02 лютого 2026 року м. Київ справа №320/32780/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 квітня 2024 року № 104450011921 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 05 лютого 2024 року згідно поданої до Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області заяви від 28 березня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність в частині не призначення пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку, згідно із ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Наголосив, що ним подано всі необхідні документи для призначення вказаної пенсії. Зазначає, що така відмова є протиправною, та незаконною, що і стало підставою для звернення до суду. З огляду на наведене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися, про відкриття провадження у справі були проінформовані шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у цій справі.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 березня 2024 року звернувся із заявою до структурного підрозділу Головного управління Пенсійного фонду в Київській області про призначення дострокової пенсії за віком.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4).
На час подання заяви від 28.03.2024 про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 55 річного віку (55 р. 1 м. 24 д.).
За результатами розгляду відповідної заяви позивач отримала рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05.04.2024 року №104450011921, згідно з яким відмовлено у призначенні йому пенсії.
Вказане рішення вмотивовано тим, що відповідно до пункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 з наступними змінами (далі Порядок), документом, що посвідчує особливий статус особи є посвідчення потерпілого від чорнобильської катастрофи (для осіб які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України №796).
За результатами розгляду документів доданих до заяви, страховий стаж особи становить 28 років 2 місяці 19 днів.
Результати розгляду документів доданих до заяви до періоду постійного проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано періоди проживання в Київській обл. Бучанського району, селище Клавдієво-Тарасове з 01.09.1986 по 15.05.1987, з 16.04.1987 по 02.06.1989, з 01.09.1989 по 05.01.1990, оскільки перетинається з періодом навчання та періодом проходження військової служби та періоди проживання в Київській обл., Бучанського району, селище Немішаєве з 06.01.1990 по 21.06.1990, оскільки перетинається з періодом навчання.
Підтверджено проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року 3 роки 1 місяць 13 днів.
На підставі вищевикладеного позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до закону № 796.
Позивач вважає, що йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років, тому звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'я, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Приписами статті 55 вказаного Закону передбачені умови призначення пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Згідно з абзацом 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону № 796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали в зоні посиленого радіологічного контролю, здійснюється згідно з нормами Закону № 1058-IV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII.
Отже, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка постійно проживала або постійно працювала в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01 січня 1993 року протягом не менше 4-х років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому постійне проживання такої особи або постійна робота у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні три повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.
Відповідно до частини 2 статті 55 Закону № 796-ХІІ пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Період збільшення віку виходу на пенсію передбачений статтею 26 Закону № 1058-IV, згідно з якою особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону № 796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону № 1058-ІV.
Як зазначено в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії, згідно з наданими документами не підтверджено право позивача на зниження пенсійного віку, оскільки період його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 становить 3 роки 1 місяць 13 днів.
Надаючи оцінку вказаним висновкам пенсійного органу, суд зазначає таке.
Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють в зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років (абзац 6 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII).
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку № 22-1, при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особа має подати одночасно з заявою про призначення пенсії, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Частиною 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку № 501 видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
З аналізу наведених правових норм вбачається, що документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є відповідне посвідчення.
Отже, Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядком № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
В той же час, відповідно до приписів підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку N 22-1 наявність самого посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи недостатньо для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки таке посвідчення не дозволяє встановити фактичні періоди проживання/роботи особи на території радіоактивного забруднення, щоб визначити можливість застосування початкової величини зниження пенсійного віку чи обчислити кількість років зниження віку у загальному порядку.
При цьому згідно з пунктом 2.22 розділу II Порядку N 22-1 для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні".
На виконання відповідних законодавчих вимог позивачем надані відповідні довідки органів місцевого самоврядування.
Відповідно до довідки від 19 січня 2024 року № 32 виданої виконавчим комітетом Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області Клавдієво-Тарасівський старостинський округ позивач постійно проживав та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 , з 03 липня 1985 року по 06 січня 1990 року та з 27 квітня 1996 року по 19 січня 2005 року. Також в довідці зазначено, що населений пункт Клавдієво-Тарасове Бучанського району Київської області відносився до зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області від 19 березня 2024 року № 229 позивач проживав та був зареєстрований за адресою : АДРЕСА_3 , з 06 січня 1990 року по 27 квітня 1996 року, та по АДРЕСА_4 . Також в довідці зазначено, що населений пункт Немішаєве Бучанського району Київської області відносився до зони посиленого радіологічного контролю внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 4) згідно з Переліком населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року №106.
Отже, з 03 липня 1985 року по 06 січня 1990 року, з 06.01.1990 року по 27 квітня 1996 року, та з 27 квітня 1996 року по 19 січня 2005 року, та з 29 січня 2005 року по теперішній час позивач постійно, безперервно був зареєстрований та проживав в смт.Клавдієво-Тарасове та смт. Немішаєве Бучанського району Київської області і зазначені населені пункти відносились до зони посиленого радіоекологічного контролю внаслідок Чорнобильської катастрофи ( 4 категорія).
Разом з тим, у період з 28 квітня 1987 року по 02 червня 1989 року позивач проходив службу в лавах радянської армії через, що був відсутній за місцем постійного проживання та реєстрації, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_3 та не заперечується позивачем.
Відповідний період військової служби не підлягає зарахуванню до часу постійного проживання на забрудненій території з огляду на те, що позивач не підтвердив проходження військової служби на забрудненій території.
У постановах від 19 вересня 2019 року у справі N 556/1172/17 та від 17 червня 2020 року у справі N 572/456/17 Верховний Суд сформував висновок, згідно з яким виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням або у зв'язку із роботою в такій місцевості. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Верховний Суд у постановах від 29 січня 2020 року у справі N 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі N 572/456/17 сформував висновок, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
Відповідно, посилання відповідача на факт навчання позивача у м. Києві не спростовує того факту, що позивач дійсно проживав на даній території в обсязі часу, необхідному для встановлення його статусу особи, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4).
Факт навчання позивача у м. Києві беззаперечно не підтверджує факт його проживання у м. Києві, оскільки відстань між відповідними населеними пунктами дозволяє щоденно пересуватися між ними. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Цей принцип також неодноразово був застосований Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду під час вирішення спорів у соціальній сфері, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 580/122/17, від 20.02.2018 у справі № 576/1724/17, від 20.02.2018 у справі № 679/761/15-а, від 27.02.2018 у справі № 642/3284/17, від 27.02.2018 у справі №227/2360/17, від 17.12.2018 у справі № 344/12315/16-а.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд уважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про відмову у призначенні пенсії та незарахуванні спірних періодів проживання та зобов'язати відповідача зарахувати позивачу відповідні спірні періоди.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку N 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 N 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку N 22-1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області, яким прийняте оскаржуване рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, проте обов'язок виплати пенсії у разі її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Вирішуючи заявлений спір, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Окрім того, і за приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також необхідно зазначити, що за приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини " суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п. п. 28-36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку N 11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
"Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх."
"Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують."
В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (N 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polanda N 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі N 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі N 805/5133/18-а.
Так, Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати періоди постійного проживання позивача, згідно з довідками місцевого самоврядування (довідки від 19 січня 2024 року № 32, виданої виконавчим комітетом Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області Клавдієво-Тарасівським старостинським округом та довідки виконавчого комітету Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області від 19 березня 2024 року № 229, за виключенням періоду служби у радянській армії з 21 квітня 1987 року по 02 червня 1989 року) з урахуванням висновків суду, зроблених під час розгляду даної справи.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування основної частини позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією від 04.07.2024 року № 1354160726, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 квітня 2024 року № 104450011921 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) від 28 березня 2024 року про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням висновків суду зроблених під час розгляду цієї справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1200,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, 18000, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 02.02.2026.
Суддя Панченко Н.Д.