79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
22.01.2026 Справа № 914/2869/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергозбереження Львів», м. Львів
до відповідача: Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця», м. Моршин, Стрийський р-н, Львівська обл.
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця», м. Київ
про: стягнення заборгованості
Суддя Коссак С.М.
за участі секретаря Полюхович Х.М.
Від учасників справи:
Від позивача: Павлічко Олександр Орестович - директор; Купецька Мар"яна Михайлівна - представник;
Від відповідача: Герасимів Оксана Степанівна - представник;
Від третьої особи: Матросов Олександр Олексійович (в режимі відеоконференції) - представник
На розгляд Господарського суду Львівської області через систему “Електронний суд» позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю “Енергозбереження Львів», м. Львів подано позов до відповідача Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця», м. Моршин, Стрийський р-н, Львівська обл. про стягнення 2 380 665,66грн. заборгованості, з якої: 1 645 968,51грн. - пеня, 145 142,80грн. - 3%, 769 554,35грн. - інфляційні втрати.
Також позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 28 567,99грн, який обрахований із застосуванням коефіцієнту 0,8.
Ухвалою суду від 22.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 09.10.2025 року на 10:15 год. в приміщенні Господарського суду Львівської області, за адресою: 79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128 (другий поверх).
Ухвалою суду 09.10.2025 року залучено Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця» (01033, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, код ЄДРПОУ 02583780) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, до участі у справі № 914/2869/25 та відкладено підготовче засідання на 30.10.2025 року о 10:00 год.
В судовому засіданні 30.10.2025 року судом озвучено, що 30.10.2025 року представником відповідача подано через систему “Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив заяву за вх.№28831/25 та в судовому засіданні заслухано пояснення присутніх представників позивача та відповідача. Суд постановив: відповідачу надати свій контррозрахунок, письмові пояснення з приводу заявлених до стягнення вимог в семиденний строк; позивачу надати в семиденний строк свої пояснення з приводу призначення експертизи у справі (клопотання відповідача за вх.№4588/25 від 30.10.2025 року про призначення експертизи та зупинення провадження у справі) та відкласти підготовче засідання на 20.11.2025 року о 10:30 год.
06.11.2025 року представником позивача подано через систему “Електронний суд» заперечення на клопотання відповідача (вх.№29657/25 від 06.11.2025 року) про призначення судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі.
07.11.2025 року представником відповідача подано через систему “Електронний суд» додаткові пояснення за вх.№29797/25 щодо необхідності призначення і проведення експертизи.
В судовому засіданні 20.11.2025 року судом, керуючись п.1 ч.1 ст. 99 ГПК України відмовлено в задоволенні клопотання № 4588/25 від 30.10.2025 року про призначення експертизи і зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 20.11.2025 року учасники справи не заперечили проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 20.11.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 17.12.2025 року о 13:00 год.
В судовому засіданні 17.12.2025 року судом клопотання про долучення доказів за вх. № 33476/25 від 12.12.2025 року - відхилено у зв"язку з порушенням вимог ст. 80 ГПК України.
17.12.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№33850/25 про зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних (уточнююча), в якій просить: зменшити розмір пені до 73 298,43 грн. та зменшити розмір 3 % річних до 7 257,14 грн.
17.12.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№33851/25 про застосування строків позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 465 968,51 грн.
14.01.2026 року представником позивача подано через систему «Електронний суд» додаткові пояснення за вх.№1146/26 на заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних та 14.01.2026 року подано додаткові пояснення за вх.№1149/26 на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
15.01.2026 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» пояснення у справі (текст судових дебатів) за вх.№1282/26 та подано письмові пояснення за вх.№1362/26 щодо застосування строків давності.
В судове засідання 22.01.2026 року сторони явку представників забезпечили, надали пояснення по суті справі.
Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, вступна та резолютивна частина якого оголошена в цьому судовому засіданні.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 грудня 2021 року між ТзОВ “Енергозбереження Львів» та Дочірнім підприємством «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» укладено Договір №35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії від зі змінами та доповненнями.
На виконання умов Договору, у період з 01.11.2023 до 31.03.2024 позивач надав Відповідачу послуг з постачання теплової енергії на загальну суму 10 263 789,87 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №178 від 30.11.2023 року; №214 від 31.12.2023 року; №13 від 31.01.2024 року; №39 від 29.02.2024 року; №76 від 31.03.2024 року.
Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснював оплату в строки, встановлені Договором, відтак позивач звертався до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості за Договором.
Враховуючи порушення відповідачем умов Договору, зокрема щодо строків оплати за отриману теплову енергію, ТзОВ “Енергозбереження Львів» звернулося до суду з цією позовною заявою про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу.
Вказані періоди нарахувань не заявлялись Позивачем у позовних вимогах у справах № 914/744/24, № 914/1491/24 та №914/2246/24.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача 2 380 665,66грн. заборгованості, з якої: 1 645 968,51грн. - пеня, 145 142,80грн. - 3%, 769 554,35грн. - інфляційні втрати.
Аргументи відповідача.
08.10.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву за вх№26610/25 з документами згідно вказаного додатку, у якому просить відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» в частині стягнення інфляційного збільшення боргу та 3% річних та задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» у частині стягнення пені на суму 73 298,43 грн.
17.12.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№33850/25 про зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних (уточнююча), в якій просить: зменшити розмір пені до 73 298,43 грн. та зменшити розмір 3 % річних до 7 257,14 грн.
17.12.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№33851/25 про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати строк позовної давності до вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» про стягнення пені та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 465 968,51 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Аргументи третьої особи.
Представник третьої особи в судових засіданнях надав пояснення по справі у яких проти позову заперечив, 20.11.2025 року представником третьої особи подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи за вх.№31000/26, а саме довідку щодо розрахунку штрафних санкцій.
Обставини, встановлені судом.
15 грудня 2021 року між ТзОВ “Енергозбереження Львів» та Дочірнім підприємством «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» укладено Договір №35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії від зі змінами та доповненнями.
Відповідно до пункту 1 Договору, Виконавець (Позивач) зобов'язується надати Споживачу (Відповідачу) послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення та приготування гарячої води відповідної якості, а Споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені Договором.
Згідно п.19 Договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Пункт 20 Договору передбачає, що Виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги та акт прийому-передачі наданих послуг споживачу не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим періодом.
Споживач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 21 Договору).
На виконання умов Договору, у період з 01.11.2023 до 31.03.2024 позивач надав Відповідачу послуг з постачання теплової енергії на загальну суму 10 263 789,87 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами Актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №178 від 30.11.2023 року; №214 від 31.12.2023 року; №13 від 31.01.2024 року; №39 від 29.02.2024 року; №76 від 31.03.2024 року.
Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не здійснював оплату в строки, встановлені Договором, відтак позивач звертався до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості за Договором №35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії від 15 грудня 2021 року. За вказаною позовною заявою було відкрито провадження у справі №914/744/24 про стягнення заборгованості (7 016 798,64 грн.- заборгованість по оплаті за надані послуги 260 641,89 грн - пеня; 26 160,31 грн - 3% річних) за актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №178 від 30.11.2023 року; №214 від 31.12.2023 року; №13 від 31.01.2024 року 7 303 600,84 грн заборгованості. Даний розрахунок, а також нарахування пені та 3% річних від простроченої суми боргу здійснено за період з 01.11.2023 до 20.03.2024.
Рішенням Господарського суду Львівської області в справі № 914/744/24 від 17.07.2024, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 року та постановою Верховного Суду від 17.04.2025 року, позовні вимоги ТзОВ “Енергозбереження Львів» задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 303 600, 84 грн заборгованості за надані послуги.
Судом встановлено, що ТзОВ “Енергозбереження Львів» також зверталося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Відповідача, Дочірнього підприємства «Снаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», заборгованості за Договором №35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії від 15 грудня 2021 року за актами здачі-приймання робіт (надання послуг): №39 від 29.02.2024 року та №76 від 31.03.2024 року.
Рішенням Господарського суду Львівської області в справі №914/1491/24 від 27.11.2024 року, що залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 року та постановою Верховного Суду від 08.07.2025 року позовні вимоги ТзОВ “Енергозбереження Львів» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 290 951, 53 грн. боргу за надані послуги, 132 840, 44 грн. пені, 14 489, 86 грн. 3 % річних та 40 734,63 грн. судового збору.
Враховуючи триваюче порушення Відповідачем зобов'язань з оплати теплової енергії у встановлені Договором строки, ТзОВ “Енергозбереження Львів» також зверталось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з Відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу. Господарським судом Львівської області було відкрито провадження у справі № 914/2246/24. Згідно з розрахунком суми позову у справі №914/2246/24 (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог) ТзОВ “Енергозбереження Львів» здійснило нарахування пені та 3% річних від простроченої суми боргу за період: з 21.03.2024 року до 15.12.2024 рік за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.11.2023 року № 178; від 31.12.2023 року № 214; від 31.01.2024 року № 13; з 08.06.2024 року до 15.12.2024 за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.02.2024 року № 39; від 31.03.2024 року № 76. Також у справі №914/2246/24 позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат по заборгованості за період листопад 2023-березень 2024 з урахуванням індексу інфляції за листопад 2024 року включно.
Господарський суд Львівської області рішенням від 23.01.2025 року позовні вимоги у справі №914/2246/24 задоволено частково, зменшивши розмір заявленої Позивачем пені на 25%, стягнув з Відповідача на користь Позивача суму в розмірі 2 638 550, 53 грн, з яких: 1 357 899, 20 грн пені; 1 041 040, 86 - інфляційних втрат; 202 956, 12 грн - 3 % річних, 36 654, 35 - грн судового збору. Дане рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 року та постановою Верховного Суду від 12.08.2025 року.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у період розгляду судом справ №914/1491/24 та №914/2246/24 Відповідачем здійснено часткове добровільне погашення заборгованості за Актом здачі- приймання робіт (надання послуг) №39 від 29.02.2024 року на загальну суму 126 100,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями. Решту суми боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №178 від 30.11.2023 року, №214 від 31.12.2023 року, №13 від 31.01.2024 року, №39 від 29.02.2024 року, №76 від 31.03.2024 року стягнуто в ході виконавчих проваджень.
Так, в ході виконавчого провадження №77038676, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Макухіною І.В. на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2024 року по справі №914/744/24, примусово стягнуто з Відповідача визначені суми.
В ході виконавчого провадження №77692253, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Макухіною І.В. на виконання рішення Господарського суду Львівської області в справі № 914/1491/24 від 27.11.2024 року, примусово стягнуто з Відповідача визначені суми.
Позивач стверджує, що погашення заборгованості за поставлену Позивачем Відповідачу теплову енергію за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №178 від 30.11.2023 року, №214 від 31.12.2023 року, №13 від 31.01.2024 року, №39 від 29.02.2024 року, №76 від 31.03.2024 року відбулось з порушенням встановлених Договором і законом строків, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи порушення відповідачем умов Договору, зокрема щодо строків оплати за отриману теплову енергію, ТзОВ “Енергозбереження Львів» звернулося до суду з цією позовною заявою про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми боргу.
Згідно Розрахунку суми позову, що додається до цієї позовної заяви, за порушення Відповідачем строків виконання зобов'язання за Договором, позивачем здійснено нарахування пені та 3% річних від простроченої суми боргу за такі періоди: з 16.12.2024 до 19.05.2025 за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №178 від 30.11.2023; з 16.12.2024 до 16.06.2025 за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №214 від 31.12.2023; з 16.12.2024 до 09.07.2025 за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №13 від 31.01.2024; з 16.12.2024 до 10.07.2025 за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №39 від 29.02.2024; з 16.12.2024 до 10.07.2025 за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) №76 від 31.03.2024.
Вказані періоди нарахувань не зазначалися Позивачем у позовних вимогах у справах № 914/744/24, № 914/1491/24 та №914/2246/24. Також Позивачем нараховано інфляційні втрати по заборгованості Відповідача за період листопад 2023-березень 2024 без врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, зокрема: за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №178 від 30.11.2023 та №214 від 31.12.2023 - з урахуванням індексу інфляції за грудень 2024-травень 2025; за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №13 від 31.01.2024, №39 від 29.02.2024 та №76 від 31.03.2024 - з урахуванням індексу інфляції за грудень 2024-червень 2025.
Норми права та висновки суду.
Предметом доказування є встановлення обставин неналежного виконання умов договору, а відтак стягнення інфляційних та компенсаційних грошових коштів на підставі ст.625 ЦК України та штрафних санкцій - неустойки у вигляді пені, встановлення додаткових обставин і як наслідок звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Факт порушення відповідачем умов договору в частині несвоєчасної оплати боргу встановлено:
Рішенням Господарського суду Львівської області в справі № 914/744/24 від 17.07.2024 року, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 року та постановою Верховного Суду від 17.04.2025 року, яким позовні вимоги ТзОВ “Енергозбереження Львів» задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 303 600, 84 грн заборгованості за надані послуги;
Рішенням Господарського суду Львівської області в справі №914/1491/24 від 27.11.2024 року, що залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 року та постановою Верховного Суду від 08.07.2025 року, яким позовні вимоги ТзОВ “Енергозбереження Львів» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 290 951, 53 грн. боргу за надані послуги, 132 840, 44 грн. пені, 14 489, 86 грн. 3 % річних та 40 734,63 грн. судового збору.
Також у справі №914/2246/24 позивачем було здійснено нарахування інфляційних втрат по заборгованості за період листопад 2023-березень 2024 з урахуванням індексу інфляції за листопад 2024 року включно. Господарський суд Львівської області рішенням від 23.01.2025 року позовні вимоги у справі №914/2246/24 задоволив частково, зменшивши розмір заявленої Позивачем пені на 25%, стягнув з Відповідача на користь Позивача суму в розмірі 2 638 550, 53 грн, з яких: 1 357 899, 20 грн пені; 1 041 040, 86 - інфляційних втрат; 202 956, 12 грн - 3 % річних, 36 654, 35 - грн судового збору. Дане рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 року та постановою Верховного Суду від 12.08.2025 року.
Як встановлено судом у згаданих справах, відповідач свої зобов'язання за Договором №35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії по оплаті за отримані послуги виконав неналежно та сплатив кошти по стягненню основного боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №178 від 30.11.2023 року, №214 від 31.12.2023 року, №13 від 31.01.2024 року, №39 від 29.02.2024 року, №76 від 31.03.2024 року з порушенням встановлених Договором і законом строків.
Судом встановлено, що в ході виконавчого провадження №77038676, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Макухіною І.В. на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 17.07.2024 року по справі №914/744/24, примусово стягнуто з Відповідача визначені суми. Виконавче провадження №77038676 відкрите на підставі наказу №914/744/24, завершилось 09.07.2025 р. у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
В ході виконавчого провадження №77692253, відкритого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Макухіною І.В. на виконання рішення Господарського суду Львівської області в справі № 914/1491/24 від 27.11.2024 року, примусово стягнуто з Відповідача визначені суми. Виконавче провадження № 77692253 відкрите на підставі наказу № 914/1491/24 завершилось 10.07.2025 р. у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (пункти 47-48, 53) зроблено висновок щодо того чи застосовна ч.2 ст. 625 ЦК України у випадку, коли стягнення підтвердженої у судовому рішенні заборгованості розстрочене. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання; таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом; розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання, а тому не звільняє відповідача від наслідків порушення цього зобов'язання, зокрема шляхом сплати інфляційних втрат і 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання (пункти 47-48, 53 постанови).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 915/880/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 912/48/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 908/1379/17 тощо).
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Тому доводи відповідача у цій частині судом відхиляються.
Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення 769 554,35грн. - інфляційних нарахувань, які обраховано по заборгованості Відповідача за період листопад 2023-березень 2024, зокрема: за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №178 від 30.11.2023 та №214 від 31.12.2023 - з урахуванням індексу інфляції за грудень 2024-травень 2025; за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №13 від 31.01.2024, №39 від 29.02.2024 та №76 від 31.03.2024 - з урахуванням індексу інфляції за грудень 2024-червень 2025, прийшов до висновку, що позивачем неправильно здійснено даний обрахунок, оскільки такий здійснено без врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат. Відтак суд врахувавши здійснені часткові оплати, здійснив перерахунок з урахуванням даних фактів та дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 583 733,41грн, а в задоволенні 185 820,94 інфляційних втрат слід відмовити.
Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних у сумі 145 142,80грн, дійшов висновку, що позивачем в даному випадку взято до обрахунку правильні періоди прострочення грошового зобо'язання від сум задоволеної до стягнення основної заборгованості по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг): №178 від 30.11.2023; №214 від 31.12.2023; №13 від 31.01.2024, №39 від 29.02.2024 та №76 від 31.03.2024 окремо, перевіривши обрахунок, встановив що такий обраховано правильно, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 145 142,80грн.
Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом проаналізовано укладений сторонами договір та розрахунок наданим позивачем, а саме у пункті 32 договору встановлено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення. Отже, сторони у договорі вказали не лише на методику обчислення пені (за кожний день прострочення), а й передбачили більш тривалий строк ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України (за весь період прострочення).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду у справах №917/194/18, №911/2813/17, № 910/6046/16, 923/760/16.
Відтак, позивачем визначено, що прострочення платежу рахується з наступного дня виникнення зобов'язання по оплаті по кожному акту здачі-приймання робіт (надання послуг): №178 від 30.11.2023; №214 від 31.12.2023; №13 від 31.01.2024, №39 від 29.02.2024 та №76 від 31.03.2024 окремо до дня закінчення виконавчих проваджень у справах №914/744/24 (завершилось 09.07.2025 р.), №914/1491/24 (завершилось 10.07.2025 р.) та №914/2246/24 (завершилось 10.07.2025 р.), згідно поданого розрахунку. Одночасно слід зазначити, що для обрахунку пені позивачем взято період з наступного дня настання зобов'язання із застосуванням більше піврічного терміну нарахування, який не виходить за межі строку прийняття рішення по справі №914/2246/24.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України)
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 1 465 968,51грн., періоди нарахування та суми обрахунку, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, яка становить 1 465 968,51грн.
17.12.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№33850/25 про зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних (уточнююча), в якій просить зменшити розмір пені до 73 298,43 грн. Суд розглянувши подане клопотання, зазначає таке.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору та на виконання його умов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Аналіз приписів ст. 551 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
На підставі наведеного, враховуючи ступінь виконання договору - факт оплати відповідачем повністю основної суми заборгованості за рішеннями суду по справах №914/744/24, №914/1491/24 та стягнення за рішенням суду у справі №914/2246/24 штрафних санкцій, встановлення судом обставин, що порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про зменшення є безпідставними та зводяться до не підтверджених обставин, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі, оцінивши всі доводи сторін по даній справі, застосовуючи правові позиції, зазначені у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22, суд дійшов до висновку про зменшення пені на 25% та стягнення її у розмірі 1 099 476,38грн.
Зменшення 3% річний нормами ЦК України не передбачено. У п.116 - 118 постанови ВП ВС від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 зазначено, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу в розмірі 1 099 476,38грн - пені, 145 142,80грн - 3% річних, 583 733,41грн - інфляційних втрат, а в задоволенні решти вимог слід відмовити.
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає таке..
17.12.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№33851/25 про застосування строків позовної давності, в якій просить застосувати строк позовної давності до вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження Львів» про стягнення пені та відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 465 968,51 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
У вказаній заяві відповідач просить суд застосувати строк позовної давності у справі №914/2869/25 до вимог позивача про стягнення пені, посилаючись на те, що 04.09.2025 року набрав чинності Закон України від 14.05.2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який поновив перебіг строків позовної давності.
Законодавством визначено строк (позовна давність), у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що передбачено статтею 256 ЦК України.
Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК України).
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
З 17.03.2022 року (дата набрання чинності Законом №2120, яким доповнено розділ ЦКУ «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 19) по 29.01.2024 (дата, після якої редакцію цього пункту було змінено на підставі Закону №3450) згідно п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ, в редакції, яка діяла до 29.01.2024, яким передбачалось, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦКУ, продовжуються на строк його дії.
З 30.01.2024 року (дата набрання чинності Закону №3450, яким змінено формулювання п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ) по 03.09.2025 (останній день дії п. 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦКУ, який виключено з 04.09.2025 на підставі Закону №4434-IX) згідно п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ в редакції, що діє з 30.01.2024 на підставі Закону від 08.11.2023 № 3450-IX, яким передбачалось, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, для заборгованостей, які виникли у період з 02.04.2020 по 03.09.2025, строк позовної давності розпочався 04.09.2025 року.
Відповідно, строки позовної давності як за основною вимогою (стягнення заборгованості за актами здачі-приймання робіт (надання послуг), так і за вимогою про стягнення пені у справі №914/2869/25 обчислюються з 04.09.2025 року. Відповідно, позивач здійснив звернення до суду 15.09.2025 року із позовними вимогами у справі №914/2869/25 у межах строку позовної давності.
Відтак доводи відповідача у цій частині судом відхиляються.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При поданні позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 28 567,99грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1360 від 15.09.2025 року.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 26 338,13грн., який обраховано від суми, яка задоволена судом (з урахуванням суми пені без зменшення).
Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76 - 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця» (82482, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Моршин, вул. Паркова площа, 3, код ЄДРПОУ02649905) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Енергозбереження Львів» (79018, м. Львів, вул. Героїв УПА, 72, код ЄДРПОУ 39674924) 1 099 476,38грн. - пені, 145 142,80грн. - 3% річних, 583 733,41грн. - інфляційних втрат та 26 338,13 грн. судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 02.02.2026 року.
Суддя Коссак С.М.