Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Дундар І. О.
28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 554/2991/23
провадження № 61-6067св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., Червинської М. Є., розглянув справу № 554/2991/23 та ухваливкасаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 08 листопада 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Касаційний суд зазначив, що:
«урахувавши характер і обсяг порушення прав та свобод, тривалість перебування його під вартою, вжиття щодо нього інших обмежень, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, витрачені для відновлення своїх прав, суди зробили висновок про необхідність відшкодування на користь позивача моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. При цьому, на думку судів, такий розмір відшкодування моральної шкоди позивачу узгоджується з вимогами розумності, виваженості та справедливості та не призводить до безпідставного збагачення особи за рахунок коштів держави;
в той же час суди не звернули уваги на те, що право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону виникає в незаконно засудженої особи лише у випадку її повної реабілітації. Враховуючи, що позивач вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року у справі № 554/690/17 був визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 309, частиною 1 статті 311 КК України та виправданий за недоведеністю його участі у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 1, 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України, тобто не повністю реабілітований, відсутні підстави для застосування в цій справі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» як підставу для компенсації моральної шкоди.
разом з тим, внаслідок скасування виправдувального вироку та взяття позивача під варту, а надалі скасування обвинувального вироку та звільнення його з-під варти, ОСОБА_1 безпідставно перебував під вартою 09 місяців 24 дні. Тому касаційний суд вважає, що таке перебування позивача під вартою суперечить гарантіям підпункту 1 (f) статті 5 Конвенції, а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 1173 ЦК України на загальних підставах та незалежно від вини державних органів, а також на підставі пункту 5 статті 5 Конвенції;
визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен перевірити усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади розумності і справедливості. За встановлених судами обставин цієї справи колегія суддів погоджується з висновком судів в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн, оскільки суди врахували саме наведені чинники, вимоги розумності та справедливості, а також період безпідставного перебування позивача під вартою;
встановивши, що внаслідок засудження позивача обвинувальним вироком за статтею 307 частина 2 КК України, санкцією якої передбачене додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, та застосування такого покарання до позивача, яке в подальшому було скасовано Верховним Судом, реалізовано майно позивача та неможливо його повернути, суди зробили обґрунтований висновок про стягнення майнової шкоди в сумі 52 250,00 грн на підставі пункту 2 частини першої статті 1, пункту 2 статті 3 та статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду».
Не можу погодитись з зазначеним з таких мотивів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» відповідно до цього Закон у підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; постановлення виправдувального вироку суду (частина перша статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду»).
У пунктах 1, 2, 4, 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури та суду» передбачено в тому числі, що громадянинові відшкодовується (повертається): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно, конфісковане або звернене в доход держави судом, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
У справі, що переглядається:
суди встановили, що позивач був незаконно ув'язнений 09 місяців 24 дні. Тому правильно визначили мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, в сумі 100 000,00 грн;
урахувавши характер і обсяг порушення прав та свобод, тривалість перебування його під вартою, вжиття щодо нього інших обмежень, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, витрачені для відновлення своїх прав, суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування на користь позивача моральної шкоди в більшому розмірі, а саме 100 000,00 грн. При цьому такий розмір відшкодування моральної шкоди позивачу узгоджується з вимогами розумності, виваженості та справедливості та не призводить до безпідставного збагачення особи за рахунок коштів держави;
крім того, встановивши, що внаслідок ухвалення вироку, який в подальшому було скасовано, було реалізовано майно позивача та неможливо його повернути, суди зробили обгрунтований висновок про стягнення майнової шкоди в сумі 52250,00 грн.
Посилання в касаційній скарзі на висновок Верховного Суду в постанові від 28 липня 2022 року у справі № 229/870/20 щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди у разі часткової реабілітації не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.
Так, у справі № 229/870/20 суди встановили, що позивач обвинувачувався у злочинах, передбачених частиною другою статті 190 та частиною першою статті 364 КК України, які, на думку обвинувачення, були вчинені одним діянням тобто утворювали ідеальну сукупність. Зокрема, сторона обвинувачення вважала, що під час вчинення шахрайства, будучи працівником правоохоронного органу, зловживав своїм службовим становищем. Міський суд, виправдовуючи особу за статтею 364 КК України, констатував, що ним вчинено кримінально каране діяння у вигляді шахрайства (стаття 190 КК України), в якому однак відсутні елементи складу злочину зловживання службовим становищем. Верховний Суд зробив висновок, що за таких обставин саме по собі виправдання особи судом першої інстанції за частиною першою статті 364 КК України не свідчить про наявність підстав для відшкодування йому державою моральної шкоди.
Натомість у справі, що переглядається:
вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року у справі № 554/690/17 ОСОБА_1 визнали винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 309, частиною 1 статті 311 КК України та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 306, частинами 1, 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України. Остаточне покарання призначене у вигляді 4 років 1 місяця 14 днів позбавлення волі. Зараховано в строк відбування покарання час перебування під вартою у зв'язку з обранням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2018 року включно. Зараховано термін попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі з 13 вересня 2016 року по 05 жовтня 2018 року включно, тобто 774 дні, що становить чотири роки один місяць і чотирнадцять днів та визнано ОСОБА_1 таким, що відбув покарання та від його відбування звільнено. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано, звільнено з під варти негайно в залі суду;
вироком Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року в частині виправдання його за частиною 2 статті 307, частиною 3 статті 27, частиною 3 статті 307 КК України скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок, яким він засуджений за частиною 2 статті 309 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі; за частиною 1 статті 311 КК України до двох років обмеження волі. Визнано винуватим за статтею 307 частиною 2 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна позивачу. Строк покарання обчислено з 01 лютого 2021 року, зарахувавши в строк покарання зарахований вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2018 року. У зв'язку із набранням вироком законної сили 01 лютого 2021 року позивача було взято під варту в залі суду;
постановою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року вирок Полтавського апеляційного суду від 01 лютого 2021 року скасовано, призначений новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а також звільнено його з-під варти;
ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційне провадження у справі № 554/690/17 закрито у зв'язку з відмовою заступника керівника Полтавської обласної прокуратури від апеляційної скарги прокурора;
отже, позивач перебував під вартою 9 місяців 24 дні саме в зв'язку з засудженням за статтею 307 частиною 2 КК України та призначенням покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна позивачу, вирок який в подальшому було скасовано.
Таким чином доводи касаційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди були безпідставні.
За таких обставин касаційну скаргу керівника Полтавської обласної прокуратури слід було залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині слід було залишити без змін.
Судді І. О. Дундар