28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 1-07/07
провадження № 13-77зво25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_20 ,
прокурора ОСОБА_21 ,
засудженого ОСОБА_22 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,
розглянувши заяви про самовідвід суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_18 та ОСОБА_17 від участі у розгляді справи за заявою захисника ОСОБА_23 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2005 року, ухвали Верховного Суду України від 21 березня 2006 року, вироку Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року щодо засудженого ОСОБА_22 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом,
Вироком Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року ОСОБА_22 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 1, 4, 6, 11, 12 частини другої статті 115, частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України, до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року вирок змінено шляхом виключення кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченої пунктом 6 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, - вчинення умисного вбивства з корисливих мотивів, і застосування судом за цим законом додаткового покарання - конфіскації майна. В решті вирок залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями національних судів, ОСОБА_22 звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
16 квітня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Алахвердян проти України» (заява № 12224/09)відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань, а саме підпункту «с» пункту третього та пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У 2019 році ОСОБА_22 звертався до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2005 року, ухвали Верховного Суду України від 21 березня 2006 року, вироку Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року та ухвали Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року (справа № 1-07/07) з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 1-07/07 (провадження № 13-36зво19) заяву ОСОБА_22 про перегляд судових рішень у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом задоволено частково.
Вирок Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року та ухвалу Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року в частині засудження ОСОБА_22 за пунктами 1, 4, 11, 12 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України змінено.
Виключено з вироку та ухвали посилання як на докази на дані: явки з повинною ОСОБА_22 ; протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_22 як свідка; протоколів допитів ОСОБА_22 як підозрюваного й обвинуваченого; протоколу відтворення обстановки і обставин події за участю ОСОБА_22 як підозрюваного; протоколів очних ставок між ОСОБА_22 і ОСОБА_25 , свідками ОСОБА_26 і ОСОБА_27 у частині показань ОСОБА_22 ; протоколу виїмки за місцем проживання заявника светра зі слідами речовини бурого кольору; висновків судово-імунологічної та судово-медичної генотипоскопічної експертиз за результатами дослідження цього речового доказу; висновку криміналістичної експертизи паливно-мастильних матеріалів за результатами дослідження фрагментів спаленого одягу, виявлених і вилучених у домоволодінні Гроздєвих; висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_22 у частині пояснень заявника експерту про свою участь у вчиненні злочинів.
У решті судові рішення в цій частині і у повному обсязі в частині засудження ОСОБА_22 за частиною другою статті 125 Кримінального кодексу України залишено без змін.
ОСОБА_22 , не погоджуючись із висновками та позицією Великої Палати Верховного Суду, звернувся до ЄСПЛ.
26 червня 2025 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Алахвердян проти України» (заява № 8838/20), що набрало остаточної сили, відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов'язань, а саме пункту першого та підпунктів «b» - «d» пункту третього статті 6 Конвенції.
08 жовтня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява захисника ОСОБА_23 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2005 року, ухвали Верховного Суду України від 21 березня 2006 року, вироку Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 рокущодо засудженого ОСОБА_22 у зв'язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
09 жовтня 2025 року суддею Великої Палати Верховного Суду відкрито провадження за вказаною заявою у справі № 1-07/07 (провадження № 13-77зво25).
Після надходження до Верховного Суду кримінальної справи щодо ОСОБА_22 ухвалою від 29 жовтня 2025 року суддя Великої Палати Верховного Суду призначив заяву до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
28 січня 2026 року судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_18 та ОСОБА_17 подали заяви про самовідвід від участі у розгляді справи за заявою захисника ОСОБА_23 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2005 року, ухвали Верховного Суду України від 21 березня 2006 року, вироку Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 рокущодо засудженого ОСОБА_22 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Заява судді ОСОБА_18 обґрунтована його участю у розгляді справи № 1-07/07 (провадження № 13-36зво19) у складі суддів Великої Палати Верховного Суду, постанова якої від 13 листопада 2019 року була предметом розгляду ЄСПЛ, а також тим, що суддею ОСОБА_18 в окремій думці висловлено позицію щодо не згоди з цим рішенням Великої Палати Верховного Суду.
Суддя ОСОБА_17 заяву про самовідвід мотивує його участю у розгляді зазначеної вище справи № 1-07/07 (провадження № 13-36зво19) у складі суддів Великої Палати Верховного Суду, постанова якої від 13 листопада 2019 року була предметом розгляду ЄСПЛ.
Як зазначають у заявах про самовідвід судді ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , наведені ними обставини можуть викликати сумнів у їх неупередженості або об'єктивності при розгляді цієї справи.
Заслухавши заяви про самовідвід суддів ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , позицію засудженого ОСОБА_22 , який не заперечував проти заявлених самовідводів, захисників ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , які вважали, що заяви про самовідводи слід вирішити з огляду на те, які повноваження має Велика Палата Верховного Суду, думку прокурора ОСОБА_21 , яка вважала, що підстав для задоволення заявлених самовідводів немає, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Частиною першою статті 80 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Відповідно до частини першої статті 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
За змістом статті 6 Конвенції суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості за суб'єктивним та об'єктивним критеріями.
За суб'єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявив суддя упередженість або безсторонність у цій справі.
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.
Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки судді, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи, зокрема, у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Крім того, аналізуючи національні процедури відводу суддів, ЄСПЛ в рішеннях у справах «A. K. проти Ліхтенштейну» (заява № 38191/12, 09 липня 2015 року), «A. K. проти Ліхтенштейну (№ 2)» (заява № 10722/13, 18 лютого 2016 року) та «Doynov проти Болгарії» (заява №27455/22, 01 квітня 2025 року) виробив певні спільні підходи, зокрема й у разі колегіального розгляду справи в суді найвищої інстанції, які можна підсумувати:
- у разі колегіального розгляду справи в суді найвищої інстанції ЄСПЛ звертає увагу на те, чи була у випадку заявлення відводу кільком або всім суддям найвищої судової інстанції можливість передати зазначене питання на розгляд іншому складу суду;
- у разі заявлення відводу всім суддям суду найвищої інстанції, ЄСПЛ, оцінюючи дотримання вимог неупередженості суду, звертає увагу на те, чи не призведе задоволення такого відводу з урахуванням правила необхідності до фактичної паралізації судового розгляду у справі заявника.
Заяви про самовідвід судді ОСОБА_18 та ОСОБА_17 обґрунтовують тим, що вони брали участь у розгляді кримінальної справи № 1-07/07 (провадження № 13-36зво19) щодо ОСОБА_22 у складі суддів Великої Палати Верховного Суду, постанова якої від 13 листопада 2019 року була предметом розгляду ЄСПЛ.
Крім того, суддя ОСОБА_18 посилається на висловлювання ним в окремій думці своєї позиції щодо незгоди з цим рішенням Великої Палати Верховного Суду.
Як вважають судді ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , викладені ними у заявах про самовідвід обставини можуть викликати сумнів у їх неупередженості або об'єктивності при розгляді цієї справи. При цьому вони покликаються на приписи пункту 4 частини першої статті 75 КПК України.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до приписів частини п'ятої статті 33, частини третьої статті 463 КПК України кримінальне провадження за виключними обставинами з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 459 цього Кодексу, здійснюється лише Великою Палатою Верховного Суду, задоволення самовідводів суддів, які входять до складу Великої Палати Верховного Суду, із зазначених суддею ОСОБА_18 та суддею ОСОБА_17 підстав може призвести до фактичної паралізації судового розгляду таких проваджень.
Зазначений підхід узгоджується із «правилом необхідності» (rule of necessity), роз'яснення якого також містяться в Бангалорських принципах, відповідно до яких суддю не можна відсторонити від участі в розгляді справи, якщо жоден інший суд не можна призначити для розгляду цієї справи (абзац шостий пункту 2.5), та підтверджує набуття ним статусу міжнародного стандарту.
Окрім того, викладені у заявах суддів ОСОБА_18 та ОСОБА_17 обставини щодо неможливості їх участі у розгляді справи за заявою захисника ОСОБА_23 про перегляд судових рішень щодо засудженого ОСОБА_22 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом жодним чином не можуть свідчити про їх упереджене чи необ'єктивне ставлення до розгляду даної справи та про наявність підстав, передбачених статтею 75 КПК України .
А тому у даному випадку не встановлено наявності передумов, за яких судді ОСОБА_18 та ОСОБА_17 не можуть брати участь у розгляді справи за заявою захисника ОСОБА_23 про перегляд судових рішень щодо засудженого ОСОБА_22 за виключними обставинами.
Таким чином, у задоволенні заяв суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_18 та ОСОБА_17 про самовідвід від участі у розгляді справи за заявою захисника ОСОБА_23 про перегляд судових рішень щодо засудженого ОСОБА_22 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, слід відмовити.
Керуючись статтями 75, 76, 81 КПК України та пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України,Велика Палата Верховного Суду
Відмовити у задоволенні заяв про самовідвід суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_18 та ОСОБА_17 у розгляді справи
№ 1-07/07 (провадження № 13-77зво25) за заявою захисника ОСОБА_23 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 25 липня 2005 року, ухвали Верховного Суду України від 21 березня 2006 року, вироку Апеляційного суду Одеської області від 15 січня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 12 серпня 2008 року та постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 рокущодо засудженого ОСОБА_22 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачОСОБА_1
Судді:ОСОБА_2 ОСОБА_11
ОСОБА_3 ОСОБА_12
ОСОБА_4 ОСОБА_13
ОСОБА_5 ОСОБА_14
ОСОБА_6 ОСОБА_15
ОСОБА_7 ОСОБА_16
ОСОБА_28 ОСОБА_17
ОСОБА_9 ОСОБА_18
ОСОБА_10 ОСОБА_19