерами, відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991 «Про відведення земельної ділянки ТМО для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі» використовувались для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова, так і твердження з приводу того, що оскаржуваним рішенням вказано цільове призначення земельних ділянок є хибними.

Вважає, що з адміністративного позову не вбачається, які саме права, свободи чи інтереси позивача порушено оскаржуваним рішенням, а завданнями та основними засадами адміністративного судочинства, відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є досягнення мети - ефективний захист прав, свобод та інтересів.

Вказує, що у рішенні № 311 та Державному акті зазначено на передачу земельної ділянки для будівництва жилого кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі. Разом з цим Позивачем зазначено, що зареєстровані на сьогодні земельні ділянки знаходились у складі земельної ділянки розташованої в Залізничному районі. З дозволу № 187-Мос не можливо встановити дозвіл на який саме вид робіт надано. Дозвіл № 784-Мс/Б від 28.03.2001 виданий на виконання будівельних робіт за адресою: вул. Академіка Вільямса, Маршала Конева у Московському районі з терміном введення в експлуатацію 31.12.2001, що вказує на те, що він не стосується проведення робіт на вулиці Ломоносова.

Відповідач вказує, що помилковим є уявлення позивача про те, що Київська міська рада при затвердженні оскаржуваним рішенням ДПТ, як складової частини Генплану, прийняла помилково рішення про віднесення земельних ділянок до певного виду функціонального призначення. Так, згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», затвердженого наказом Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні: зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду. В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання. Таким чином, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.

Пояснення третіх осіб

Третя особа 1 Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у письмових поясненнях проти позову заперечує, наводить аргументи аналогічні викладеним відповідачем у відзиві, а також зазначає, що з тексту рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991 «Про відведення земельної ділянки ТМО для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі» не можливо встановити про які саме земельні ділянки йде мова, в ньому зазначено лише площу 48,3 га на вулиці Ломоносова, Московського району. При цьому загальна площа земельних ділянок, зазначених в позовній заяві складає 6,3889 га. Державним актом на право постійного користування землею для будівництва житлового кварталу, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування за № 22 зазначено про надання у постійне користування земельних ділянок площею 42,5711 га. При цьому встановити їх точне місце розташування та їх зв'язок із земельними ділянками, вказаними в позовній заяві не можливо. Також, з дозволу № 187-Мос не можливо встановити дозвіл на який саме вид робіт надано у зв'язку з чим, не підтвердженими є доводи позивача з приводу того, що вказаним документом надано дозвіл на будівництво житлового кварталу по вул. Ломоносова. Також зазначає, що Дозвіл № 784-Мс/Б від 28.03.2001, виданий на виконання будівельних робіт за адресою: вул. Академіка Вільямса, Маршала Конева у Московському районі з терміном введення в експлуатацію 31.12.2001, взагалі не стосується проведення робіт на вулиці Ломоносова.

Третя особа 2 ОСОБА_1 подав на адресу Київського окружного адміністративного суду письмові пояснення від 16.12.2025 та додаткові пояснення від 18.12.2025, від 14.01.2026, у яких заперечив проти позову та в яких зазначив наступне.

Вважає, що позивачем не наведено доказів на підтвердження того, що він є правонаступником Територіального міжгосподарського об'єднання (ТМО) Московського району м. Києва. Також зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що три спірні ділянки, загальною площею 6,3889га пересікаються (накладаються) на територію земельної ділянки, на яку було видано державний акт на право постійного користування за № 22. Вказує, що п. 3 рішення Київської міської ради від 14 липня 2005 року № 752/3327 - рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 03.06.91 № 311 - було визнано таким, що втратило чинність. Відповідно право постійного користування землею Територіального міжгосподарчого об'єднання Московського району м. Києва (було припинено - а землі передані в оренду іншій юридичні особі - ТОВ ТМО ЛІКО-ХОЛДИНГ. Таким чином, на думку третьої особи 2 вперше земельні ділянки були надані ТОВ ТМО ЛІКО-ХОЛДИНГ лише в 2005 році і саме для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації. Тобто, три спірні ділянки не надавались позивачу для житлового будівництва, а лише виключно для будівництва виробничої бази. Також зазначено, що дозвіл № 187-Мос видавався на забудову по вулиці Ломоносова (а не Онуфрія Трутенка), натомість Дозвіл № 784-Мс/Б від 28.03.2001 було видано на будівництво за адресою: вул. Академіка Вільямса, Маршала Конєва, а не Онуфрія Трутенка). Вважає, що право землекористування у ТОВ ТМО ЛІКО-ХОЛДИНГ виникло лише в 2005 році на підставі рішення Київради від 14 липня 2005 року № 752/3327, тому до 2005 року такий дозвіл ТОВ ТМО ЛІКО-ХОЛДИНГ взагалі не міг бути наданий. Наголошує, що рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991 втратило чинність - як втратив чинність і державний акт на право постійного користування - у зв'язку з припиненням постійного користування. Вважає, що функціональне призначення спірних земельних ділянок відповідає Генеральному плану міста Києва, а також те, що позивач не вживав жодних заходів, в тому числі судово-претензійних для зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, для внесення змін в договори оренди. Окрім цього, третя особа зазначає, що позивач є забудовником та на його запит отримано відповідь про те, що Державіаслужбою висновок щодо погодження місця розташування та висоти об'єктів на приаеродромних територіях та об'єктів, діяльність яких може вплинути на безпеку польотів і роботу радіотехнічних приладів цивільної авіації, по об'єктах за адресами: вул. Михайла Максимовича, 32 (колишня назва Трутенка, 32) та вул. Михайла Максимовича, 34 (колишня назва Трутенка, 34) в місті Києві не надався.

Третя особа 3 ОСОБА_2 18.12.2025 надав суду пояснення та просить у задоволенні позовних вимог відмовити, вважає Рішення Київської міської ради від 14.06.2007р. № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» в оскаржуваній частині правомірним. Вважає також, що функціональне призначення спірних земельних ділянок відповідає Генеральному плану міста Києва, а також те, так само як і третя особа 2, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що три спірні ділянки, загальною площею 6,3889га пересікаються (накладаються) на територію земельної ділянки, на яку було видано державний акт на право постійного користування за № 22.

Позиція сторін по справі, висловлена у судових засіданнях.

Представник позивача у судових засіданнях висловив усні пояснення та наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судових засіданнях просив суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

Третя особа 2 у судових засіданнях висловив усні пояснення та просив суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

Третя особа 3 у судових засіданнях вказав, що заперечує проти позову з підстав вказаних у поясненнях.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991р. «Про відведення земельної ділянки Територіальному міжгосподарчому об'єднанню / (ТМО) Московського району м. Києва для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі» вирішено відвести Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО) Московського району м. Києва, правонаступником якого є позивач, земельну ділянку, площею близько 48,3 га для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі.

На підставі вказаного рішення, Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО)

Московського району м. Києва було видано Державний акт на право постійного користування землею площею 42,5711 га для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова від 22.06.1994, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за № 22 (79-4-00002). Відповідно до Плану зовнішніх меж землекористування, у постійне користування, зокрема, передано земельну ділянку загальною площею 6,3705 га у Залізничному районі, що на сьогодні зареєстровано у складі трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:72:278:0001 площею 2,3076га, 8000000000:72:278:0002, площею 0,9626га, 8000000000:72:278:0003 площею 3,1187 га.

12.09. 1991р. Управлінням Державного архітектурно- будівельного контролю міста Києва Територіальному міжгосподарчому об'єднанню Московського району м. Києва видано Дозвіл № 187-Мос на будівництво житлового кварталу по вул. Ломоносова, І черга дія якого продовжувалась до 31.12.2000р.

28.03.2001 управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» видано Дозвіл на виконання будівельних робіт № 784-Мс/Б з продовження будівництва (2-ї) черги житлового масиву Ломоносова за адресою: Ломоносова у колишньому

Московському районі м. Києва.

Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації Nє1225 від 06.09.2004р. «Про присвоєння поштової адреси об'єкту (групова котельня з теплотрасою до житлового масиву Ломоносова, 2-га черга будівництва) вул. Онуфрія Трутенка, 34» присвоєно новозбудованому об'єкту (групова котельня з теплотрасою до житлового масиву Ломоносова, 2-га черга будівництва) поштову адресу вул. Онуфрія Трутенка, 34.

18.10.2004 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано ТОВ «ІМО «ЛКО-ХОЛДІНГ» Свідоцтво на право власності на нежилий будинок - групова котельня площею 1432 кв. м, розташований за адресою: вул. Трутенка Онуфрія №34 (літера А) та який відповідно до реєстраційного напису вказаний нежилий будинок зареєстрований в Київському міському бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу № 106-71 за № 6690-н 03.12.2004.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 436415669 від 22.07.2025 об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1786050080000 - нежилий будинок - групова котельня (літера А), загальною площею 1432,9 кв. м за адресою: м. Київ. вулиця Максимовича Михайла (Голосіївський р-н), 6.34 розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:278:0003.

Рішенням Київської міської ради від 14 липня 2005 року № 752/3327 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів рекреаційного, побутового і громадського призначення; для будівництва житлового комплексу з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення у Голосіївському районі м. Києва та для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва» відповідно до ст. ст. 59, 93, 124 та п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України Київською міською радою вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ», за умови виконання пункту 2 цього рішення, земельні ділянки

загальною площею 27,20 га за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 03.06.91 № 311 «Про відведення земельної ділянки територіальному міжгосподарському об'єднанню /ТМО/ Московського району для будівництва жилого кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі», право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 22.06.94 N 79-4-00002.

Зокрема, підпунктом в) пункту 1 вирішено передати земельні ділянки загальною площею 5,43 га - в довгострокову оренду на 25 років для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва (ділянка 9 - 3,12 га, ділянка 10 - 2,31 га); - ділянку 11 площею 0,96 га (в межах червоних ліній) - в короткострокову оренду на 5 років для завершення будівництва виробничої бази на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва.

В подальшому, здійснено державну реєстрацію зазначених трьох земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:72:278:0003 площею 3,1187 га, 8000000000:72:278:0001 площею 2,3076 га, 8000000000:72:278:0002, площею 0,9626га, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 436415669, № 436414177, № 436415145 від 22.07.2025 відповідно.

Між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від 23.03.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3, зареєстрований в реєстрі за номером 128, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.03.2006 за № 72-6-00352, згідно п. п. 1.1., 2.1. якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 14.07.2005р. за № 752/3327 за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м .Києва; площа 23076 кв. м; цільове призначення - для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації; кадастровий номер - 8000000000:72:278:0001 строком на 25 років.

Між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від 23.03.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3, зареєстрований в реєстрі за номером 129, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.03.2006 за № 72-6-00350, згідно п. п. 1.1., 2.1. якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 14.07.2005р. за № 752/3327 за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва; площа 9626 кв. м; цільове призначення - для завершення будівництва виробничої бази; кадастровий номер - 8000000000:72:278:0002 строком на 5 років.

Рішенням Київської міської ради від 26 січня 2012 року № 86/7423 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» договору оренди земельної ділянки для завершення будівництва виробничої бази на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва» вирішено поновити на 5 років договір оренди земельної ділянки площею 0,9626 га від 27.03.2006 N72-6-00350, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» для завершення будівництва виробничої бази на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 № 752/3327 «Про передачу земельних ділянок товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛКО-ХОЛДІНГ» для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів рекреаційного, побутового і громадського призначення; для будівництва житлового комплексу з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення у Голосіївському районі м. Києва та для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва».

Між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (Орендар) укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.10.2012р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І., зареєстрований в реєстрі за номером 7047, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 23.10.2012 за № 72-6-00661 яким поновлено на 5 років Договір оренди земельної ділянки від 23.03.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3, зареєстрований в реєстрі за номером 129, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу

Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від

27.03.2006 за № 72-6-00350.

Між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (Орендар) укладено Договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 06.04.2018р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем?яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за номером 369 яким поновлено на 5 років Договір оренди земельної ділянки від 23.03.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3, зареєстрований в реєстрі за номером 129, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.03.2006р. за № 72-6-00350 у урахуванням Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.10.2012 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І., зареєстрований в реєстрі за номером 7047, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 23.10.2012 за № 72-6-00661 за змістом якого об'єктом оренди відповідно до Рішення

Київської міської ради від 14.07.2005 за № 752/3327, висновку кадастрової справи №A-23786 постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до протоколу № 23 засідання від 07.11.2017, відомостей Державного кадастру та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:72:278:0002; місце розташування - вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва; цільове призначення - 11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості; вид використання- для завершення будівництва виробничої бази; розмір (площа) 0,9626 га в межах червоних ліній.

Рішенням Київської міської ради від 8 лютого 2024 року № 7736/7777 «Про поновлення

Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» договору оренди земельної ділянки від 27 березня 2006 року №72-6-00350 (зі змінами)» вирішено поновити Товариству з обмеженою відповідальністю Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» на 5 років договір оренди земельної ділянки від 27 березня 2006 року N 72-6-00350 (з урахуванням договорів про поновлення договору оренди від 23 жовтня 2012 року № 72-6-00661 та від 06 квітня 2018 року № 369) для завершення будівництва виробничої бази на вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка, 34) у Солом'янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:72:278:0002; площа 0,9626 га в межах червоних ліній; код виду цільового призначення - 11.02; справа №300535795).

Між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (Орендар) укладено Договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 29.04.2024 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем?яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за номером 332 яким поновлено на 5 років Договір оренди земельної ділянки від 23.03.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3, зареєстрований в реєстрі за номером 129, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.03.2006р. за № 72-6-00350 в редакції Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.10.2012 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І., зареєстрований в реєстрі за номером 7047, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 23.10.2012 за №72-6-00661 та з урахуванням Договору про поновлення договору оренди земельної ділянки від 06.04.2018 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем?яненко Т.М., зареєстрований в реєстрі за номером 369 за змістом якого Орендодавець на підставі рішень Київської міської ради від 14.07.2005р. за №752/3327, висновку кадастрової справи № A-23786 постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до протоколу № 23 засідання від 07.11.2017, рішення Київської міської ради від 08.02.2024 року № 7736/7777 передає, а Орендар приймає в оренду земельну ділянку з наступними характеристиками: кадастровий номер - 8000000000:72:278:0002; місце розташування - вул. Михайла Максимовича (до перейменування - Онуфрія Трутенка), 34 у Солом'янському районі м. Києва; цільове призначення - для завершення будівництва виробничої бази (11.02. для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості); розмір (площа) 0,9626 га в межах червоних ліній.

Крім того, між Київською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки від 23.03.2006, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.3, зареєстрований в реєстрі за номером 127, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27.03.2006 за № 72-6-00351, згідно п. п. 1.1., 2.1. якого Орендодавець на підставі Рішення Київської міської ради від 14.07.2005 за № 752/3327 за Актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва; площа 31187 кв. м; цільове призначення - для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації; кадастровий номер - 8000000000:72:278:0003 строком на 25 років.

Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» з посиланням на ст. ст. 10, 13 Закону України «Про планування та забудову територій», рішення Київської міської ради від 15.04.2004 № 158/1368 «Про затвердження Програми розроблення містобудівної документації в м. Києві на період 2004 - 2006 рр.», від 30.06.2005 № 474/3050 «Про затвердження схеми планування території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» вирішено затвердити детальний план території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва відповідно до основних положень та техніко-економічних показників (додається) як основу планувальної організації та функціонального зонування території, розташування червоних ліній вулиць і доріг, кварталів садибної забудови, граничної поверховості та щільності забудови, подальшого розроблення технічної документації із землеустрою та прийняття рішень щодо розміщення об'єктів містобудування.

Зазначеним Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007р. № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» затверджено детальний план території за замістом якого територія земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка) у Солом'янському районі м. Києва за функціональним призначенням віднесена переважно до комунально-складських територій, а не до території житлової багатоквартирної забудови, що не заперечується Київською міською радою та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

На доказ зазначеного, позивачем надано до матеріалів справи Листи Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 055-12511 від 16.09.2025, № 055-12513 від 16.09.2025, № 055-12512 від 16.09.2025, № 055-4976 від 22.05.2024 з кадастровими довідками з містобудівного кадастру, а також витяг з містобудівної документації № 055-14299 від 19.12.2024, які містять відомості про функціональне призначення території та планувальні обмеження відповідно до Детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007р. № 796/1457, також, на вимогу суду третьою особою 1 надано Детальний план території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва затверджений рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457, а саме копію рішення Київської міської ради щодо затвердження зазначеного детального плану території з додатком; схему Генерального плану міста Києва; довідку (витяг) з містобудівного кадастру щодо вказаних земельних ділянок.

Вважаючи, що Рішення Київської міської ради від 14.06.2007р. № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» прийняте в порушення вимог закону в частині території земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка, 34) у Солом'янському районі м. Києва, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та нечинним цього рішення в частині.

Релевантні джерела права, оцінка аргументів учасників справи та висновки суду

Спір виник із публічно-правових відносин та відповідно до статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України належить до юрисдикції адміністративних судів і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Розглядаючи адміністративні спори щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди у межах судового контролю, з урахуванням вимог ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні першочергово визначати правову природу такого рішення. Наведену позицію викладено у постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі №640/31850/20.

Щодо правової природи оскаржуваного рішення суд відзначає наступне.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Суд відзначає, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт», зокрема вказано, що нормативно-правовий акт це акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, натомість індивідуальний акт це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб'єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Також, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп зазначено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальним планом території є містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Зміст наведених положень норм законодавства дає підстави стверджувати, що детальний план у межах населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово. Це, зокрема, сукупність обов'язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання певної території населеного пункту. Затверджуючи своїм рішенням детальний план у межах населеного пункту, орган місцевого самоврядування визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.

Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб'єктів впливу є їхнє коло, адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу юридичних актів. Під час визначення кола суб'єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов'язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб'єктів, для яких він може мати юридичне значення).

Рішення органу місцевого самоврядування щодо затвердження детального плану у межах населеного пункту та внесення змін у детальний план стосується неперсоніфікованих осіб: органів державної влади та місцевого самоврядування, забудовників, якими можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Здатність правового акта поширювати свою чинність хоч і на певне коло, однак неперсоніфікованих осіб є ознакою нормативності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.07.2021 у справі № 260/20/19, від 06.10.2021 у справі № 369/4091/15-а, від 28.07.2022 у справі № 640/31850/20.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване Рішення Київської міської ради від 14.06.2007 р. № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» є нормативно-правовим актом.

Суд відзначає, що статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.

На виконання положень частини четвертої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, у матеріалах справи міститься копія оголошення, опублікованого в офіційному друкованому виданні Київської міської ради та виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Хрещатик» №16 (38) 26 вересня 2025 року.

Судом враховано, що положення частини другої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи. щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Щодо наявності у позивача права на звернення до суду із позовом про скасування спірного рішення в частині суд відзначає наступне.

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рн/2009 у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням

Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Підставами для визнання незаконним акта органу місцевого самоврядування є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 підкреслив значення положення статті 55 Конституції України щодо захисту кожному у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Зазначена позиція наведена Верховним Судом у постанові від 29.07.2025 у справі №320/33155/23.

У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Разом з цим, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеній у абзаці четвертому пункту 3.3 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 2020 року № 6-р(II)/2020, у законодавчому регулюванні слід уникати заборон або обмежень щодо реалізації кожною особою права оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, у тому числі шляхом визначення на законодавчому рівні вичерпного переліку осіб, які мають право на таке оскарження, оскільки невключення особи до цього переліку унеможливлює доведення нею в суді її переконаності в потребі захисту своїх порушених прав, свобод цими рішеннями, діями чи бездіяльністю. Саме наявність такої переконаності в кожної особи є сутнісною властивістю її права на звернення до суду щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, положення частини другої статті 264 КАС України про те, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт необхідно розуміти як запровадження у процесуальному законодавстві України (з деякими особливостями, які зобов'язують особу довести у суді, що такий акт стосується її інтересів) доктрини actio popularis (з лат. - "суспільна дія"), згідно з якою позов може бути подано в інтересах "публічного порядку, законності" (без обов'язку позивача доводити при зверненні до суду, що відповідне рішення суб'єкта владних повноважень вже та безпосередньо зачіпає права та свободи такого позивача).

Право ініціювати у суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, яке володіє ознаками нормативно-правового акта, ґрунтується, фактично, на зазначеному статусі оскаржуваного акта. Відмова у доступі до суду особи у такій категорії спорів може призвести до ситуації, за якої рішення суб'єктів владних повноважень, що володіє ознаками нормативно-правового акта, буде залишатися поза межами судового контролю.

Указана правова позиція застосована Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2023 року у справі № 320/258/19, від 26 вересня 2023 року у справі №320/2015/22.

Застосовуючи вказані висновки до спірних правовідносин, суд звертає увагу на доводи позивача щодо наявності у нього права на звернення до суду з цим позовом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» є правонаступником Територіального міжгосподарчого об'єднання Московського району м. Києва, забудовником житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі, що виділено для зазначених цілей Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991, власником групової котельні, побудованої у складі вказаного житлового кварталу, тобто функціональне призначення території земельних ділянок відповідає території житлової багатоквартирної забудови.

Разом з тим, Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни Солом'янському районі м. Києва» територій зазначених земельних ділянок за функціональним призначенням віднесено переважно до комунально-складських територій.

Судом встановлено, що позивач є землекористувачем земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, які знаходяться в межах території на яку Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» затверджено детальний план, власником майна, розташованого на земельній ділянці, до позивача застосовано оскаржуваний нормативно-правовий акт. Таким чином, позивач є суб'єктом спірних правовідносин.

3 огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи 1 про відсутність у позивача права на звернення до суду з цим позовом.

Судом встановлено, що на позивача розповсюджується дія оспорюваного нормативно - правового акта, позивач є суб'єктом правовідносин, у яких застосовано оспорюване рішення, а отже у позивача наявне право на звернення до суду з цим позовом.

Також, судом встановлено, що Київською міською радою прийнято Рішення від 14 липня 2005 року № 752/3327 «Про передачу земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» для будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів рекреаційного, побутового і громадського призначення; для будівництва житлового комплексу з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення у Голосіївському районі м. Києва та для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва».

Зокрема, підпунктом в) пункту 1 вказаного Рішення вирішено передати Позивачу земельні ділянки загальною площею 5,43 га - в довгострокову оренду на 25 років для завершення будівництва виробничої бази і подальшої її експлуатації на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва (ділянка 9 - 3,12 га, ділянка 10 - 2,31 га); - ділянку 11 площею 0,96 га (в межах червоних ліній) - в короткострокову оренду на 5 років для завершення будівництва виробничої бази на вул. Онуфрія Трутенка, 34 у Солом'янському районі м. Києва.

В подальшому, вказане рішення відповідача зазначено у якості підстави для укладання між позивачем та відповідачем договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003.

Таким чином, безпосередньо відповідачем у Рішенні від 14 липня 2005 року № 752/3327 зазначено, що вказані земельні ділянки місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка) у Солом'янському районі м. Києва виділено за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 03.06.91 № 311 «Про відведення земельної ділянки територіальному міжгосподарському об'єднанню /ТМО/ Московського району для будівництва жилого кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі», право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 22.06.94 № 79-4-00002.

Наведене спростовує твердження третьої особи 1 та третьої особи 2 щодо неможливості ідентифікації та відсутності зв'язку земельних ділянок, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991 «Про відведення земельної ділянки ТМО для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі», із земельними ділянками з кадастровими номерами 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що земельні ділянки 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 сформовано за рахунок вищезазначеної земельної ділянки, переданої Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО) Московського району м. Києва, на підставі Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів Nє311 від 03.06.1991 «Про відведення земельної ділянки Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО) Московського району м. Києва для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі» та на яку, в тому числі, видано Державний акт на право постійного користування землею для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова від 22.06.1994, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування за №22 (79-4-00002).

Доказів зворотного, а ні відповідачем, а ні третьою особою 1 до матеріалів справи не

надано.

Суд відзначає, що згідно з статтею 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції чинній на час прийняття Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) відповідно до цільового призначення всі землі Української РСР поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селиш міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Частини 1-3 статті 4 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) визначали, що віднесення земель до вказаних у статті 3 цього Кодексу категорій провадиться відповідно до цільового призначення земель. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до зазначених категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводиться органами, які приймають рішення про надання цих земель у володіння або користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Частина 2 статті 18 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) встановлювала, що міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки для будь-яких потреб у межах міста.

Приписами частини 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) визначено, що право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Відповідно до частин 1,4 статті 63 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) до земель міст належать всі землі в межах міста. Землі міст перебувають у віданні міських Рад народних депутатів. Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планування та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

Водночас, частиною 1 статті 68 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) відносились до земель промисловості, землі надані для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будинків та інших споруд.

Частиною 2 статті 68 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) передбачалось, що розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-технічної документації, а відведення ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Частиною 4 статті 68 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у відповідній редакції, чинній на час ухвалення Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991) визначено, що навколо промислових підприємств залежно від характеру виробництва повинні створюватись санітарно-захисні зони відповідно до норм, затверджених у встановленому порядку. В межах цих зон житлове будівництво забороняється.

За змістом Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991, земельні ділянки відведено для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з

тепломережею по вул. Ломоносова.

При цьому, суд враховує, що за змістом вказаного рішення, земельні ділянки для вищевказаних цілей відводились за рахунок земель радгоспу «Совки» та за рахунок земель міської забудови.

Із введенням в дію Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено поділ земель України за основним цільовим призначенням на категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення: г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Стаття 38 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту) відносить до земель житлової та громадської забудови земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Частиною 1 статті 66 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту) визначено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Відповідно до частини 2 статті 66 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту) землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до частини 3 статті 66 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту) розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Також суд зауважує, що згідно із частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З огляду на наведене, зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається через процедуру розробки проекту землеустрою у встановленому порядку.

Таким чином, Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991 було відведено земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі за рахунок земель міської забудови, а також земель радгоспу «Совки», в т. ч. ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей суходольних чистих, пасовищ суходольних чистих, вкритих лісом, полезахисних лісосмуг, каналів, шляхів, господарських дворів, вулиць, порушених земель.

Доказів зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки на підставі розробленого проекту землеустрою матеріали справи не містять.

Крім того, суд відзначає, що статтею 20 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) встановлювала, що нормативне регулювання планування, забудови та іншого використання територій полягає у прийнятті нормативно-правових актів, зокрема державних будівельних норм, відомчих нормативних документів, регіональних і місцевих правил забудови.

Державні будівельні норми щодо планування і забудови та іншого використання територій розробляє та затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади з питань, які належать до їх повноважень.

Нормативно-правові акти інших центральних органів виконавчої влади щодо планування, забудови та іншого використання територій, що видаються в межах їх компетенції, затверджуються цими органами після погодження із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури і реструються в установленому законодавством порядку.

Державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

За змістом п. п. 1.1., 1.14, 2.1, 2.3. Державних будівельних норм (ДБН) А.3.1-5-96 «Організація будівельного виробництва», затверджених Наказом Держкоммістобудування України від 03.04.1996р. № 49 і введених в дію 01.09.1996р. (чинних на час виникнення спірних правовідносин), виконанню будівельних робіт на об'єктах повинен передувати комплекс заходів і робіт по підготовці та організації будівельного виробництва, що включає виконання позамайданчикових та внутрішньомайданчикових підготовчих робіт, зокрема, розміщення мобільних (інвентарних) будинків і споруд виробничого, складського, допоміжного, санітарно-побутового та громадського призначення, влаштування складських майданчиків і приміщень ДЛ матеріалів, конструкцій і устаткування, під'їзних шляхів, житлових містечок для будівельників, об'єктів виробничої бази підрядних будівельних організацій.

Позивач зазначає, що відповідно до Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.199 та на виконання ДБН А.3.1-5-96 територія земельних ділянок з кадастровими номерами: 8000000000:72:278:0001 площею 2,3076га, 8000000000:72:278:0002 площею 0,9626га, 8000000000:72:278:0003 площею 3,1187 га в рамках реалізації будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі використовувалась, в тому числі, для вищевказаних підготовчих робіт.

Крім того, відповідно до Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991 «Про відведення земельної ділянки Територіальному міжгосподарчому об'єднанню (ТМО) Московського району м. Києва для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі», Дозволу на виконання будівельних робіт № 784-Мс/Б від 28.03.2001, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛКО-ХОЛДІНІ » на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:278:0003 здійснено будівництво групової котельні, загальною площею 1432,9 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Максимовича Михайла (Голосіївський р-н), 6.34 у складі житлового кварталу.

При цьому, твердження відповідача, третьої особи 1, третьої особи 2, що Дозвіл №187-Мос від 12.09.1991 та Дозвіл № 784-Мс/Б від 28.03.2001 не стосується будівництва по вул. Ломоносова спростовується безпосередньо їх змістом. Так, Дозвіл № 187-Мос від 12.09.1991 видано на виконання підготовчих, а також будівельно-монтажних робіт, при цьому Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991 прямо зазначено у його тексті. Крім того, Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації № l225 від 06.09.2004 присвоєно новозбудованому об'єкту (групова котельня з теплотрасою до житлового масиву Ломоносова, 2-га черга будівництва) поштову адресу вул. Онуфрія Трутенка, 34.

Таким чином, відповідно до Рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991, зокрема, територія, що відповідає земельним ділянкам з кадастровими номерами: 8000000000:72:278:0001 площею 2,3076га. 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 площею 3,1187 га, відведена та використовувались для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні 3 тепломережею по вул. Ломоносова.

Пункт 6 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачав, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до зазначеного, Рішенням Київської міської ради від 14.07.2005 № 752/3327 «Товариству з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛКО-ХОЛДІНГ» передано у користування на правах оренди земельні ділянки.

Водночас, в частині підпункту в) пункту 1 вказаного рішення, Київською міською радою безпідставно вказано цільове призначення земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 та замість категорії земель житлової та громадської забудови з видом цільового призначенням - для будівництва житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею, віднесено до земель промисловості із видом цільового призначення для завершення будівництва виробничої бази та подальшої її експлуатації.

Це твердження також стосується і Рішень Київської міської ради від 26 січня 2012 року №86/7423, від 8 лютого 2024 року №7736/7777 щодо земельної ділянки 8000000000:72:278:0002.

Також суд звертає увагу, що ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)», затверджені наказом Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, на які посилається відповідач та третя особа 1 не були чинними на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача.

Водночас, п. п.2.1.-2.4. розділу 2 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених Наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17.04.1992 р. N 44 (чинних на час виникнення спірних правовідносин), що поширювався на проектування нових і реконструкцію існуючих міських і сільських поселень України, визначено функціонально-планувальну структуру міських поселень за змістом якого територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу, в т. ч. зовнішнього транспорту, і ландшафтно-рекреаційну.

До сельбищної території входять ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т. ч. навчальних, проектних, науково-дослідних та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищна вулично-дорожна і транспортна мережа, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об'єкти зеленого будівництва й місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об'єктів, у т. ч. комплексів наукових установ з дослідними підприємствами, комунально-складських об'єктів, підприємств з виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об?єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту і шляхів позаміського й приміського сполучення внутрішньоміської вулично-дорожної і транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для населення, що працює на підприємствах міста.

До ландшафтно-рекреаційної території входять озеленені й водні простори у межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, що охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку, міжселищні зони відпочинку; курортні зони (у містах і селищах, що мають лікувальні ресурси).

Згідно із п.п. а) п.3.5 ДБН 360-92** одним з основних структурних елементів, що формується в межах сельбищної території с житловий квартал (житловий комплекс) - первісний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами тощо, площею до 20 - 50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га з неповним комплексом.

Крім того, як зазначалось вище, відповідно до статті 38 Земельного кодексу України від 25.10.2001 до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Разом з тим, стаття 66 Земельного кодексу України від 26.10.2001 (у чинній на той час редакції) до земель промисловості відносить землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Отже, суд дійшов висновку, що Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 №796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни В Солом'янському районі м. Києва» протиправно встановлено, що земельні ділянки 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 розташовані в межах функціональних зон - переважно комунально-складські території.

Також суд відзначає, що відповідно до статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено основні принципи місцевого самоврядування та відзначено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах законності та гласності.

Приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статей 28, 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, Генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; встановлення на відповідній території режиму використання та забудови земель, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на їх території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих містобудівних програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб, внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону. Крім повноважень, зазначених у частині першій цієї статті, сільські, селищні, міські ради затверджують місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів або окремі розділи місцевих правил забудови, вносять зміни у зазначені документи за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури відповідно до законодавства. Міські ради також утворюють спеціально уповноважені органи з питань містобудування і архітектури. Міські ради, крім міст Києва та Севастополя, також утворюють спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури. Сільські, селищні і міські ради вирішують й інші питання у сфері містобудування відповідно до законодавства, а також можуть делегувати питання, що належать до їх компетенції, виконавчим органам або відповідним місцевим державним адміністраціям.

Статтею 1 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено наступні поняття. Зокрема, планування територій це процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень; містобудівною документацією є затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій; генеральний план населеного пункту це містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території це містобудівна документація, яка розробляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів та районів реконструкції існуючої забудови населених пунктів.

Також, статтею 2 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено основні завдання планування і забудови територій, зокрема: обґрунтування майбутніх потреб та визначення переважних напрямів використання територій; урахування державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови та іншого використання територій; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням та використання територій для містобудівних потреб; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів, у тому числі: визначення і раціональне розташування територій житлової та громадської забудови, промислових, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних та інших територій і об?єктів: обгрунтування та встановлення режиму раціонального використання земель та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; визначення, вилучення (викуп) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб на основі містобудівної документації в межах, визначених законом; визначення територій, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень на їх планування, забудову та інше використання; охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів; регулювання забудови населених пунктів та інших територій.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно з встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) містобудівна документація затверджується відповідною місцевою радою з визначенням строку її дії та переліку раніше прийнятих рішень, що втрачають чинність, а також тих рішень, до яких необхідно внести відповідні зміни.

Відповідно до частини 4 статті 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Згідно з приписами частини 1 статті13 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту та визначає: розташування червоних ліній, ліній регулювання забудови; розташування окремих земельних ділянок та об?єктів містобудування, вулиць, проїздів, пішохідних зон, щільність, поверховість, інші параметри забудови; розташування інженерно-транспортної інфраструктури; принципи формування архітектурно-просторової композиції забудови; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами.

Згідно з приписами частини 2 статті13 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) рішення про розроблення детальних планів території приймаються відповідними радами за поданням їх виконавчих органів, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до частини 3 статті13 Закону України «Про планування і забудову територій» (чинному на час виникнення спірних правовідносин) спеціально уповноважені органи з питань містобудування та архітектури відповідно до детального плану території подають висновки і пропозиції сільським, селищним, міським радам та їх виконавчим органам, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям для наступного прийняття рішень у межах повноважень, визначених законом, щодо: визначення земельних ділянок для розташування та будівництва об'єктів містобудування та іншого використання; вибору, вилучення (викупу), надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок; визначення поверховості та інших параметрів забудови території; розроблення та затвердження місцевих правил забудови, проектів забудови території, проектів розподілу території мікрорайону (кварталу).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Під час розробки та прийняття органом місцевого самоврядування або іншим уповноваженим суб'єктом акта нормативно-правового, зокрема регуляторного характеру, мають бути дотримані такі вимоги: враховані інтереси суб'єктів господарювання, суспільні інтереси (територіальної громади) та інтереси держави у такій мірі, щоб це забезпечувало їх збалансованість; обґрунтовано необхідність нормативного регулювання саме запропонованому у відповідному регуляторному акті формі та порядку; відповідне нормативне регулювання має бути передбачуваним для суб'єктів господарювання у достатній мірі; якщо такі суб'єкти добросовісно та з дотримання усіх вимог законодавства здійснюють свою господарську діяльність, то нові регуляторні норми (правила, заходи) не повинні перешкоджати такій діяльності, крім випадків об'єктивної та мотивованої необхідності дотримання законодавства, захисту національної безпеки та суспільних інтересів тощо.

Зазначена позиція наведена у Постанові Верховного Суду від 16.05.2023 у справі № 380/3195/22.

Проте, всупереч наведеним нормам закону, Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007р. № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» безпідставно віднесено територію земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 за функціональним призначенням переважно до комунально-складських територій, а не до території житлової багатоквартирної забудови.

Також суд звертає увагу, що у Доповіді Венеціанської комісії № 512/2009 «Про верховенство права» (The Rule of Law), яка прийнята на 86-й пленарній сесії 25-26 березня 2011 року), встановлено таке: Венеціанська комісія, взявши за основу визначення принципу верховенства права, дійшла висновку про існування сьогодні консенсусу щодо наступних необхідних складових верховенства права: законність (у тому числі прозорий, підзвітний і демократичний процес ухвалення законів), правова визначеність, заборона сваволі, доступ до правосудля (забезпечується незалежними і неупередженими судами), дотримання прав людини, недискримінація і рівність перед законом (пункт 21); у рамках Організації Об'єднаних Націй поняття «верховенство права», що було включене до преамбули

Крім того, у пункті 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ зазначив, що законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P.G. and J.H. v. the United Kingdom», заява Nє 44787/98, пункт 46).

Законодавчо закріплена процедура прийняття рішень суб'єктами публічного права має на меті створення гарантій для суб'єкта приватного права та встановлення меж реалізації повноважень органами публічного права і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження до суду таких рішень (дій) особою, чиї інтереси вони зачіпають. Установлена законом процедура с важливою гарантією недопущення зловживань з боку суб'єктів владних повноважень під час прийняття рішень та вчинення дій, яка повинна забезпечувати, передусім, справедливе ставлення до особи, а також дотримання загального принципу юридичної визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі 3826/382/18, від 13 березня 2019 року у справі № 826/11708/17, від 8 липня 2021 року у справі №160/674/19 та від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, №380/3195/22 від 16 травня 2023.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18 січня 2023 року у справі №500/26/22, 16 травня 2023р. у справі № 380/3195/22 в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб'єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб'єкта приватного права (від лат. Uberrima fides - найбільш добросовісний); враховуючи зміст статті 8 Конституції України та практику Конституційного Суду України (зокрема, Рішення від 20 червня 2019 року № 6-р/2019), верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі "Копецький проти Словаччини" , заява № 44912/98, від 28.09.2004).

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об'єднання «ЛІКО-ХОЛДІНГ» як правонаступник Територіального міжгосподарчого об'єднання Московського району м. Києва, забудовник житлового кварталу в комплексі з об'єктами культурно-побутового, соціального призначення та групової котельні з тепломережею по вул. Ломоносова в Московському районі, що виділено для зазначених цілей Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №311 від 03.06.1991р., власник групової котельні, побудованої у складі вказаного житлового кварталу, мало законні очікування на подальшу можливість використовувати земельні ділянки 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003 за призначенням, встановленим Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 311 від 03.06.1991, якому відповідає віднесення за функціональним призначенням території до території житлової багатоквартирної, а отже віднесення Рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» території земельних ділянок за функціональним призначенням переважно до комунально-складських територій є протиправним.

3 огляду на вищезазначене, при прийнятті Рішення Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 в оскаржуваній частині, відповідачем не було враховано інтереси позивача та вищенаведені обставини.

Ураховуючи наведено, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Київська міська рада, приймаючи Рішення від 14.06.2007 №796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» в частині території земельних ДІЛЯНОК 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка) у Солом'янському районі м. Києва, не дотрималася визначеного у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерію обґрунтованості, не врахувала усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, що дає підстави стверджувати про його протиправність.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту

За юридичною позицією Конституційного Суду України право на судовий захист як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя; відсутність такої можливості обмежує це право, яке за змістом частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац 15 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю. визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Подібний правовий підхід щодо вибору ефективного способу захисту застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 9 листопада 2018 року у справі № 263/15749/16-а, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 березня 2019 року у справі №815/6832/15, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/3943/16, від 31 березня 2020 року у справі Nє826/14837/16, від 15 червня 2021 року у справі №200/12944/19-а, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, від 8 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.

Крім того, у судовій практиці сформульована стала правова позиція, яка полягає у тому, що ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі 3 2a-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 1 червня 2022 року у справі 3 620/5996/21, від 25 жовтня 2022 року у справі 3200/13288/21).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства с справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень с обов?язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте сама собою участь у спорі суб?єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, с спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Індивідуальним актом, у розумінні пункту 19 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк

Загальнотеоретичні концептуальні підходи щодо можливості скасування актів ненормативного характеру (актів індивідуальної дії разового застосування) суб'єктами їх прийняття визначені у Рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 16.04.2009 № 7-рп/2009 та від 13.05.1997 №1-зп, у яких наголошується, що «органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення...";

"ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання".

Щодо Рішень Київської міської ради від 14 липня 2005 року № 752/3327, від 26 січня 2012 року №86/7423, від 8 лютого 2024 року № 7736/7777, від 14 липня 2005 року 3 752/3327, від 26 січня 2012 року №86/7423, від 8 лютого 2024 року № 7736/7777, суд відзначає, що зазначені рішення вичерпали свою дію виконанням.

При цьому, спірні правовідносини у даній справі не пов'язані з необхідністю захисту речового права на земельні ділянки, що свідчить про відсутність приватноправового характеру спірних правовідносин та наявність публічно-правового спору.

Позивач звернувся за захистом щодо відновлення законності при вирішенні питання щодо планування забудови та розвитку території на місцевому рівні та протиправного віднесення оскаржуваним нормативно-правовим актом належних йому на праві оренди земельних ділянок до певного функціонального призначення, а не з метою захисту права користування земельними ділянками, оскільки із даного питання спір відсутній.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є саме вимога про визнання протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 14.06.2007р. Nє796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» в частині території земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія

Трутенка, 34) у Солом'янському районі м. Києва.

Висновки суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності рішення в оскаржуваній частині.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах

Верховного Суду.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1, 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250, 265 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

1. Адміністративний позов - задовольнити.

2. Визнати протиправним та нечинним Рішення Київської міської ради від 14.06.2007 № 796/1457 «Про затвердження детального плану території мікрорайону Жуляни в Солом'янському районі м. Києва» в частині території земельних ділянок 8000000000:72:278:0001, 8000000000:72:278:0002, 8000000000:72:278:0003, місцерозташування яких: вул. Михайла Максимовича, 34 (до перейменування - вул. Онуфрія Трутенка) у Солом'янському районі м. Києва.

3. Зобов'язати Київську міську раду невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт відповідно до вимог статті 265 Кодексу адміністративного судочинства У країни.

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 02 лютого 2026 року.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.