Справа № 204/10864/25
Провадження № 2/204/800/26
02 лютого 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючої судді Токар Н.В.,
за участю секретаря Павлюк Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики №184637 від 20.09.2020 року в загальному розмірі 23 559,50 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн.; заборгованість за процентами та комісіями - 18 559,50 грн. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із сплаченого судового збору у розмірі 2 423 грн. та витрат на правову допомогу розміром 5 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.09.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 184637 в електронній формі. На підставі зазначеного вище договору відповідачу надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000 грн, на умовах строковості, поворотності та платності. Відповідач не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 23 559,50 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн.; заборгованість за процентами та комісіями - 18 559,50 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 жовтня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 20.10.2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.
27 жовтня 2025 року на адресу суду відповідач ОСОБА_1 направила відзив на позовну заяву в якому просить: 1) відізвати позовну заяву; 2) надати офіційні документи про стан заборгованості, реквізити для сплати, фактичні підстави для вимоги сплати заборгованості; 3) надати розстрочку для вирішення даного питання мирним шляхом. У відзиві ОСОБА_1 зазначає, що не згодна із позовними вимогами оскільки станом на 20.10.2025 року ніяких вимог на сплату заборгованості не отримувала, суму заборгованості та реквізити на оплату не отримувала. Окрім того, відповідач наголошує, що ще у 2020 році нею було повністю сплачено суму заборгованості. Також, відповідач вказує, що вона є матір'ю одиначкою та самостійно у період дії військово стану в країні виховує двох неповнолітніх дітей.
Жодна зі сторін не направила клопотання про розгляд справи з викликом у судове засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що 20 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики № 184637 (а.с.5-8).
На підставі зазначеного вище договору відповідачу надано грошові кошти в якості позики у сумі 5 000 грн. (п.1.1.1 договору), на умовах строковості, поворотності та оплатності.
Як зазначено у п.1.1.5 договору, строк повернення позики (термін платежу) - 29 вересня 2020 року.
Договором передбачено сплату процентів за користування позикою у розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики (п.1.1.2.1) та нарахування комісії за договором, яке здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою та складає 1,1% в день від початкового розміру позики (п.1.1.2.2 та п.1.1.4).
Також, з матеріалів справи вбачається, що сторонами до укладення договору позики погоджено та підписано 20.09.2020 року паспорт позики у якому зазначені суттєві умови кредитування (а.с.11-13).
Окрім того, відповідачем ОСОБА_1 підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту (а.с.9), яка узгоджується з умовами договору позики та паспортом позики.
Зазначений договір та графік платежів підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 57174q22. У пункті 10 Договору позики зазначені реквізити сторін, а саме прізвище, ім'я, по батькові позичальника, паспортні дані, РНОКПП, місце реєстрації.
На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Елаєнс» надавало Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку (а.с.20).
Відповідно до довідки за вих. № 184637 від 01.09.2025 року ТОВ «ФК «Елаєнс» повідомило, що на підставі договору №04/08-17-ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04.08.2017 року надало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. В результаті платіжної операції на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти. Деталі платіжної операції: платник коштів ТОВ «ФК «Гелексі» (код ЄДРПОУ 41229318), отримувач коштів ОСОБА_1 , номер транзакції в системі 1261790946, номер операції 271254355, дата проведення платежу 20.09.2020 року, сума платежу 5000,00 грн., валюта платежу гривня UAH, платіжний засіб (метод) карта, банк емітент платіжної картки отримувача коштів PRIVATBANK, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 (а.с.21).
З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено додаткову угоду №1 до договору позики №184637 від 20.09.2020 року в якій сторони дійшли згоди внести такі зміни до договору: п.1.1.1 статі 1 сума позики - 5 000 грн. (надалі за текстом іменується - «сума позики» в усіх відмінках); п.1.1.5 статі 1 строк повернення позики (термін платежі) 09 жовтня 2020 року. Всі інші умови договору, що не суперечать цій додатковій угоді залишаються незмінними (а.с. на звороті 9).
Додатково сторони погодили змінений графік платежів до договору позики №184637 від 20.09.2020 року враховуючи додаткову угоду №1 від 30.09.2020 року (а.с.10), що підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 3g12w14f.
Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором позики №184637 від 20.09.2020 року заборгованість відповідача перед позивачем з 20.09.2020 року до 05.02.2021 року включно складає 23 559,50 грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн.; заборгованість за процентами та комісіями - 18 559,50 грн. (а.с.14-17).
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 не заперечувався факт укладання договору позики №184637 від 20.09.2020 року та додаткової угоди №1 до нього, а також не заперечувався факт отримання та користування кредитними коштами.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконанням або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №675-VIII) слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
За змістом частини шостої статті 11 Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗаконуУкраїни «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675-VIII).
В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання, а в ч. 1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням, умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 20.09.2020 року ОСОБА_1 уклала договір позики №184637 та додаткову угоду №1 до нього в електронній формі, підписавши їх електронним цифровим підписом та отримала кредитні кошти в сумі 5 000 грн. відповідно до умов укладеного договору позики шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем, при цьому відповідач зобов'язався повернути позику, сплатити проценти за користування позикою та комісійну винагороду за користування позикою у порядку, визначеному договором.
Після закінчення строку кредитування ОСОБА_1 не повернула позику, тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, які доведені належними та допустимими доказами, ґрунтуються на законі та договорі позики, заслуговують на увагу і з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за позикою в сумі 5000 грн.
Розглядаючи заперечення відповідача щодо сплати заборгованості за договором позики, суд не приймає до уваги зазначені заперечення, оскільки доказів на підтвердження сплати такої заборгованості відповідачем надано не було, власного розрахунку відповідачем також наведено не було, у зв'язку із чим, суд приймає розрахунок позивача як дійсний та достовірний, а заперечення відповідача сприймає як спосіб захисту з метою уникнення відповідальності.
Що стосується розміру процентів за користування грошовими коштами, то суд зважає на наступне.
Так, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за відсотками та комісійними винагородами за договором позики №184637 від 20.09.2020 року в розмірі 18 559,50 грн. Вказана заборгованість нарахована за період з 20.09.2020 року по 05.02.2021 року включно.
Разом з тим, суд не може погодитися із розміром заборгованості за нарахованими процентами за користування позикою з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 р. по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів за користування позикою, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що їх нарахування може здійснюватися лише в межах строку кредитування.
Так, за умовами Договору, враховуючи погоджені сторонами 30.09.2020 року зміни, зазначені у додатковій угоді №1 до такого договору, строк повернення позики (термін платежу) 09 жовтня 2020 року (п. 1.1.5).
Відповідно до п. 4.3 Договору, обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику до строку повернення позики, зазначеному в п. 1.1.5 Договору.
Таким чином, сторони погодили, що строк (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом становить 09 жовтня 2020 року.
Згідно п. 3.2.3 Договору позичальник має право продовжити строк Договору (не більше 3-х разів поспіль).
Внесення змін та доповнень до цього Договору оформлюється шляхом укладення сторонами додаткових договорів (п. 9.1 Договору).
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 ініціювала продовження строку договору шляхом укладення сторонами додаткових договорів про внесення зміни та/або доповнень до договору в частині продовження строку повернення позики (термін платежу). Доказів протилежного суду не надано.
Таким чином, за умовами Договору, кредит надано до 09 жовтня 2020 року (строк кредитування) від дати отримання кредиту позичальником.
Враховуючи, що строк кредитування був погоджений сторонами до 09 жовтня 2020 року, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку, а також зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять, а відтак розмір процентів підлягає перерахуванню.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору та наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 20.09.2020 року по 09.10.2020 року складає 4,50 грн.
Суд також зазначає, що вказана вартість позики (заборгованість за договором) погоджена сторонами відповідно до Графіку платежів, що є додатком до кредитного договору, а також Паспортом позики.
З огляду на викладене, нарахування та стягнення процентів за користування позикою за період з 09.10.2020 року до 05.02.2021 року, що є поза визначеним кредитним договором строк, суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Після 09 жовтня 2020 року нарахування процентів за користування позикою є неправомірним.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 за відсотками за договором позики №184637 від 20 вересня 2020 року за період з 20.09.2020 року по 09.10.2020 року становить 4,50 грн., які і підлягають стягненню з відповідача.
Щодо стягнення з відповідача комісійної винагороди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 року по справі № 496/3134/19 зазначила наступне.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
В договорі позики №184637 від 20.09.2020 року відповідач своїм підписом погодила комісійну винагороду в розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики (5 000 грн.), що зазначено у п.1.1.2.2 договору, проте банк не роз'яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.
З урахуванням положень ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», суд дійшов висновку, що умови договору позики №184637 від 20.09.2020 року про встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому вимоги Банку про стягнення заборгованості з комісії за обслуговування кредиту станом на дату подання позову за договором позики №184637 від 20.09.2020 року у розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики, є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики №184637 від 20.09.2020 року в розмірі 5 004,50 грн. з яких: 5 000 грн. - заборгованість за тілом; 4,50 грн. - заборгованість за відсотками за період з 20.09.2020 року по 09.10.2020 року (в межах строку дії договору).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн., суд зазначає наступне.
За частинами 1-3 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно частин 2, 3, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Нормами ЦПК України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Гонорар адвоката має бути розумним з урахуванням витраченого адвокатом часу. Витрати мають бути обґрунтованими, документи, що підтверджують витрати, мають бути складені належним чином.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данілов проти України», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 5 000,00 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ФК «Гелексі» та адвокатом Рудзей Юрієм Володимировичем 09 липня 2025 укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.23).
ТОВ «ФК «Гелексі» прийняло, а адвокат Рудзей Ю.В. надав правничу допомогу по справі за позовом ТОВ «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 , зокрема зазначено витрачений час, що в загальному становить 5 годин, перелік виконаних послуг та вартість за годину надання такої послуги в розмірі 1 000 грн., що разом становить 5 000 грн. та підтверджується актом №810 надання послуг правничої допомоги від 01 вересня 2025 року за договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року (а.с.18).
Згідно пункту 25 постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 зауважено про те, що КАС України (та відповідно, ЦПК України) у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд, враховуючи об'єм та характер наданих послуг, їх складність, а також відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 062,09 грн. Вказана сума на думку суду є об'єктивно обґрунтованою, доказів протилежного відповідачем не надано.
Також судом враховано, що позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати, які відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог на суму 514,56 грн.
На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279 Цивільного процесуального кодексу України, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики №184637 від 20.09.2020 року в загальному розмірі 5 004 (п'ять тисяч чотири) грн. 50 (п'ятдесят) коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5 000 (п'ять тисяч) грн.; заборгованість за процентами з 20.09.2020 року по 09.10.2020 року - 04 (чотири) грн. 50 (п'ятдесят) коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» витрати на правову допомогу в розмірі 1 062 (одна тисяча шістдесят дві) грн. 09 (дев'ять) коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 514 (п'ятсот чотирнадцять) грн. 56 (п'ятдесят шість) коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (ЄДРПОУ - 41229318, місцезнаходження: 01054, м.Київ. вул.Вячеслава Липинського, буд.10/1),
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Суддя Н.В. Токар