28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 522/18886/23
провадження № 61-16262св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариствo з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант»;
відповідачі: обслуговуючий кооператив «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 ;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант» на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Кострицький В. В., Карташов О. Ю., Коновалова В. А.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант»
(далі - ТОВ «Фірма «Вікант») звернулося до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1» (далі - ОК «ЕКОДОМ-1»), ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (далі - ТОВ «ХАНБЕР»), в якому просило суд визнати недійсним договір № 55а від 21 березня 2019 року про визнання правочину недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Фірма «Вікант» володіє квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 61,7 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2022 року, посвідченого нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрованого під № 7355.
Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 05 липня 2022 року відкрив провадження за позовом ОК «ЕКОДОМ-1» до ОСОБА_1 з участю ТОВ «Фірма «Вікант» про визнання недійсним договору від 21 березня 2019 року № 55а про сплату пайових внесків.
ТОВ «Фірма «Вікант» ознайомилося з матеріалами справи та встановило, що
21 березня 2019 року ОСОБА_1 уклав з ОК «ЕКОДОМ-1» договір № 55а, згідно з яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов'язується збудувати багатоповерхівку за адресою:
АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 зобов'язується сплатити внески за цим договором. ОСОБА_1 видано довідку про повну сплату внеску, а також складено Акт прийому-передачі від 07 червня 2019 року.
ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» оскаржили рішення державних реєстраторів про реєстрацію прав на нерухомість, що призвело до скасування Мін'юстом України реєстрації прав на квартиру № 55а та паркомісце
АДРЕСА_4 , зареєстрованих на ОСОБА_1 . Приморський районний суд
м. Одеси частково задовольнив позов ОСОБА_1 , визнавши незаконними дії Мін'юсту та скасувавши наказ від 06 лютого 2020 року № 452/5, витребувавши зазначену нерухомість із незаконного володіння ТОВ «ХАНБЕР» та ТОВ «Фірма «Вікант» на користь ОСОБА_1 . Рішення суду не набрало законної сили.
Позивач вказує, що договір № 55а про пайові внески з ОК «ЕКОДОМ-1», укладений
21 березня 2019 року, суперечить правам власності ТОВ «Фірма «Вікант», яке володіє квартирою АДРЕСА_5 . Такий договір є недійсним згідно з нормами цивільного законодавства України.
ТОВ «ХАНБЕР» виступало замовником будівництва клубного будинку «GRAF». Його статус замовника та факт введення об'єкта в експлуатацію підтверджуються документами, включаючи договір оренди землі від 25 березня 2014 року, додаткову угоду від 27 грудня 2016 року. Дозвіл на будівельні роботи від 21 грудня 2016 року, та сертифікат від 28 грудня 2018 року.
Для забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , було укладено договір про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1 між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» та додаткову угоду від 15 грудня 2015 року
№ 1. Згідно з п.1.1. договору про співпрацю, предметом є будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за вказаною адресою. ОК «ЕКОДОМ-1» зобов'язаний організувати будівництво відповідно до проектної документації та умов договору.
Зміни до договору про співпрацю, внесені додатковою угодою, включають:
- всі приміщення, створені в результаті будівництва, належать ТОВ «ХАНБЕР».
- ОК «ЕКОДОМ-1» може продавати приміщення за попередньою згодою ТОВ «ХАНБЕР» на підставі договорів пайової участі, згідно з законодавством України.
- ОК «ЕКОДОМ-1» не має права здійснювати продаж приміщень об'єкту або будь-яке інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди ТОВ «ХАНБЕР». (зміни до п.2.2.2. Договору).
- ТОВ «ХАНБЕР» має право на продаж або реєстрацію власності на непродані приміщення після введення об'єкта в експлуатацію, згідно з пунктом 2.2.3. договору. Згода ТОВ «ХАНБЕР» на дії ОК «ЕКОДОМ-1» оформлюється протоколом загальних зборів, як вказано в пункті 2.2.4. договору.
Договір від 21 березня 2019 року № 55а, укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , є недійсним, оскільки ОК «ЕКОДОМ-1» не мав повноважень на його укладення без погодження з ТОВ «ХАНБЕР», відповідно до умов договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року та додаткової угоди від 15 грудня 2015 року.
ТОВ «Фірма «Вікант» не було власником квартири № 55а на момент укладення оспорюваного договору. Власником майнових прав було ТОВ «ХАНБЕР», яке згодом передало права ТОВ «БУДМАРИН», а потім - ТОВ «САЙЛЕНД». Наразі власником є ТОВ «Фірма «Вікант».
За таких обставин ТОВ «Фірма «Вікант» просило визнати договір
від 21 березня 2019 року № 55а недійсним, оскільки він порушує їх право власності на зазначену квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 22 травня 2024 року, позов ТОВ «Фірма «Вікант» задоволено. Договір від 21 березня 2019 року № 55а про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» в особі Голови ОК«ЕКОДОМ-1» Корнієнко Н. О. та ОСОБА_1 визнано недійсним. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що договір від 21 березня 2019 року № 55а, укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , є недійсним. Це обумовлено відсутністю належних повноважень у кооперативу для укладення договору без попереднього узгодження з ТОВ «ХАНБЕР», невідповідністю фінансової звітності дійсному стану розрахунків, вступ ОСОБА_1 в асоційовані члени кооперативу не було затверджено загальними зборами ОК «ЕКОДОМ - 1», а також відсутністю згоди ТОВ «ХАНБЕР» на вчинення правочинів, що передбачені договором.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що згідно позову заявлено вимогу про визнання договору від 21 березня 2019 року
№ 55а недійсним. Позивачем не наведено та не доведено, які саме права та інтереси позивача порушені, та в чому полягає порушення.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством, та в даному випадку вимоги про визнання недійсним договору укладеного між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , не є ефективним способом захисту, адже судовій колегії невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача.
Фактично, позов ТОВ «Фірма «Вікант» позбавлений будь-якої процесуальної мети та спрямований не на остаточне усунення невизначеності у правовідносинах сторін, а на встановлення фактів, які позивач в майбутньому розраховує використати у іншому спорі, до прикладу у справі № 757/18453/20-ц, на яку він посилається у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 грудня 2024 року через підсистему Електронний Суд представник ТОВ «Фірма «Вікант» - адвокат Кротов І. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 904/887/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/2822/16, від 13 травня 2019 року у справі № 617/205/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 910/2030/18, від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19-ц, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Приморського районного суду міста Одеси.
28 січня 2025 року справа № 522/18886/23 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ТОВ «Фірма «Вікант» мотивована тим, що ТОВ «Фірма «Вікант» код ЄДРПОУ 24942675 на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2022 року посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С., зареєстрованого в реєстрі за № 7355, є власником об'єкта нерухомого майна, а саме квартири під АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: № 1885124051101, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.
Вважає, що вказані обставини надають підстави позивачу, як власнику об'єкту нерухомості, оспорювати спірний договір, стороною якого він не є, так як згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вважає, що в даній справі № 522/18886/23 позивачем оскаржується договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого відповідач після незаконної реєстрації права власності на квартиру відчужив незаконно іншому відповідачу спірне майно, чим порушив його законні права та інтереси, ураховуючи те, що відповідач не визнає й оспорює його право власності.
Звертає увагу на те, що у справі № 760/17256/19- ц аналогічними обставинами справи № 522/18886/23, є право власності на спірне майно яке також було зареєстровано за позивачем. Але при цих обставинах суд у справі № 760/17256/19-ц вважав порушеними права позивача.
Вважає, що у справі № 760/17256/19- ц власник майна оскаржував договір щодо переходу права власності на майно при скасованій державній реєстрації даних прав за відповідачем при обставинах аналогічних справі №522/18886/23. Отже, розглядаючи справу судами задоволено позовну заяву власника майна, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно.
Звертає увагу на те, що суди вважали права та законні інтереси позивача порушеними навіть без реєстрації за відповідачами права власності на спірне майно.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що сторона у разі порушення її будь-яких, не лише матеріальних прав та порушення законних інтересів оспорюваним правочином має право звернутися до суду із формою правового захисту про визнання правочину недійсним.
Вважає, що укладенням вищевказаного договору від 21 березня 2019 року № 55а про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1» порушено право власності ТОВ «Фірма «Вікант» на вищезазначений об'єкт нерухомості, оскільки ТОВ «Фірма «Вікант» є законним власником квартири АДРЕСА_5 , що не враховано судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови.
Вважає, що укладенням договору про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1» від 21 березня 2019 року № 55а порушено його вищевказані права та законні інтереси, у зв'язку з чим ТОВ «Фірма «Вікант» мало право звернутися до суду за їх захистом з позовом про визнання недійсним вищезазначеного договору та позивачем обрано вірну форму правового захисту.
Звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначено, що: «так, у справі № 757/18453/20-ц, на яку послався суд першої інстанції у своєму рішенні, підставою звернення до суду ОСОБА_1 послугувало прийняття Міністерством юстиції України наказу від 06 лютого 2020 року № 452/5, яким було скасовано рішення державного реєстратора, що в свою чергу потягло за собою реєстрацію припинення прав власності ОСОБА_1 на нерухоме майно.
Після вибуття нерухомого майна із права власності ОСОБА_1 , ТОВ «ХАНБЕР» було здійснено відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб.
Вважає, що єдиною особою, яка мала право відчужувати даний об'єкт є замовник будівництва, в даному випадку ТОВ «ХАНБЕР», яке ці права іншій особі на відчуження предмету спору ОСОБА_1 не передавав.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заяць К. В. подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
20 травня 2025 року ТОВ «Фірма «Вікант» подало додаткові пояснення.
22 травня 2025 року ТОВ «Фірма «Вікант» подало додаткові пояснення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що з метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ТОВ «ХАНБЕР» (сторона 1) уклало з ОК «ЕКОДОМ-1» (сторона 2) договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року
№ 1, відповідно до якого, сторони домовилися об'єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою.
Відповідно до п.2.1 договору сторони домовилися, що поділ об'єкта здійснюється в наступних долях:
- 2.2.1. доля сторони 1 складає 2295,9 м. кв. квартир, розташованих на 3,4,5,7 поверхах і одне паркомісце;
- 2.2.2. доля Сторони 2 складає всі інші приміщення об'єкта.
15 грудня 2015 року між ТОВ «ХАНБЕР» (сторона 1) та ОК «ЕКОДОМ-1» (сторона 2) було укладено додаткову угоду № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, відповідно до якої сторони дійшли до згоди внести зміни в п. 2.1.договору, виклав його наступним чином:
- 2.1.1 всі приміщення створення в результаті будівництва об'єкта належать стороні 1.
- 2.1.2. сторона 2 здійснює, по попередній письмовій згоді сторони 1, продаж приміщень об'єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляють виключно на будівництво об'єкта. сторона 2 не має права здійснювати продаж приміщень об'єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди сторони 1. Зазначене підтверджується копією додаткової угоди, що наявна у матеріалах справи.
- 11. Сторони дійшли згоди припинити дію Акту розподілу площі в об'єкті.
21 березня 2019 року між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 було укладено договір № 55а про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов'язалося організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщенням за адресою:
АДРЕСА_2 , за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів ОК «ЕКОДОМ-1», здати його в експлуатацію та передати учаснику квартиру в об'єкті будівництва, зокрема, квартиру № 55а , а також всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов'язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором.
Відповідно до додатку № 1 до договору № 55а про оплату пайових внесків передбачено, що ОСОБА_1 буде здійснювати оплату по внеску в наступному порядку:
- 70 800,00 у. о. - на момент підписання,
- 30 000,00 у. о. до 21 квітня 2019 року,
- 50 000,00 у. о. до 21 травня 2019 року,
- 50 000,00 у. о. до 21 червня 2019 року.
Згідно довідки від 21 березня 2019 року вих. № 24/06/2019
ОК «ЕКОДОМ-1» зазначає, що ОСОБА_1 21 березня 2019 року зробив внесок в повному обсязі.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 жовтня 2019 року № 184059430, зазначено, що 31 липня 2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою:
АДРЕСА_7 на підставі договору про сплату пайових внесків № 55а від 21 березня 2019 року та акту прийому-передачі від 07 червня 2019 року.
Також, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 08 жовтня 2019 року № 184058749 слідує, що 31 липня 2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_8 , на підставі договору про сплату пайових внесків від 12 квітня 2017 року № 14, та акту прийому-передачі від 06 березня 2019 року .
ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» звернулися до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного ресєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О., індексний номер 48051368 від 01 серпня 2019 року та індексний номер 48050240 від 01 серпня 2019 року.
Наказом Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 06 лютого 2020 року № 452/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 серпня 2019 року № 48051368 та № 48050240, прийняті державним реєстратором Мельничуком В. О.
Станом на момент вирішення спору, право власності ОСОБА_1 на об'єкти нерухомого майна, а саме: кв. АДРЕСА_5 та паркомісце АДРЕСА_4 - припинено.
Власником квартири АДРЕСА_5 є ТОВ «Фірма «Вікант», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек на підставі Договору купівлі продажу від 13 червня 2022 року, номер 7355.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представника ТОВ «Фірма «Вікант» підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Разом із тим, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від
27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17).
У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (схожий за змістом висновок викладено в пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23)). 65546554
Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору про сплату пайових внесків від 21 березня 2019 року, ТОВ «Фірма «Вікант» зазначало про те, що цей договір порушує їх право власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , якою товариство володіє на підставі договору купівлі-продажу від 13 червня 2022 року.
Установивши, що звернення ТОВ «Фірма «Вікант» до суду з позовом про визнання договору про сплату пайових внесків від 21 березня 2019 року № 55а фактично позбавлене будь-якої процесуальної мети та спрямоване не на остаточне усунення невизначеності у правовідносинах сторін, а на встановлення фактів, які позивач в майбутньому розраховував використати у іншій справі №757/18453/20-ц за позовом ОСОБА_1 про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння, на яку він посилається у позові, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого про те, що вимоги позивача за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, які надалі можуть бути використані позивачем у інших правових спорах, однак розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законом, а отже, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним.
Водночас суд апеляційної інстанції помилково зазначив додатковою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, відсутність порушення прав позивача, оскільки ці підстави є взаємно виключними, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, оскаржуване судове рішення апеляційного суду слід змінити, шляхом викладення мотивів для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог ТОВ «Фірма «Вікант» у редакції цієї постанови.
Проте, вказане порушення не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.
Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо судових витрат
Незважаючи на часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Фірма «Вікант», зміни оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд не змінює розподіл судових витрат та залишає за заявником витрати за подання касаційної скарги, оскільки на вирішення спору по суті вказані зміни не вплинули.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант» задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович