28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 487/150/17
провадження № 61-4717св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Телец-ВАК»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Телец-ВАК», про стягнення заборгованості за кредитним договором
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зотікова Сергія Євгеновича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням зменшених позовним вимог просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором кредиту від 23 травня 2008 року № 640/489-К489 в сумі 276 971,15 дол. США, що за курсом Національного банку України(далі - НБУ) на 25 серпня 2016 року становить 7 008 901,86 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ «Укрсоцбанк» посилалося на те, що 23 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк», банк), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 640/489-К489, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 115 377,00 дол. США, з порядком повернення кредиту, передбаченим підпунктом 1.1.1 статті 1 договору кредиту, зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення всієї заборгованості до 22 травня 2023 року.
У зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 станом на 25 серпня 2016 року утворилася заборгованість в розмірі 276 971,15 дол. США, що за курсом НБУ становить 7 008 901,86 грн.
З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідачки вказану суму заборгованості.
Центральний районний суд м. Миколаєва ухвалою від 10 серпня 2020 року замінив Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» на його правонаступника Акціонерне товариство «Альфа-Банк», яке в подальшому змінило свою назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 27 грудня 2024 року позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 травня 2008 року № 640/489-К489 у розмірі 223 563,80 дол. США, що еквівалентно 5 657 400,43 грн за курсом НБУ станом на 24 серпня 2016 року (25,305530 грн за 1 долар США), з яких: сума заборгованості за кредитом - 112 072,92 дол. США, що еквівалентно 2 836 064,64 грн; сума заборгованості за відсотками - 111 490,88 дол. США, що еквівалентно 2 821 335,79 грн. В іншій частині вимог позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що відповідачка порушила умови договору щодо повернення основної суми кредиту, а тому вимоги позову в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 112 072,92 дол. США, що еквіваленто 2 836 064,64 грн, слід задовольнити.
Водночас суд дійшов висновку, що позивач не пропустив строк на звернення до суду, передбачений статтею 257 ЦК України, оскільки платіж, який сплачений відповідачкою 15 січня 2014 року, правомірно був спрямований банком на погашення відсотків, а отже, цим платежем було перервано перебіг позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Миколаївський апеляційний суд постановою від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зотіков С. Є., задовольнив частково. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2024 року змінив, позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» 112 072,92 дол. США в рахунок заборгованості за договором кредиту від 23 травня 2008 року № 640/489-К489. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що згідно з пунктом 4.5 договору кредиту кінцевий термін повернення кредиту та процентів був змінений кредитором на 09 лютого 2009 року. Саме на цю дату мала бути нарахована заборгованість за процентами, тобто за фактичний час користування кредитом до 09 лютого 2009 року, що становить 5 552,52 дол. США. Надані позивачем розрахунки свідчать про те, що ця сума процентів на час звернення позивача до суду була сплачена. Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував та помилково стягнув з відповідачки проценти за користування кредитом, що нараховувалися після 09 лютого 2009 року.
Водночас апеляційний суд не погодився з доводами відповідачки щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки відповідачка на погашення заборгованості сплачувались відповідні платежі на погашення кредитних зобов'язань, а саме: 04 квітня 2011 року, 06 березня, 10 квітня та 14 травня 2012 року, а також 15 травня 2014 року. Вчинення таких дій свідчить про визнання нею обов'язку щодо сплати заборгованості за кредитом та існування боргу. Отже, початок перебігу позовної давності відповідно до статті 264 ЦК України з кожним платежем змінювався. Враховуючи дату останнього платежу - 15 травня 2014 року, загальна позовна давність на час звернення кредитора до суду не сплинула.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зотіков С. Є. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в частині задоволення позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 569/13606/17-ц, від 09 серпня 2023 року у справі № 359/9171/14-ц
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що позивач не довів належними і допустимими доказами внесення саме відповідачкою платежів від 04 квітня 2011 року в розмірі 50,00 дол. США, 06 березня 2012 року в розмірі 93,48 дол. США, 10 квітня 2012 року в розмірі 93,48 дол. США та 14 травня 2012 року в розмірі 93,48 дол. США. Більше того, навіть якщо припустити факт внесення таких платежів відповідачкою, вони мали бути зараховані на погашення процентів, а не основної заборгованості. Таким чином, апеляційний суд безпідставно вважав, що позивач не пропустив позовної давності.
Також скарга містить доводи про неправильність розподілу судових витрат.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
27 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 23 травня 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 640/489-К489, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 115 377,00 дол. США зі сплатою 13,5 % річних, з кінцевим терміном повернення до 22 травня 2023 року.
Згідно з пунктом 1.2 договору кредит надається позичальнику на такі цілі: фінансування будівництва відповідно до договорів «Про участь у Фонді фінансування будівництва від 21 травня 2008 року № 36-05/08, що укладені між позичальником і Товариством з обмеженою відповідальністю «Телец-Капітал».
У підпункті 3.3.7 договору визначений обов'язок позичальника сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 1.1, 2.4, 2.10 цього договору.
Підпунктом 3.3.8 договору встановлений обов'язок позичальника своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктами 1.1, 2.4 договору.
Факт отримання кредитних коштів підтверджується меморіальним валютним ордером від 23 травня 2008 року № 45, з якого відомо, що АКБСР «Укрсоцбанк» перерахував на рахунок ОСОБА_1 кошти у розмірі 115 377,00 дол. США, що було еквівалентно 559 578,45 грн.
28 листопада 2013 року між ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору кредиту від 23 травня 2008 року № 640/489-К489 щодо умов кредитування.
Разом з договором про внесення змін сторони погодили графік погашення кредиту, що є додатком № 1 до договору кредиту.
З висновку судового експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 25 серпня 2021 року № СЕ-19/115-21/7280-ПЧ відомо, що підписи в графах «Позичальник» на 1-й та 2-й сторінках договору від 28 листопада 2013 року про внесення змін № до Договору кредиту від 23 травня 2008 року № 640/489-К489, підпис в розділі «РЕКВІЗИТИ ТА ПІДПИСИ СТОРІН» у графі « ОСОБА_1 » на 2-й сторінці договору від 28 листопада 2013 року про внесення змін № до договору кредиту від 23 травня 2008 року № 640/489-К489 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис у графі «Позичальник» та підпис у розділі «Сторона 2 ОСОБА_1 » у додатку № 1 до договору від 28 листопада 2013 року про внесення змін № до договору кредиту від 23 травня 2008 року №640/489-К489 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ПАТ «Укрсоцбанк» станом на 25 серпня 2016 року, сума заборгованості ОСОБА_1 , становить 282 686,92 дол. США, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 25 серпня 2016 року (1 дол. США = 25,305530 грн), в гривневому еквіваленті дорівнює 7 153 542,37 грн.
АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником ПАТ «Укрсоцбанк», заявило про зменшення позовних вимог, згідно з якими заборгованість за договором кредиту від 23 травня 2008 року № 640/489-К489 становить 276 971,15 дол. США, що за курсом НБУ на 25 серпня 2016 року становить 7 008 901,86 грн, а також стягнення судового збору 107 303,14 грн, на підтвердження чого надано розрахунок.
10 вересня 2019 року загальні збори акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиний акціонер AT «Укрсоцбанк» затвердили рішення про реорганізацію AT «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
01 грудня 2022 року відбулась зміна найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» без зміни організаційно-правової форми, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена лише в частині задоволених вимог позову, а тому переглядається лише в цій частині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами першою, другою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки й пеню, передбачені кредитним договором.
За правилом частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 4.5 укладеного між сторонами договору кредиту, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених підпунктами 3.3.7 (сплачувати кредитору проценти), 3.3.8 (своєчасно та у повному обсязі повертати кредит) цього договору, протягом більше ніж 90 (дев'яносто) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Отже, у такий спосіб сторони договору врегулювали питання щодо дострокового повернення кредитних коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів, що також відповідає вимогам статті 1050 ЦК України.
Аналогічні висновки про застосування норм права щодо зміни строку договору у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/7362/14-ц (провадження № 61-13620св18); від 20 червня 2019 року у справі № 753/14559/15-ц (провадження № 61-12798св18) та від 24 липня 2019 року у справі № 751/2958/16 (провадження № 61-3697св18) та інших.
Апеляційний суд встановив, що відповідно до пункту 4.5 договору кредиту кінцевий термін повернення кредиту та процентів за його користування був змінений кредитором на 09 лютого 2009 року.
Водночас на погашення заборгованості за договором кредиту відповідачка сплачувала відповідні платежі, а саме: 04 квітня 2011 року, 06 березня, 10 квітня та 14 травня 2012 року, а також 15 травня 2014 року.
Враховуючи пункт 4.5 кредитного договору, здійснення відповідачкою платежів на погашення заборгованості за договором кредиту у 2011-2012 роках, а також здійснення останнього платежу 15 травня 2014 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог позову про стягнення основної заборгованості, оскільки з цим позовом банк звернувся до суду 30 грудня 2016 року, тобто в межах позовної давності.
При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що платежі у 2011-2012 роках були здійснені відповідачкою саме на погашення процентів, а не основної заборгованості, тому що, як зазначено вище, після 09 лютого 2009 року кредитор не мав правових підстав нараховувати проценти у зв'язку зі зміною строку кредитування.
Оскільки суд встановив, що відповідачка отримала грошові кошти та неналежним чином виконувала взяті на себе зобов'язання щодо їх своєчасного повернення, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основаної заборгованості за договором кредиту.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Постанова апеляційного суду по суті вирішеного спору в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 107 303,14 грн (1,5 % первісної ціни позову 283 686,92 дол. США, що еквівалентно 7 153 542,37 грн).
У заяві від 22 листопада 2022 року позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором кредиту в сумі 276 971,15 дол. США, що еквівалентно 7 008 901,86 грн.
Тобто за вказані вимоги позову судовий збір підлягав сплаті в розмірі 105 133,52 грн.
За подання апеляційної скарги, виходячи з оспорюваної суми (5 657 400,43 грн) судовий збір підлягав сплаті в розмірі 101 833,21 грн, однак апеляційний суд ухвалою від 29 січня 2025 року зменшив розмір судового збору до 55 000,00 грн.
За наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд задовольнив позов частково та стягнув з відповідачки 112 072,92 дол. США, що еквівалентно 2 836 064,64 грн.
За ці вимоги позову (оспорювану суму) судовий збір підлягав сплаті до суду першої інстанції в розмірі 42 540,97 грн.
Виходячи з оспорюваної суми (5 657 400,43 грн), апеляційний суд задовольнив вимоги апеляційної скарги відповідачки на 50,13 %.
За задоволені вимоги апеляційної скарги судовий збір з огляду на фактично сплачений (55 000,00 грн) становив 27 428,50 грн.
Тобто за наслідками розгляду апеляційної скарги з відповідачки на користь позивача підлягав стягненню судовий збір в розмірі 70 112,47 грн (42 540,97 + 27 571,50 (55 000,00 грн - 49,87 %)), а не 67 430,50 грн, як помилково вважав апеляційний суд, а з позивача на користь відповідачки підлягав стягненню судовий збір в розмірі 27 428,50 грн.
Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Таким чином, на підставі взаємозаліку відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у загальному розмірі 42 683,97 грн (70 112,47 - 27 428,50).
За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суд в частині розподілу судових витрат підлягає зміні на підставі статті 412 ЦПК України.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року, у зв'язку із закінченням касаційного провадження її виконання у незміненій касаційним судом частині необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зотікова Сергія Євгеновича задовольнити частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в оскаржуваній частині по суті задоволених вимог позову залишити без змін.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити, зменшивши розмірі судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», до 42 683,97 грн.
Поновити виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 01 квітня 2025 року у незміненій касаційним судом частині.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов