Справа № 215/9341/25
1-кп/215/523/26
03 лютого 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025170030019383 від 26.09.2025,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
В провадженні Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської областіперебуває на розгляді обвинувальний акт щодо обвинуваченого ОСОБА_3 ..
Прокурор направив до суду клопотання про продовження застосування обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. Дане клопотання обґрунтовується тим, що на даний час продовжують існувати ризики, які були підставою для обрання та продовження йому саме такого запобіжного заходу, зокрема, що обвинувачений, перебуваючи на волі може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. Інші більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Прокурор у судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_3 заперечував проти заявленого клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 підтримав позицію свого підзахисного, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у вигляді домашнього арешту. При цьому вказав, що ступінь ризиків, вказаних прокурором у клопотанні на даний час зменшився. Також ці ризики у клопотанні прокурора лише перераховані без достатнього на те обґрунтування. Вважає, що застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту за місцем його реєстрації буде достатнім для виконання останнім процесуальних обов'язків, покладених судом.
Суд, вислухавши клопотання прокурора, з'ясувавши думку обвинуваченого та його захисника, приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою продовжити, змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Частиною 4 ст. 176 КПК України передбачено, що запобіжні заходи під час судового провадження застосовуються судом за клопотанням прокурора.
При вирішенні клопотання прокурора про необхідність продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає наразі реальне існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Так, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено відповідальність у вигляді позбавлення волі від п'яти до десяти років. Тому він, усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим у вчинені інкримінованого злочину, може вдатися до активних дій для уникнення кримінальної відповідальності, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбування покарання.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд приймає до уваги, що існує певна ймовірність того, що він, з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що обвинувачений, перебуваючи на волі і маючи змогу вільно пересуватися зможе здійснити спробу впливу різними методами та способами на свідків, що вказує на існування даного ризику. Так, ОСОБА_3 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 разом з іншими військовослужбовцями, які можуть бути допитані як свідки у цьому кримінальному провадженні. Враховуючи, що зазначені особи перебували з ним у безпосередніх службових відносинах, обвинувачений може впливати на їхні показання через особисті контакти з метою спотворення фактичних обставин справи.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими прокурору або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Суд вважає обґрунтованими аргументи сторони обвинувачення, що перебуваючи на волі обвинувачений зможе продовжити ухилятись від військової служби, тобто продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, що вказує на існування ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України.
ОСОБА_3 був затриманий працівниками поліції поза межами військової частини, що свідчить про відсутність у нього наміру повернутися на службу добровільно. Його поведінка демонструє стійку схильність ухилятися від військової служби та невиконання наказів командування. В умовах воєнного стану продовження чи повторення таких дій створює пряму загрозу обороноздатності держави, підриває військову дисципліну та може негативно вплинути на інших військовослужбовців.
При вирішення питання про застосування запобіжного заходу суд оцінює в сукупності обставини, визначені статтею 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину; вік та стан здоров'я обвинуваченого; відомості про особу обвинуваченого.
Суд, керуючись принципом презумпції невинуватості, не вирішує наперед процесуальну перспективу пред'явленого обвинувачення, а лише аналізує обґрунтованість та тяжкість пред'явленого обвинувачення, суспільну небезпеку злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_3 , а саме у вчиненні тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби.
ОСОБА_3 є громадянином України, має неповну середню освіту, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, має задовільний стан здоров'я, на спеціальних обліках у лікарів не перебуває, не є особою з інвалідністю, несудимий.
Під час розгляду клопотання судом вивчалась можливість застосування ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу, однак, з урахуванням встановлених судом обставин, менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Прокурором доведено, що на теперішній час продовжують існувати та не зменшились передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України ризики, які стали підставою для застосування та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд погоджується з аргументами прокурора, висловленими на обґрунтування вищезазначених ризиків, які є особливо вагомими і на даному етапі кримінального провадження не можуть бути усунуті в менш обтяжливий спосіб, тому суд відхиляє аргументи сторони захисту.
Положеннями ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Тому, за результатами розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відповідно до вимог ст. 183 КПК України, суд вважає за доцільне, з урахуванням усіх обставин справи та особи обвинуваченого, не визначати йому розмір застави.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183, 197, 199, 331, 350, 369-372 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Продовжити застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Криворізькій установі виконання покарань (№3)» на час розгляду справи у суді, але не більше ніж на 60 (шістдесят) днів, тобто по 03 квітня 2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня проголошення.
Суддя