03 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 906/69/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Рогач Л. І.,
перевіривши матеріали касаційної скарги заступника керівника Житомирської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.08.2025 та
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025
у справі за позовом заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради
до 1) Горщиківської сільської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Дочірнє підприємство "Коростенський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, 2) Житомирське обласне комунальне агролісогосподарське підприємство "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Житомирська обласна державна адміністрація,
про витребування земельних ділянок,
Заступник керівника Житомирської обласної прокуратури (далі - Прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Житомирської обласної ради (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про витребування з незаконного володіння відповідачів у власність позивача земельних ділянок з кадастровими номерами 1822381200:03:000:0085, 1822381200:03:000:0084, 1822381200:09:000:0062, 1822381200:09:000:0061.
Позов обґрунтовано порушенням вимог статей 20, 21, 122 та 149 Земельного кодексу України, а саме незаконною зміною цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 1822381200:09:000:0002, 1822381200:03:000:0002, 1822381200:09:000:0004, з яких сформовані спірні земельні ділянки, і їх незаконне вилучення у Дочірнього підприємства "Коростенський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради шляхом припинення права постійного користування такими земельними ділянками.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 29.08.2025, залишеним без змін Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 03.12.2025, у задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні земельні ділянки належать на праві власності державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації та не могли бути передані у комунальну власність Горщиківської сільської ради на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки є землями лісогосподарського призначення, а отже підпадають під виключення для застосування зазначеного пункту. З огляду на зазначене суд вказав, що Прокурор не довів наявність підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Житомирської обласної ради.
Суд апеляційної інстанції взяв до уваги те, що Господарський суд міста Києва розглядав справу № 910/19625/17 за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Житомирської обласної державної адміністрації, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Дочірнє підприємство "Коростенський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, Житомирська обласна рада, про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 31.08.2017 № 344 "Про реалізацію повноваження у сфері розпорядження землями".
Позовні вимоги у справі № 910/19625/17 мотивовані тим, що спірне розпорядження прийнято з порушенням вимог статті 144 Земельного кодексу України та Порядку підготовки та внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань з питань дотримання вимог земельного законодавства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.08.2014 № 317, а голова облдержадміністрації, приймаючи 31.08.2017 спірне розпорядження № 344, безпідставно здійснив розпорядження землями комунальної власності, припинення права постійного користування комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства такими землями припиняє їх використання для потреб лісового господарства, що є зміною цільового призначення вказаних земельних ділянок. Водночас положеннями частини сьомої статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, жодного погодження на таку зміну Житомирська обласна державна адміністрація не отримала.
Господарський суд міста Києва рішенням від 24.05.2018 у справі №910/19625/17 позов задовольнив. Північний апеляційний господарський суд постановою від 13.11.2018 вказане рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Верховний Суд у постанові від 26.02.2019 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції від 13.11.2018.
Колегія суддів апеляційної інстанції взяла до уваги також те, що після прийняття головою Житомирської обласної державної адміністрації розпорядження від 31.08.2017 № 344, яким припинено право постійного користування Дочірнього підприємства "Коростенський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради на земельні ділянки лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 1822381200:09:000:0002 площею 8,4490 га, 1822381200:03:000:0002 площею 68,4284 га, 1822381200:09:000:0004 площею 9,7841 га, за результатами розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель із частини зазначених земельних ділянок сформовано нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 1822381200:03:000:0085 площею 14,5631 га, 1822381200:03:000:0084 площею 0,2406 га, 1822381200:09:000:0062 площею 8,9208 га та 1822381200:09:000:0061 площею 0,2000 га, цільове призначення - 11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов'язані з користуванням надрами, форма власності - державна.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.02.2019 у справі № 910/19625/17, згідно з яким земельні ділянки з кадастровими номерами 1822381200:03:000:0002, 1822381200:09:000:0004, 1822381200:09:000:0002 лісогосподарського призначення перебувають у державній власності в особі Житомирської обласної державної адміністрації, погодився із висновком суду першої інстанції, що земельні ділянки, що є предметом розгляду цієї справи та були виділені із зазначених земельних ділянок, теж належать на праві власності державі в особі Житомирської обласної державної адміністрації та не могли бути передані у комунальну власність Горщиківської сільської ради на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, адже є землями лісогосподарського призначення.
З огляду на викладене, колегія дійшла висновку, що Прокурор не довів підстави для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в особі Житомирської обласної ради. Звернення Прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції вказав, що реєстрація права власності на земельні ділянки за Горщиківською сільською радою здійснена відповідно до Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який передбачає передачу земель державної власності у комунальну власність територіальних громад. Договори оренди, укладені між Житомирською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" є чинними і приносять громаді дохід. Таким чином, порушення прав держави або громад прокурором у цьому випадку не доведено.
Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.08.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025, у якій просить, зокрема, оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.
Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.
Згідно із частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на зміст вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах. Скаржник також має обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій.
Водночас у пункті 68 постанови Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 Суд вказує, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням того, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Разом з тим Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у вказаній постанові у справі № 908/2287/17 погодився з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 922/19/21, щодо того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1- 4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
У касаційній скарзі Прокурор вказує, що оскаржувані рішення підлягають скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків судів наведених у касаційній скарзі обставинам справи. Таким чином, на думку скаржника, оскаржувані рішення ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права (статей 1, 5, 7, 8, 17 Лісового кодексу України, статей 3, 12, 19, 20, 55, 86, 117, 122 Земельного кодексу України) та з порушенням норм процесуального права (статей 86, 236 ГПК України), у зв'язку з чим згідно вимог статті 311 ГПК України, підлягають скасуванню.
Прокурор вказує, що подає касаційну скаргу з підстав, визначених у пунктах 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, у зв'язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та у зв'язку з відсутністю висновків Верховного Суду щодо оцінки прав власників земельних ділянок лісогосподарського призначення, які розташовані за межами населених пунктів, формування яких відбулося за рахунок земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, які віднесені до земель, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст і області та перебували в постійному користуванні дочірних підприємств.
Однак текст касаційної скарги не містить формулювання висновку щодо застосування норми права як матеріальної, так і процесуальної, з викладенням правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах, а лише цитує норми права, викладає фактичні обставини справи та зазначає про незгоду із висновками судів попередніх інстанцій.
Саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів та перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є достатньою підставою для перегляду судових рішень, ухвалених першою та/або апеляційною інстанцією, у касаційному порядку, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд зауважує, що скаржник у касаційній скарзі не вказує, щодо застосування яких саме норм права відсутній висновок Верховного Суду та у чому саме полягає суть порушення таких норм (норми) права господарськими судами, та як, на думку скаржника, такі норми мають застосовуватися у спірних правовідносинах.
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.
Згідно із частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Отже, для усунення недоліків касаційної скарги скаржнику необхідно виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, навести норму права, щодо якої викладено висновок її застосування у зазначених ним постановах Верховного Суду, зазначити, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не застосував або застосував неправильно і не врахував висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок, що не врахований судами попередніх інстанцій, вказати норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 29.08.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у справі № 906/69/25 залишити без руху.
2. Встановити строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
3. Заяву про усунення недоліків касаційної скарги з доданими документами направити іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України та надати до Верховного Суду докази про таке направлення.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання вимог суду касаційна скарга у справі № 906/69/25 вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л. Рогач