ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" лютого 2026 р. справа № 300/6208/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
Виклад позицій сторін. Процесуальні дії та рішення суду в справі:
Єрьоміна Вікторія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 16.05.2025 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 16.05.2025 в загальній сумі 349232,47 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 в період з 21.09.2015 по 16.05.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2025 № 136 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. ОСОБА_1 зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства відповідачем неправильно визначено індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.05.2025, внаслідок чого позивачу виплачено грошове забезпечення у неповному розмірі. Позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення у належному розмірі разом, однак відповідач повідомив про правильність нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.05.2025. Позивач вважає, що індексація йому мала виплачуватися з врахуванням вимог абзацу 4 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 у частині розрахунку індексації, як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними в справі матеріалами.
22.09.2025 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2025 № 148/15/651/314 на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.05.2025 в повному обсязі. Проведення індексації грошових доходів здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, тобто у межах коштів установ та організацій, передбачених на такі цілі. Так, фінансування Збройних Сил України, в тому числі Військової частини НОМЕР_1 , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а розпорядником бюджетних коштів є Міністерство оборони України. Вказує, що в період проходження позивачем військової служби не було фінансового ресурсу на виплату індексації грошового забезпечення, внаслідок чого відповідачу не надавалося фінансування на таку виплату військовослужбовцям. Щодо періоду з 01.03.2018 по 16.05.2025, то, на думку представника відповідача, згідно абз. 4 п. 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу. Натомість сума підвищення грошового забезпечення в березні 2018 перевищує суму індексації, яка склалася у цьому місяці, і яка дорівнює 0 грн., оскільки змінився “базовий» місяць. За вказаних обставин, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 20-34).
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується змістом наведених нижче наказів, інформацією Військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2025 № 1200/148/9/66/1244 щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період з 21.09.2015 по 16.05.2025.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.05.2025 № 136 позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення
Вказані обставини щодо періоду проходження військової служби визнаються сторонами.
26.05.2025 представник позивача звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила надати довідку щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення та інших виплат за період з 01.02.2018 по 16.05.2025.
Військова частина НОМЕР_1 листом № 1200/148/9/66/843 від 27.06.2025 надала представнику позивача інформацію щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 16.05.2025 (а.с. 11-13).
Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 16.05.2025 в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, представник позивача звернулася до суду з цим позовом, в якому просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 16.05.2025 в загальній сумі 349232,47 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами та мотивами. Висновки суду :
Щодо дотримання строку звернення до суду із цим позовом, то суд вказує на таке.
Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Оскільки положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців), тому такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду з цим позовом, суд керується висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.03.2025 року у справі № 460/21394/23 щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, такого змісту:
“65. Підсумовуючи наведене, Судова палата зазначає, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків:
65.1. Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
65.2. З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»
Оскільки частина спірних правовідносин стосуються індексації грошового забезпечення за період до 19.07.2022, то з огляду норму статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною на той час ("у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком"), та висновки касаційного суду про її застосування, позивач не пропустив строк звернення до суду.
Щодо частини спірних відносин за період з 19.07.2022 по 16.05.2025, то до них підлягає застосуванню норма статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка передбачає право на звернення до суду в трьохмісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні..
Суд погоджується з позивачем, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022 по 16.05.2025) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що у цій справі відбулося шляхом вручення представнику позивачу відповіді № 1200/148/9/66/843 від 27.06.2025 на адвокатський запит від 26.05.2025, до якої було долучено інформацію щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 16.05.2025 (а.с. 11-13).
Виходячи з цього, саме дата вручення позивачу зазначеного документа (що мало місце в червні 2025 року), є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Цей позов подано до суду 01.09.2025, тобто в межах вказаного вище трьохмісячного строку.
Отже, позивачем дотримано строк звернення до суду з цим позовом, а тому суд відхиляє доводи відповідача про його пропуск та залишення позову без розгляду.
Щодо позовних вимог по суті заявленого позову, то суд вказує на таке:
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Так, частиною першою статті 1 Закону № 1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно з статтею 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗпП України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Згідно частини другою статті 6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. В даному випадку такими правилами є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Спір у цій адміністративній справі фактично стосується правомірності дій відповідача щодо застосування під час нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 16.05.2025.
Позивач вважає, що під час нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 16.05.2025 відповідач мав застосувати щомісячну індексацію-різниці в розмірі 4083,82 грн. з урахуванням вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, за подібних у цій справі обставин надавав оцінку нормам абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Так, згідно із викладеною позицією Верховного Суду, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, “поточної» та “індексації-різниці».
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
При цьому, необхідно зазначити, що з 01 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Застосовуючи вказаний у справі № 400/3826/2 підхід та ураховуючи, що 01 березня 2018 року набрала чинності Постанова № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, з огляду на правила пунктів 5, 102 Порядку № 1078 можна прийти до висновку що березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким необхідно здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово в постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, зазначав, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 суд повинен встановити:
1) розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
2) суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
3) чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Судом встановлено, що в період з місяця останнього підвищення доходу - березня 2018 згідно постанови № 714 до дати звільнення позивача - 16.05.2025, Уряд не приймав постанов про підвищення посадових окладів військовослужбовців, в спірному випадку за посадою, яку займав ОСОБА_1 у вказаний період.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Суд наголошує, що приписи абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 визначають суму індексації грошового забезпечення, яка мала б скластися в місяці підвищення (березень 2018 року), якби в тому місяці не відбулося підвищення окладів військовослужбовців.
З огляду на це сума індексації грошового забезпечення, яка мала скластися у березні 2018 року, необхідно визначати на основі застосування січня 2008 року як місяця підвищення доходу.
Для правильного розрахунку суми можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року потрібно визначити розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на березень 2018 року, а також величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, застосовуючи січень 2008 року як місяць підвищення доходу.
Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII в березні 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1762,00 грн.
Для визначення величини приросту індексу споживчих цін в березні 2018 року необхідно розрахувати індекс споживчих цін в березні 2018 року наростаючим підсумком (шляхом перемноження індексів інфляції (поділених на 100), починаючи з місяця, наступного за базовим, - до перевищення порогу індексації), від якого віднімається 100%.
У постанові від 23.05.2024 у справі № 160/15411/23 Верховний Суд розрахував, що величина приросту індексу споживчих цін в березні 2018 року, застосовуючи січень 2008 року як місяць підвищення доходу, становить 253,3%. Верховний Суд зазначив, що оскільки станом на березень 2018 року величина приросту індексу споживчих цін становила 253,3 %, у березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, то сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 році, якби не відбулося чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, мала становити 4463,15 грн. (1762,00 грн.* 253,30%/100 = 4463,15 грн.).
В спірному випадку, судом встановлено з інформацію щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.09.2015 по 16.05.2025, що за лютий 2018 року розмір грошового забезпечення позивача становив 7627,60 грн., за березень 2018 року - 8006,93 грн. Отже, в березні 2018 року грошовий дохід позивача в порівнянні з лютим 2018 року зріс на 379,33 грн. (8006,93 грн. - 7627,60 грн.).
Таким чином, відповідно до вимоги абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року складає 4083,82 грн (4463,15 - 379,33 = 4083,82 грн.), до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 27.06.2024 у справі № 440/1497/22, від 15.08.2024 у справі № 620/7524/23.
Так, згідно інформації щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.09.2015 по 16.05.2025, відповідач здійснив нарахування індексації грошового забезпечення позивачу: в період з листопада 2018 по лютий 2019 в розмірі 71,08 грн. щомісячно, з березня 2019 по червень 2019 в розмірі 134,47 грн. щомісячно, з липня 2019 по листопад 2019 в розмірі 206,72 грн. щомісячно, з грудня 2019 по червень 2020 в розмірі 216,51 грн. щомісячно, з липня 2020 по листопад 2020 в розмірі 226,29 грн. щомісячно, в грудні 2020 в розмірі 233,81 грн., з січня 2021 по березень 2021 в розмірі 331,42 грн. щомісячно, з квітня 2021 по червень 2021 в розмірі 415,41 грн. щомісячно, з липня 2021 по листопад 2021 в розмірі 540,03 грн. щомісячно, з грудня 2021 по січень 2022 в розмірі 563,19 грн. щомісячно, з лютого 2022 по квітень 2022 в розмірі 672,35 грн. щомісячно, в травні 2022 в розмірі 913,01 грн., в червні 2022 в розмірі 1017,21 грн., в липні 2022 в розмірі 1066,00 грн., з серпня 2022 по жовтень 2022 в розмірі 1281,80 грн., в листопаді 2022 в розмірі 1424,80 грн., в грудні 2022 в розмірі 1470,83 грн., з серпня 2024 по листопад 2024 в розмірі 130,20 грн. щомісячно, в грудні 2024 в розмірі 254,35 грн. (а.с. 29-30).
Таким чином, суд вважає протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації -різниці грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та з метою відновлення порушених прав позивача, необхідно зобов'язати Військову частину нарахувати та виплати позивачу індексацію - різницю грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 в розмірі 4083,82 грн. щомісяця за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, із вирахуванням уже виплачених у вказаному періоді сум індексації грошового забезпечення.
Щодо нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, то суд звертає увагу на таке.
Пунктом 3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Вказане положення Закону, як станом на момент виникнення спірних правовідносин, так станом на момент вирішення цього спору, є чинним та неконституційним не визнавалося.
Водночас, оскільки дію Закону України № 1282-XII було зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт Порядок № 1078, який прийнятий на виконання вимог частини 2 статті 6 Закону України № 1282-XII, також не діяв протягом 2023 року.
За таких підстав, за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 у відповідача відсутній обов'язок у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Що стосується нарахування індексації грошового забезпечення позивача за 2024 рік, то суд зазначає, що статтею 39 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено, обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
При цьому, за змістом статті 4 Закону України №1281-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Суд враховує, що індекс росту споживчих цін у січні 2024 року становив 100,4%, у лютому 2024 року 100,3 %, у березні 2024 року 100,5 %, у квітні 2024 року 100,2 %, у травні 2024 року 100,6 %, у червні 2024 року 102,2 %, у липні 2024 року 100,0 %, у серпні 2024 року 100,6 %, у вересні 2024 року 101,5 %, у жовтні 2024 року 101,8 %, у листопаді 2024 року 101,9 %.
Отже, у період з січня по липень 2024 року індексація не проводилася, оскільки не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
Щодо періоду з 01.08.2024 по 31.12.2024, то згідно інформації щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.09.2015 по 16.05.2025, відповідач здійснив нарахування індексації грошового забезпечення позивачу з серпня 2024 по листопад 2024 в розмірі 130,20 грн. щомісячно, в грудні 2024 в розмірі 254,35 грн. (а.с. 29-30).
За змістом абзаців 1, 4, 5 пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Таким чином, індексація у сумі 130,20 гривень (за період з серпня по листопад 2024 року помісячно) та 254,35 гривень (за грудень 2024 року) розрахована згідно з Порядком №1078, із застосуванням прожиткового мінімуму 3028 гривень (установленого законом про Державний бюджет України на 2024 рік) та відповідного індексу споживчих цін, визначеного Держстатом.
З огляду на вказані вище висновки суду, в позові в цій частині позовних вимог за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 потрібно відмовити.
Щодо періоду з 01.01.2025 по 16.05.2025, то індекс росту споживчих цін у грудні 2024 року становив 101,4%, у січні 2025 року 101,2%, у лютому 2025 року 100,8%, у березні 2025 року 101,5%, у квітні 2025 року 100,7%, у травні 2025 року 101,3%. Таким чином, індекс споживчих цін (у грудні 2024 року - травні 2025 року) не перевищив 103%, тому відсутні підстави для нарахування та виплати поточної індексації грошового забезпечення за вказаний вище період.
З огляду на викладені обставини, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації - різниці грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованій величині - 4083,82 грн. в місяць, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум за цей період.
При цьому, також необхідно врахувати абзац 6 пункту 4 Порядку № 1078, за змістом якого у разі коли особа працює/служить неповний робочий/службовий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу.
В задоволенні решти позовних вимог, а саме: за період з 01.01.2023 по 16.05.2025 потрібно відмовити.
Щодо позову в частині зобов'язання відповідача здійснити виплати із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд звертає увагу на таке.
Згідно з пунктом 1 вказаного Порядку № 44, цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, обов'язковою умовою для виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, є одночасність такої виплати разом із виплатою грошового забезпечення.
В спірному випадку відповідач ще не вчиняв дій щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування та виплати грошового забезпечення будуть порушені.
Щодо позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, то суд вказує на таке.
Питання щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати визначає Закон України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до статті 5 Закону № 2050-ІІІ своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Згідно з статтею 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:
- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Статтею 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
З метою реалізації Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 159 від 21.02.2001, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), норми якого конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Так, пунктом 3 Порядку № 159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Вказане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 словосполучення, що компенсація обчислюється як добуток “нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Такий висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування вказаних вище норм матеріального права, викладеним в постановах від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16, від 08.06.2022 у справі № 200/5213/20-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20, від 08.09.2022 у справі № 200/5213/20, від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20.
Системний аналіз положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.
В подальшому така позиція була визнана судом усталеною в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 у справі 560/8194/20:
“11. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
12. При цьому норми Закону № 2050-ІІІі Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
13. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІта Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
14. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІне обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
15. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням»
Враховуючи те, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а заборгованість з індексації грошового забезпечення позивачу ненарахована та невиплачена, то в спірному випадку відсутня одна з обов'язкових умов для виплати суми компенсації - факт виплати доходу.
За вказаних обставин, вимоги позивача про виплату компенсації втрати частини доходів через порушення строку виплати пенсії є передчасними.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
Сторони не понесли судових витрат у справі. Доказів протилежного суду не подано.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 індексації-різниці грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію - різницю грошового забезпечення відповідно до приписів абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 в розмірі 4083 (чотири тисячі вісімдесят три) гривні 82 копійки щомісяця за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, із вирахуванням уже виплачених у вказаному періоді сум індексації грошового забезпечення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.