Справа № 203/6686/24
Провадження № 2-др/203/41/2025
29.12.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пархоменко А.В.,
за участю представника позивача - адвоката Мандзюк О.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандзюк Ольги Дмитрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 203/6686/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 03 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, було частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, вирішено визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки «MAZDA 3», 2016 року випуску, об'єм двигуна - 1496 CM, VIN-код НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 та автомобіль марки «BMW 5281 GT», 2017 року випуску, об'єм двигуна - 1997 см. куб., VIN-код НОМЕР_4 , р.н. НОМЕР_5 , який, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , зареєстрований за ОСОБА_2 . В порядку розподілу спільного майна подружжя поділити рухоме майно наступним чином:
- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_7 , право приватної власності на автомобіль марки «MAZDA 3», 2016 року випуску, об'єм двигуна - 1496 CM, VIN-код НОМЕР_1 , р.н. НОМЕР_2 , припинивши право спільної сумісної власності на нього;
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_8 , право приватної власності на автомобіль марки «BMW 5281 GT», 2017 року випуску, об'єм двигуна - 1997 см. куб., VIN-код НОМЕР_4 , р.н. НОМЕР_5 , припинивши право спільної сумісної власності на нього.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4 502 грн. 22 коп. та витрати на проведення експертних досліджень в розмірі 5 000 грн., а разом 9 502 гривні 22 копійки. В решті позову - відмовити.
12 грудня 2025 року представником позивача подано заяву про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у розмірі 47 500 грн.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заяву та просила її задовольнити.
Відповідачка та її представник заперечували проти задоволення заяви.
Заслухавши думку сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Тобто процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (ч.ч.3, 5 ст.270 ЦПК України).
Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною першою статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Частиною першою ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.60 ЦПК України).
За змістом ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій ст.62 ЦПК України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).
Згідно зі ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (ст.134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами (ст.141 ЦПК України).
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої ст.137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).
Прохальна частина заяви сторони про розподіл судових витрат має містити вимогу про відшкодування судових витрат. (ухвала Верховного Суду від 04.08.2021 року у справі № 759/2921/19)
Якщо вимога про стягнення витрат на правову допомогу не була заявлена, суд не може ухвалити рішення про їх компенсацію, оскільки це суперечить принципу змагальності та диспозитивності процесу.
З матеріалів справи вбачається, що представником позивача у поданій до суду позовній заяві було повідомлено про те, що позивач планує понести судові витрати у зв'язку з розглядом даної справи у суді, але не було подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми таких судових витрат. Прохальна частина позовної заяви не містить вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, судом встановлено, що позивачем при подачі позовної заяви до суду у позовній заяві не заявлено вимогу про стягнення з відповідачки витрат на правничу допомогу, позовна заява містить лише вимоги про стягнення судового збору та витрат на проведення експертних досліджень, тому наявні правові підстави для залишення даної заяви про ухвалення додаткового рішення суду без задоволення.
Крім того, заявлені вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу під час апеляційного провадження, хоча вказана апеляційна скарга була подана саме представником позивача, а за підсумками її розгляду рішення суду першої інстанції було залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.133, 134, 137, 141, 223, 258, 259, 263-268, 270 ЦПК України, суд -
вирішив:
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мандзюк Ольги Дмитрівни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 203/6686/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
Додаткове рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.273 ЦПК України.
Додаткове рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня підписання його повного тексту.
Повний текст додаткового рішення підписано 08.01.2026 р.
Суддя С.В. Єдаменко