ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"03" лютого 2026 р. справа № 300/6569/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області, про визнання протиправною та скасування постанови від 03.06.2025 №022081,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області (надалі, також - відповідач, Відділ державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області від 03.06.2025 №022081 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.06.2025 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області винесено постанову №022081 (надалі, також - оскаржувана постанова) про накладення на ФОП ОСОБА_1 , адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (надалі, також - Закон №2344-III). У постанові зазначено, що автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 23.04.2025 о 10 год. 40 хв. на 280 км а/д H-03 допущено відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, а саме: індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_2 (надалі, також - ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_2 ). При цьому, позивач наголошує, що ФОП ОСОБА_2 здійснював перевезення вантажу на належному позивачу на праві власності автомобілі марки Opel Movano, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким користувався на підставі договору позички №01-01/25 від 01.01.2025. ФОП ОСОБА_1 звертає увагу, що в наданій під час перевірки товаро-транспортній накладній (надалі, також -ТТН) від 22.04.2025 вказано вантажовідправником Товариство з обмеженою відповідальністю "100ок" (надалі, також - ТОВ "100ок"), вантажоодержувачем ФОП ОСОБА_3 (надалі також - ФОП ОСОБА_3 ), водій ОСОБА_2 , автомобільний перевізник не зазначений. З огляду на викладене, на переконання позивача, оскільки останній не був автомобільним перевізником, то і не є суб'єктом відповідальності.
Таким чином, вважаючи протиправною постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області від 03.06.2025 №022081 про накладення на ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", позивач, звернулася до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.37-38).
Пунктом 6 резолютивної частини коментованої ухвали витребувано у відповідача вичерпний обсяг матеріалів перевірки за результатами якої, винесено оскаржувану постанову від 03.06.2025 №022081 в тому числі, фото/відео фіксацію (за наявності) для підтвердження обставин, що підлягають доказуванню.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 26.09.2025, який, разом із додатками, надійшов на адресу суду 03.10.2025 (а.с.43-84). Відділ державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
За доводами відповідача 23.04.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області на підставі направлення на рейдову перевірку №003298 від 17.04.2024 на а/д Н-03, 280 км. Хмельницька область, було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу марки Opel, номерний знак НОМЕР_1 , водій - ОСОБА_2 , який здійснив перевезення вантажу згідно ТТН №П6327 від 22.04.2025. За наслідками проведення перевірки складено Акт №110003 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (надалі, також - акт перевірки), в якому зазначено про встановлення порушення статті 48 Закону №2344-III, а саме: відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або копії графіка змінності водіїв. Відповідач наголошує, що під час перевірки 23.04.2025 водій транспортного засобу надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля Opel, номерний знак НОМЕР_1 , згідно з яким власником транспортного засобу був ОСОБА_1 , жодних документів які б підтверджували передачу вказаного транспортного засобу в законне користування іншим особам не було у водія під час перевірки. За доводами відповідача, під час перевірки була надана ТТН, в якій графа "автомобільний перевізник" була незаповнена, тому в посадових осіб не було підстав вважати автомобільним перевізником когось іншого, а ніж власника транспортного засобу - ОСОБА_1 .
Позивач подав до суду відповідь на відзив від 10.10.2025, яка засобами поштового зв'язку надійшла на адресу суду 13.10.2025 (а.с.78-84). ФОП ОСОБА_1 наголошує, що на момент проведення перевірки транспортний засіб марки Opel, номерний знак НОМЕР_1 використовувався ОСОБА_2 . Позивач стверджує, що не був стороною правовідносин щодо перевезення вантажу, не керував транспортним засобом, а відтак не може відповідати за наявність у водія документів передбачених статтею 48 Закону №2344-III.
Від Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області 17.11.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с.86-91). Відповідач заперечив щодо доводів позивача викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволення позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву та, відзив на позов, відповідь на відзив та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.
Згідно з Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.04.2025, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області 23.04.2025 о 10:40 год проведено перевірку транспортного засобу марки Opel Movano номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та виявлено порушення, а саме: водій здійснює перевезення вантажу ТТН №П6327 від 22.04.2025 ТЗ повна маса 3500 тон, відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або копія графіку змінності водіїв, порушення статті 48 Закону №2344-III, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону №2344-III - перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених статтею 48 Закону №2344-III (а.с.14).
У відповідності до коментованого акту водієм був - ОСОБА_2 (а.с.14).
На підставі акту перевірки Відділом державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області 03.06.2025 винесено щодо ФОП ОСОБА_1 постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №022081, якою, у зв'язку з допущенням порушення - відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, а саме: індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_2 , до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 грн (а.с.10-11).
Вважаючи протиправною постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області від 03.06.2025 №022081 про накладення на ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ.
Відповідно до статті 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
За змістом частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини 7 статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Приписами частини 14 статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами 17-21 статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, зокрема: використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (надалі, також - Порядок №1567), відповідно до пункту 1 якого, цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).
Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку №1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Отже, під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, додержання водієм вимог Європейської угоди; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктом 21 Порядку №1567 встановлено, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
За змістом статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до статті 48 Закону №2344-III втомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону №2344-ІІІ визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи, необхідні для проведення внутрішніх перевезень вантажів.
Статтею 2 Закону №2344-ІІІ передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Статтею 18 Закону №2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Генеральна конференція Міжнародної організації праці 27.06.1979 у м. Женева ухвалила Конвенцію Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (надалі, також - Конвенція №153).
Статтею 1 вказаної Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.
Відповідно до частини третьої статті 10 Конвенції №153 традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" від 25.01.2012 №51 (надалі, також - Постанова №51) визначено Міністерство інфраструктури компетентним органом з питань виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині внутрішніх автомобільних перевезень.
Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (надалі, також - Положення №340), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) №2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) №3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".
Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Відповідно до пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Пунктом 1.4 Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності.
Пунктом 1.5 Положення № 340 визначено, що тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення (пункт 6.1 Положення № 340).
Відповідно до пункту 6.3 Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Судом встановлено, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області 23.04.2025 о 10:40 год проведено перевірку транспортного засобу марки Opel Movano номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та виявлено порушення статті 48 Закону №2344-III, а саме: водій здійснює перевезення вантажу ТТН №П6327 від 22.04.2025 ТЗ повна маса 3500 тон, відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або копія графіку змінності водіїв.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Суд зазначає, що у випадку відсутності інформацію про особу, яка є автомобільним перевізником в розумінні статті 1 Закону №2344-III такі обставини підлягали обов'язковому встановленню при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Суд вказує, що у таких правовідносинах першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої Закону №2344-III має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону. Вказані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 27.03.2025 року у справі №420/6854/23.
В статті 1 Закону №2344-III наведено визначення основних термінів, а саме:
автомобільний перевізник це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
вантажні перевезення це перевезення вантажів вантажними автомобілями; вантажовідправник фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка надає перевізнику вантаж для перевезення та вносить відповідні відомості до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.
Водночас притягнення позивача до відповідальності як фізичної-особи підприємця, що надавала послуги з перевезення, згідно оскаржуваної постанови, обумовлює необхідність наявності товарно-транспортної накладної у спірних правовідносинах, оскільки згідно статті 1 Закону №2344-III товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 (надалі, також - Правила №363), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини, зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 31.10.2023 у справі №440/17062/21, положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Так, як встановлено судом вище по тексту судового рішення, перевезення вантажу здійснювалось автомобілем марки Opel Movano номерний знак НОМЕР_1 , що належить ФОП ОСОБА_1 .
Судом встановлено, що 01.01.2025 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір позички №01-01/25, згідно з яким позичкодавець передає, а позичальник приймає в строкове користування рухоме майно: автомобіль марки (моделі) Opel Movano з державним номерним знаком НОМЕР_1 (а.с.21-22).
Також, 01.01.2025 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 підписано Акт приймання-передачі транспортного запису (Додаток №1 до Договору позички №01-01/25 від 01.01.2025), згідно з яким позичкодавець передає, а позичальник приймає в строкове користування рухоме майно: автомобіль марки (моделі) Opel Movano з державним номерним знаком НОМЕР_1 (а.с.23).
Суд наголошує, що згідно з наявною в матеріалах справи ТТН №П6327 від 22.04.2025 відправником є ТОВ "100ок", одержувачем - ФОП ОСОБА_3 , водієм - ОСОБА_2 , при цьомувідомості про перевізника відсутні (а.с.69).
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в оскаржуваній постанові перевізником визначено ФОП ОСОБА_1 (а.с.10).
Водночас інформації про те, на підставі яких доказів посадові особи відповідача дійшли висновку про те, що позивач був перевізником у спірному випадку та таких доказів відповідач суду не надав.
В акті перевірки відсутні відомості на підставі якого документу/доказу ФОП ОСОБА_1 визначено в якості перевізника.
В свою чергу відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що в ТТН графа автомобільний перевізник була незаповнена, а тому в посадових осіб не було підстав вважати автомобільним перевізником когось іншого, а ніж власника транспортного засобу.
При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду, що закріплена у постанові від 12.06.2024 року у справі №140/2050/22, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати.
Таким чином, на переконання суду, у спірному випадку відповідачем не доведено, що саме ФОП ОСОБА_1 виступав перевізником у спірних правовідносинах.
Беручи до уваги зазначене вище по тексту судового рішення, суд вважає, що оскаржувана постанова прийнята без належних обґрунтувань та без врахування всіх обставин, які мали значення для її прийняття.
Відтак, суд дійшов висновку, що постанова в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області від 03.06.2025 №022081 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіляючи між сторонами судові витрати слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову майнового характеру в загальному розмірі 3 028,00 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №2.309579209.1 від 15.09.2025 (а.с.1).
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати із сплати судового збору в розмірі 3 028,00 гривень.
Оцінюючи зміст, обсяг і вартість послуг за надання правової допомоги, витрати на яку позивач просить стягнути з відповідача в розмірі 7 000,00 гривень, суд керується таким.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 гривень, позивачем долучено:
- договір про надання правової допомоги від 21.08.2025 укладений між адвокатом Челій-Пушкар Оленою Іванівною (надалі, також - представник позивача, адвокат Челій-Пушкар О.І.), що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №001010, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 28.04.2015, з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони (а.с.32-зворотній бік а.с.32);
- акт виконаних робіт від 15.09.2025 (а.с.33);
- квитанція серії ААС №423369 від 15.09.2025 (а.с.34).
Досліджуючи надані документи, суд зазначає, що згідно з актом виконаних робіт від 15.09.2025, адвокат Челій-Пушкар О.І. надала позивачу наступні послуги:
- спілкування з клієнтом, вивчення документів, надання консультації, направлення адвокатського запиту, узгодження змісту процесуальних документів - 2 000,00 грн;
- написання адміністративного позову - 5 000, 00 грн.
Факт оплати позивачем послуг (фактичного понесення витрат) за надання правничої допомоги адвокатом Челій-Пушкар О.І. в розмірі 7 000,00 гривень, підтверджується квитанцією серії ААС №423369 від 15.09.2025 (а.с.34).
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що відповідно до приписів частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (пункт 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 за №9901/459/21).
Поряд із вказаним, в даному випадку, суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:
"74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
76. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним."
Суд звертає увагу на те, що розгляд даної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Таким чином, дана справа відноситься до справ незначної складності, а тому не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви та доказів до неї.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною 5 статті 134 КАС України.
Не применшуючи значення і роль професійного фахівця у галузі права та не втручаючись у його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету як представника у даній справі, надання адвокатом Челій-Пушкар О.І. послуг на переконання суду, безумовно потребує певної затрати часу та зусилля, втім, беручи до врахування обсяг та складність справи, а також критерій якості й співмірності, суд вважає заявлену суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень не пропорційною із обсягом наданих послуг, складністю та характером даної справи.
Враховуючи вищенаведене та проаналізувавши предмет розглядуваного спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною, на переконання суду, витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 3 500,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області від 03.06.2025 №022081 про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 39816845) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ;
відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області, адреса: вул. Тополина, 3, с. Угорники, Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл., 76492, код ЄДРПОУ - 39816845.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.