вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"03" лютого 2026 р. м. Рівне Справа № 918/1195/25
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістиксдніпроплюс" (49033, м. Дніпро, пр. Хмельницького Богдана, 146А, код ЄДРПОУ 45328498)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" (33013, м. Рівне, вул. Кавказька, 9А, офіс 201А, код ЄДРПОУ 44466272)
про стягнення у сумі 6000,00 грн..
без повідомлення (виклику) сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістиксдніпроплюс" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" у якому просить стягнути з останнього заборгованість у сумі 6000 грн.. Даний позов обгрунтовує неналежним виконанням Відповідачем Договору-Заявки на перевезення вантажу №2909/1 від 29.10.2025 про надання послуг від 22.07.2025 року.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" подати суду, відповідно до ст. 165 ГПК України, протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання даної ухвали, відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду; у строк протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі її отримання) подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення позивачу та надати суду докази такого направлення позивачу.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт", у встановлений судом строк, відзиву на позовну заяву не подало, причин такої не подачі суду не повідомило.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістиксдніпроплюс", як Перевізником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт", як Замовником було укладено Договір-Заявку на перевезення вантажу №2909/1 від 29.10.2025 року (далі за текстом - Договір). Відповідно до даного Договору перевізник зобов'язався виконати перевезення вантажу по маршруту м. Снятии - м. Підгайчики - м. Луцьк - м. Харків, а замовник зобов'язався оплатити вартість перевезення у сумі 60 000 грн. протягом 7-10 днів безготівковою оплатою по отриманню оригіналів документів (Акт, Розрахунок, Договір).
Перевізником було надано належним чином транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Снятин - м. Підгайчики - м. Луцьк - м. Харків. Вантаж було прийнято вантажоодержувачами згідно товарно-транспортних накладних №ПН97 від 31.10.2025 року, №АГ000011495 від 31.10.2025 року, №ФВ-000148163 від 30.10.2025 року без жодних зауважень.
Акт надання послуг №57 від 01.11.2025 року було підписано сторонами без жодних зауважень та претензій.
На підставі цього перевізником було виписано Рахунок на оплату №57 від 01.11.2025 року на загальну суму 60 000,00 грн..
В той же час Відповідач вартість перевезення оплатив частково у сумі 54 000, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1248 від 28.11.2025 року.
28.11.2025 року Відповідачем було направлено позивачу лист про надання інформації в якому зазначено про застосування відповідачем в односторонньому порядку штрафної санкції у розмірі 10% від вартості перевезення та повідомлення про сплату 54 000,00 грн.. Згідно даного листа Відповідач вважає, що перевезення вантажу було виконано з порушенням умов укладеного між сторонами Договору. Відповідно до розділу Додаткові умови Договору, вказано, що перевізник (водій) зобов'язаний здійснювати контроль ваги під час завантаження та вивантаження товару, надавати замовнику фотографії продукції перед завантаженням транспортного засобу, а також за потреби, фото з фіксацією температурного режиму. У разі невиконання зазначених вимог із суми фрахту вираховується штраф у розмірі 10%. Відповідач зазначає, що перевізник не виконав умови щодо надання належних фотографій продукції замовнику, фотографії надані водієм перевізника були зроблені після завантаження товару у транспортний засіб на великій відстані, не мали належної якості, у зв'язку з чим замовник не міг ідентифікувати товар, а також перевірити його якісні характеристики по фотографіям. Після доставлення вантажу, замовник виявив, що весь об'єм доставленого товару (6 т) був зіпсований та гнилий.
Суд вважає, що дії Відповідача необґрунтовані та незаконні з огляду на наступне.
Одностороннє утримання штрафу відповідачем з сум, належних до сплати позивачу, є незаконним. Суд зазначає, що штраф за порушення договору можливий лише за доведеним фактом порушення та з дотриманням процедури претензійного врегулювання. Договір не передбачає право Відповідача на одностороннє утримання без письмової претензії та належним чином документально підтверджених доказів. Такі дії є зловживанням правом (ст. 13 ЦКУ) та порушують принцип добросовісності (ст.3 ЦКУ).
Водій Позивача надав фото продукції під час завантаження, як передбачено розділом «Додаткові умови» Договору. Якість фото (відстань, чіткість) не є критерієм порушення, оскільки Договір не встановлює конкретних вимог до фото.
Претензія щодо якості вантажу не може вважатися обґрунтованою. Якість товару перевірялася вантажоодержувачем при прийнятті товару, ТТН були підписані останнім без жодних зауважень, акт щодо зіпсуття або пошкодження товару не складався.
Умови перевезень вантажів автомобільним транспортом регулюються Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363 (далі за текстом - Правила перевезення).
Відповідно до глави 15 Правил перевезення, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі, за формою, що наведена в додатку 4.
Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини:
а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній;
б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері;
в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу;
г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.
Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.
Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін мас право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.
При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.
Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної зазначається дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).
Суд зазначає, що при прийнятті товару жодних зауважень зі сторони вантажоодержувача не було, ТТН були підписані, акт щодо зіпсуття або пошкодження товару не складався.
Відповідно до глави 16 Правил перевезення, перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем позову на Перевізника обов'язково треба пред'явити йому претензію.
Під час перевезень вантажів автомобільним транспортом право на пред'явлення Перевізнику претензій мають:
а) вантажовідправник або вантажоодержувач - у разі втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора Перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення або е-ТТН;
б) вантажоодержувач - у разі недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами або відповідного акта, якщо такий акт складався, або у разі подання е-ТТН з відповідними записами та/або акта в електронній формі.
У претензії слід зазначити: повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та Перевізника, якому претензія пред'являється; дату пред'явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред'явлено претензію, докази, що підтверджують ці обставини, посилання на відповідні правові норми; вимоги заявника; суму претензії по кожному окремому виду вимог (за повністю втрачений вантаж чи часткову його втрату або недостачу, зіпсуття, ушкодження, за прострочення доставки та ін.), коли вони підлягають грошовій оцінці, платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.
Претензія підписується керівником чи заступником керівника підприємства та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.
До претензії додаються документи, які її обгрунтовують.
Товарно-транспортні накладні та акт, що засвідчують обставини, відповідно до яких наступає матеріальна відповідальність, подаються в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях, крім е-ТТН.
До претензії на зіпсуття швидкопсувного вантажу, при видачі якого у пункті її призначення проведено зниження ціни або понижено сортність, торгуюче підприємство зобов'язане подати довідку про ціну такого реалізованого вантажу або проведену переоцінку, якщо вантаж ще не реалізовано, а також про зміну маркування вантажу на відповідний сорт. Довідка мас бути засвідчена підписами керівника, головного (старшого) бухгалтера підприємства.
До претензії на втрачений, відсутній, зіпсований вантаж, крім документів, які підтверджують право на пред'явлення претензії, додається документ, яким засвідчується кількість і вартість відправленого вантажу.
Судом встановлено, що Відповідачем не було пред'явлено Позивачу належним чином оформлену претензію з відповідними підтверджуючими документами.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що транспортні послуги з перевезення вантажу за маршрутом м. Снятин - м. Підгайчики - м. Луцьк - м. Харків були надані Позивачем належним чином, а одностороннє утримання штрафу є порушенням умов договору.
Відповідно до ч.1 ст.909 ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. 920 ЦКУ у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відтак, з огляду на вищевказане, суд доходить висновку, що Відповідач порушив зобов'язання за договором перевезення, укладеним з Позивачем, в частині своєчасної оплати повної вартості послуг перевезення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що Позивач довів належними та допустимими доказами факт порушення Відповідачем зобов'язання за договором перевезення, укладеним з Позивачем, в частині своєчасної оплати повної вартості послуг перевезення, а Відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 5 ч.1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
У позовній заяві позивач зазначив, що він поніс судові витрати у сумі 12 422 грн. 40 коп., а саме судовий збір у сумі 2422 грн. 40 коп. та 10 000, 00 грн. витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).
Судом встановлено, що Позивач за подання позову до суду сплатив 2422,40 грн. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією №132 від 19.12.2025 року.
В той же час судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю
"Логістиксдніпроплюс" та адвокатом Бойко Павлом Юрійовичем було укладено Договір про надання правничих послуг від 19.12.2025 року (далі за текстом - Договір). Відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Відповідно до п.3.1 Договору загальна вартість послуг (гонорар), що є предметом даного Договору, зазначається в актах приймання-передачі наданих послуг та/або в додаткових угодах/додатках до Договору.
Відповідно до п.1-3 Додатку №1 до Договору про надання правничих послуг від 19.12.2025 року сторони домовились, що гонорар адвоката становить 10 000 (десять тисяч) грн без ПДВ. Гонорар підлягає оплаті на підставі акту приймання-передачі наданих послуг. Строк оплати гонорару: 10 робочих днів з дати підписання акту.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 10 000,00 грн..
Відповідач заяв про зменшення витрат на професійну правничу допомогу суду не подавав.
З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв'язку з правовими положеннями ГПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, а також враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу та доводів в його обґрунтування, суд дійшов висновку про те, що сума відшкодування витрат позивача на правничу допомогу, пов'язана з розглядом справи у суді першої інстанції, в сумі 10 000,00 грн. є співмірною та обгрунтованою.
Приписами ч.1 статті 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В той же час відповідно до ч.4 вказаної статті інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що позов задоволено, судові витрати у справі покладаютьс яна відповідача.
Відповідно до ч. 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 235-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістиксдніпроплюс" задоволити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімум Міт" (33013, м. Рівне, вул. Кавказька, 9А, офіс 201А, код ЄДРПОУ 44466272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістиксдніпроплюс" (49033, м. Дніпро, пр. Хмельницького Богдана, 146А, код ЄДРПОУ 45328498) заборгованість у сумі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп., 2422 грн. 40 коп. судового збору та 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.