65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"26" січня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/200/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/200/24
За позовом: Заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) в інтересах держави
до відповідачів: 1. Одеської міської рада (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691); 2. Фізичної особи - підприємця Шевчук Олександра Юхимовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про зобов'язання повернути майно
Представники сторін:
Від прокуратури: Місюрко Г.А. посвідчення;
Від відповідачів: 1. Каланжова А.О. самопредставництво;
2. не з'явився;
Господарським судом Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. розглядається справа №916/200/24 за позовом Заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави до Одеської міської рада та до Фізичної особи - підприємця Шевчук Олександра Юхимовича про зобов'язання повернути майно.
Поряд з цим, під час підготовки до судового розгляду, здійснивши опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд встановив, на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 922/2484/24 з метою відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду (від 30.05.2018 у справі № 734/337/15-ц, від 20.06.2022 у справі № 168/626/19, від 28.06.2023 у справі № 563/501/22, від 27.11.2024 у справі № 558/450/22) щодо визначення правового режиму захисних споруд цивільного захисту та необхідністю у зв'язку з цим визначення належного та ефективного способу захисту у відповідній категорії спорів.
Так, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 922/2484/24, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 29.10.2025р. серед іншого зазначив, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в пункті 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19). Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Верховний Суд враховує, що сформовані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду правові позиції щодо абсолютної заборони перебування захисних споруд цивільної оборони у приватній власності, викладені у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 734/337/15-ц, від 20 червня 2022 року у справі № 168/626/19, від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 558/450/22 ґрунтуються на підході, який концептуально суперечить актуальним правовим висновкам Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, де визнано можливість приватної власності таких споруд відповідно виходячи з вимог законодавства на момент виникнення спору та на момент розгляду спорів, викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду перебувала справа № 918/938/23, постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2024 року у справі № 906/1052/22, від 23 вересня 2025 року у cправі № 924/720/22, від 23 вересня 2025 року у cправі № 914/1889/24, від 23 вересня 2025 року у cправі № 918/1226/24.
З огляду на це, застосування висновків цивільної юрисдикції у спорах цієї категорії призводить до іншого визначення правової природи споруди, ніж те, що випливає із практики судів господарської юрисдикції, а відтак і до застосування відмінного способу судового захисту (негаторного замість віндикаційного). Така розбіжність у підходах створює правову невизначеність, унеможливлює однакове застосування норм матеріального права та порушує принцип єдності судової практики.
Задля усунення зазначеної суперечності у правозастосуванні колегія суддів вважає наявними підстави для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду (від 30 травня 2018 року у справі № 734/337/15-ц, від 20 червня 2022 року у справі № 168/626/19, від 28 червня 2023 року у справі № 563/501/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 558/450/22), оскільки саме ці висновки перебувають у прямій концептуальній невідповідності з підходами, сформованими касаційним судом господарської юрисдикції, та не забезпечують єдності тлумачення й застосування норм матеріального права.
Тобто на сьогодні у практиці Верховного Суду існують два відмінні підходи щодо застосування законодавства про правовий режим захисних споруд цивільного захисту, зокрема щодо можливості перебування таких об'єктів, які первинно перебували у державній чи комунальній власності, у приватній власності.
Так, в актуальній практиці господарського судочинства сформовано підхід, відповідно до якого законодавство у сфері приватизації, що підлягало застосуванню включно до 2025 року, не містило заборони щодо можливості перебування захисних споруд цивільного захисту у приватній власності. За такого праворозуміння саме по собі існування приватної власності на відповідні об'єкти не суперечить закону, а відтак відсутні передумови для застосування негаторного позову, оскільки немає ознак абсолютної заборони виникнення приватної власності, яка є ключовою умовою його застосування. Натомість у практиці судів цивільної юрисдикції сформульовано протилежний підхід, відповідно до якого законодавство, чинне на момент виникнення та розгляду відповідних правовідносин (зокрема те, що підлягало застосуванню включно до 2023 року), передбачало заборону приватизації та перебування захисних споруд цивільної оборони у приватній власності. Виходячи з такого тлумачення, відповідні об'єкти можуть належати виключно державі або територіальній громаді, що, своєю чергою, зумовлює необхідність застосування саме негаторного позову як єдиного належного та ефективного способу захисту у спорах про повернення такого майна.
Зазначена розбіжність підходів призводить до того, що за тотожних обставин справи та аналогічного предмета позову суди різних юрисдикцій: по-різному застосовують одні й ті самі норми законодавства, доходять протилежних правових висновків, обирають відмінні способи судового захисту.
Так, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду за аналогічних фактичних обставин наголошує на неналежності обраного способу захисту у вигляді подання негаторного позову. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду за подібних фактичних та правових умов, виходячи з правового статусу захисних споруд, прямо вказує, що саме негаторний позов є належним способом відновлення порушених прав держави.
Крім того, при формуванні висновку щодо належності чи неналежності негаторного позову суди різних юрисдикцій виходили з різних критеріїв. Так, Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду ключове значення надавав самій неможливості перебування спірного майна у приватній власності, без необхідності з'ясування наявності чи відсутності зовнішніх, об'єктивних, очевидних і видимих ознак майна, які б свідчили про неможливість виникнення приватної власності за умов виявлення розумної обачності. Натомість Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, вирішуючи питання належності негаторного способу захисту, акцентував на необхідності встановлення саме таких ознак, що впливають на правову можливість набуття особою приватної власності.
Необхідність вирішення цієї правової проблеми зумовлена також змінами, що відбулися у чинному законодавстві, зокрема у підходах до застосування положень статей 261, 388, 390, 391 Цивільного кодексу України у контексті посилення гарантій захисту прав добросовісного набувача. З огляду на це виникає потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу щодо співвідношення публічного інтересу держави у збереженні та належному функціонуванні об'єктів цивільного захисту і приватного інтересу осіб, які добросовісно набули майно за участю відповідних державних органів.
У взаємозв'язку та сукупності встановлених обставин убачається, що спори цієї категорії характеризуються комплексністю, системністю та значною юридичною складністю. Така проблема потребує уніфікованого, послідовного та загальнообов'язкового підходу, який може бути сформований виключно Великою Палатою Верховного Суду з огляду на її повноваження щодо забезпечення єдності судової практики та вироблення узгоджених стандартів застосування законодавства.
Таким чином, вирішення саме Великою Палатою Верховного Суду у справі №922/2484/24 питання щодо правового статусу захисної споруди, можливості її перебування у приватній власності та, відповідно, визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії має визначальне та системоутворююче значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення правової визначеності та подальшого розвитку права.
При цьому, приймаючи відповідну справу до розгляду, Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 21.01.2026р. було заначено, що вирішення у справі № 922/2484/24 питання щодо правового режиму захисної споруди, можливості її перебування у приватній власності та, відповідно, визначення належного й ефективного способу судового захисту у спорах цієї категорії має визначальне та системоутворююче значення для формування єдиної правозастосовчої практики, забезпечення правової визначеності та подальшого розвитку права.
З наведеного, суд дійшов висновків про те, що для надання правової оцінки правовідносинам у справі № 916/200/24 має значення правовий висновок за результатами розгляду справи з подібних правовідносин № 920/2484/24.
Пунктом 4 ч. 4 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Згідно зі ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Правило ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Положеннями п. 11 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що провадження у справі зупиняється, зокрема, у випадку передбаченому п. 7 ч. 1 ст. 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, Об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, з метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на те, що результат розгляду справи №916/200/24 пов'язаний із результатом розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24., суд з власної ініціативи дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі №916/200/24 до завершення перегляду Великою палатою Верховного суду справи № 922/2484/24.
Керуючись п.п. 7 ч.1 ст.228, ст.234 Господарського процесуального кодексу
1. Зупинити провадження у справі №916/200/24 за позовом Заступника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави до Одеської міської ради та до Фізичної особи - підприємця Шевчук Олександра Юхимовича про зобов'язання повернути майно до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/2484/24.
2. Зобов'язати сторін повідомити суд про результати розгляду справи № 922/2484/24.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повний текст ухвали складено 02.02.2026р
Суддя К.Ф. Погребна